Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.03.2018 року у справі №335/319/17

Постанова

Іменем України

19 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 335/319/17

провадження № 61-2158св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Лесько А. О., Сімоненко В. М., Фаловської І.М.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_6, відповідач-Міністерство оборони України,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя у складі судді Гашук К. В. від 23 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Подліянової Г. С. від 14 листопада 2017 року,

Встановив:

У січні 2017 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у період з квітня 2014 року до 27 квітня 2015 року він проходив військову службу у військовій частині польова пошта В6266 та є учасником бойових дій. 11 березня 2015 року наказом № 9-к командувача військ оперативного командування «Південь» звільнений у запас за пунктом «б» (за станом здоров'я) та з 27 квітня 2015 року наказом командира військової частини польова пошта В6266 № 47, виключений із списків особового складу частини та направлений на військовий облік в Центральний районний об'єднаний військкомат м. Запоріжжя.

Наслідками виконання його військових службових обов'язків є ІІІ група інвалідності, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК АВ № 0679341.

Внаслідок вказаних обставин не може вести повноцінний образ життя, постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт, порушена його душевна рівновага, виражена у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, страху, що постійно негативно позначається на душевному стані позивача.

Тривале лікування позначилося на його психіці, він постійно знаходиться у пригніченому стані через те, що здоров'я неможливо відновити. Відносини в його родині погіршилися, він побавився можливості повноцінно виконувати свої сімейні обов'язки по господарству, що викликає негативні емоції та переживання.

На підставі зазначеного просив стягнути з Міністерства оборони України у відшкодування моральної шкоди, яка завдана йому у результаті ушкодження здоров'я при виконанні обов'язків військової служби, у розмірі 150 000,00 грн.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 лютого 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_6 моральну шкоду в розмірі 25 000,00 грн. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь держави судовий збір в сумі 640,00 грн. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявні передбачені статтями 23, 1167 Цивільного кодексу України підстави для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди з урахуванням принципу розумності та справедливості.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 14 листопада 2017 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 лютого 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, і судом першої інстанції не допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

У касаційній скарзі, поданій в грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Міністерство оборони України просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Сторони не скористалися правом на подання відзиву (заперечень) на касаційну скаргу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

02 квітня 2018 року касаційну скаргу передано на розгляд Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2018 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення та виклику учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суди встановили, що ОСОБА_6, старший стрілець мотопіхотного взводу, мотопіхотної роти, військової частини польова пошта В6266, у період часу з 03 квітня 2014 року по 27 квітня 2015 року проходив військову службу у військовій частині польова пошта В6266. 11 березня 2015 року наказом № 9-к командувача військ оперативного командування «Південь» позивач був звільнений у запас за п. «б» (за станом здоров'я на підставі висновку військово-лікарської комісії) та з 27 квітня 2015 року наказом командира військової частини польова пошта В6266 № 47, був виключений із списків особового складу частини та направлений на військовий облік в Центральний районний об'єднаний військкомат м. Запоріжжя.

Згідно довідки до акту огляду МСЕК серії АВ № 9679341 від 28 листопада 2016 року, ОСОБА_6 встановлено ІІІ групу інвалідності, при цьому зазначено, що захворювання пов'язане з проходженням військової служби.

Відповідно до довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках Серії АГ № 0009430 від 28 листопада 2016 року, ОСОБА_6 встановлено 30 % ступеня втрати професійної працездатності. Причиною втрати професійної працездатності є захворювання, пов'язане із проходженням військової служби.

Обгрунтовуючи позов, ОСОБА_6, посилався на те, що причиною встановлення йому інвалідності стала хвороба, яка отримана в період проходження військової служби.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» дія цього Закону поширюється на: військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей; військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти; військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.

Статтею 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди проводиться в установленому законодавством порядку.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала внаслідок ушкодження здоров'я у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру, за яких обставин чи діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до положень статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Сам по собі факт наявності шкоди не породжує обов'язку її компенсації, оскільки доведенню підлягає наявність усіх складових цивільно-правової відповідальності.

Відсутність хоча б однієї з таких складових виключає відповідальність за заподіяння шкоди. При цьому на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, її розмір та факт заподіяння її відповідачем внаслідок неправомірних рішень, дій (бездіяльності) особи, яка її завдала.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що йому встановлено третю групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби. При цьому не зазначив, унаслідок яких протиправних дій (бездіяльності) відповідача йому спричинено моральну шкоду внаслідок ушкодження здоров'я та наявність причинного зв'язку між моральною шкодою і протиправними діяннями заподіювача цієї шкоди.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та статей 23, 1167 ЦК України, виходив з наявності передбачених законом підстав для стягнення з Міністерства оборони України на користь позивача моральної школи, оскільки сам факт захворювання, одержаного в період проходження військової служби та наслідки такого захворювання спричинили позивачу втрати немайнового характеру у вигляді душевних страждань, а постійне лікування позначається на здоров'ї позивача.

Покладаючи обов'язок на Міністерство оборони України з відшкодування позивачу моральної шкоди, суди не звернули увагу, що позивач не довів протиправність дій саме Міністерства оборони України, наявність причинного зв'язку між моральною шкодою і протиправними діяннями і непосилався на зазначені обставини в обґрунтування своїх вимог.

За змістом частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміні рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Вирішуючи спір, суди неправильно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносин, а тому оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими, в силу статті 412 ЦПК України підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 підпунктом 4 пункту 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,

Постановив:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 листопада 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_6 до Міністерства оборони України про стягнення моральної шкоди відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А.О. Лесько

В.В. Пророк

В.М. Сімоненко

І.М. Фаловська