Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.09.2018 року у справі №756/2925/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 756/2925/17

провадження № 61-43469 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н.О. (суддя-доповідач), Журавель В.І., КратаВ.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі - Державна казначейська служба України,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 березня 2018 року в складі судді Яценко Н. О. та на постанову Апеляційного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року в складі колегії суддів Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом і просив стягнути з Державної казначейської служби України 1 440 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та суду.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 зазначав, що в ніч з 19 на 20 січня 2014 року він був затриманий працівниками МВС України та 20 січня 2014 року повідомлено йому про підозру в учиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України.

21 січня за ухвалою суду до нього був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, який з 31 січня 2014 року був замінений на домашній арешт - цілодобово до 20 березня 2014 року.

28 лютого 2014 року на підставі статті 39 КК України, статті 110, пункту 2 частин першої, третьої статті 284 КПК України старший прокурор прокуратури Голосіївського району міста Києва юрист 3 класу Яблонський А. С. прийняв постанову про закриття даного кримінального провадження в зв'язку з відсутністю в діянні ОСОБА_4 складу злочину, а також скасовано обраний ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Протягом усього досудового слідства та під час розгляду судом питання про застосування запобіжних заходів були порушені його нормальні життєві зв'язки, для організації свого життя він витратив додаткові зусилля, зазнав моральних страждань, перенесених ним у зв'язку з застосуванням заходів примусу.

Указані обставини спричинили ОСОБА_4 глибокі душевну та психологічну травми, викликали пов'язані з цим моральні страждання й переживання.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 29 березня 2018 року позов задоволено частково, стягнуто з держави за рахунок коштів державного бюджету з ДКСУ на користь ОСОБА_4 250 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органами досудового слідства та суду. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що з урахуванням стану здоров'я позивача, вимушених змін у його житті, а також вимог розумності, виваженості та справедливості, наявні правові підстави для визначення більшого, ніж гарантований державою, розміру відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року апеляційну скаргу ДКСУ залишено без задоволення, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 березня 2018 року - без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи та на підставі належних доказів дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, а доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

28 серпня 2018 року ДКСУ подала до Верховного Суду касаційну скаргу на зазначені судові рішення та клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень.

Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження в даній справі, клопотання ДКСУ задоволено та зупинено виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 березня 2018 року, залишеного без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року, до завершення розгляду касаційної скарги.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ДКСУ зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають дійсним обставинам справи, прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права.

Указує, що суди не взяли до уваги відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження факту завдання позивачеві моральної шкоди органами досудового слідства та прокуратури, а також наявності вини цих органів, і дійшли безпідставного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

ДКСУ просила оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Відзив на касаційну скаргу

Відзив на дану касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що в ніч з 19 на 20 січня 2014 року ОСОБА_4 був затриманий працівниками МВС України.

20 січня 2014 року ОСОБА_4 із легкими тілесним ушкодженнями, а саме закритою черепно-мозковою травмою, струсом головного мозку та забійними ранами тіла, доставлено під вартою в Міську клінічну лікарню швидкої допомоги м. Києва.

20 січня 2014 року старший слідчий СУ ГУ МВС України в. м Києві повідомив ОСОБА_4 про підозру в учиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 21 січня 2014 року до ОСОБА_4 застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 20 березня 2014 року.

29 січня 2014 року ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва накладено арешт на майно позивача.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 31 січня 2014 року скасовано ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 21 січня 2014 щодо тримання ОСОБА_4 під вартою та застосовано до нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту - цілодобово до 20 березня 2014 року.

Постановою старшого прокурора прокуратури Голосіївського району м. Києва від 28 лютого 2014 року на підставі статті 39 КК України, статті 110, пункту 2 частин першої, третьої статті 284 КПК України юрист 3 класу Яблонський А. С. дане кримінальне провадження закрите в зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_4 складу злочину, а також скасовано обраний ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

ОСОБА_4 перебував під судом та слідством 80 днів.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відшкодування громадянинові моральної шкоди у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян і завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Згідно зі статтею 4 цього закону відшкодування моральної шкоди здійснюється в разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвели до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав і моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Частиною третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» передбачено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Розмір моральної шкоди в цих випадках визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина перед слідством та судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожний місяць перебування перед слідством та судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Згідно з частиною другою статті 102 ЦПК України у висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

Статтею 106 ЦПК України регулюється проведення експертизи на замовлення учасників справи. Зокрема в ч. 5 вказано, що у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Відповідно до частини першої статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що ураховуючи незаконні дії органів досудового розслідування та суду, а саме затримання, нанесення легких тілесних ушкоджень, повідомлення про підозру, притягнення до кримінальної відповідальності, тримання під вартою, арешт майна та домашній арешт, наявні правові підстави для стягнення 250 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та суду та часткового задоволення позову.

У касаційній скарзі ДКСУ зазначає, що ОСОБА_4 не надав доказів на підтвердження факту завдання йому моральної шкоди органами досудового слідства та прокуратури, а також наявності вини цих органів, у зв'язку з чим підстави для її відшкодування відсутні, однак такі доводи не заслуговують на увагу, оскільки відшкодування громадянинові моральної шкоди у випадку, зокрема, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного засудження та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина здійснюється в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Інші доводи касаційних скарг не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК Українипідстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішеннь - без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 березня 2018 року, залишеного без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В.І. Журавель

В. І. Крат