Історія справи

Постанова

Іменем України

22 травня 2019 року

місто Київ

справа № 336/171/17

провадження № 61-30410св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 травня 2017 року у складі судді Суркової В. П. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 03 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Трофимової Д. А., Крилової О. В., Онищенка Е. А.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у січні 2017 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 12 лютого 2014 року на пішохідному регульованому переході типу «зебра» під час переходу на зелений сигнал світлофора на ОСОБА_1 скоєно наїзд автомобілем марки Мерседес-Бенц С-200, державний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 Автомобіль рухався на червоний заборонний сигнал світлофора.

Внаслідок наїзду позивач отримав травму лівого коліна. У період з 12 лютого 2014 року до 06 березня 2014 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у лікарні, а потім у відпустці у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю до 14 березня 2014 року. Тривалий час, понад один рік, він проходив реабілітацію.

Посилаючись на наведені обставини, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача в рахунок відшкодування майнової шкоди витрати, пов`язані з проведенням УЗД лівого коліна, в розмірі 150, 00 грн, витрати на проїзд у таксі до лікарні в розмірі 250, 00 грн, а також у рахунок відшкодування моральної шкоди, яку зумовили фізичні та моральні страждання, порушення звичного способу життя, - 20 000, 00 грн.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відзив на позов не надходив.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 03 жовтня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що саме відповідач своїми неправомірними, винними діями завдав йому майнову та моральну шкоду, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, внаслідок чого у їх задоволенні необхідно відмовити в повному обсязі.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права спростовані під час апеляційного розгляду справи. Повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи проводилось відповідно до вимог статей 74-76 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року). Доводи апеляційної скарги про безпідставну відмову суду першої інстанції у задоволенні клопотань не знайшли свого підтвердження, оскільки суд правильно розглянув справу в межах заявлених позовних вимог та відмовив у задоволенні клопотань, які не стосуються предмета розгляду. Крім того, всі надані позивачем докази були досліджені судом.

Доводи апеляційної скарги стосовно тривалого розгляду справи в суді не дають підстав вважати, що справа вирішена неправильно.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв`язку у жовтні 2017 року, ОСОБА_1 просить скасувати заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 03 жовтня 2017 року, постановити рішення по суті позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що суд першої інстанції не вжив достатніх заходів щодо належного виклику відповідача для допиту його в судовому засіданні. Відповідач сповіщався про розгляд справи за неправильною адресою. Суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання заявника про витребування доказів, не надано належної оцінки наявним доказам у справі.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у квітні 2018 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 12 лютого 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного відділу Запорізького міського управління ГУ МВС України в Запорізькій області із заявою про заподіяння йому тілесних ушкоджень. На підстав цієї заяви 12 лютого 2014 року внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201408002000508 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 125 Кримінального кодексу України, та проводилось досудове розслідування.

Постановою старшого слідчого Олександрівського відділення Дніпровського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області від 26 липня 2016 року зазначене кримінальне провадження закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення, яка отримана позивачем 19 січня 2017 року.

Відповідно до цієї постанови 12 лютого 2014 року приблизно о 15:50 год. невстановлена особа, знаходячись біля зупинки громадського транспорту «вул. Грязнова» в м. Запоріжжі, спричинила потерпілому ОСОБА_1 тілесні ушкодження. Під час слідства у кримінальному провадженні встановити ступінь тяжкості отриманих ОСОБА_1 тілесних ушкоджень не виявилось можливим, а також не виявлено свідків та очевидців, які б свідчили про те, що відносно ОСОБА_1 дійсно вчинено злочин.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд застосовує системний аналіз норм ЦК України про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частини перша, друга статті 1166 ЦК України).

За правилами частин першої та другої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати у порушенні права власності, у порушені нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

За правилами статей 10, 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд

Згідно зі статтею 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 212 ЦПК України 2004 року встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим позивачем доказам, врахувавши наведені норми матеріального права, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження завдання майнової та моральної шкоди, понесених моральних страждань, не доведено наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача. Визначаючи розподіл тягаря доведення Судом враховано, що у такій категорії спорів позивач звільняється від обов`язку доведення вини відповідача, проте зобов`язаний довести наявність інших елементів цивільно-правової відповідальності особи за завдання іншій особі шкоди в результаті вчинення протиправних дій.

Посилання у касаційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права відхилені Верховним Судом, оскільки заявник не довів, що такі порушення призвели до ухвалення незаконного рішення у справі, суд здійснював виклик відповідача за наявною у матеріалах справи адресою, зазначеною позивачем, а апеляційний суд здійснював виклик відповідача за всіма адресами, наявними у матеріалах справи.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 03 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик