Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.07.2019 року у справі №303/5773/17

Постанова

Іменем України

11 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 303/5773/17

провадження № 61-11927 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Кривцової Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: публічне акціонерне товариства комерційний банк "Приватбанк", ОСОБА_2,

представник акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" - Сокуренко Євген Сергійович,

треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Селехман Олександр Анатолійович,

представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду

у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д., Собослоя Г. Г. від 16 травня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", правонаступником якого є акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк), ОСОБА_2, треті особи:

ОСОБА_3, приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О. А., в якому, уточнивши позовні вимоги, просила: визнати недійсним договір купівлі-продажу предмета іпотеки - квартири

АДРЕСА_1 від 07 лютого

2017 року, укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" (продавцем) і ОСОБА_2 (покупцем), посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехманом О. А., з моменту його укладення.

Позовна заява мотивована тим, що 26 жовтня 2006 року між нею і

ПАТ КБ "ПриватБанк" був укладений кредитний договір на суму

18 000 доларів США на строк до 26 жовтня 2026 року зі сплатою 12 % на рік.

На забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором був укладений договір іпотеки, предметом якого є нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1, загальною площею 39,6 кв. м, вартістю 80 000,00грн.

Заочним рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області (справа № 303/4720/15-ц) від 22 вересня 2015 року позов

ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь

ПАТ КБ "ПриватБанк" кредитну заборгованості за кредитним договором

від 26 жовтня 2006 року у розмірі 16 841,73 доларів США, що еквівалентно 367
823,38 грн, яка складається із заборгованості за кредитом

13 563,24 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом 2
521,18 доларів США, заборгованості по комісії за користування кредитом 269,48
доларів США та пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором 487,83
доларів США, та судові витрати у розмірі

3 654,00 грн.

У березні 2017 року вона довідалася, що 07 лютого 2017 року банк продав належну їй квартиру ОСОБА_2, яка, в свою чергу, 12 квітня 2017 року продала її ОСОБА_3.

Вважала, що договір купівлі-продажу квартири від 07 лютого 2017 року суперечить вимогам статей 203, 215 ЦК України та є недійсним.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області у складі судді Куцкіра Ю. Ю. від 05 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1. від 07 лютого 2017 року, укладеного між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського

нотаріального округу Селехманом О. А., з моменту його укладення.

Стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 742,15 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 742,15 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний договір купівлі-продажу квартири від 07 лютого 2017 року є недійсним у силу статей 203, 215 ЦК України, оскільки був укладений при наявності судової заборони, тобто арешту відчуженої квартири, під час якої жодні цивільно-правові угоди вчиняти неможливо. Крім того, іпотекодавець не був попереджений про усунення порушень, що передбачено статтями 35,38 Закону України "Про іпотеку", а тому банк не мав права відчужувати предмет іпотеки від імені іпотекодавця.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 16 травня 2019 року апеляційні скарги АТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_3 задоволено. Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 жовтня 2018 року скасовано. У позові ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто

з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" 1 113,23 грн у відшкодування судового збору та на користь ОСОБА_3 960 грн у відшкодування судового збору.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що посилання на лист Закарпатської дирекції ПАТ "Укрпошта" на підтвердження неповідомлення банком іпотекодавця необґрунтоване, оскільки 15 лютого 2016 року банк надсилав ОСОБА_1 вимогу про усунення порушення основного зобов'язання і два повідомлення за адресою її місця реєстрації: АДРЕСА_2, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення від 19 лютого 2016 року.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що заборона та накладення арешту на квартиру

АДРЕСА_1. здійснена саме в інтересах банку за договором іпотеки та в процедурі примусового виконання рішення суду про стягнення із ОСОБА_1 кредитної заборгованості. Також зазначає, що наявність арешту не є безумовною підставою для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень. При цьому в державній реєстрації може бути відмовлено у випадку наявності арешту, накладеного на конкретно визначене нерухоме майно, а судового арешту чи заборони на продаж саме вказаної квартири не було.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 16 травня 2019 року і залишити в силі рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області

від 05 жовтня 2018 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 08 липня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 303/5773/17 із Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення дії постанови Закарпатського апеляційного суду від 16 травня 2019 року відмовлено та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 29 листопада 2019 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, оскільки під час відчуження майна на підставі договору купівлі-продажу від 07 лютого

2017 року предмет іпотеки знаходився під арештами, накладеними як судом, так і Державною виконавчою службою та перебував у податковій заставі податкового органу, тому потрібно було керуватися частиною другою статті 55 Закону "Про нотаріат", пунктами 2.1., 2.2. глави 2 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 "Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України".

Зазначає, що суд апеляційної інстанції розглянув лише доводи щодо порушення, які допустив нотаріус при вчиненні реєстраційних дій,

а порушення, які допустив нотаріус при вчиненні нотаріальних дій не розглянув.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що наявність у Реєстрі запису про заборону відчуження або арешт майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде знято, тому нотаріус при здійсненні реєстраційних дій порушив норми Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Вказує, що позивач не отримувала рекомендовані листи-повідомлення від банку про усунення порушення у зобов'язанні, оскільки вони направлялися на іншу адресу, за якою вона не зареєстрована, та на її думку рекомендовані листи-повідомлення, які нібито були їй вручені з датою отримання є підробленими, оскільки з них вбачається підчищений та виправлений номер квартири, а тому є підставою для відмови у вчиненні нотаріальної дії. При цьому відсутність документів які підтверджують, що іпотекодержатель повідомив іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки про свій намір його продати або наявність документу, який спростовує факт отримання повідомлення має наслідком порушення нотаріусом вимог статей 10, 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та статті 38 Закону України "Про іпотеку".

При цьому заявник посилається на відповідну практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У липні та серпні 2019 року до суду касаційної інстанції надійшли відзиви на касаційну скаргу від АТ КБ "ПриватБанк", представника ОСОБА_3 - адвоката Дрюченка О. С. та приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Селехмана О. А., в яких зазначається, що судове рішення апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, повно й всебічно досліджено всі обставини у справі, правильно застосовано законодавство України, а доводи касаційної скарги є безпідставними, тому просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до договору купівлі-продажу з відстрочкою платежу

від 13 жовтня 2006 року ОСОБА_5 продала ОСОБА_1 квартиру,

яка знаходиться за адресою:

АДРЕСА_2 (а. с. 11, т. 1)

Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №12204841 від 18 жовтня 2006 року квартира

АДРЕСА_1, на праві приватної власності належить ОСОБА_1

26 жовтня 2006 рокуміж ОСОБА_1 і ПАТ КБ "ПриватБанк" був укладений кредитний договір на суму 18 000 доларів США на строк до 26 жовтня

2026 року зі сплатою 12 % на рік (а. с. 13-15, т. 1).

На забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором був укладений договір іпотеки, предметом якого є нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1, загальною площею 39,6 кв. м, вартістю 80 000,00 грн

(а. с. 16-17, т. 1).

У пункті 27 цього договору передбачено позасудовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі право продажу банком від імені іпотекодавця будь-якій особі.

Заочним рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області (справа № 303/4720/15-ц) від 22 вересня 2015 року позов

ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь

ПАТ КБ "ПриватБанк" кредитну заборгованості за кредитним договором

від 26 жовтня 2006 року у розмірі 16 841,73 доларів США, що еквівалентно 367
823,38 грн, яка складається із заборгованості за кредитом

13 563,24 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом 2
521,18 доларів США, заборгованості по комісії за користування кредитом 269,48
доларів США та пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором 487,83
доларів США, та судові витрати у розмірі

3 654,00 грн.

Відповідно до Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 70767133 від 18 жовтня 2016 року та № 93054165 від 27 липня 2017 року на все нерухоме майно ОСОБА_1, у тому числі на квартиру АДРЕСА_1, постановами РВ ДВС Мукачівського МУЮ та МВ ДВС Мукачівського МУЮ, а також судом було накладено арешт та заборону на відчуження об'єктів нерухомого майна (а. с. 27-31,33-36, т. 1).

Згідно з постановою державного виконавця Мукачівського МВ ВС

Стець Л. І. від 25 серпня 2016 року на виконання виконавчого листа №2/303/2618/15, виданого 16 жовтня 2015 року, накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 (а. с. 32, т. 1).

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 07 лютого 2017 року ПАТ КБ "Приватбанк" продало ОСОБА_2 квартиру, яка знаходиться

за адресою:

АДРЕСА_2 (а. с. 37, т. 1).

Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 12 квітня 2017 року ОСОБА_6, який діяв від імені ОСОБА_2, як представник продавця, продав ОСОБА_3 квартиру, яка знаходиться за адресою:

АДРЕСА_2.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами 1 -3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частинами 1 -3 статті 12 ЦПК України.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Частиною 1 статті 81 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити частини 1 статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1 статті 215 ЦК України.

Відповідно до частини 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). м

Статтею 2 Закону України ві 01 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - ~law23~) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Державний реєстр прав на нерухоме майно та їх обмежень - єдина державна інформаційна система, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обмеження, суб'єктів речових прав, технічні характеристики об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об'єктів нерухомого майна.

Згідно з ~law24~ речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, встановленому ~law25~.

Зареєстровані речові права та їх обмеження мають пріоритет над незареєстрованими в разі спору щодо нерухомого майна (~law26~).

Відповідно до положень ~law27~обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а саме право власності на нерухоме майно.

Згідно з ~law28~ державним реєстратором є: нотаріус.

Відповідно до ~law29~

у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно.

У частині 2 статті 55 Закону України "Про нотаріат" зазначено, що при посвідченні угод про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна.

Таким чином, висновок апеляційного суду о те, що реєстрація права власності у період, коли на нерухоме майно накладено арешт, відповідає вимогам закону, є передчасним, оскільки на спірну квартиру було накладено арешт, складений державним виконавцем.

Частиною 1 статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" (далі-Закон № 606-XIV) передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту (~law32~).

Відповідно до ~law33~ про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою передбачену законом відповідальність зберігача майна (~law34~).

Отже, апеляційний суд не надав правового висновку про те, чи можливо під час дії арешту власнику або іншим особам, які вважають себе власниками, без дозволу ДВС вчиняти щодо арештованого майна дії на його відчуження.

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові

від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382 цс 19.

Верховний Суд звернув увагу на те, що як апеляційний суд, так і відповідачі зазначили, що хоча арешт на спірну квартиру і був накладений, у тому числі ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 2-11479/09, але він накладений в інтересах самого банку за договором іпотеки при примусовому виконанні рішення суду про стягнення кредитної заборгованості.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Апеляційний суд належним чином не встановив, чи знав набувач майна або чи міг знати про заборону відчуження.

Дійсно, арешт на майно, накладений ухвалою суду, накладений в інтересах самого банку за договором іпотеки при примусовому виконанні рішення суду про стягнення кредитної заборгованості. Проте, апеляційний суд взагалі не надав оцінки доводам позивача про накладення арешту на квартиру не лише в інтересах банку, а й в інтересах управління Пенсійного фонду м. Мукачево, Мукачівської ОДПІ, що слідує із інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 70767133 від 18 жовтня 2016 року та № 93054165 від 27 липня 2017 року.

Отже, при новому розгляду апеляційному суду на вказане слід звернути увагу та застосувати у відповідній частині висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, провадження № 12-127гс19.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судом, та давати оцінку новим доказам, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 16 травня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Кривцова Р.

А. Лідовець