Історія справи

Постанова

Іменем України

17 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 442/2124/17

провадження № 61-10824св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Виконавчий комітет Дрогобицької міської ради Львівської області,

треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 жовтня 2017 року у складі судді Крамара О. В. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 21 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Павлишина О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської області (далі - ВК Дрогобицької МР Львівської області), треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання недійсними рішення ВК Дрогобицької МР та свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала фактом порушення її прав у формі зменшення частки у нерухомому майні шляхом збільшення частки іншого співвласника ОСОБА_5 внаслідок проведення добудов та перебудов до житлового будинку. Такі дії відбулись без її згоди на проведення будь-яких покращень, які б могли спричинити збільшення частки одного із співвласників, а крім цього, вона не отримувала жодних матеріальних компенсацій за зменшення її частки у спільній частковій власності на нерухоме майно.

Посилаючись на викладене, позивач просила визнати недійсним рішення ВК Дрогобицької МР Львівської області від 16 вересня 2004 року за № 266 «Про затвердження актів Державної технічної комісії про готовність закінчених будівництвом об'єктів садибної забудови до експлуатації» в частині затвердження акту Державної технічної комісії про готовність закінчених будівництвом об'єктів садибної забудови до експлуатації щодо ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4 відповідно на 31/50, 14/50 та 5/50 ідеальних частин будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1, та оформлення свідоцтв про право власності на цей житловий будинок та визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1, виданого 11 жовтня 2004 року ВК Дрогобицької МР на її ім'я.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 жовтня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано недійсним рішення ВК Дрогобицької МР Львівської області від 16 вересня 2004 року за № 266 «Про затвердження актів Державної технічної комісії про готовність закінчених будівництвом об'єктів садибної забудови до експлуатації» в частині затвердження акту Державної технічної комісії про готовність закінчених будівництвом об'єктів садибної забудови до експлуатації щодо ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4 відповідно: 31/50, 14/50 та 5/50 ідеальних частин будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 та оформлення свідоцтв про право власності на даний житловий будинок. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1, видане 11 жовтня 2004 року ВК Дрогобицької МР Львівської області на ім'я ОСОБА_4 Вирішено питання судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із відсутності згоди позивача на проведення добудов чи прибудов до житлового будинку, співвласницею якого вона є, а також будь-яких заяв щодо погодження зміни розміру часток співвласників будинковолодіння та доказів отримання нею компенсації за зменшення своєї частки у спільній частковій власності на нерухоме майно.

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 21 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач надала суду належні та допустимі докази, що підтверджують відсутність її згоди на проведення добудов чи прибудов до житлового будинку, співвласником якого вона є, а також відсутність погодження зміни розміру часток співвласників будинковолодіння.

У січні 2018 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_7 подав до Верховного Судукасаційну скаргу на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 21 грудня 2017 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що добудови та прибудови здійснені ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не порушують прав ОСОБА_4 у спірному домоволодінні, оскільки її частка у майні внаслідок таких дій не змінилася.

Ухвалою Верховного Судувід 06 березня 2018 року відкрито провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи та надано строк для подання заперечення на касаційну скаргу.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що житловий будинок із господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 02 квітня 1999 року, реєстраційний номер НОМЕР_2, належав на праві власності по 1/3 ідеальній частині ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_4

Відповідно до рішення ВК Дрогобицької МР Львівської області від 16 вересня 2004 року № 266 «Про затвердження актів Державної технічної комісії про готовність закінчених будівництвом об'єктів садибної забудови до експлуатації» в частині щодо затвердження акту державної технічної комісії від 13 вересня 2004 року, частки у праві власності на вищезазначене будинковолодіння змінені та визначені: за ОСОБА_5 - 31/50 частини, ОСОБА_6 - 14/50 частини, ОСОБА_4 - 5/50 ідеальних частини будинковолодіння.

Висновком криміналістичної експертизи з дослідження почерку та підписів від 17 серпня 2016 року № 2917, складеного судовим експертом Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз, встановлено, що підпис від імені ОСОБА_4 розташований у заяві від 09 липня 2004 року на ім'я начальника Дрогобицького МБТІ та ЕО, виконаний не ОСОБА_4, а іншою особою з намаганням його виконавця ретельно наслідувати справжні підписи позивача.

Відповідно до положень статті 356 ЦК Українивласність двох чи більше осіб із зазначенням частки кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами третьою, четвертою статті 357 ЦК Українипередбачено, що співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна; співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

Згідно з пунктами 3.1, 3.3 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55, розрахунок часток у спільній власності на об'єкти нерухомого майна виконується за заявами всіх співвласників об'єктів нерухомого майна. У разі невідповідності розмірів часток, указаних у правовстановлювальних документах, реальним часткам за згодою всіх співвласників здійснюється розрахунок відповідних часток нерухомого майна з метою отримання відповідних правовстановлювальних документів. За відсутності згоди всіх співвласників щодо зміни часток питання вирішується в судовому порядку.

Згідно із частинами першою, третьою статті 358 ЦК Україниправо спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою; кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Установивши факт відсутності згоди ОСОБА_4 на здійснення добудов та перебудов спірного будинковолодіння та відповідно і зміну розміру часток у праві спільної часткової власності без проведення компенсації, суд першої інстанції, з яким цілком аргументовано погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про задоволення вимог ОСОБА_4 виходячи з основоположних принципів непорушності права власності.

Доводи касаційної скарги були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні судами було дотримано норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

У відповідності до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що не відноситься до повноважень Верховного Суду.

Суди першої й апеляційної інстанції забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 21 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

С.О. Погрібний

Г. І.Усик