Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.03.2023 року у справі №462/6533/21
Постанова КЦС ВП від 22.03.2023 року у справі №462/6533/21
Постанова КЦС ВП від 22.03.2023 року у справі №462/6533/21

Постанова

Іменем України

22 березня 2023 року

м. Київ

справа № 462/6533/21

провадження № 61-6712св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління ДФС у Львівській області, Головне управління ДПС у Львівській області, Залізнична державна податкова інспекція Залізничного управління Головного управління ДФС у Львівській області,

треті особи: Залізничний відділ державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області, Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Львівської міської ради, Перша Львівська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 15 листопада 2021 року у складі судді Бориславського Ю. Л. та постанову Львівського апеляційного суду від 16 червня 2022 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.

у справі за позовомОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області, Головного управління ДПС у Львівській області, Залізничної державної податкової інспекції Залізничного управління Головного управління ДФС у Львівській області, треті особи: Залізничний відділ державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області, Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, Перша Львівська державна нотаріальна контора, про скасування запису про арешт майна,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у вересні 2021 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив звільнити з-під арешту квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АА 6782241 від 12 листопада 2002 року, винесеною державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Залізничного районного управління юстиції міста Львів (далі - ВДВС Залізничного РУЮ міста Львів) Улич Є. О., та скасувати запис про державну реєстрацію обтяження - арешт всього майна належного йому, який зареєстрований за реєстраційним № 4367667 від 18 січня 2007 року Першою Львівською державною нотаріальною конторою, підстава обтяження: постанова В-3, 12 листопада 2002 року, ВДВС Залізничного РУЮ міста Львів, вх. 4532; та зняти арешт, накладений вказаною вище постановою.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що йому на праві приватної власності належить 1/3 частка у квартирі АДРЕСА_2 .

Вироком Залізничного районного суду міста Львова від 05 серпня 2002 року у справі № 1-224/2002 його визнано винним у вчинені злочину, передбаченого частиною третьою статті 142 КК України (в редакції 1961 року) та призначено покарання у виді позбавлення волі з конфіскацією майна.

На виконання вироку суду в межах виконавчого провадження державним виконавцем ВДВС Залізничного РУЮ міста Львів Улич Є. О. винесено постанову від 12 листопада 2002 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Вирок суду в частині конфіскації майна виконано не було та ухвалою Залізничного районного суду міста Львова від 14 грудня 2020 року його звільнено від відбування покарання у виді конфіскації всього належного майна.

ВДВС Залізничного РУЮ міста Львів йому відмовлено у задоволенні заяви про закінчення виконавчого провадження та скасування арешту.

Згідно з даними Єдиного реєстру боржників Міністерства юстиції України він серед боржників не значиться.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Залізничний районний суд міста Львова рішенням від 15 листопада 2021 року позов задовольнив.

Зняв арешт із квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , накладений постановою державного виконавця ВДВС Залізничного РУЮ міста Львів Улич Є. О., серія АА 672241 від 12 листопада 2002 року, про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серія АА 6782241 від 12 листопада 2002 року, винесеної державним виконавцем ВДВС Залізничного РУЮ міста Львів Улич Є. О.

Скасував запис про державну реєстрацію обтяження - арешт (архівний запис), який зареєстрований за реєстраційним № 4367667 від 18 січня 2007 року реєстратором: Перша Львівська державна нотаріальна контора, підстава обтяження: постанова В-3, 12 листопада 2002 року, ВДВС Залізничного РУЮ міста Львів, вхідний № 4532, об`єкт обтяження: інше, майно, склад: ціле, статок: добудоване, статус: жиле, адреса: АДРЕСА_1 , власник: ОСОБА_1 , додаткові дані: архівний номер: 3734820LVOV1, архівна дата: 15 листопада 2002 року, дата виникнення: 15 листопада 2002 року, № реєстра: 504570-3132, внутр. № А1013С302СGF33B315650, коментар: 735/93.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що вирок суду в частині конфіскації майна позивача не виконано, позивача звільнено від відбування додаткового покарання у вигляді конфіскації всього майна, яке є його власністю, у зв`язку із закінченням строків давності виконання вироку суду, накладений на квартиру арешт порушує права позивача як співвласника даної квартири на здійснення права власності, передбаченого статтею 41 Конституції України та статтями 319 321 ЦК України.

Львівський апеляційний суд постановою від 16 червня 2022 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишив без задоволення, а рішення Залізничного районного суду міста Львова від 15 листопада 2021 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є підставними, оскільки вирок суду в частині конфіскації майна позивача не виконано, позивача звільнено від відбування додаткового покарання у виді конфіскації всього майна, яке є його власністю, накладений на квартиру арешт порушує права позивача як співвласника цієї квартири на здійснення права власності.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що порядок скасування арешту майна підлягає розгляду за правилами кримінального судочинства, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки вказаний спір є цивільно-правовим, що підтверджується законодавством та позицією Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Головне управління ДПС у Львівській області у липні 2022 року подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 15 листопада 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 червня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що оскільки арешт майна було накладено у межах кримінальної справи за процедурою, визначеною кримінальним процесуальним законом, спір про право на майно між суб`єктами цивільних правовідносин відсутній, питання про скасування арешту підлягає вирішенню в порядку кримінального судочинства.

Спору про право на майно у цивільно-правовому сенсі не вбачається, оскільки ніхто не оспорює право власності ОСОБА_1 на арештоване нерухоме майно.

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 12 жовтня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Залізничного районного суду міста Львова.

Справа № 462/6533/21 надійшла до Верховного Суду 02 листопада 2022 року.

Верховний Суд ухвалою від 29 листопада 2022 року справу призначив до судового розгляду у складі колегії п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належить квартира АДРЕСА_2 загальною площею 51,4 кв. м, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на квартиру, виданого 25 грудня 2000 року.

З копії постанови ВДВС Залізничного РУЮ від 12 листопада 2002 року судами встановлено, що на виконання виконавчого документу №1-224, виданого 30 жовтня 2002 року Залізничним районним судом міста Львова, накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 .

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02 серпня 2019 року, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , на яку постановою ВДВС Залізничного РУЮ від 12 листопада 2002 року накладено обтяження у виді арешту, зареєстроване 18 січня 2007 року Першою Львівською державною нотаріальною конторою.

Відповідно до Інформації з Єдиного реєстру боржників від 03 липня 2020 року у такому відсутня інформація щодо ОСОБА_1 .

Ухвалою Залізничного районного суду міста Львова від 14 грудня 2020 року звільнено ОСОБА_1 від відбування додаткового покарання у виді конфіскації всього майна, яке є його власністю, у зв`язку із закінченням строків давності виконання вироку Залізничного районного суду міста Львова від 05 серпня 2002 року у справі № 1-224/2002.

16 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ВДВС Залізничного РУЮ міста Львів із заявою про закінчення виконавчого провадження та скасування арешту, накладеного в межах цього виконавчого провадження, та отримав відповідь № 13215 від 01 березня 2021 року, згідно з якою у відділі відсутні правові підстави для зняття арешту з майна заявника, оскільки ухвалою суду про звільнення позивача від відбування додаткового покарання у виді конфіскації всього майна такого не передбачено.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України передбачено, щовласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18) підтвердила висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15 травня 2013 року № 6-26цс13, та зазначила, що … [нормативна неврегульованість порядку захисту права людини, яке очевидно безпідставно обмежується, не може виправдовувати відмову в його захисті. Перекладення тягаря такого недоліку законодавства на особу, котра більше восьми років потерпає від свавільного втручання у право власності, гарантоване Конвенцією і Конституцією України, є неприпустимим. Зволікання з наданням ефективного засобу юридичного захисту тягне погіршення правового становища людини, котра зазнає негативних наслідків не лише від помилки представника влади, а й від перешкод у отриманні реальної можливості її виправлення, і перебуває у стані невизначеності непередбачувано тривалий час. Із припиненням кримінальної справи арешт майна стає публічним обтяженням права власності, підстави для подальшого існування якого відпали. Причому втрачається можливість застосування специфічного порядку скасування такого обтяження, зумовленого кримінальними процесуальними відносинами. Будь-які публічно-правові процедури, які з тих чи інших причин не завершені до закриття кримінального провадження (кримінальної справи), з моменту такого закриття втрачають кримінальний процесуальний характер. Арешт майна у такому разі з заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном. Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено. Таким чином, судом кримінальної юрисдикції повинні розглядатися скарги на законність і обґрунтованість арешту майна, розв`язання яких потребує перевірки наявності підстав і дотримання процедури, встановлених кримінальним процесуальним законом, тобто вирішення по суті питань, які безпосередньо стосуються порядку здійснення кримінального провадження. Разом із тим, скасування арешту майна, накладеного слідчим у кримінальній справі, після закриття справи не пов`язане з оцінкою правомірності застосування органом досудового слідства такого заходу, а необхідність прийняття відповідного рішення є безспірною й безальтернативною з огляду на припинення кримінальних процесуальних правовідносин. Вирішення зазначеного питання судом у порядку цивільного судочинства не призведе до заміщення ним функцій суду кримінальної юрисдикції і не може завдати шкоди інтересам кримінального провадження. Відтак немає жодних підстав для висновку про те, що суд цивільної юрисдикції у цій справі не є судом, установленим законом].

Враховуючи викладене, а також те, що вирок суду в частині конфіскації майна позивача не виконано, ОСОБА_1 звільнено від відбування додаткового покарання у виді конфіскації всього майна, яке є його власністю, накладений арешт порушує його права як співвласника квартири на здійснення права власності, передбачені статтею 41 Конституції України та статтями 319 321 ЦК України, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зняття арешту із спірної квартири, накладеного постановою державного виконавця ДВС Залізничного РУЮ міста Львова.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень в означеній частині, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів в цій частині.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій в означеній частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Суд першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржувані судові рішення в означеній частині відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга в означеній частині є необґрунтованою, її доводи зводяться до переоцінки доказів та встановлення інших обставин ніж ті, що були встановлені судами попередніх інстанцій, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, відповідно касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення в частині зняття арешту із спірної квартири - без змін.

Разом з тим, Верховний Суд не може погодився з висновком суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, в частині скасування запису про державну реєстрації обтяження - арешту накладеного на спірну квартиру, з таких підстав.

Правовідносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 2 якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Частиною першою статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Пунктами 1-3 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державний реєстратор, зокрема: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи.

Як передбачено частиною першою статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що прийняттю рішення державного реєстратора про обтяження нерухомого майна передує перевірка відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02 серпня 2019 року, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , на яку постановою ВДВС Залізничного РУЮ міста Львів від 12 листопада 2002 року накладено обтяження у виді арешту, зареєстроване 18 січня 2007 року Першою Львівською державною нотаріальною конторою.

Відповідно до Інформації з Єдиного реєстру боржників від 03 липня 2020 року у такому відсутня інформація щодо ОСОБА_1 .

Ухвалою Залізничного районного суду міста Львова від 14 грудня 2020 року звільнено ОСОБА_1 від відбування додаткового покарання у виді конфіскації всього майна, яке є його власністю, у зв`язку із закінченням строків давності виконання вироку Залізничного районного суду міста Львова від 05 серпня 2002 року у справі № 1-224/2002.

Враховуючи зазначене, висновки судів попередніх інстанцій про зняття арешту із квартири є правильними, проте суди дійшли помилкового висновку про скасування запису про державну реєстрацію обтяження - арешту, зареєстрованого за реєстраційним № 4367667 від 18 січня 2007 року, з таких підстав.

За юридичною позицією Конституційного Суду України право на судовий захист як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя; відсутність такої можливості обмежує це право, яке за змістом частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (абзац 15 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002).

Конституційний Суд України у Рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Отже, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в цивільному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19.

У судовій практиці сформульована стала правова позиція, яка полягає у тому, що ефективним вважається такий спосіб захисту, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) відшкодування шкоди, заподіяної порушенням права; обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає завданню цивільного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/14016/16, від 11 лютого 2019 року у справі № 2а-204/12, від 15 липня 2019 року у справі № 420/5625/18, від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18).

У справі, що розглядається, позивач просив суд, зокрема скасувати запис про державну реєстрацію обтяження - арешт на квартиру АДРЕСА_2 , який зареєстрований за реєстраційним № 4367667 від 18 січня 2007 року Першою Львівською державною нотаріальною конторою.

У частині другій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судових рішень у цій справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Водночас у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом вказаної норми наразі виконанню підлягають судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19-ц, від 06 жовтня 2021 року у справі № 754/8547/19.

Судами попередніх інстанцій помилково не застосовано до спірних правовідносин положення частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та, як наслідок, застосовано неефективний спосіб захисту порушених прав позивача, що призвело до ухвалення судових рішень, які не відповідають закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша, третя, четверта статті 412 цього Кодексу).

Враховуючи викладене, зміст оскаржуваних судових рішень дає підстави для висновку про те, що рішення Залізничного районного суду міста Львова від 15 листопада 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 червня 2022 року слід змінити на підставі статті 412 ЦПК України, а саме в частині вирішення позовних вимог про скасування запису про державну реєстрацію обтяження.

Керуючись статтями 400 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області задовольнити частково.

Рішення Залізничного районного суду міста Львова від 15 листопада 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 червня 2022 року змінити в частині вирішення позовних вимог про скасування запису про державну реєстрацію обтяження, виклавши їх резолютивну частину у такій редакції:

«Скасувати державну реєстрацію обтяження у вигляді арешту на квартиру АДРЕСА_2 , яке зареєстровано за реєстраційним № 4367667 від 18 січня 2007 року реєстратором: Перша Львівська державна нотаріальна контора, підстава обтяження: постанова В-3, 12 листопада 2002 року, ВДВС Залізничного районного управління юстиції міста Львів, вхідний № 4532, об`єкт обтяження: інше, майно, склад: ціле, статок: добудоване, статус: жиле, адреса: АДРЕСА_1 , власник: ОСОБА_1 , додаткові дані: архівний номер: 3734820LVOV1, архівна дата: 15 листопада 2002 року, дата виникнення: 15 листопада 2002 року, № реєстра: 504570-3132, внутр. № А1013С302СGF33B315650, коментар: 735/93».

В іншій частині рішення Залізничного районного суду міста Львова від 15 листопада 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 16 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийА. І. Грушицький Судді:С. О. Карпенко І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Пророк