Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.04.2023 року у справі №170/356/20
Постанова КЦС ВП від 19.04.2023 року у справі №170/356/20

Постанова

Іменем України

19 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 170/356/20

провадження № 61-12556св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Здрилюк О. І., Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позову

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики від 12 червня 2019 року у розмірі 39 050,00 дол. США, що еквівалентно 1 039 901,00 грн.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначав, що12 червня 2019 року між ним і ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого він позичив відповідачці на ремонт квартири у м. Києві 11 000,00 дол. США, які вона отримала до підписання договору, зі сплатою відсотків за користування коштами, строком повернення не пізніше 12 квітня 2020 року.

Проте у визначений договором строк позичальник коштів не повернула, в результаті чого станом на 18 травня 2020 року борг відповідачки за договором позики становить 39 050,00 дол. США, з яких: 11 000,00 дол. США - сума позики; 6 050,00 дол. США - 5 % від позики за 11 місяців користування та 22 000,00 дол. США - штраф, передбачений пунктом 5 договору.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Шацький районний суд Волинської області рішенням від 09 вересня 2020 року позов задовольнив. Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 12 червня 2019 року у розмірі 39 050,00 дол. США, що згідно з офіційним курсом НБУ на 09 вересня 2020 року становить 1 085 590,00 грн. Стягнув з ОСОБА_2 в дохід держави 5 199,50 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами було укладено договір позики, умови якого відповідачка в установлені строки не виконала.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Волинський апеляційний суд постановою від 13 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану її представником ОСОБА_3 задовольнив. Рішення Шацького районного суду Волинської області від 09 вересня 2020 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Стягнув з ОСОБА_1 в дохід держави 25 997,53 грн судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що 12 вересня 2019 року між сторонами у смт Шацьку договір позики не укладався; позивач з аналогічними позовами звернувся і в інші суди України, що також є доказом того, що між сторонами такий договір не укладався, тому немає і підстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 13 грудня 2022 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

На обґрунтування вимог касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підписання договору позики не у смт Шацьку не свідчить про неотримання відповідачкою коштів за цим договором та не спростовує погодження нею умов договору. При підписанні договору позики з відповідачкою були обговорені всі його умови, а також місто укладання договору Шацьк, незважаючи на фактичне підписання договору в іншому місті.

Почеркознавча експертиза підпису в договорі не була проведена, тому відповідач не довела непідписання нею договору позики.

У цій справі є оригінал договору позики (правочин), підписаний відповідачкою, який не визнаний судом не дійсним; суд також не встановив, що відповідачка не підписувала цього договору, тому він є дійсним і обов`язковим до виконання.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

20 березня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12 червня 2019 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 був укладений договір позики, за умовами якого позивач передав відповідачці 11 000,00 дол. США на її власні потреби (ремонт квартири у м. Києві), які вона отримала до підписання договору, зі сплатою 7 % щомісяця за користування позикою, зі строком повернення 12 квітня 2020 року. За порушення строку повернення передбачено штраф у розмірі 200 % суми позики, а саме 22 000,00 дол. США. Місцем виконання договору є смт Шацьк Волинської області.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передання грошової суми позичальнику.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з вимогами статей 12 81 ЦПК України обов`язок доведення тих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим ЦПК України, покладається на кожну із сторін.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Встановивши, що між сторонами 12 червня 2019 року укладено договір позики, за умовами якого відповідачка до підписання цього договору отримала позику в розмірі 11 000,00 дол. США зі сплатою відсотків та строком повернення не пізніше 12 квітня 2020 року, однак не виконала умов договору, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення суми позики з нарахованими відсотками, адже доказів непідписання нею цього договору або неотримання позики за цим договором відповідачка не надала.

Саме по собі зазначення в договорі позики про його укладення у смт Шацьку, що не відповідає дійсності, не спростовує дійсність договору та отримання ОСОБА_2 грошових коштів на його умовах, адже недійсність договору в судовому порядку відповідачка не оскаржувала.

Призначена апеляційним судом за клопотанням відповідачки комплексна судова почеркознавчо-технічна експертиза та не проведена у зв`язку із недостатньою кількістю порівняльного матеріалу (не менше ніж 20 документів) і неможливістю таких надати, не доводить непідписання відповідачкою договору позики.

Разом з тим апеляційний суд на наведене уваги не звернув та, вказуючи, що позивач подав аналогічний позов і в інші суди України, дійшов помилкових висновків про неукладеність між сторонами 12 червня 2019 року договору позики, адже такі дії позивача не є належним і допустим доказом у розумінні ЦПК України непідписання ОСОБА_2 цього договору, а можуть свідчити лише про зловживання позивачем правом, наданим йому процесуальним законодавством на звернення до суду, в той час як відповідачка не надала ніяких доказів непідписання нею договору позики та не оскаржила його в судовому порядку.

Частинами першою, другою статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

За змістом статей 550 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Суд першої інстанції встановивши, що сторони з дотриманням принципу свободи договору визначили та погодили у пункті 5 договору позики штраф за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань у розмірі 200 % від суми позики, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову також у частині стягнення з боржника штрафу.

За вказаних обставин Верховний Суд погоджується з аргументами касаційної скарги щодо відповідності закону рішення суду першої інстанції.

Вирішуючи спір між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Апеляційний суд помилково скасував рішення районного суду, здійснив переоцінку доказів, надану судом першої інстанції, при цьому не вказав, які норми процесуального права порушив районний суд.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд скасував законне рішення суду першої інстанції, рішення апеляційного суду відповідно до статті 413 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Волинського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року скасувати, рішення Шацького районного суду Волинської області від 09 вересня 2020 року залишити в силі.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов