Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.01.2018 року у справі №466/2560/17

Постанова

Іменем України

17 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 466/2560/17-ц

провадження № 61-3564св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,

третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Нор Надія Миколаївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 20 вересня 2017 року у складі судді Ковальчука О. І. та постанову апеляційного суду Львівської області від 21 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Мельничук О. Я., Савуляка Р. В.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк»), третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Нор Н. М., у якому просила визнати недійсним іпотечний договір від 21 вересня 2007 року з моменту його укладення.

Позовна заява мотивована тим, що 21 вересня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Банк Універсальний», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», і ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 43 410,00 швейцарських франків строком користування до 10 вересня 2037 року та із сплатою 4,5 % річних.

У рахунок забезпечення кредитних зобов'язань між банком і ОСОБА_3 21 вересня 2007 року укладено договір іпотеки, предметом якого є майнові права у Фонді фінансування будівництва виду А «Нове місто» на пайову участь у будівництві квартири АДРЕСА_2

Зазначає, що поняття «іпотека майнових прав» і порядку регулювання відносин під час передачі в іпотеку майнових прав у Законі України «Про іпотеку» в редакції на день укладення договору іпотеки, відсутні. Майнові права на об'єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VІ «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до законодавчих актів України, у тому числі до Закону України «Про іпотеку». Тобто майнові права були віднесені до предмета іпотеки після укладення оскаржуваного договору.

Оскільки відповідно до Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка була чинною на час укладення оскаржуваного договору іпотеки від 21 вересня 2007 року, майнові права на квартиру не могли бути предметом іпотеки, тому договір суперечить вимогам законодавства, а, отже, є недійсним відповідно до статей 203, 205 ЦК України.

Просила позов задовольнити.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 20 вересня 2017 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Львівської області від 21 грудня 2017 року, позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано недійсним іпотечний договір від 21 вересня 2007 року, укладений між відкритим акціонерним товариством «Банк Універсальний» (правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк») і ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу НорН. М. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 7322, з моменту його укладення - 21 вересня 2007 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що під час укладення договору іпотеки від 21 вересня 2007 року порушено статтю 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення спірного договору), оскільки майнові права на незакінчену будівництвом однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 відповідно до цього Закону не могли бути предметом іпотеки.

У лютому 2018 року ПАТ «Універсал Банк» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно визнали договір іпотеки недійсним, оскільки такий договір укладено у рахунок забезпечення кредитних зобов'язань. Крім того, після завершення будівництва, прийняття будинку в експлуатацію, проведення державної реєстрації нерухомого майна квартира АДРЕСА_1 залишається бути предметом іпотеки.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Частиною першою статті 412 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суди установили, що 21 вересня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Банк Універсальний», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 43 410,00 швейцарських франків строком користування до 10 вересня 2037 року, із сплатою 4,5 % річних.

У рахунок забезпечення кредитних зобов'язань між банком і ОСОБА_3 21 вересня 2007 року також укладено договір іпотеки, предметом якого є майнові права у Фонді фінансування будівництва виду А «Нове місто» на пайову участь в будівництві квартири АДРЕСА_1

Відповідно до пункту 1.1.1 договору іпотеки від 21 вересня 2007 року, іпотекодавець передає іпотекодержателю в якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором в іпотеку майнові права за Договором № 24-1/0051-07 про участь у Фонді фінансування будівництва виду А «Нове місто», укладеного між іпотекодавцем та іпотекодержателем 21 вересня 2007 року. Характеристика нерухомого майна, майнові права на отримання якого у майбутньому складають предмет Іпотеки, на пайову участь в будівництві житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та всіх додатків до інвестиційного договору, укладеними між ОСОБА_3 і товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Нове Місто»», а також право вимоги за зобов'язаннями по вищевказаним договорам, які можуть виникнути в майбутньому. Майнові права по інвестиційному договору включають права вимоги будівництва (будівництва, реєстрації та передачі у власність на підставі інвестиційного договору та договору цесії) квартири АДРЕСА_1, яка стане власністю іпотекодавця після завершення будівництва об'єкту, що є забезпеченням виконання зобов'язань боржника у повному обсязі за договором, що обумовлює основне зобов'язання.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення судового рішення) кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи інтересів.

Підставою для подання позову є те, що на момент укладення спірного договору іпотеки майнові права на об'єкти незавершеного будівництва не могли бути його предметом.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Так, статтею 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення договору іпотеки) був визначений вичерпний перелік об'єктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором.

Предметом іпотеки могли бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернено стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Предметом також міг бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому.

Частина об'єкта нерухомого майна могла бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості чи приєднання її до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Водночас поняття «іпотека майнових прав» і порядок регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у цій редакції закону були відсутні.

Дія Закону України від 19 червня 2003 року № 979-IV «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (редакція з 14 січня 2006 року по 23 липня 2010 року) на правовідносини при укладенні договору іпотеки між банком і фізичною особою з метою забезпечення кредитного договору не поширюється.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 17 квітня 2013 року у справі № 6-8цс13.

Майнові права на об'єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», що набрав чинності 14 січня 2009 року, якими були внесені зміни до Закону України «Про іпотеку».

З огляду на наведене суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що при укладенні договору іпотеки від 21 серпня 2007 року стаття 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 05 червня 2003 року) не містила положень про те, що майнові права на незавершене будівництвом приміщення могли виступати предметом іпотеки.

Майнове право, що є предметом застави (іпотеки), це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права.

Разом з тим згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції чинній на час укладення договору іпотеки) передбачали, що предметом іпотеки може виступати об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору.

Пунктом 1.1.1 договору іпотеки від 21 серпня 2007 року, що був укладений між сторонами, передбачено, що майнові права по інвестиційному договору включають права вимоги будівництва (будівництва, реєстрації та передачі у власність на підставі інвестиційного договору та договору цесії) квартири АДРЕСА_1 яка стане власністю іпотекодавця після завершення будівництва об'єкта, що є забезпеченням виконання зобов'язань боржника у повному обсязі за договором, що обумовлює основне зобов'язання.

Суди попередніх інстанцій вищевказаному оцінки не надали і, визнаючи недійсним договір іпотеки, не врахували, що за умовами договору в іпотеку було передано нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця, і лише та обставина, що положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 05 червня 2003 року) не передбачали, що предметом іпотеки не можуть виступати майнові права, не може бути безумовною підставою для визнання недійсним вказаного пункту договору.

Сам по собі факт того, що на час укладення спірних договорів іпотеки стаття 5 Закону України «Про іпотеку» не визначала майнові права як предмет іпотеки, не може свідчити про його недійсність, оскільки головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушення прав і законних інтересів особи, яка оспорює зазначені договори.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 61-5085св18.

Так, позивач, виступивши іпотекодавцем майнових прав за спірним договором іпотеки, тим самим надала згоду на передання в іпотеку майнових прав на незавершену будівництвом квартиру, яка у майбутньому стане її власністю.

При цьому колегія суддів виходить з того, що іпотекодавцем виступив не забудовник житла, а позичальник кредиту і особа, яка згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції на час укладення договору іпотеки) подала докази того, що нерухоме майно стане її власністю після укладення договору іпотеки.

Таким чином, відсутні передбачені статтями 203, 215 ЦК України підстави для визнання недійсним договору іпотеки, а висновок судів про наявність підстав для задоволення позову є помилковим.

Пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але суд зробив висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

За таких обставин, ураховуючи положення пункту 3 частини третьої статті 409 ЦПК України, частини першої статті 412 ЦПК України, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги ПАТ «Універсал Банк», з ухваленням нової постанови про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 20 вересня 2017 року та постанову апеляційного суду Львівської області від 21 грудня 2017 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Нор НадіяМиколаївна, про визнання іпотечного договору недійсним відмовити.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення суду першої та апеляційної інстанцій втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягаю.

ГоловуючийМ.Є. Червинська СуддіН. О. Антоненко В. І. Журавель В. М. Коротун В. І. Крат