Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.09.2018 року у справі №2-2994/2011

Постанова

Іменем України

19 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 2-2994/11

провадження № 61-8432св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний банк»,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» - Ромашко Наталі Дмитрівни, на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області в складі суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С., від 17 жовтня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (далі - Цивільний процесуальний кодекс України), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

В листопаді 2010 року публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний банк» (далі - ПАТ «ПУМБ») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 21 лютого 2008 року між ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 6105733, на умовах якого позичальник одержав кредитні кошти у розмірі 228 118 грн з кінцевим строком повернення 21 лютого 2023 року. З метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань, 21 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 6106473, згідно якого останній поручився солідарно з боржником відповідати перед банком за виконання зобов'язань за кредитним договором.

В період дії кредитного договору позичальник систематично допускав прострочення повернення чергових платежів за кредитом, внаслідок чого станом на 25 лютого 2009 року позичальник мав прострочену заборгованість по кредиту у сумі 778,29 грн та прострочені відсотки у розмірі 5 608,29 грн.

Вимогою від 25 лютого 2009 року банк вимагав від боржника - ОСОБА_1, достроково повернути всю суму кредиту та проценти за користування кредитом. Вимогою від 03 березня 2009 року вимагав від поручителя - ОСОБА_2, достроково повернути банку всю суму залишку по кредиту та сплатити проценти за користування кредитом.

Посилаючись на те, що відповідачі не виконали вимоги про дострокове повернення кредитної заборгованості, яка станом на 26 жовтня 2010 року складає 356 032,10 грн, позивач просив суд стягнути указану суму заборгованості солідарно з відповідачів.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2011 року позовні вимоги ПАТ «ПУМБ» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто солідарно із ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ «ПУМБ» суму заборгованості за кредитним договором № 6015733 від 21 лютого 2008 року у розмірі 296 068,84 грн, з якої заборгованість по кредиту у розмірі 224 503,11 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 62 166,30 грн, пеня за прострочення повернення кредиту та процентів за користування кредитом у розмірі 9 399,43 грн.

Стягнуто солідарно із ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ «ПУМБ» державне мито у розмірі 1700 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що кредитне зобов'язання ОСОБА_1, виконання якого забезпечено порукою ОСОБА_2, боржником не виконувалось, у зв'язку із чим банк звернувся до відповідачів із вимогою про дострокове повернення кредитної заборгованості, яке також не виконано відповідачами, у зв'язку із чим спірна заборгованість підлягає стягненню солідарно з боржника та поручителя.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2011 року в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_2 скасовано.

В задоволенні позовних вимог ПАТ «ПУМБ» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції в частині вимог банку до боржника мотивовано тим, що боржник прострочив виконання його кредитних зобов'язань, у зв'язку із чим висновки суду першої інстанції про необхідність захисту порушених прав кредитора шляхом стягнення з боржника указаної суми заборгованості відповідають вимогам закону.

Рішення суду апеляційної інстанції в частині вимог банку до поручителя мотивовано тим, що відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки, а у разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Досудовою вимогою від 25 лютого 2009 року банк вимагав від позичальника дострокового повернення банку всієї суму кредиту та процентів за користування кредитом. Таким чином, банк повідомив позичальника, що керуючись пунктами 3.5.7, 3.5.8 та 4.2.2 кредитного договору використав своє право на повернення кредиту достроково, таким чином встановив новий строк виконання основного зобов'язання. Згідно вимоги банку від 25 лютого 2009 року про дострокове повернення всієї суми кредиту та процентів за користування кредиту позичальник зобов'язаний достроково повернути кредит та нараховані відсотки через 30 днів з дня отримання вимоги. Вимогу позичальник отримав 05 березня 2009 року, що підтверджено відміткою поштового відділення про вручення. Оскільки протягом 6 місяців після настання нового установленого банком строку повернення кредиту кредитор не звернувся до суду з позовом по поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд апеляційної інстанції вказав на відсутність підстав для стягнення спірної заборгованості з поручителя через припинення поруки.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 рокудо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ПАТ «ПУМБ» - Ромашко Н. Д., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що надіслані банком вимоги до відповідачів щодо сплати усіх сум, передбачених кредитним договором, на думку скаржника, не можуть вважатися зміною строку виконання кредитного зобов'язання. У зв'язку із зазначеним, суд апеляційної інстанції помилково, на думку скаржника, відмовив у позові банку до поручителя через припинення поруки з підстав, що передбачені частиною четвертою статті 559 ЦК України.

Касаційна скарга не містить доводів щодо незгоди скаржника з рішенням апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог банку до позичальника, у зв'язку із чим згідно вимог статті 400 ЦПК України справа в указаній частині судом касаційної інстанції не переглядається.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 квітня 2017 року справу за позовом публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, призначено до судового розгляду.

07 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно застосовуються.

Відповідно до статті 530 ЦПК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, та воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якою визначений вказівкою на подію, як неминуче мас наставати, підлягає виконанню з настанням події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явленим Вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець мес право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Відповідно до частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором.

Судами встановлено, що 21 лютого 2008 року між ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 6105733, на умовах якого позичальник одержав кредитні кошти у розмірі 228 118 грн з кінцевим строком повернення 21 лютого 2023 року.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань, 21 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 6106473, згідно якого останній поручився солідарно з боржником відповідати перед банком за виконання зобов'язань за кредитним договором.

В період дії кредитного договору позичальник систематично допускав прострочення повернення чергових платежів за кредитом, внаслідок чого станом на 25 лютого 2009 року позичальник мав прострочену заборгованість зі сплати кредиту в сумі 778,29 грн та прострочені відсотки у розмірі 5 608,29 грн.

Відповідно до пунктів 3.5.7, 4.2.2. кредитного договору у випадку порушення позичальником зобов'язань, передбачених умовами даного договору, банк набуває право вимоги дострокового повернення кредиту разом із розрахованими процентами.

Вимогою від 25 лютого 2009 року ПАТ «ПУМБ», посилаючись на порушення позичальником умов кредитного договору щодо своєчасного та повного повернення банку кредитних коштів та плати за кредит, вимагав від ОСОБА_1 достроково повернути банку всю суму кредиту та проценти за користування кредитом. При цьому, у даній вимозі зазначено про те, що боржник може уникнути застосування банком процедури дострокового погашення лише у випадку погашення протягом 30 днів з моменту отримання вимоги простроченої суми за кредитом - 778,29 грн, та простроченої заборгованості зі сплати процентів - 5 608, 29 грн.

Досліджені судами попередніх інстанцій матеріали справи не містять доказів виконання ОСОБА_1 вимоги ПАТ «ПУМБ» від 25 лютого 2009 року, яка отримана боржником 05 березня 2009 року.

Вимогою від 03 березня 2009 року ПАТ «ПУМБ», посилаючись на порушення позичальником умов кредитного договору, щодо своєчасного та повного повернення банку кредитних коштів та плати за кредит, вимагав від поручителя - ОСОБА_2, достроково повернути банку всю суму кредиту та проценти за користування кредитом. Поручителя також проінформовано про направлення боржнику вимоги ПАТ «ПУМБ» від 25 лютого 2009 року.

Досліджені судами попередніх інстанцій матеріали справи не містять доказів виконання ОСОБА_2, вимоги ПАТ «ПУМБ» від 03 березня 2009 року, яка отримана поручителем 30 березня 2009 року.

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки належить до преклюзивних строків.

Непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Указаний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1451цс15.

З огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18).

З прийняттям цієї постанови внесена визначеність при застосуванні положення частини четвертої статті 559 ЦК України.

Згідно матеріалів справи, які досліджені судами попередніх інстанцій, ПАТ «ПУМБ» на підставі указаних вище положень кредитного договору та згідно норм частини другої статті 1050 ЦК України, надіславши позичальнику та поручителю відповідні вимоги про дострокове повне погашення кредитної заборгованості та сплату процентів, змінив строк виконання кредитного зобов'язання вцілому.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи в частині вимог банку до поручителя, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що протягом 6 місяців після настання нового строку повернення кредиту банк не звернувся до суду з позовом до поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення спірної заборгованості з поручителя у зв'язку із припинення поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.

Такий висновок узгоджується із висновком, викладеним в указаній постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18).

Доводи касаційної скарги про те, що банком не було встановленого нового строку виконання кредитної заборгованості спростовуються матеріалами справи, зокрема змістом вимог банку до відповідачів про сплату останніми кредитної заборгованості у повному обсязі, а також обґрунтованими висновками суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги зводяться до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи враховані судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення в частині, яка переглядається - без змін.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 141, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу представника публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» - Ромашко НаталіДмитрівни, залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2016 року в частині позову публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко

С. П. Штелик