Історія справи

Постанова

Іменем України

18 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 240/198/17

провадження № 61-25133св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В.В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 12 червня

2017 року, у складі судді Щербак Ю. В., та рішення апеляційного суду Донецької області від 26 вересня 2017 року, у складі колегії суддів: Жданової В С., КосмачевськоїТ.В., Курило В. П.,

ВСТАНОВИВ :

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення заборгованості з орендної плати.

Позовна заява мотивована тим, що 03 березня 2009 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 укладено договір оренди землі строком на 15 років, відповідно до умов якого останній передав відповідачу належну йому на праві власності земельну ділянку площею 6,35 га. Цільовим призначенням вказаної земельної ділянки є ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Посилаючись на невиконання відповідачем умов договору у зв'язку з систематичною, починаючи з 2014 року, несплатою орендної плати за землю, а також на неспроможність останньої самостійно обробляти дану земельну ділянку, позивач звернувся до суду з позовом. У позові просив розірвати укладений договір та стягнути з відповідача орендну плату за землю за 2014-2016 роки, розмір якої згідно пункту 9 договору, складає 3 % від грошової оцінки земельної ділянки, враховуючи при цьому індекс інфляції.

Рішенням Олександрівського районного суду Донецької області

від 12 червня 2017 року позов задоволено частково. Розірвано договір оренди землі, укладений 03 березня 2009 року, між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 заборгованість з орендної плати за 2014 рік - 2 033,49 грн. У задоволенні іншої частини позову - відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що припинення орендарем господарської діяльності з безпосереднього цільового використання орендованої земельної ділянки вказує на невиконання відповідачем обов'язків, передбачених спірним договором оренди та, у зв'язку з цим, наявність підстав для його розірвання. Умовами договору передбачена сплата орендарем плати саме за користування земельною ділянкою. Встановивши, що у 2015-2016 роках позивачем було вилучено земельну ділянку з користування орендаря, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню орендна плата за 2014 рік у розмірі 2 033,49 грн (3% від грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням індексу інфляції). При цьому розірвання договору оренди з підстав систематичної несплати відповідачем орендної плати судом визнано неможливим.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 26 вересня 2017 року рішення місцевого суду скасовано. Розірвано договір оренди землі № 253 № 253, укладений 03 березня 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 заборгованість з орендної плати за 2014 рік - 2 033,49 грн, за 2015 рік - 2 539,82 грн, за

2016 рік - 2 913,99 грн, всього 7 487,30 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване обґрунтованістю висновку місцевого суду стосовно того, що тривале, впродовж трьох років, невиконання обов'язків відповідачем дій щодо обробки земельної ділянки є порушенням умов договору, а, отже - і підставою для його розірвання. Водночас, висновок суду першої інстанції про відмову у стягненні орендної плати за 2015-2016 роки є помилковим, оскільки відповідно до пункту 28 договору оренди орендар взяла на себе зобов'язання своєчасно сплачувати орендну плату. Висновок місцевого суду про наявність підстав для розірвання договору оренди у зв'язку з передачею відповідачем права чоловіку самостійно господарювати на землі є таким, що зроблений із порушенням вимог цивільного процесуального законодавства, оскільки зазначена підстава для розірвання договору позивачем не наводилась.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення в частині розірвання договору оренди землі та стягнення з неї заборгованості з орендної плати за 2015-2016 роки в розмірі 5 453,81 грн та ухвалити нове, яким у задоволенні позову в цій частині відмовити.

У касаційній скарзі відповідач посилається на ту обставину, що разове порушення з її боку умов договору оренди не свідчить про систематичність несплати нею орендної плати та зазначає, що судами не було надано належну оцінку поданим доказам сплати нею орендної плати позивачу.

Крім того, вказує на неправильність встановлення та визнання судами доведеним факту невиконання обов'язків за договором оренди на підставі показів свідків.

Позивач не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги до касаційного суду не направив.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року дану справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ОСОБА_6 не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з частинами першою та другою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року в справі № 6-75цс13.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції, установивши характер спірних правовідносин, дослідивши наявні у справі докази, в тому числі покази свідків, враховуючи при цьому неподання відповідачем належних та допустимих доказів на підтвердження отримання позивачем орендної плати за землю, дійшов вірного висновку про систематичне, впродовж 2014-2016 років, невиконання ОСОБА_6 зобов'язань, визначених пунктом 28 договору оренди, щодо своєчасної сплати орендної плати. Виходячи з наведеного, апеляційний суд правомірно стягнув з відповідача виниклу заборгованість з орендної плати за 2014, 2015 та 2016 роки, розмір якої обчислено у відповідності до умов договору.

Крім цього, судом установлено факт припинення орендарем господарської діяльності з безпосереднього цільового використання земельної ділянки, що підтверджується показами свідків, допитаних під час судового засідання місцевим судом, а також наявними у матеріалах справи заявами ОСОБА_6 до поліції про самовільне зайняття позивачем орендованої земельної ділянки у 2014-2016 роки.

Таким чином, встановивши факт істотного порушення відповідачем умов укладеного договору оренди, а саме: систематичної невиплати відповідачем орендної плати та нездійснення ОСОБА_6 дій по обробці земельної ділянки, апеляційний суд дійшов вірного висновку про наявність підстав для розірвання договору оренди.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості та безпідставності висновків апеляційного суду та їх невідповідність обставинам справи не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Залишаючи без змін рішення апеляційного суду, яким скасоване рішення суду першої інстанції, оцінка законності і обґрунтованості рішення місцевого суду, колегією суддів не надається.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Донецької області від 26 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В. В.Пророк

І. М.Фаловська