Історія справи

Постанова

Іменем України

21 березня 2018 року

м. Київ

справа № 444/1487/10

провадження № 61-2664св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

представник позивача - ОСОБА_3,

відповідач - Жовківська міська рада Львівської області, державне комунальне підприємство «Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації»,

особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_4,

представник особи, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Львівської області у складі колегії суддів: Левика Я. А., Бакуса В. Я., Гірник Т. А. від 4 квітня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У вересні 2010 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Жовківської міської ради Львівської області, ДКП «Червоноградське МБТІ» про визнання права власності на нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що вона проживає в однокімнатній квартирі на АДРЕСА_1 Львівської області. Оскільки площа цієї квартири була недостатньою для проживання її сім'ї, то вона звернулася до Жовківської міської ради Львівської області з проханням надати дозвіл на здійснення добудови до квартири, який міська рада надала 30 серпня 2009 року.

На підставі рішення міської ради позивач виготовила проект, отримала інші необхідні документи та здійснила будівництво добудови з мансардою до вказаної квартири, але Жовківська міська рада Львівської області відмовила в реєстрації права власності на вказану добудову, роз'яснивши про судовий порядок вирішення такого спору.

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області у складі судді Копняк С. М. від 23 листопада 2010 року позов задоволено. Визнано право власності ОСОБА_2 на житлову добудову з мансардою до квартири АДРЕСА_1 із збільшеною загальною площею 78,8 кв. м, а житловою - 45,1 кв. м.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, керуючись положеннями статті 392 ЦК України, виходив із того, що позивач здійснила добудову до належної їй квартири в будинку, до якої відокремлено вхід із земельної ділянки, яка є лише в її користуванні, за власні кошти з власних матеріалів та така добудова не порушує права інших осіб.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 4 квітня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 23 листопада 2010 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволення позову ОСОБА_2 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, керуючись статтями 328, 331, 375 та 376 ЦК України, виходив із того, що зазначена добудова є самочинною, оскільки вона здійснена на ділянці, яка позивачу не належить та не була їй відведена для цієї мети, за відсутності даних про те, що таке будівництво здійснювалось у чіткій відповідності до вимог законодавства, зокрема, щодо дотримання містобудівного законодавства, а до участі в справі не було залучено ОСОБА_4 - власника квартири в указаному будинку, права якого порушено здійсненням такої добудову. Так, зазначена добудова розміщена впритул до його квартири (на даний час окремого будинку 6 б), на що він згоду не давав, такою добудовою утруднено йому доступ до власного майна; конструкція даху добудови спричиняє пошкодження його майна внаслідок затікання.

У квітні 2016 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що до спірних правовідносин не підлягає до застосування стаття 376 ЦК України, а позивачу було надано дозвіл на будівництво та виготовлення відповідних проектів на здійснення добудови, власники сусідньої квартири заперечень проти здійснення такої добудови не мали.

У жовтні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначив, що будівництво зазначеної добудови порушує його права як власника сусідньої квартири, дозвіл на здійснення такого будівництва він не давав, позивач здійснила самочинне будівництво за відсутності необхідних документів, тому він неодноразово звертався з відповідними заявами та скаргами до Жовківської міської ради Львівської області.

При цьому його навіть не було залучено до участі в розгляді цієї справи судом першої інстанції, а про наявність рішення суду він дізнався лише 8 грудня

2015 року. Крім того, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення в цій справі, неправильно застосував до спірних правовідносин статтю 392 ЦК України. У зв'язку з викладеним ОСОБА_4 просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

22 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суди встановили, що відповідно до реєстраційного посвідчення, виданого ДКП «Червоноградське МБТІ» ОСОБА_2 належить квартира АДРЕСА_1, площею 21,5 кв. м і вона набута позивачем на підставі договору дарування.

Рішенням виконавчого комітету Жовківської міської ради Львівської області від 30 серпня 2007 року позивачу надано дозвіл на добудову до цієї квартири та виготовлення проекту.

ОСОБА_2 виготовила проект добудови, який 18 серпня 2010 року було погоджено відділом регіонального розвитку, містобудування та архітектури Жовківської районної державної адміністрації Львівської області та Державним історико-архітектурним заповідником в м. Жовкві Львівської області.

Згідно з технічним паспортом, виготовленим ДКП «Червоноградське МБТІ», внаслідок здійсненою позивачем добудови площа квартири АДРЕСА_1 збільшилась до 78,8 кв. м, а житлова - 45, 1 кв. м.

Суд апеляційної інстанції також встановив, що прибудову здійснено на земельній ділянці, яка позивачу не належить та не була їй відведена для цієї мети.

Крім того, відсутні дані про те, що таке будівництво здійснювалось у чіткій відповідності до вимог законодавства, зокрема, щодо дотримання містобудівного законодавства, а саме у матеріалах справи відсутні будь-які докази про надання згоди на таку добудову інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю.

При цьому в матеріалах справи містяться звернення ОСОБА_4 з приводу самовільної добудови до компетентних органів та відповіді на них, акт уповноваженої комісії з приводу здійсненої добудови без погодження виготовленої документації та отримання необхідного дозволу Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частинами першою та другою статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до частин першої та другої статті 376 ЦК України в редакції, яка булла чинною на час виникнення спірних правовідносин, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Крім того, відповідно до частини п'ятої статті 11 ЦК України цивільні права і обов'язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Такий же висновок застосування норм матеріального права викладено в постановах Верховного Суду України: від 24 червня 2015 року в справі № 6-318цс15 і 7 жовтня 2015 року в справі № 6-1622цс15.

Таким чином, ухвалюючи рішення в справі, суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки зазначена добудова є самочинною, то до спірних правовідносин стаття 392 ЦК України не застосовується і позов не підлягає задоволенню.

Отже, доводи касаційної скарги вказаних висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій не впливають.

Таким чином, судові рішення, які просить скасувати ОСОБА_2, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 4 квітня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк