Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.04.2023 року у справі №463/11211/19
Постанова КЦС ВП від 17.04.2023 року у справі №463/11211/19

Постанова

Іменем України

17 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 463/11211/19

провадження № 61-1214св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Личаківського районного суду

м. Львова у складі судді Грицка Р. Р. від 12 вересня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Ванівського О. М.,

Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О. від 19 грудня 2022 року, і виходив з наступного.

Зміст заявлених позовних вимог

1. У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ, визнання права власності на майно.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що у

2007 році в м. Полтава вона познайомилася з ОСОБА_2 , а з травня 2014 року по 01 липня 2018 року проживала з ним однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

3. До лютого 2015 року вони спільно проживали з батьками відповідача у

м. Долина Івано-Франківської області. Після цього орендували квартиру АДРЕСА_1 , а 01 жовтня 2015 року переїхали у м. Львова, де проживали в орендованій квартирі.

4. 06 грудня 2016 року за їх спільні кошти вони придбали квартиру АДРЕСА_2 , куди переїхали проживати 31 січня 2018 року. Крім того, ними за спільні кошти придбано підвальне приміщення ХІХ (113) за цією ж адресою, а 07 липня 2017 року - автомобіль марки Toyota Highlander, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . Право власності на квартиру, підвальне приміщення та автомобіль зареєстровано за відповідачем.

5. Посилалася на те, що вказане майно придбано в період перебування у фактичних шлюбних відносинах, а тому є спільною сумісною власністю та підлягає поділу між ними.

6. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд: встановити факт її спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 у період з травня 2014 року по липень 2018 року; визнати житлову квартиру

АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1111887046101), підвальне приміщення № XIX в будинку АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1111964446101) та транспортний засіб марки

Toyota Highlander, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , спільною сумісною власністю її та ОСОБА_2 ; в порядку поділу спільної сумісної власності визнати за нею право власності на 1/2 ідеальну частку житлової квартири АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1111887046101), 1/2 ідеальну частку підвальних приміщень № XIX в будинку АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1111964446101) та 1/2 ідеальну частку транспортного засобу марки Toyota Highlander, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Стислий виклад позиції відповідача

7. ОСОБА_2 заперечував проти позову, посилаючись на те, що стосунки між сторонами не були такими, що притаманні подружжю. Зазначав, що вони з позивачкою мали окремий бюджет, не вели спільного побуту, часто конфліктували. Спірна квартира, підвальне приміщення та автомобіль придбані за його особисті кошти, які він отримав в позику та від своїх батьків, які мають таку фінансову можливість, зокрема 01 березня 2016 року, тобто за 22 дні до придбання спірної квартири, була відчужена квартира, а грошові кошти, отримані у результаті відчуження в сумі 238 000,00 грн, передали йому для придбання спірної квартири. ОСОБА_1 не приймала жодної участі у придбанні квартири. Крім того, в день придбання спірного автомобіля, він відчужив свій попередній автомобіль марки Mitsubishi Outlаnder, 2006 року випуску, який був ним придбаний у 2007 році за власні кошти.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

8. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 12 вересня

2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

9. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що матеріалами справи не підтверджено фактів існування між сторонами спільного побуту та взаємних прав і обов`язків, які притаманні подружжю, у зв`язку із чим відсутні підстави для висновку, що спірне майно, набуте у спільну сумісну власність, зокрема внаслідок їхніх спільних або індивідуальних трудових зусиль.

10. Додатковим рішенням Личаківського районного суду м. Львова

від 29 вересня 2022 року відмовлено ОСОБА_2 у стягненні з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 75 000,00 грн та витрат, пов`язаних з проведенням експертизи, у розмірі 13 402,00 грн.

11. Постановою Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Личаківського районного суду м. Львова від 12 вересня 2022 року залишено без змін.

12. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог, ураховуючи, що ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження, того що у заявлений нею період вона мала з ОСОБА_2 спільний бюджет, вони вели спільне господарство, були пов`язані виконанням взаємних прав і обов`язків та спільним побутом, тобто між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Узагальнені доводи касаційної скарги

13. 24 січня 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 12 вересня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

14. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 рокуу справі № 554/8023/15-ц, від 22 лютого 2022 року у справі № 642/8107/14-ц та у постановах Верховного Суду

від 14 липня 2020 рокуу справі № 552/5693/18, від 23 вересня 2021 року у справі № 182/670/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки. Указує, що суд першої інстанції ухвалою

від 25 листопада 2020 року необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи, а суд апеляційної інстанції проігнорував доводи апеляційної скарги та не перевірив законності і обґрунтованості цієї ухвали (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

15. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки поданим позивачкою доказам їх спільного з відповідачем сумісного проживання у 4 різних місцях протягом 4 років (2014-2018 роки), ведення спільного господарства, наявності спільного побуту, харчування, святкування сімейних свят, подорожей, проведення ремонту, а також допомозі у здійснення господарської діяльності, зокрема не урахували показів свідків та наданих нею фотографій щодо спільного життя сторін. Вважає, що суди попередніх інстанцій, відхиляючи більшість її доказів та відмовляючи у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю обставин, створили нереальні та занадто високі критерії доказування. Посилається на те, що зазначена справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей», а також презумпції виникнення спільної сумісної власності. При цьому звертає увагу на відсутність доказів купівлі спірного майна відповідачем за особисті кошти.

16. Вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано практику Верховного Суду, яка є нерелевантною до спірних правовідносин.

17. Також посилається на неправомірність відмови суду першої інстанції у задоволенні клопотання сторони позивача про долучення доказів до матеріалів справи, поданих разом із відповіддю на відзив (протокольна ухвала від 25 листопада 2020 року), на що не звернув належної уваги апеляційний суд. Зосереджує увагу на положеннях ЦПК України щодо продовження процесуальних строків на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

18. Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі 463/11211/19, витребувано матеріали цивільної справи з суду першої інстанції.

19. 14 лютого 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

20. 15 лютого 2023 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів касаційної скарги, просить відмовити у її задоволенні, а оскаржені судові рішення залишити без змін.

21. Зазначає, що судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, які спростовують твердження позивачки про наявність спільного бюджету, спільних прав та обов`язків, спільного господарства, спільних інтересів і планування майбутнього, а також того, що джерелом набуття спірного майна були спільні сумісні кошти або спільна праця.

22. Посилається на наявність достатніх доказів купівлі спірного майна за кошти, які належали ОСОБА_2 особисто та його сім`ї, здійснення оплати за будівельні матеріали, ремонтні роботи. Наявні у матеріалах справи докази, а також покази свідків, на його думку, підтверджують факт того, що у сторін не існувало спільного бюджету, кожен ніс витрати самостійно за себе, у тому числі за відпочинок, та накопичував кошти окремо на будь-які потреби. Зосереджує увагу на тому, що спільне проживання сторін у період з 2014 по 2018 роки не мало жодних ознак сім`ї та не було безперервним.

23. В частині доводів скарги щодо незаконної відмови позивачці у долученні до матеріалів справи доказів, поданих з пропуском процесуального строку, посилається на обґрунтованість такої відмови. Додатково зауважує, що такі докази були наявні у позивачки на час подання позову.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

24. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 , а також підвального приміщення ХІХ (113) за указаною адресою.

25. Підставою виникнення права власності є, серед іншого, договір про участь у фонді фінансування будівництва виду А № 574/146 від 04 березня

2015 року та № 574/227 від 23 травня 2016 року, договір про зміну довірителя в зобов`язаннях (уступку права вимоги) № 27 від 23 травня 2016 року, додаткова угода до договору про участь у фонді фінансування будівництва виду А

від 23 травня 2016 року, акти прийому-передачі від 28 жовтня 2016 року.

26. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень прийнято 09 грудня 2016 року.

27. Згідно з повідомленням РСЦ МВС у Львівській області ОСОБА_2 на праві власності належить автомобіль марки Toyota Highlander, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який придбано 04 липня 2017 року.

28. Сторони у зареєстрованому шлюбі не перебувають і не перебували на момент придбання зазначеного майна. Також ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не перебувають у будь-якому іншому зареєстрованому шлюбі.

29. Судом першої інстанції було допитано свідків, які повідомили відомості про відносини сторін у справі.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

30. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

31. Згідно з положеннями пункту 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

32. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

33. Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

34. Частинами першою та другою статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

35. Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

36. Положеннями статті 74 СК України встановлено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно,набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

37. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

38. З огляду на зазначені положення законодавства, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

39. У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3 74 СК України).

40. Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

41. Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

42. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц).

43. Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків притаманних подружжю не може свідчити про те що між сторонами склались та мали місце усталені відносини які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).

44. Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя. З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки.

45. Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 686/15993/21, від 09 листопада

2022 року у справі № 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року у справі

№ 199/3941/20.

46. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

47. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

48. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

49. Дослідивши матеріали справи, подані сторонами докази, у тому числі показання свідків, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов загалом обґрунтованого висновку про недоведеність ОСОБА_1 заявлених позовних вимог. Судами враховано, що сторони проживали деякий час, однак надані сторонами справи докази у їх сукупності не свідчать про те, що відносини, які мали місце між сторонами, мають ознаки, притаманні сім`ї.

50. Колегія суддів погоджується із тим, що позивачка не довела належними та достатніми доказами того, що вона приймала майнову участь у купівлі спірного майна, водночас матеріалами справи підтверджено наявність у відповідача такої фінансової можливості (наявність власних коштів, договори позики, продаж своєї частки та частки його батьків у нерухомому майні перед купівлею спірної квартири та нежитлового приміщення).

51. Посилання касаційної скарги на встановлення судами попередніх інстанцій занадто високих критеріїв доказування є безпідставними.

52. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, при цьому суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).

53. Відповідно до частин другої, четвертої, восьмої статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

54. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

55. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

56. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі

№ 129/1033/13-ц).

57. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, урахував покази свідків, заявлених сторонами, та більш переконливими вважав обставини, які свідчать про відсутності у сторін спору спільного бюджету, а також придбання спірного майна за кошти, які належали особисто відповідачу.

58. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, значною мірою зводяться до переоцінки доказів, що не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

59. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

60. Щодо доводів позивачки про незаконність відмови суду першої інстанції у долученні доказів до матеріалів справи (доданих до відповіді на відзив, поданої до суду 26 травня 2020 року, та доданих до заяви про долучення додаткових доказів, поданої до суду 17 вересня 2020 року), поданих з пропуском процесуального строку та без належного обґрунтування неможливості їх подання раніше, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції діяв відповідно до норм процесуального права (частини друга, четверта, восьма статті 83 ЦПК України) та навів мотиви неприйняття таких доказів в ухвалі Личаківського районного суду м. Львова від 25 листопада 2020 року.

61. Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

62. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

63. Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

64. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

65. Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 -

ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 12 вересня

2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович