Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.02.2023 року у справі №191/1157/20
Постанова КЦС ВП від 22.02.2023 року у справі №191/1157/20

Постанова

Іменем України

22 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 191/1157/20

провадження № 61-10208 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , державний реєстратор Семенуха Іван Олегович,

треті особи: Дніпровська міська рада, Іларіонівська селищна об`єднана територіальна громада Синельниківського району Дніпропетровської області, ОСОБА_5 ,

представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 травня 2022 року у складі судді Твердохліб А. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 липня 2022 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Деркач Н. М., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , державного реєстратора Семенухи І. О., ОСОБА_4 , треті особи: Дніпровська міська рада, Іларіонівська селищна об`єднана територіальна громада Синельниківського району Дніпропетровської області, ОСОБА_5 , про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним та скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що йому на підставі рішення виконавчого комітету Іларіонівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області від 28 лютого 2006 року № 29 було надано дозвіл на будівництво скотарської будівлі на раніше закріпленій земельній ділянці, яка розташована на території Іларіонівської селищної ради. Він здійснив вказане будівництво і після його завершення ним був виготовлений технічний паспорт від 29 вересня 2009 року, відповідно до якого на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , розташовані нежилі будівлі корівника, власником будівель зазначений він. На його замовлення було проведено технічне обстеження стану будівельних конструкцій будівлі корівника з прибудовою за вищезазначеною адресою. Згідно з листом комунального підприємства Синельниківського міжміського бюро технічної інвентаризації Дніпропетровської області від 26 лютого 2020 року № 188 за ним заінвентаризовано вказані будівлі корівника.

З 2009 року він продовжував утримувати вказані будівлі, здійснювати їх поточний і капітальний ремонт, зокрема, замінив покрівлю, зробив бетонну стяжку. Оскільки він своєчасно не здійснив реєстрацію права власності на вищевказані нежитлові будівлі, то він звернувся до Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Іларіонівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області про визнання за ним права власності на вищезазначені нежитлові будівлі. Ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2019 року відкрито провадження у справі № 191/3867/19 та призначено підготовче судове засідання. Вказану справу судом по суті не розглянуто.

При розгляді вищезазначеної справи з відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно йому стало відомо про те, що 30 листопада 2018 року між ОСОБА_4 , як продавцем, та ОСОБА_3 , як покупцем, укладено договір купівлі-продажу майна № 12 щодо об`єктів нежитлової нерухомості, які розташовані за вказаною вище адресою, загальною площею 1 550,6 кв. м. Договір купівлі-продажу майна виданий товарною біржою «Січеславська, Правова».

30 листопада 2018 року державним реєстратором Дніпровської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Семенухою І. О. внесено запис про право власності № 29208603 ОСОБА_3 на спірне нерухоме майно та винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30 листопада 2018 року індексний номер 44357592.

Він, як забудовник, не продавав і не надавав права на продаж спірного нерухомого майна, тому його відчуження не могло відбутися на законних підставах, враховуючи, що саме ним було проведено технічну інвентаризацію цього нерухомого майна і він є його власником.

Вищевказаним рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень порушено його права, оскільки фактично зареєстровано право власності на об`єкти нерухомості, які складаються з його будівельних матеріалів, і робить неможливим задоволення його позову у справі № 191/3867/19 про визнання за ним права власності на вказане нерухоме майно.

Ні ОСОБА_4 , як продавець, ні ОСОБА_3 , як покупець, фактично не набували у власність спірне майно. Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відсутня інформація про нотаріальне посвідчення вищезазначеного договору купівлі-продажу, що є порушенням положень закону.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд визнати договір купівлі-продажу майна від 30 листопада 2018 року № 12, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , недійсним, застосувати наслідки його недійсності, скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30 листопада 2018 року № 29208603, що зареєстрований на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 травня 2022 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що виписка із протоколу № 5 загальних зборів членів сільськогосподарського комунального пайового підприємства «Колос» (далі - СГКПП «Колос») Синельниківського району Дніпропетровської області від 26 травня 2001 року, акт приймання-передачі від 30 листопада 2018 року, на підставі яких ОСОБА_4 було передане спірне нерухоме майно, позивачем не оскаржувалися, є чинними, тобто підтверджують набуття ОСОБА_4 право на це майно раніше, ніж на нього отримав дозвіл ОСОБА_1 .

Позивач право власності на спірне майно не набув, не надав доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 відчужив майно, виділене йому у рахунок майнових паїв, тому суд дійшов висновку, що задоволення позову про визнання оспорюваного договору купівлі-продажу майна та скасування запису про державну реєстрацію може призвести до порушення прав первісного власника майна, тобто ОСОБА_4 .

Позивачем не надано належних та допустимих доказів вартості корівника на час його отримання ОСОБА_1 і на час його реконструкції, що унеможливлює визначення вартості будівельних матеріалів та робіт, здійснених останнім, а показаннями свідків такі обставини не можуть бути підтверджені.

Крім того, у разі визнання договору купівлі-продажу недійсним право власності на спірне нерухоме майно буде поновлено саме у ОСОБА_4 , а не у позивача, тобто останнім обрано неефективний спосіб захисту порушених прав.

Посилання позивача на підробку підписів голови СГКПП «Колос» у різних документах, а також на те, що оспорюваний договір купівлі-продажу майна є недійсним, так як він не був нотаріально посвідчений, не можуть бути підставою для задоволення позову, оскільки судом першої інстанції встановлено, що задоволення заявлених ОСОБА_1 вимог не призведе до відновлення його порушених прав, тому і він не є особою, яка наділена правом на оспорення вказаного правочину. Крім того, позивачем клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи на підтвердження доводів щодо підробки відповідних підписів заявлено не було.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 липня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення, заочне рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у нього права власності на спірне самочинно збудоване нерухоме майно.

Відповідно до протоколу № 5 загальних зборів членів СГКПП «Колос» Синельниківського району Дніпропетровської області від 26 травня 2001 року загальними зборами підприємства було вирішене питання за рахунок майнових паїв виділити техніку і нежитлові приміщення, серед яких також зазначено приміщення корівника, площею 1 550 кв. м, у с. Іванівці Синельниківського району Дніпропетровської області. Згідно з актом приймання-передачі нежитлового приміщення корівника від 30 травня 2001 року ОСОБА_4 за рахунок майнових паїв на підставі рішення № 5 загальних зборів членів СГКПП «Колос» від 26 травня 2001 року було передано нежитлове приміщення корівника, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішення загальних зборів членів СГКПП «Колос» Синельниківського району Дніпропетровської області від 26 травня 2001 року, оформлене протоколом № 5 загальних зборів, а також акт приймання-передачі, на підставі яких ОСОБА_4 було передане спірне нерухоме майно, не оскаржувалися, є чинними і відповідно свідчать про передачу останньому права на це майно.

Позивач право власності на спірне нерухоме майно не набував, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ним обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, зважаючи на те, що він фактично заявляє своє право власності на будівельні матеріали, які використовувалися для самочинного будівництва спірного корівника.

При цьому, позов щодо стягнення вартості використаних будівельних матеріалів на будівництво спірного нерухомого майна ним не заявлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 191/1157/20 з Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

У грудні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2023 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оспорюваний договір купівлі-продажу майна від 30 листопада 2018 року № 12 укладено з порушенням закону, оскільки він нотаріально не посвідчений та не містить розміру і кадастрового номеру земельної ділянки, на якій розташовано спірне нерухоме майно.

У справі відсутні будь-які докази, які свідчать про те, що на спірне нерухоме майно видавалося свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) з відміткою підприємства правонаступника реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства. Також відсутні докази, які б підтверджували право власності на спірне майно, як на об`єкт нерухомого майна, як щодо СГКПП «Колос», так і щодо інших осіб.

Позивачем обрано належний спосіб захисту порушених прав, оскільки унаслідок визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу нерухомого майна та скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно позивач буде мати можливість визнати право власності на самочинне будівництво.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2022 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. Відсутні докази набуття позивачем спірного нерухомого майна у власність, а отже, ним обрано неналежний спосіб захисту порушених прав.

У лютому 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав пояснення, в яких заперечував проти доводів відзиву представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до виписки із протоколу № 5 загальних зборів членів СГКПП «Колос» Синельниківського району Дніпропетровської області від 26 травня 2001 року загальними зборами підприємства було вирішене питання за рахунок майнових паїв виділити техніку і нежитлові приміщення, серед яких також зазначено приміщення корівника, площею 1 550 кв. м, у с. Іванівці Синельниківського району Дніпропетровської області (а.с. 76, т. 1).

Згідно з копією акту приймання-передачі нежитлового приміщення корівника від 30 травня 2001 року ОСОБА_4 за рахунок майнових паїв на підставі рішення № 5 загальних зборів членів СГКПП «Колос» від 26 травня 2001 року було передане нежитлове приміщення корівника, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 77, т. 1).

Відповідно до копії договору оренди земельної ділянки від 14 лютого 2006 року № 040613100402, який укладено між ОСОБА_7 та Синельниківською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області, відповідно до якого позивач отримав в оренду земельну ділянку для будівництва та обслуговування виробничих приміщень і випасання худоби, загальною площею 23,7862 га, розташовану на території Іларіонівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області (а.с. 13, т. 1).

Рішенням виконавчого комітету Іларіонівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області від 28 лютого 2006 року № 29 позивачу надано дозвіл на будівництво скотарської будівлі на раніше закріпленій земельній ділянці на території Іларіонівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області (а.с. 22, т. 1).

Згідно з повідомленням комунального підприємства Синельниківського міжміського бюро технічної інвентаризації Дніпропетровської області від 26 лютого 2020 року № 188 на будівлі корівника, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які заінвентаризовані за ОСОБА_1 , право власності не зареєстровано.

Відповідно до договору купівлі-продажу майна від 30 листопада 2018 року, зареєстрованому на товарній біржі «Січеславська Правова» щодо об`єктів нежитлової нерухомості, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1550,6 кв. м, опис: корівник - 1 296,2 кв. м, комора - 9,4 кв. м, побутове приміщення - 9,7 кв. м, доїльна зала - 90,9 кв. м, підсобне приміщення - 129,8 кв. м, коридор - 8,7 кв. м, інше - 5,9 кв. м, ОСОБА_4 продав вищезазначене майно ОСОБА_3 (а.с. 16, т. 1).

30 листопада 2018 року державним реєстратором Дніпровської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Семенухою І. О. внесено запис про право власності № 29208603 ОСОБА_3 на спірне нерухоме майно і винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30 листопада 2018 року індексний номер 44357592.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині першій статті 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника. Тобто це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: з яких саме правовідносин сторін виник спір; чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80 гс 20).

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

У рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom) Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що норма статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом.

Позивач вказував про те, що оспорюваним правочином та державною реєстрацією за відповідачем права власності на спірне нерухоме майно порушено його права, як особи, яка здійснила самочинне будівництво спірного майна.

Статтею 41 Конституції України та статтею 319 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208 цс 18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234 гс 18).

Згідно з частинами першою, другою та шостою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене.

Суди дійшли вірного висновку про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у нього права власності на спірне самочинно збудоване нерухоме майно, проте саме власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Крім того, відповідно до протоколу № 5 загальних зборів членів СГКПП «Колос» Синельниківського району Дніпропетровської області від 26 травня 2001 року вирішено за рахунок майнових паїв виділити техніку і нежитлові приміщення, серед яких також зазначено приміщення корівника, площею 1 550 кв. м у с. Іванівці Синельниківського району Дніпропетровської області. Згідно з копією акту приймання-передачі нежитлового приміщення корівника від 30 травня 2001 року ОСОБА_4 за рахунок майнових паїв на підставі рішення № 5 загальних зборів членів СГКПП «Колос» від 26 травня 2001 року було передане нежитлове приміщення корівника, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .

Ураховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору,належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_4 набув право на спірне нерухоме майно відповідно до виписки із протоколу № 5 загальних зборів членів СГКПП «Колос» від 26 травня 2001 року, акту приймання-передачі від 30 листопада 2018 року, які у встановленому законом порядку оскаржені не були.

Отже, правовстановлюючі документи вперше видані ОСОБА_4 у травні 2001 року, а позивач зазначає, що лише у лютому 2006 року отримав дозвіл на будівництво скотарської будівлі і до сих пір право власності не оформив. Вчинені ним дії є самочинним будівництвом, а згідно з положеннями частини другої статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Таким чином, суди дійшли вірного висновку про те, що ОСОБА_1 право на спірне майно не набув, тобто відсутні докази порушення прав позивача оспорюваним правочином.

Отже, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що у разі визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним право на спірне нерухоме майно буде поновлено саме у ОСОБА_4 , а не у ОСОБА_1 , тобто останнім обрано неефективний спосіб захисту порушених прав, а вимоги щодо стягнення вартості використаних будівельних матеріалів на будівництво спірного нерухомого майна позивачем не заявлено.

Доводи касаційної скарги про те, що оскаржуваний договір купівлі-продажу майна від 30 листопада 2018 року № 12 укладено з порушенням закону, на увагу не заслуговують, так як не впливає на права позивача.

Посилання касаційної скарги на те, що позивачем обрано належний спосіб захисту порушених прав, оскільки визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу нерухомого майна та скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно він буде мати можливість визнати право власності на самочинне будівництво, є безпідставними, так як це є припущенням ОСОБА_1 , а відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи касаційної скарги про те, що у справі відсутні докази, які свідчать про те, що на спірне нерухоме майно видавалося свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат), на увагу не заслуговують, так як факт правомірності набуття відповідачами у власність спірного нерухомого майна не встановлюється.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 травня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець