Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.05.2020 року у справі №639/4472/17

Постанова

Іменем України

02 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 639/4472/17

провадження № 61-7466св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Харківська міська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 жовтня 2019 року у складі судді Труханович В. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Тичкової О.

Ю., Котелевець А. В., Піддубного Р. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Харківська міська рада, про відновлення меж земельної ділянки та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 27 березня 2004 року вона є власницею житлового будинку АДРЕСА_1.

Користувачами суміжних земельних ділянок є ОСОБА_2 (земельна ділянка по АДРЕСА_1) та ОСОБА_4 (земельна ділянка по АДРЕСА_2).

Вказувала, що відповідачі перешкоджають їй у користуванні, догляді та здійсненні поточного ремонту належного їй будинку.

В порушення державних будівельних норм (далі - ДБН) відстань від стіни належного їй будинку до межі сусідньої земельної ділянки складає менше 1,0 кв. м.

Зазначала, що відповідачі зухвало порушують санітарні норми та не погоджуються перемістити межу, що поділяє земельні ділянки. Вони встановили огорожу, при цьому частину огорожі приєднали до стіни її будинку, від чого стіна луснула, чим було завдано їй збитків.

Також посилалась на те, що своїми діями відповідачі завдали їй матеріальну та моральну шкоду.

Врегулювати спір у добровільному порядку та шляхом звернення до органів місцевого самоврядування не вдалося.

Враховуючи вищевикладене, просила суд: відновити межу, яка поділяє земельні ділянки по АДРЕСА_1, АДРЕСА_3, АДРЕСА_2 у відповідності з даними земельно-кадастрової документації; зобов'язати відповідачів знести встановлену огорожу; стягнути з відповідачів 25 000 грн відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів порушення відповідачами меж її земельної ділянки та, як наслідок, спричинення моральної шкоди.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У серпні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верхового Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1.

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає вирішення справи судами попередніх інстанцій без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 263/11779/16-ц, провадження № 61-25486св18 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до того, що відповідачі зухвало порушують санітарні норми та не погоджуються перемістити межу, що поділяє земельні ділянки, встановили огорожу, частину якої приєднали до стіни будинку позивача, від чого стіна луснула.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від ОСОБА_2, у якому вказано, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно договору купівлі-продажу від 27 березня 2004 року ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1. Будинок розташований на земельній ділянці площею 511 кв. м, що також підтверджується планом будинку та планом земельної ділянки (т. 1, а. с. 16-20).

Відповідно до договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва жилого будинку від 10 грудня 1955 року земельна ділянка площею 511 кв. м по АДРЕСА_1 надавалась колишньому власнику ОСОБА_5 у безстрокове користування під забудову житлового будинку (т. 1, а. с. 21).

Відповідачі є власниками сусідніх будинків та користувачами суміжних земельних ділянок.

З наданих позивачем копій світлин вбачається наявність зруйнованого фундаменту та паркану, що знаходиться на невеликій відстані від стіни будинку та частково примикає до неї (т. 1, а. с. 52-54,59-60).

Факт будівництва бетонного паркану висотою понад 2 м на відстані 15-20 см від будинку ОСОБА_1 та пошкодження цього будинку підтверджується даними листа голови постійної комісії з питань містобудування, архітектури та земельних відносин Харківської міської ради № 132/0/19-20 від 26 лютого 2020 року (т. 2, а. с. 108).

З приводу переносу бетонного паркану ОСОБА_1 неодноразово зверталася до правоохоронних органів та органів місцевого самоврядування, однак їй було рекомендовано звернутися до суду в порядку цивільного судочинства (т. 1, а. с. 3,49-51).

З метою захисту порушеного права ОСОБА_1 у 2015 році зверталася до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та зобов'язання вчинити певні дії. Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 20 травня 2016 року у справі № 639/10059/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 30 серпня 2016 року, постановою Верховного Суду від 27 березня 2019 року, у задоволені позову ОСОБА_1 було відмовлено (т. 1, а. с. 218-235).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 27 грудня 2018 року було задоволено клопотання представника ОСОБА_1 та у справі № 639/4472/17 призначена земельно-технічна експертиза (т. 1, а. с. 167-168).

04 лютого 2019 року на адресу Жовтневого районного суду м. Харкова надійшло клопотання судового експерта про надання додаткових матеріалів для проведення експертизи та квитанція на оплату (т. 1, а. с. 178-179).

Відповідно до повідомлення судового експерта про неможливість надання висновку експертизи № 1306 від 04 квітня 2019 року серед додаткових матеріалів не надано геопросторових даних, які внесено до відомостей Державного земельного кадастру, щодо реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 6310137900:16:001:0001 і результатів топографо - геодезичних робіт. За представленими матеріалами встановити відповідність фактичних меж земельної ділянки правовстановлюючим документам на дану земельну ділянку, а також визначити, чи має місце порушення землекористування, не можливо (т. 1 а. с. 191).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення із таких підстав.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із статтею 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 106 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновлення межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Відповідно до статті 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.

У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки.

У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Відновлення меж земельної ділянки на місцевості передбачає повторне винесення меж у натурі на підставі наявної земельно-кадастрової документації.

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (частина 1 статті 79 ЗК України).

Межі земельної ділянки фіксуються у землевпорядній документації (кадастровому плані земельної ділянки) та виносяться на місцевість (в натурі) на підставі технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки із оформленням Акта винесення меж земельної ділянки в натурі. Місце розташування земельної ділянки фіксується прив'язкою її меж і крайніх точок до мережі координат (геодезичної мережі). Таким чином, земельна ділянка - це індивідуально визначена річ.

Положеннями статті 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номеру.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

Разом із тим, ОСОБА_1 під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій документів, що свідчать про формування земельної ділянки у встановленому законом порядку по АДРЕСА_1 не надала.

Відповідно до положень статті 55 Закону України "Про землеустрій" встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.

Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка.

Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов'язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.

Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям.

Встановлення меж земельної ділянки по суті зводиться до вирішення питань, чи не належить земельна ділянка іншому власнику чи правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками.

Порядок встановлення та відновлення меж земельних ділянок визначений Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 (далі - Інструкція).

Пунктом 2.1 Інструкції передбачено, що встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Комплекс робіт із встановлення меж земельної ділянки в натурі (намісцевості) включає: підготовчі роботи, топографо-геодезичні, картографічні роботи та роботи із землеустрою, камеральні роботи, складання і оформлення матеріалів технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а також встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками (пункт 2.3 Інструкції).

Таким чином, врахувавши вищевикладене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що в порушення статей 76, 77, 81 ЦПК України позивачем не надано суду даних земельно-кадастрової документації, відповідно до якої вона просила відновити межі земельних ділянок, а тому правомірно відмовив у задоволенні позову.

Враховуючи те, що у справі, яка переглядається, відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо відновлення межі, яка поділяє земельні ділянки, суди правомірно відмовили у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, у зв'язку із недоведеністю її спричинення.

Доводи касаційної скарги про те, що матеріали справи містять договір ТОВ "Укренергопроект", який встановлює порушення метражу земельної ділянки ОСОБА_3, що не було враховано, не можуть бути прийняті з огляду на таке.

Так, з пояснювальної записки до технічної документації із землеустрою щодо встановлення у натурі меж земельної ділянки АДРЕСА_2 та підготовки документів, що посвідчують право власності на неї, вбачається, що згідно замовлення ОСОБА_6 та договору від 18 серпня 2006 року ТОВ "Укренергопроект" виконані роботи по складенню технічної документації із землеустрою щодо встановлення у натурі меж земельної ділянки АДРЕСА_2.

З додатку до акта встановлення (відновлення) та погодження меж земельної ділянки від 11 вересня 2006 року за вказаною адресою убачається, що землекористувач земельної ділянки АДРЕСА_1 ОСОБА_1 в акті встановлення (відновлення) та погодження меж земельної ділянки АДРЕСА_2 від підпису відмовилась з невідомих обставин, що засвідчено вуличним комітетом.

Встановлення межі земельних ділянок АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 виконано по існуючій огорожі та стіні жилого будинку і відповідає генплану земельної ділянки, що наданий у довідці КП "ХМБТІ".

Таким чином, порушень при встановленні межі вказаних земельних ділянок нема і межа встановлена вірно.

Посилання заявника у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 263/11779/16-ц (провадження 61-25486св18) не можуть бути прийняті судом, оскільки касаційний суд у наведеній постанові направляв справу на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав того, що суди не врахували, що відбулось накладення меж земельних ділянок, натомість у справі, яка переглядається, заявник просила відновити межу, яка поділяє земельні ділянки, проте не надала даних земельно-кадастрової документації.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 11 жовтня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян