Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.11.2020 року у справі №464/4022/18

Постанова

Іменем України

03 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 464/4022/18

провадження № 61-17404св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя -доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом)- Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2 (третя особа за зустрічним позовом), ОСОБА_3 (позивач за зустрічним позовом),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги: ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Дмитренко Володимир Павлович, на постанову Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року у складі колегії суддів:

Ванівського О. М., Крайник Н. П., Мельничук О. Я.;

ОСОБА_3 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 05 березня 2020 року у складі судді Чорної С. З. та постанову Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року;

ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 05 березня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року;

Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" на постанову Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року;

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

В липні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - ПАТ "Універсал Банк", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов ПАТ "Універсал Банк" мотивований тим, що 21 грудня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Банк Універсальний" (далі - ВАТ "Банк Універсальний"), правонаступником якого є ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_1 укладено Генеральний договір про надання кредитних послуг № BL1223 (далі - Генеральний договір) на загальну суму 103 000,00 доларів США (ліміт договору), з терміном користування коштами до 01 грудня 2027 року.

24 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № ВL1223/К-1 до Генерального договору (Індивідуальна угода - кредит без відстрочення), відповідно до умов якої банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 93 000,00
швейцарських франків. Пунктом 3.1 цієї додаткової угоди передбачено, що за використання кредитних коштів у межах встановленого строку кредитування встановлюється процентна ставка в розмірі 9,5 % річних ("базова процентна ставка"), а згідно з пунктом 3.2 за користування кредитними коштами понад строк (або терміни погашення за графіком погашення кредиту), встановлений Генеральним договором та/або Індивідуальною угодою, процентна ставка встановлюється в розмірі 19% річних ("підвищена процентна ставка").

27 червня 2008 року між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № ВL1223/ВL 6420-К до Генерального договору (Індивідуальна угода - без відстрочення кредиту), відповідно до якої банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 15 000,00 швейцарських франків. Згідно з пунктом 3.1. цієї додаткової угоди, за використання кредитних коштів у межах встановленого строку кредитування встановлюється процентна ставка в розмірі 12,95 % річних ("базова процентна ставка"), а згідно з пунктом 3.2 за користування кредитними коштами понад строк (або терміни погашення за графіком погашення кредиту), встановлений Генеральним договором та/або Індивідуальною угодою, процентна ставка встановлюється в розмірі 25,90% річних ("підвищена процентна ставка").

В подальшому між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_1 укладено низку додаткових угод до Генерального договору, а саме: додаткову угоду від 05 червня 2009 року № 1; додаткову угоду від 01 липня 2009 року № 1; додаткову угоду від 01 липня 2009 року № 2; додаткову угоду від 13 липня 2009 року № 3; додаткову угоду від 30 серпня 2010 року № 4; додаткову угоду від 28 вересня 2011 року № 4; додаткову угоду від 28 вересня 2011 року № 5; додаткову угоду від 23 липня 2012 року № 7; додаткову угоду від 23 липня 2012 року № 8; додаткову угоду від 07 березня 2013 року № 9; додаткову угоду від 07 березня 2013 року № 10; додаткову угоду від 29 жовтня 2014 року № 11; додаткову угоду від 29 жовтня 2014 року № 12; додаткову угоду від 11 лютого 2016 року № 13; додаткову угоду від 11 липня 2016 року № 14.

Умовами укладених додаткових угод встановлювались процентні ставки за користування наданими кредитними коштами.

Відповідно до пункту 1.3.2.1 додаткової угоди від 11 лютого 2016 року № 13 за використання кредитних коштів у межах встановленого строку кредитування встановлюється процентна ставка ("базова процентна ставка "): а) з "11" лютого 2016 року до "31" січня 2017 року включно встановлюється процентна ставка в розмірі 9,5% річних; б) а починаючи з "01" лютого 2017 року встановлюється процентна ставка в розмірі 14 % річних.

Згідно з пунктом 1.3.2.2.1 цієї додаткової угоди за користування кредитними коштами понад строк встановлюється процентна ставка в розмірі: а) з "11" лютого 2016 року до "31" січня 2017 року включно встановлюється процентна ставка в розмірі 19,0% річних (підвищена процентна ставка); б) а починаючи з "01" лютого 2017 року встановлюється процентна ставка в розмірі 28 % річних (підвищена процентна ставка).

Банк вказував, що позичальник належним чином умови кредитного договору не виконувала, унаслідок чого станом на 30 травня 2018 року утворилась заборгованість за кредитним договором в сумі 75 471,93 швейцарських франків, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 55 337,90 швейцарських франків; в тому числі прострочена заборгованість за тілом кредиту - 14 691,77 швейцарських франків; заборгованість за процентами за користування кредитом - 19 341,01
швейцарських франків; підвищені проценти - 793,02 швейцарських франків.

Заборгованість перед ПАТ "Універсал Банк" згідно з додатковою угодою від 27 червня 2008 року № ВL1223/ВL6420К станом на 30 травня 2018 року становила 5
675,09 швейцарських франків, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 4 363,63
швейцарських франків; в тому числі прострочена заборгованість за тілом кредиту - 2 362,57 швейцарських франків; заборгованість за процентами за користування кредитом - 769,99 швейцарських франків; підвищені відсотки- 541,47 швейцарських франків.

З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за Генеральним договором 23 липня 2012 року між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_2 укладено договір поруки № ВL1223-П, за умовами якого, ОСОБА_2 зобов'язується перед позивачем відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх зобов'язань перед позивачем, що виникли з Генерального договору, в повному обсязі як існуючих, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Відповідальність ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є солідарною.

Відповідно до договору поруки, у випадку невиконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором кредитор має право вимагати від поручителя сплати в повному обсязі заборгованості за наданим кредитом та нарахованих за його користування процентів, у строки, передбачені в кредитному договорі. 07 березня 2013 року між банком та ОСОБА_2 укладена додаткова угода до договору поруки від 23 липня 2012 року № ВL1223.29 жовтня 2014 року між позивачем та ОСОБА_2 укладена додаткова угода № 1 до договору поруки від 23 липня 2012 року № ВL1223.29 жовтня 2014 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки № ВL1223-П/1.

11 лютого 2016 року, з метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за Генеральною угодою між банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № ВL1223-П, за умовами якого, ОСОБА_3 зобов'язується перед банком відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх зобов'язань перед позивачем, що виникли з Генеральної угоди, в повному обсязі як існуючих, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Відповідальність ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є солідарною.

На підставі викладеного, ПАТ "Універсал Банк" просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь банка заборгованість за додатковою угодою № BL1223/К-1 до Генерального договору в сумі 75 204,91 швейцарських франків; стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь банка заборгованість за додатковою угодою № BL1223/К-1 до Генерального договору в сумі 75 204,91
швейцарських франків; стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за додатковою угодою № BL1223/BL6420-К до Генерального договору в сумі 5 675,09 швейцарських франків; стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь банка заборгованість за додатковою угодою № BL1223/BL6420-К до Генерального договору в сумі 5 675,09 швейцарських франків; стягнути з відповідачів судовий збір в розмірі 32 237,24 грн.

У вересні 2019 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічним позовом до ПАТ "Універсал Банк", ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про визнання недійсним договорів про надання кредитних послуг та додаткових угод до нього, визнання недійсним договору поруки.

Зустрічний позов мотивований тим, що укладені між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_1. Генеральний договір від 21 грудня 2007 року № BL1223 про надання кредитних послуг, додаткові угоди до нього від 24 грудня 2007 року № ВL1223/К-1, від 27 червня 2008 року № ВL1223/ВL6420-К, а також додаткова угода від 05 червня 2009 року № 1; додаткова угода від 01 липня 2009 року № 1; додаткова угода від 01 липня 2009 року № 2; додаткова угода від 13 липня 2009 року № 3; додаткова угода від 30 серпня 2010 року № 4; додаткова угода від 28 вересня 2011 року № 4; додаткова угода від 28 вересня 2011 року № 5; додаткова угода від 23 липня 2012 року № 7; додаткова угода від 23 липня 2012 року № 8; додаткова угода від 07 березня 2013 року № 9; додаткова угода від 07 березня 2013 року № 10; додаткова угода від 29 жовтня 2014 року № 11; додаткова угода від 29 жовтня 2014 року № 12; додаткова угода від 11 лютого 2016 року № 13, договір поруки від 11 лютого 2016 року № ВL1223-П не відповідають вимогам статей 203, 215, 234 ЦК України.

Позивач за зустрічним позовом зазначала, що правочини, між ПАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_1 укладались без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися ними. Умовами основного договору банком визначено ліміт кредитування в сумі 103
000,00 доларів США, а додатковою угодою від 24 грудня 2007 року № ВL1223/К-1 було передбачено надання банком ОСОБА_1 кредиту в сумі 93 000,00 швейцарських франків, додатковою угодою від 27 червня 2008 року № ВL1223/В1.6420-К - в сумі 15000,00 швейцарських франків. Спосіб виконання ПАТ "Універсал Банк" своїх зобов'язань перед ОСОБА_1 за додатковою угодою від 24 грудня 2007 року № ВL1223/К-1 щодо надання ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 93 000,00
швейцарських франків, було визначено пунктом 5 додаткової угоди від 24 грудня 2007 року № ВL1223/К-1:".. шляхом списання коштів із позичкового рахунку та перерахування їх на поточний рахунок позичальника, вказаний у цій Індивідуальній угоді для подальшого використання за цільовим призначенням". У пункті 2 додатку № 2 від 24 грудня 2007 року до додаткової угоди № ВL1223/К-1 визначено поточний рахунок ОСОБА_1, на який ПАТ "Універсал Банк" зобов'язувався перерахувати кошти, - № НОМЕР_1. Водночас, поточний рахунок № НОМЕР_1 не було відкрито ПАТ "Універсал Банк" для ОСОБА_1, оскільки в порядку частини 1 статті 1066 ЦК України, пунктів 1.8,1.9 глави 1, пункту 6.1 глави 6 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року N 492, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493, в редакції, чинній станом на 24 грудня 2007 року (далі - Інструкція № 492), договір банківського рахунку для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів у письмовій формі не укладався. У зв'язку з тим, що поточний рахунок № НОМЕР_1 ПАТ "Універсал Банк" не відкривав для ОСОБА_1, вона і не вчиняла в порядку пункту
7.1 глави 7 Інструкції № 492 розпорядження, або доручення на підставі довіреності, засвідченої нотаріально чи уповноваженим працівником банку, про здійснення видаткових операцій за таким неіснуючим поточним рахунком. Отже, ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_1 не вчинили необхідні дії, щодо відкриття ПАТ "Універсал Банк" для ОСОБА_1 поточного рахунку № НОМЕР_1, для практичного виконання цими особами умов пункту 5 додаткової угоди від 24 грудня 2007 року № ВL1223/К-1 і пункту 2 додатку № 2 від 24 грудня 2007 року до додаткової угоди № ВL1223/К-1 від 24 грудня 2007 року щодо перерахування ПАТ "Універсал Банк" на цей поточний рахунок для ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 93 000,00
швейцарських франків.

Надана банком копія меморіального ордеру від 24 грудня 2007 року не містить більшості визначених пунктом 4.10 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України 18 червня 2003 № 254 (далі - Положення № 254) для первинного банківського документу обов'язкових реквізитів, а саме: місця складання; назви підприємства (банку), що склало документ; посад осіб, відповідальних за здійснення операції і правильність її оформлення; особистого підпису (електронного цифрового підпису) та інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу (осіб), яка (які) брала (брали) участь у здійсненні операції.

Отже меморіальний ордер від 24 грудня 2007 року, на думку позивача за зустрічним позовом, є недопустимим доказом, не може підтверджувати перерахування ПАТ "Універсал Банк" ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 93 000,00 швейцарських франків, оскільки такий документ складений з порушенням вимог ЦК України. При відсутності відкритого ОСОБА_1 поточного рахунку № НОМЕР_1, ПАТ "Універсал Банк" ні юридично, ні технічно не міг виконати свого грошового зобов'язання перед ОСОБА_1 у спосіб та розмірі, визначених пунктом 5 додаткової угоди. Таким чином, неукладення між ПАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_1 договорів про відкриття поточних рахунків № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2; нездійснення ОСОБА_1 розпорядження, або доручення на підставі довіреності, засвідченої нотаріально чи уповноваженим працівником банку, про здійснення видаткових операцій за поточними рахунками № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, які не належать ОСОБА_1; неперерахування ПАТ "Універсал Банк" для ОСОБА_1 кредитних коштів на поточні рахунки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 дають підстави для визнання правочинів недійсними.

Також позивач за зустрічним позовом вважає, що договір поруки від 11 лютого 2016 року № ВL1223-П підлягає визнанню судом недійсним на підставі статті 215 ЦК України у зв'язку з недодержанням в момент вчинення сторонами цього договору вимог частин 1 , 3 статті 203, частини 2 статті 207, пункту 2 частини 1 статті 208, частини 1 статті 547 ЦК України, оскільки вона не мала волевиявлення на його укладення і його не підписувала, що може бути підтверджено проведенням технічної експертизи матеріалів та витребуванням від ПАТ "Універсал Банк" оригіналу договору поруки.

На підставі викладеного, ОСОБА_3 просила визнати недійсними укладені між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_1. Генеральний договір від 21 грудня 2007 року № BL1223 про надання кредитних послуг, додаткові угоди до нього від 24 грудня 2007 року № ВL1223/К-1, від 27 червня 2008 року № ВL1223/ВL6420-К, а також додаткову угоду від 05 червня 2009 року № 1; додаткову угоду від 01 липня 2009 року № 1; додаткову угоду від 01 липня 2009 року № 2; додаткову угоду від 13 липня 2009 року № 3; додаткову угоду від 30 серпня 2010 року № 4; додаткову угоду від 28 вересня 2011 року № 4; додаткову угоду від 28 вересня 2011 року № 5; додаткову угоду від 23 липня 2012 року № 7; додаткову угоду від 23 липня 2012 року № 8; додаткову угоду від 07 березня 2013 року № 9; додаткову угоду від 07 березня 2013 року № 10; додаткову угоду від 29 жовтня 2014 року № 11; додаткову угоду від 29 жовтня 2014 року № 12; додаткову угоду від 11 лютого 2016 року № 13 та договір поруки від 11 лютого 2016 року № ВL1223-П, укладений між банком і нею.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 05 березня 2020 року позов ПАТ "Універсал Банк" задоволено.

Стягнено солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованість за додатковою угодою № BL1223/К-1 до Генерального договору в сумі 75 204,91 швейцарських франків.

Стягнено солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_3 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованість за додатковою угодою №BL1223/К-1 до Генерального договору в сумі 75 204,91 швейцарських франків.

Стягнено солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованість за додатковою угодою № BL1223/BL6420-К до Генерального договору в сумі 5 675,09 швейцарських франків.

Стягнено солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_3 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованість за додатковою угодою № BL1223/BL6420-К до Генерального договору в сумі 5 675,09 швейцарських франків.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позичальник та її поручителі умови кредитного договору належним чином не виконували, унаслідок чого утворилась заборгованість, розмір якої визначено відповідно до вимог закону та умов договору.

Відмовляючи у визнанні недійсним договору поруки від 11 лютого 2016 року № ВL1223-П, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні цього договору ОСОБА_3 діяла, як особа, яка мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, мала вільне волевиявлення, діяла у відповідності до внутрішньої волі і повністю погодилась з умовами угод, як у момент підписання, так у подальшому, не висловлюючи своєї незгоди з умовами таких.

Ухвалюючи рішення про відмову у визнанні недійсними Генерального договору та додаткових угод до нього, суд першої інстанції виходив з недоведеності таких вимог.

Постановою Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та представника ОСОБА_2 - адвоката Дмитренка В. П. задоволено частково.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 05 березня 2020 року скасовано.

Постановлено нове судове рішення, яким позов ПАТ "Універсал Банк" задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованість за додатковою угодою № BL1223/К-1 до Генерального договору в сумі 68 309,02 швейцарських франків.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованість за додатковою угодою № BL1223/BL6420-К до Генерального договору в сумі 4 980,25 швейцарських франків.

У задоволенні позовних вимог ПАТ "Універсал Банк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позичальник свої зобов'язання перед банком щодо повернення кредитних коштів належним чином не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість, яку позивач за первісним позовом просив стягнути. Разом з тим, кредитор шляхом направлення позичальникові та поручителям вимоги про дострокове погашення заборгованості змінив умов виконання основного зобов'язання. Апеляційний суд, врахувавши правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц та в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц, зменшив розмір процентів за користування кредитними коштами, стягнувши за кредитним договором № ВL1223/К-1 проценти в сумі 12 493,13 швейцарських франків та підвищені проценти в розмірі 477,99 швейцарських франків, та за кредитним договором № ВL1223/BL6420-К проценти в сумі 321,26 швейцарських франків та підвищені проценти в розмірі 295,36 швейцарських франків.

Відмовляючи у солідарному стягненні заборгованості з поручителів, апеляційний суд виходив з того, що надісланням 20 березня 2017 року повідомлення ПАТ "Універсал Банк" використало право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, тобто такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови виконання основного зобов'язання на 27 квітня 2017 року, а до суду із цим позовом до поручителя звернувся 18 липня 2018 року зі спливом 6 місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання, визначених частиною 4 статті 559 ЦК України, тобто порука припинилася.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову апеляційний суд виходив з того, що на момент укладення оспорюваних договорів, сторонами були дотримані всі необхідні умови дійсності укладених правочинів, права відповідачів при укладенні та виконанні оспорюваних договірних зобов'язань порушені не були.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У касаційній скарзі ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Дмитренко В. П. просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України як на підставу оскарження судового рішення. Апеляційний суд при застосуванні положень статей 526, 530, 1050 ЦК України не врахував висновків щодо застосування цих же норм, у поєднанні зі статтею 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - ~law54~), викладених у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15ц (провадження № 61-517св18), від 14 березня 2018 року у справі № 654/4006/14-ц (провадження № 61-2247св18), від 31 липня 2019 року у справі № 553/1325/14-ц (провадження № 61-10357св18). Заявник зазначав, що долучені до матеріалів справи копії меморіальних ордерів не містять більшості визначених пунктами 4.10,4.11 Положення № 254, підпунктом 2.1.1 пунктом 2.1 глави 2 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 566 (далі - Положення № 566) обов'язкових реквізитів, передбачених для первинного документа, а саме: місця складання; назви підприємства (банка), що склало документ; посад осіб, відповідальних за здійснення операції і правильність її оформлення; особистого підпису (електронного цифрового підпису) та інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції. Апеляційний суд не звернув уваги на не доведення банком факту надання ОСОБА_1 кредитних коштів саме у швейцарських франках, з огляду на те, що позичальник ОСОБА_1 у відзиві від 27 вересня 2019 року на зустрічний позов ОСОБА_3 повідомила суд, що кредитні кошти були надані їй готівкою в касі банка у національній валюті України - гривні, у розмірі 406 547,45 грн та 70 697,64 грн, а не швейцарських франках як вказано у первісній позовній заяві. Також заявник вказує, що банком на вимогу суду надані копії заяви-підтвердження від 04 червня 2009 року № 00016193 про відкриття поточного рахунку № НОМЕР_2, зокрема, балансового рахунку № НОМЕР_2 та особового рахунку № НОМЕР_3, форма якої чинним законодавством не була передбачена, а щодо відкриття поточного рахунку № НОМЕР_1 взагалі не було надано жодних доказів.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України як на підставу оскарження судового рішення. Апеляційний суд при застосуванні пункту 14 частини 1 статті 6 Закону України від 11 травня 2004 року № 1701-IV "Про третейські суди" (далі - ~law56~) не врахував висновків щодо застосування у подібних правовідносинах цієї норми у поєднанні зі статтею 553, частиною 1 статті 1049, частинами 1 , 2 статті 1054 ЦК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року № 755/11648/15-ц (провадження № 14-336цс18) та постанові Верховного Суду від 08 жовтня 2020 року № 824/48/20 (провадження № 61-12843ав20), відповідно до яких поручитель не може розглядатись у договорі як споживач послуг банка, а тому у цих правовідносинах на нього не поширюється дія Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів". Натомість апеляційний суд застосував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 755/11648/15-ц (провадження № 61-9554св18) та від 15 квітня 2020 року у справі № 522/6052/18-ц щодо практики застосування ~law57~, не врахувавши, що такі висновки були надані Верховним Судом у правовідносинах саме між споживачем (позичальником) та банком (кредитором) і не стосуються правовідносин між банком та поручителем, який забезпечує неналежне виконання зобов'язань споживача банківських послуг (позичальника). Заявник ОСОБА_3 зазначає, що суд першої інстанції не розглянув подане нею завчасно клопотання про залишення позову ПАТ "Універсал Банк" без розгляду з підстав передбачених пунктом 6 частини 1 статті 257 ЦПК України.

Також заявник наголошує на тому, що суди залишили поза увагою факт ухилення ПАТ "Універсал Банк" від надання, на виконання ухвали суду від 05 жовтня 2018 року, щоденних оборотно-сальдових балансів Львівського відділення № 8 АТ "Універсал Банк" за 24 грудня 2007 року та 27 червня 2008 року, не надавши допустимих доказів на підтвердження знищення таких відомостей.

Крім того, заявник вказує на те, що суд першої інстанції не сприяв належним чином учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав, позбавив її права на доведення підстав для визнання договору поруки від 11 лютого 2016 року № BL1223-П недійсним, безпідставно відмовивши їй у витребуванні у банка оригіналу цього договору та призначенні щодо нього технічної експертизи, та як наслідок ухвалення рішення про відмову у позові через його недоведеність. Апеляційний суд аналогічні доводи взагалі залишив поза увагою.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині стягнення з неї заборгованості за кредитним договором на користь банка, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 містить доводи частково аналогічним тим, які викладені у касаційних скаргах ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

У касаційній скарзі АТ "Універсал Банк" просить скасувати постанову апеляційного суду в частині стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, та постановити нове рішення про задоволення позову у цій частині, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга АТ "Універсал Банк" мотивована тим, що банк не пропустив строк пред'явлення вимоги про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів.

Апеляційний суд залишив поза увагою зміст пункту 4.2 договорів поруки від 29 жовтня 2014 року № BL1223-П/1 та від 11 лютого 2016 року № BL1223-П, відповідно до якого сторони погодили, що порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку/терміну виконання боржником основного зобов'язання за основним договором не пред'явить вимоги до поручителя. Також згідно із пунктом 4.1 договору поруки від 11 лютого 2016 року № BL1223-П, укладеного між банком та ОСОБА_3, цей договір набуває чинності з дати його укладення та діє до 01 грудня 2030 року.

Також АТ "Універсал Банк" вказує на те, що вимогами від 20 березня 2017 року, які надіслані на адресу боржника та поручителів, банк повідомив про сплату простроченої заборгованості за кредитним договором, процентів, нарахованих за користування кредитними коштами, та штрафні санкції за порушення виконання зобов'язань. Банк роз'яснив, що у разі невиконання цієї вимоги термін повернення кредиту визнається банку таким, що настав достроково на тридцять перший день з моменту отримання цієї вимоги, відтак строк виконання зобов'язання настав 27 квітня 2017 року.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Дмитренко В. П. подав до суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому просить цю касаційну скаргу задовольнити частково, а судові рішення в частині стягнення з неї заборгованості на користь АТ "Універсал Банк" скасувати, залишивши позов без розгляду на підставі пункту 9 частини 1 статті 257 ЦПК України у поєднанні з частиною 10 статті 84 ЦПК України.

У відзиві на касаційну скаргу АТ "Універсал Банк" ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Дмитренко В. П. просить касаційну скаргу банка залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні первісного позову до ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишити без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 21 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Дмитренко В. П. та касаційною скаргою ОСОБА_3 і витребувано цивільну справу.

20 січня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1.

Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою АТ "Універсал Банк".

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що між ВАТ "Банк Універсальний" та ОСОБА_1 21 грудня 2007 року було укладено Генеральний договір про надання кредитних послуг № ВL1223 на загальну суму 103 000,00 доларів США (ліміт договору), з терміном користування коштами до 01 грудня 2027 року.

24 грудня 2007 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до Генерального договору (індивідуальна угода) № ВL1223/К-1 відповідно до умов якої банк, підтверджуючи свої зобов'язання за діючим Генеральним договором, надав ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 93 000,00 швейцарських франків.

Згідно з пунктом 3.1 цієї Додаткової угоди, за використання кредитних коштів у межах встановленого строку кредитування встановлюється процентна ставка в розмірі 9,5 % річних ("базова процентна ставка"), а згідно з пунктом 3.2 за користування кредитними коштами понад строк (або терміни погашення за Графіком погашення кредиту), встановлений Генеральним договором та/або Індивідуальною угодою, процентна ставка встановлюється в розмірі 19% річних ("підвищена процентна ставка").

Також, 27 червня 2008 року між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до Генерального договору (індивідуальна угода) № ВL1223/ВL 6420-К відповідно до якої банк, підтверджуючи свої зобов'язання за діючим Генеральним договором надав позичальнику ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 15 000,00
швейцарських франків.

Згідно з пунктом 3.1 цієї додаткової угоди, за використання кредитних коштів у межах встановленого строку кредитування встановлюється процентна ставка в розмірі 12,95 % річних ("базова процентна ставка"), а згідно з пунктом 3.2 за користування кредитними коштами понад строк (або терміни погашення за Графіком погашення кредиту), встановлений Генеральним договором та/або Індивідуальною угодою, процентна ставка встановлюється в розмірі 25,90 % річних ("підвищена процентна ставка").

05 червня 2009 року, 01 липня 2009 року, 13 липня 2009 року, 30 серпня 2010 року, 28 вересня 2011 року, 23 липня 2012 року, 07 березня 2013 року, 29 жовтня 2014 року між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_1 укладено додаткові угоди до Генерального договору.

11 лютого 2016 року між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 13 до Генерального договору.

Відповідно до пункту 1.3.2.1. додаткової угоди № 13 за використання кредитних коштів у межах встановленого строку кредитування встановлюється процентна ставка ("базова процентна ставка ": а) з "11" лютого 2016 року до "31" січня 2017 року включно встановлюється процентна ставка в розмірі 9,5% річних; б) а починаючи з "01" лютого 2017 року встановлюється процентна ставка в розмірі 14 % річних.

Згідно з пунктом 1.3.2.2.1 цієї додаткової угоди за користування кредитними коштами понад строк встановлюється процентна ставка в розмірі: а) з "11" лютого 2016 року до "31" січня 2017 року включно встановлюється процентна ставка в розмірі 19,0% річних (підвищена процентна ставка); б) а починаючи з "01" лютого 2017 року встановлюється процентна ставка в розмірі 28 % річних (підвищена процентна ставка).

За умовами Генерального договору позичальник зобов'язана була своєчасно здійснювати оплату за кредитом та сплачувати проценти за користування кредитними коштами. Згідно із вказаними додатковими угодами встановлювались процентні ставки за користування наданими кредитними коштами.

Через неналежне виконання позичальником зобов'язань за Генеральним договором утворилась заборгованість перед ПАТ "Універсал Банк" згідно з додатковою угодою від 24 грудня 2007 року № ВL1223/К-1, яка станом на 30 травня 2018 року становить 75 471,93 швейцарських франків, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 55 337,90 швейцарських франків; в тому числі прострочена заборгованість за тілом кредиту - 14 691,77 швейцарських франків; проценти за користування кредитом - 19 341,01 швейцарських франків; підвищені проценти - 793,02 швейцарських франків. Заборгованість перед ПАТ "Універсал Банк" згідно з додатковою угодою від 27 червня 2008 року № ВL1223/ВL6420К, яка станом на 30 травня 2018 року становить 5 675,09 швейцарських франків, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 4 363,63 швейцарських франків; в тому числі прострочена заборгованість за тілом кредиту - 2 362,57 швейцарських франків, проценти за користування кредитом - 769,99 швейцарських франків, підвищені проценти - 541,47
швейцарських франків.

З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за Генеральним договором додатково укладено між позивачем та ОСОБА_2 договір поруки від 23 липня 2012 року № ВL1223-П, за умовами якого, ОСОБА_2 зобов'язався перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх зобов'язань перед позивачем, які виникли з Генерального договору, в повному обсязі як існуючих, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Відповідальність ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є солідарною.

Відповідно до умов договору поруки, у випадку невиконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором кредитор має право вимагати від поручителя сплати в повному обсязі заборгованості за наданим кредитом та нарахованих за його користування процентів, у строки, передбачені у кредитному договорі.

07 березня 2013 року та 29 жовтня 2013 року між банком та ОСОБА_2 укладені додаткові угоди до договору поруки від 23 липня 2012 року № ВL1223.

29 жовтня 2014 року між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_2 укладено договір поруки № ВL1223-П/1.

З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за Генеральним договором додатково було укладено між позивачем та ОСОБА_3 договір поруки від 11 лютого 2016 року № ВL1223-П, за умовами якого, ОСОБА_3 зобов'язується перед банком відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх зобов'язань перед позивачем, що виникли з Генеральної угоди, в повному обсязі як існуючих, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Відповідальність ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є солідарною.

20 березня 2017 року банком направлено вимоги про дострокове виконання грошових зобов'язань за кредитними договорами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, які отримані 27 березня 2017 року. Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

Загальна заборгованість за додатковою угодою № ВL1223/К-1 до Генерального договору та Додатковою угодою № ВL1223/ВL6420-К складає 81 147,02 швейцарських франків. Проте ПАТ "Універсал Банк" просить стягнути заборгованість в сумі 80
880,00 швейцарських франків, з яких: заборгованість за Додатковою угодою № ВL1223/К-1 за тілом кредиту становить 55 337,90 швейцарських франків; в тому числі прострочена заборгованість за тілом кредиту - 14 691,77 швейцарський франків; проценти за користування кредитом - 19 341,01 швейцарський франків; підвищені проценти - 526,00 швейцарських франків (загалом 75 204,91 швейцарських франків); заборгованість за додатковою угодою № ВL1223/ВL6420-К за тілом кредиту становить 4 363,63 швейцарських франків; в тому числі прострочена заборгованість за тілом кредиту - 2 362,57 швейцарських франків; проценти за користування кредитом - 769,99 швейцарських франків; підвищені проценти - 541,47 швейцарських франків (загалом 5 675,09 швейцарських франків).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Так, частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги АТ "Універсал Банк" та ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню, касаційні скарги ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Дмитренко В. П. та ОСОБА_1 підлягають залишенню без задоволення.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статтею 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції повністю не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.

Згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що "припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання".

Ураховуючи, що позичальник та поручителі 27 березня 2017 року отримали вимогу банку від 20 березня 2017 року про негайну сплату простроченої заборгованості за кредитним договором, процентів, нарахованих за користування кредитними коштами, та штрафних санкцій за порушення виконання зобов'язань, однак її не виконали, термін повернення кредиту визнається таким, що настав достроково на тридцять перший день з моменту отримання цієї вимоги - 27 квітня 2017 року, і право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом після 27 квітня 2017 року припинилося.

Проте звертаючись до суду з цим позовом банк просив стягнути заборгованість за кредитним договором розраховану на 30 травня 2018 року в загальному розмірі 80
800 швейцарських франків, до якої ввійшли і проценти, нараховані після 27 квітня 2017 року.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що розмір процентів, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 підлягають зменшенню, стягнувши за кредитним договором № ВL1223/К-1 проценти в сумі 12 493,13 швейцарських франків та підвищені проценти в розмірі 477,99
швейцарських франків, та за кредитним договором № ВL1223/BL6420-К проценти в сумі 321,26 швейцарських франків та підвищені проценти в розмірі 295,36
швейцарських франків. А загалом з позичальника підлягає стягненню 68 309,02
швейцарських франків заборгованості за кредитним договором № ВL1223/К-1 та 4
980,25 швейцарських франків заборгованості за кредитним договором № ВL1223/BL6420-К.

Доводи касаційних скарг ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Дмитренко В. П., ОСОБА_3, ОСОБА_1 щодо ненадання банком належних та допустимих доказів на підтвердження заборгованості позичальника перед кредитором є необґрунтованими, врахувавши наступне.

У касаційних скаргах заявники звертають увагу суду касаційної інстанції на те, що надані позивачем за первісним позовом меморіальні ордери не містять обов'язкових реквізитів, також відсутні у матеріалах справи відомості про відкриття особових рахунків на ім'я ОСОБА_1, які зазначені у індивідуальних угодах, а надана банком виписка з особового рахунку не є первинним бухгалтерським документом, з якого можна встановити усі здійснені операції за кредитом.

Також заявник ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Дмитренко В. П., у касаційній скарзі посилається на неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, наведених у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15ц (провадження № 61-517св18), від 14 березня 2018 року у справі № 654/4006/14-ц (провадження № 61-2247св18), від 31 липня 2019 року у справі № 553/1325/14-ц (провадження № 61-10357св18), а саме, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно з вказаною нормою Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Як вбачається із матеріалів справи та не заперечувалось відповідачами за первісним позовом, позичальник ОСОБА_1 протягом багатьох років здійснювала погашення заборгованості за Генеральним договором, чим фактично визнавала його умови та погоджувалась на його виконання. За приписами статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, даних щодо звернення відповідача ОСОБА_1 з вимогами про визнання кредитного договору недійсним матеріали справи не містять. ОСОБА_1 визнавала, що грошові кошти за Генеральним договором вона отримувала, проте заперечувала щодо валюти кредитування, при цьому відповідачами за первісним позовом не надано ані власного розрахунку заборгованості, ані доказів, які спростовують цю заборгованість.

Також судами першої та апеляційної інстанцій не знайдено підстав для визнання недійсними оспорюваного Генерального договору від 21 грудня 2007 року № BL1223 про надання кредитних послуг, додаткових угод до нього від 24 грудня 2007 року № ВL1223/К-1, від 27 червня 2008 року № ВL1223/ВL6420-К, а також додаткової угоди від 05 червня 2009 року № 1; додаткової угоди від 01 липня 2009 року № 1; додаткової угоди від 01 липня 2009 року № 2; додаткової угоди від 13 липня 2009 року № 3; додаткової угоди від 30 серпня 2010 року № 4; додаткової угоди від 28 вересня 2011 року № 4; додаткової угоди від 28 вересня 2011 року № 5; додаткової угоди від 23 липня 2012 року № 7; додаткової угоди від 23 липня 2012 року № 8; додаткової угоди від 07 березня 2013 року № 9; додаткової угоди від 07 березня 2013 року № 10; додаткової угоди від 29 жовтня 2014 року № 11; додаткової угоди від 29 жовтня 2014 року № 12; додаткової угоди від 11 лютого 2016 року № 13, оскільки на момент укладення зазначених оспорюваних договорів, сторонами були дотримані всі необхідні умови дійсності укладених правочинів, відсутні загальні, передбачені статтею 203 ЦК України, та спеціальні (передбачені галузевим законодавством) підстави для визнання зазначених договорів недійсним, права відповідачів за первісним позовом при укладенні та виконанні оспорюваних договірних зобов'язань порушені не були. З такими висновками погоджується й Верховний Суд.

Крім того, аргументи заявника ОСОБА_3 щодо залишення первісного позову без розгляду на підставі пункту 6 частини 1 статті 257 ЦПК України були предметом перевірки апеляційним судом і цим доводами надана належна оцінка з урахуванням правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року № 755/11648/15-ц (провадження № 14-336цс18) та постанові Верховного Суду від 08 жовтня 2020 року № 824/48/20 (провадження № 61-12843ав20), а саме, третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є угодою про обрання одного із способів вирішення спору. Викладене в договорі третейське застереження підлягає виконанню внаслідок добровільного погодження сторонами договору такої умови, що не суперечить Конституції України та іншим нормам законодавства та не свідчить про обмеження права сторони на судовий захист.

Відповідно до частини 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що у законі передбачено три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги).

Зважаючи на наведене, строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині 4 статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі спливом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не вправі.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію такого виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини 4 статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки необхідно розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак й в такому разі кредитор може звернутися з названою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Керуючись положеннями частини 4 статті 559 ЦК України, необхідно зробити висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців (якщо інший строк не передбачений договором поруки) з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною 2 статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само, як сплив строку від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся до суду з позовом до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив призводить до припинення суб'єктивного права кредитора.

Відповідно до частини 1 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина 1 статті 252 ЦК України).

Із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

У пункті 4.2 договору поруки визначено, що порука припиняється якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку/терміну виконання боржником основного зобов'язання за основним договором не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, у договорі поруки встановлено строк такого забезпечувального зобов'язання.

Такий правовий висновок, викладений у постанові від 25 листопада 2020 року справа № 759/2294/16 (провадження № 61-4264св19).

Таким чином, суд апеляційної інстанції у цій справі дійшов помилкових висновків про те, що відсутні правові підстави для стягнення заборгованості із поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 через припинення поруки на підставі частини 4 статті 559 ЦК України. Апеляційним судом не враховано положень договорів поруки про строк їхньої дії, обумовлений у пункті 4.2 цих договорів.

Проте суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про стягнення заборгованості з поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, не врахував правової позиції щодо нарахування процентів після настання обов'язку дострокового виконання основного зобов'язання за кредитним договором та дійшов помилкових висновків про задоволення позовних вимог банку в повному обсязі.

З огляду на те, що поручитель ОСОБА_2 відповідає разом із позичальником за окремим договором поруки, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про солідарне стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь банка заборгованості за додатковою угодою № BL1223/К-1 до Генерального договору в сумі 68 309,02 швейцарських франків та за додатковою угодою № BL1223/BL6420-К до Генерального договору в сумі 4 980,25 швейцарських франків. А в решті первісних позовних вимог про солідарне стягнення заборгованості з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід відмовити.

Разом з цим, ОСОБА_3 звернулась із зустрічним позовом про визнання недійсним, серед іншого, договору поруки, укладеного між нею та банком, обґрунтовуючи тим, що вона його не підписувала і не мала волевиявлення на його укладення. Як вбачається з матеріалів справа, зустрічна позовна заява містить клопотання про витребування доказів та призначення технічної експертизи матеріалів документа, на вирішення якої вона просила поставити питання: договір поруки від 11 березня 2016 року № BL1223-П і підписи, вчиненні у ньому від імені ОСОБА_3, є оригінальними, чи виготовленими за допомогою технічних засобів копіювання.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина 3 статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) викладено висновок про те, що підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Отже підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

У справі, що переглядається апеляційний суд відмовив в задоволенні позову про визнання недійсним договору поруки, проте у тексті судового рішення не навів жодного обґрунтування такому висновку. Апеляційний суд не врахував, що підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами. правовим наслідком недодержання письмової форми правочину про забезпечення виконання зобов'язання є його нікчемність.

Згідно із технічним записом судового засідання від 13 жовтня 2020 року (робоча копія), який є додатком до протоколу судового засідання (а. с. 134-135, т. 3), апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про витребування доказів та призначення технічної експертизи через його передчасність.

Вказана обставина має суттєве значення для вирішення питання щодо кола відповідачів за первісним позовом та впливає на обсяг відповідальності за кредитним договором.

Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

При цьому, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює переоцінку доказів, у зв'язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Оскільки недоліки, допущені судом апеляційної інстанції, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, судове рішення апеляційного суду в частині первісних позовних вимог про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором та зустрічних позовних вимог щодо визнання недійсним договору поруки від 11 березня 2016 року № BL1223-П, які є взаємопов'язаними, підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в цій частині.

При новому розгляді справи апеляційному суду необхідно об'єктивно перевірити обґрунтованість позовних вимог, сприяти вирішенню заявлених у справі вимог, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень як в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.

Доводи, наведені у позовній заяві та апеляційній скарзі, підлягають перевірці, оскільки судові процедури повинні бути справедливими.

Постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними укладених між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_1 Генерального договору від 21 грудня 2007 року № BL1223 про надання кредитних послуг, додаткові угоди до нього від 24 грудня 2007 року № ВL1223/К-1, від 27 червня 2008 року № ВL1223/ВL6420-К, а також додаткову угоду від 05 червня 2009 року № 1; додаткову угоду від 01 липня 2009 року № 1; додаткову угоду від 01 липня 2009 року № 2; додаткову угоду від 13 липня 2009 року № 3; додаткову угоду від 30 серпня 2010 року № 4; додаткову угоду від 28 вересня 2011 року № 4; додаткову угоду від 28 вересня 2011 року № 5; додаткову угоду від 23 липня 2012 року № 7; додаткову угоду від 23 липня 2012 року № 8; додаткову угоду від 07 березня 2013 року № 9; додаткову угоду від 07 березня 2013 року № 10; додаткову угоду від 29 жовтня 2014 року № 11; додаткову угоду від 29 жовтня 2014 року № 12; додаткову угоду від 11 лютого 2016 року № 13 прийнята з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, а отже підлягає в цій частині залишенню без змін.

Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду в цій частині, зокрема, що на момент укладення зазначених оспорюваних договорів, сторонами були дотримані всі необхідні умови дійсності укладених правочинів, відсутні загальні, передбачені статтею 203 ЦК України, та спеціальні (передбачені галузевим законодавством) підстави для визнання зазначених договорів недійсним, права відповідачів при укладенні та виконанні оспорюваних договірних зобов'язань порушені не були. Крім того, ОСОБА_1 з вимогами про визнання цих правочинів недійсними до суду не зверталась та не уповноважувала на це ОСОБА_3.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд

є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених частини 3 статті 411 ЦПК України; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина 4 статті 411 ЦПК України).

Отже, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Ураховуючи те, що у справі в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи в цій частині встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в цій частині підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог АТ "Універсал Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за додатковою угодою № BL1223/К-1 в сумі 68 309,02 швейцарських франків та за додатковою угодою № BL1223/BL6420-К в сумі 4 980,25 швейцарських франків. В решті первісних позовних вимог до ОСОБА_1, ОСОБА_2 слід відмовити.

З огляду на те що, допущені судом апеляційної інстанції недоліки, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, судове рішення апеляційного суду в частині первісних позовних вимог про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором та зустрічних позовних вимог щодо визнання недійсним договору поруки від 11 березня 2016 року № BL1223-П підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в цій частині.

Постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсним Генерального договору та додаткових угод до нього прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому постанову апеляційного суду в цій частині необхідно залишити без змін.

Судові рішення в частині первісних позовних вимог до АТ "Акцент Банк" не оскаржуються, а тому не є предметом касаційного оскарження.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Дмитренко Володимир Павлович та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Універсал Банк" та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 05 березня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року в частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, прийняти в цій частині нове рішення.

Позов Акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства "Універсал Банк" заборгованість за додатковою угодою № BL1223/К-1 до Генерального договору в сумі 68 309,02 швейцарських франків.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства "Універсал Банк" заборгованість за додатковою угодою № BL1223/BL6420-К до Генерального договору в сумі 4 980,25 швейцарських франків.

В решті позовних вимог Акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовити.

Постанову Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року в частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства "Універсал Банк" про солідарне стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_3 заборгованості за додатковими угодами № BL1223/К-1 та № BL1223/BL6420-К до Генерального договору та в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до Акціонерного товариства "Універсал Банк", ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про визнання недійсним договору поруки від 11 березня 2016 року № BL1223-П скасувати, справу в цих частинах направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанову Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсним Генерального договору та додаткових угод до нього залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук