Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.04.2021 року у справі №506/236/19

Постанова

Іменем України

10 червня 2021 року

м. Київ

справа № 506/235/19

провадження № 61-5359св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - державне підприємство "Адміністрація морських портів України",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красноокнянського районного суду Одеської області в складі судді Чеботаренко О. Л. від 05 березня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду в складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Цюри Т. В. від 01 березня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного підприємства "Адміністрація морських портів України (далі - ДП "АМПУ") про визнання звільнення незаконним, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 28 березня 2017 року він був прийнятий на посаду старшого інспектора з контролю відділу внутрішньої безпеки апарату управління. Наказом від 28 лютого 2019 року № 72-к "Про звільнення" його було звільнено із займаної посади за прогул без поважних причин з 28 лютого 2019 року, відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України. Вважає, що наказ від 28 лютого 2019 року № 72-к "Про звільнення" є незаконним та підлягає скасуванню.

Зазначає, що ним не було допущено жодних порушень трудової дисципліни, а документи, на які посилається відповідач як підставу для звільнення, є незаконними, не підтверджують будь-яких порушень трудового законодавства з його боку та не можуть слугувати підставою для звільнення.

Також він просив стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 лютого 2019 року по день ухвалення судового рішення.

Також позивач просив суд поновити йому пропущений процесуальний строк звернення до суду із даною позовною заявою, оскільки він його пропустив, у зв'язку з тим, що йому на підготовку та складання позовної заяви та її обгрунтування на підставі отриманих письмових доказів від ДП "АМПУ" знадобилося більше місяця.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Красноокнянського районного суду Одеської області від 05 березня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач у період з 01 лютого 2019 по 18 лютого 2019 року вчинив прогул без поважних причин, а тому звільнення, на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України, є обґрунтованим.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 01 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 05 березня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції про відмову в позові зазначив про те, що матеріали справи мають достатньо доказів на підтвердження відсутності ОСОБА_1 на робочому місці понад 3 годи, щодня, в період з 01 лютого по 18 лютого 2019 року, за виключенням вихідних (неробочих) днів, що в свою чергу свідчить про законність звільнення за пунктом 4 статті 40 КЗпП України.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

29 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся через засоби поштового зв'язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 05 березня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 березня 2021 року.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 199/2512/16-ц (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, а саме суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 2 статті 389, пункти 1, 4 частини 3 статті 411 ЦПК України).

Зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки обставинам справи, оскільки у період з 01 лютого 2019 року по 18 лютого 2019 року протягом робочого дня він перебував на робочому місці за адресою АДРЕСА_1, а його робоче місце це вся територія морського порту м. Одеса.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

09 червня 2021 року на адресу Верховного Суду від ДП "Адміністрація морських портів України" надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому заявник зазначає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2021 року відкрито провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 506/236/19 з Красноокнянського районного суду Одеської області.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Наказом ДП "АМПУ" "По особовому складу" від 28 березня 2017 року № 276-к ОСОБА_1 було прийнято на посаду старшого інспектора з контролю відділу внутрішньої безпеки апарату управління постійно з 12 квітня 2017 року з посадовим окладом 11
000 грн на місяць та визначено робоче місце за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до наказу ДП "АМПУ" від 30 жовтня 2017 року № 1163-к "Щодо визначення робочих місць працівників апарату управління ДП "АМПУ" ОСОБА_1 визначено робоче місце за адресою: АДРЕСА_1, з яким ОСОБА_1 був ознайомлений 30 жовтня 2017 року.

Пунктом 4.1.1. розділу 4.1 Колективного трудового договору, зазначено, що на підприємстві встановлено 5-денний робочий тиждень з нормальною тривалістю робочого часу 40 годин на тиждень із двома вихідними із режимом роботи з 08.30 год. до 17:30 год., напередодні вихідного дня з 08.30 год. до 16.15 год. з перервою на відпочинок та харчування з 13.00 год. до 13.45 год.

19 лютого 2019 року департаментом по роботі з персоналом було отримано доповідну записку начальника відділу внутрішньої безпеки апарату управління Реймана В. А. від 19 лютого 2019 року, погоджену заступником голови ДП "АМПУ" з морської та внутрішньої безпеки Гронським С. В., щодо відсутності ОСОБА_1 на роботі з 01 лютого 2019 по 18 лютого 2019 року, а також повідомлено, що 14 лютого 2019 року зафіксовано відмову від дачі пояснень з причин відсутності на робочому місці з 01 лютого 2019 по 13 лютого 2019 року та з пропозицією звільнити ОСОБА_1 відповідно до пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України.

До доповідної записки долучено акти від 01 лютого 2019 року, 04 лютого 2019 року, 05 лютого 2019 року, 06 лютого 2019 року, 07 лютого 2019 року, 08 лютого 2019 року, 11 лютого 2019 року, 12 лютого 2019 року, 13 лютого 2019 року, 14 лютого 2019 року, 15 лютого 2019 року, 18 лютого 2019 року щодо відсутності ОСОБА_1 на роботі більше трьох годин.

Відповідачем було виконано вимоги статті 43 КЗпП України та отримано згоду профспілки ДП "ОМПУ" на звільнення ОСОБА_1 за прогул без поважних причин.

Наказом ДП "АМПУ" від 28 лютого 2019 року № 72-к "Про звільнення", старшого інспектора з контролю відділу внутрішньої безпеки апарату управління ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади 28 лютого 2019 року за прогул без поважних причин, відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України.

01 березня 2019 року ОСОБА_1 прибув до ДП "АМПУ", де ознайомився із наказом від 28 лютого 2019 року № 72 та забрав трудову книжку.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з'ясувати поважність причини такої відсутності.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Звільнення на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин, встановивши відсутність позивача на роботі без поважних причин, дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин відсутності на роботі понад 3 годи, щодня, в період з 01 лютого по 18 лютого 2019 року.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що у дні, коли складалися акти про його відсутність на робочому місці протягом трьох годин, він був на території порту не заслуговують на увагуз огляду на таке.

Згідно наказу відповідача та посадової інструкції робоче місце позивача знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, і саме через відсутність ОСОБА_1 на своєму робочому місці за вищезазначеною адресою понад 3 годи, щодня, в період з 01 лютого по 18 лютого 2019 року, що підтверджено відповідними актами та показами свідків, позивача було звільнено з займаної посади на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Отже, доводи касаційної скарги про те, що позивача звільнено із займаної ним посади з порушенням вимог трудового законодавства, не приймаються до уваги, оскільки відповідачем, як роботодавцем доведено відсутність позивача на робочому місці без поважних причин більше трьох годин, що є підставою для звільнення за прогул.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові, що зазначена заявником у касаційній скарзі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 05 березня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун