Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.03.2018 року у справі №295/8420/17
Ухвала ККС ВП від 09.01.2018 року у справі №295/8420/17

Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 295/8420/17-ц

провадження № 61-1657св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараш А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», поданою представником Сокуренком Євгеном Сергійовичем, на рішення апеляційного суду Житомирської області в складі суддів: Микитюк О. Ю., Борисюка Р. М., Галацевич О. М., від 27 листопада 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - банк, ПАТ КБ «Приватбанк») звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 29 вересня 2010 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит у розмірі 700 грн у формі встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Умови договору відповідач не виконував належним чином, кредит щомісячно не погашав, в наслідок чого станом на 13 липня 2017 року утворилась заборгованість в сумі 13 726,08 грн.

Посилаючись на зазначене, позивач просив суд стягнути указану заборгованість з відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 09 серпня 2017 року позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 13 726 грн 08 коп. боргу та 1 600 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач отримав у борг вказану позивачем суму кредиту, однак не виконував належним чином обов`язок із погашення заборгованості, у зв`язку із чим визначена банком сума боргу підлягає стягненню з позичальника.

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 29 вересня 2017 року заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишена без задоволення.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 27 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Заочне рішення Богунського районного суду м. Житомира від 09 серпня 2017 року скасовано.

Ухвалено нове рішення про відмову у позові за безпідставністю.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені не повно, а доводи апеляційної скарги підтверджені належними та допустимими доказами і спростовують висновки суду першої інстанції. Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладення кредитного договору із відповідачем, отримання останнім за спірним кредитним договором кредитної картки, кредитних коштів із визначеним кредитним лімітом та відповідно наявності у відповідача заборгованості за указаним кредитним договором.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Верховного Суду, ПАТ КБ «Приватбанк», посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, на думку скаржника, не повно дослідив зібрані у справі докази та дійшов помилкових висновків про відмову у позові. Банком були надані необхідні докази, а саме: копія кредитного договору, розрахунок заборгованості, копія паспорта відповідача, за яким кредитний договір було оформлено. Банк надав також довідку про отримані відповідачем банківські карти. Факт укладення договору підтверджується підписаною відповідачем анкетою-заявою на отримання кредитних коштів, у якій містяться дані про згоду позичальника з Умовами та правилами надання банківських послуг і тарифами банку.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі. Витребувано справу із суду першої інстанції.

03 квітня 2018 року справу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи в складі п`яти суддів.

Обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 29 вересня 2010 року ОСОБА_1 подав ПАТ КБ «Приватбанк» анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг. Указана анкета-заява містить персональні данні ОСОБА_1 , адресу його проживання, контактний телефон.

Інших даних анкета-заява не містить.

Апеляційним судом установлено, що згідно наданої банком довідки відповідачу була видана кредитна карта на підставі договору без номера від 28 березня 2014 року, проте такий договір позивач суду не надав.

В іншій довідці банк вказував на те, що за договором від 29 вересня 2010 року були видані три кредитні карти.

Розрахунок заборгованості не містить даних про номер кредитної карти, за якою утворилась спірна заборгованість.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).

Під час розгляду справи позивач не надав суду підписаних відповідачем Умов та Правил надання банківських послуг, Умов надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою Кредитка «Універсальна, 30 днів пільгового періоду». Не надано будь-яких відомостей про номер карткового рахунку, дати вручення картки відповідачеві, повідомлення йому пін-коду, строку дії картки саме за цим позовом та наданим розрахунком заборгованості.

Згідно встановлених судами обставин та досліджених доказів, на підтвердження своїх позовних вимог позивач надав копію анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 29 жовтня 2010 року, яка підписана ОСОБА_1 .

У зазначеній копії анкети-заяви відсутні дані про те, яка банківська картка була видана позичальнику, строк її дії, який рахунок відкрито на ім`я позичальника, не зазначено кредитний ліміт та строк дії картки. Із даної заяви вбачається, що пам`ятка клієнта, яка є невід`ємною частиною договору відповідачеві не видавалася. Виписки з рахунку, у випадку, якщо він був відкритий на ім`я відповідача до позовної заяви не додано.

Звертаючись до суду з позовом банк зазначив, що на підставі анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «Приватбанк», яка підписана сторонами, й умов та правил надання банківських послуг, які погоджені з позичальником, між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем укладено кредитний договір на суму 700 грн у формі встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування коштами у розмірі 27,60 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

На підтвердження заявлених позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» надано копію анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк», яка підписана сторонами; розрахунок заборгованості за кредитним договором; витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду»; витяг з умов та правил надання банківських послуг.

Відповідно до вимог чинного законодавства договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому (частина перша статті 634 ЦК України).

Особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає і погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов. Виходячи з позовних вимог, саме про такий договір зазначив банк.

Однак, як вбачається з копії анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, остання не містить будь-яких даних про суму кредиту, чи кредитного ліміту, даних про видачу кредитної картки, її виду та строку дії. Вказана анкета-заява взагалі не містить ніяких даних щодо обрання відповідачем банківських послуг, крім особистих даних та підпису відповідача.

У матеріалах справи відсутні інші належні та допустимі докази, які підтверджують суму наданого відповідачу кредитного ліміту та видачу кредитної картки «Універсальна».

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року справа № 700/3902/15-ц, від 07 червня 2018 року справа № 755/17553/16, від 06 червня 2018 року справа № 364/594/17, від 24 травня 2018 року справа № 630/366/16-ц, від 10 травня 2018 року справа № 357/16301/15-ц, від 03 квітня 2019 року справа № 221/5089/16-ц та інших.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно вимог ЦПК України, як в редакції станом на момент розгляду справи судом першої інстанцій, так і у чинній редакції, учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, врахувавши, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладення кредитного договору із відповідачем, отримання останнім за спірним кредитним договором кредитної картки, кредитних коштів із визначеним кредитним лімітом та відповідно наявності у відповідача заборгованості за указаним кредитним договором, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у позові в даній справі.

Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості оскарженого рішення спростовуються змістом спірної анкети-заяви, яка не містить даних щодо кредиту, а містить лише особисті дані та підпис відповідача, іншими матеріалами справи та обґрунтованими висновками суду апеляційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновком апеляційного суду, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Рішення суду апеляційної інстанції містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 409, 410, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», поданою представником Сокуренком Євгеном Сергійовичем, залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 27 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик