Історія справи

Постанова

Іменем України

17 січня 2023 року

м. Київ

справа № 293/2211/20

провадження № 61-8854св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27 жовтня 2021 року під головуванням судді Семенцової Л. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 31 травня 2022 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Шевчук А. М., Коломієць О. С., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила встановити факт її проживання однією сім`єю із ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу у період з 2002 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначила, що з 2002 року вона та ОСОБА_4 почали проживати однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу та вести спільне господарство за адресою: АДРЕСА_1 .

Між ними склалися усталені відносини, притаманні подружжю, вони мали спільний бюджет та взаємні права й обов`язки. За спільні кошти ними були придбані речі домашнього вжитку, здійснено підготовку житлового будинку та інших об`єктів нерухомості до капітального ремонту, побудовано гараж в АДРЕСА_2 та здійснено добудову до дачного будинку, розташованого на території Іванівської сільської ради. Окрім того вони придбали автомобіль «Фольсваген-Шаран» та інше майно.

Також ОСОБА_1 вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Спадкоємцем майна померлого є його син ОСОБА_2 .

З метою оформлення своїх спадкових та майнових прав позивач звернулася до нотаріуса, проте їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину і роз`яснено можливість звернення до суду з позовом про встановлення факту, що має юридичне значення.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Богунський районний суд м. Житомира рішенням від 27 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 31 травня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не надано достатніх та переконливих доказів ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету і витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, а також притаманних подружжю відносин.

Суди вважали, що позивач не довела факт спільного проживання з ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з січня 2004 року по день його смерті. Вказували, що саме по собі фактичне проживання за однією адресою не може свідчити про те, що особи проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу за відсутності доказів ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат, придбання майна в інтересах сім`ї тощо.

Оцінюючи довідку, видану Виконавчим комітетом Черняхівської селищної ради 21 серпня 2020 року про те, що до дня смерті співмешканця ОСОБА_4 вона проживала з останнім разом більше 5 років, вели спільне господарство суди вказали, що інформація, зазначена у вказаній довідці, отримана зі слів інших осіб, є опосередкованою і не може бути беззаперечним доказом того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали однією сім`єю як чоловік та дружина й вели спільне господарство та мали спільний бюджет.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2022 року ОСОБА_5 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27 жовтня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 31 травня 2022 року в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційних скаргах доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

У поданій касаційній скарзі заявник зазначає, що судами не було враховано висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 01 червня 2022 року у справі № 127/2073/20 та у постанові від 12 травня 2022 року № 212/10842/19.

Доводом касаційної скарги також є те, що, на думку заявника судами не було надано належної оцінки зібраним у справі доказам, а тому їх висновки про відсутність підстав для задоволення позову передчасні.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 25 жовтня 2022 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував із Богунського районного суду м. Житомира справу № 293/2211/20.

11 листопада 2022 року справа № 293/2211/20 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 22 червня 2020 року Черняхівським районним ВДРАЦС Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (а. с. 7).

З матеріалів спадкової справи № 17/2020 до майна померлого ОСОБА_4 встановлено, що у шестимісячний строк після відкриття спадщини із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса звернувся відповідач, який є сином померлого (а. с. 109, 118).

Дочка ОСОБА_4 - ОСОБА_3 подала заяву про відмову від прийняття спадщини на користь її брата ОСОБА_2 (а. с. 110, 121).

Окрім того, 06 листопада 2020 року позивач подала до нотаріуса заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 як особа, яка проживала з ним однією сім`єю понад п`ять років без реєстрації шлюбу до моменту відкриття спадщини (а. с. 123). У заяві нею так було вказано, що останнє постійне місце проживання померлого було: АДРЕСА_3 .

21 серпня 2020 року виконавчий комітет Черняхівської селищної ради Черняхівського району Житомирської області позивачу видав довідку про те, що до дня смерті співмешканця ОСОБА_4 , 1955 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , вони проживали разом більше 5 років та вели спільне господарство без реєстрації. Довідка видана на підставі свідчень свідків та свідоцтва про смерть (а. с. 5).

Зі змісту довідки виконавчого комітету Черняхівської селищної ради Черняхівського району Житомирської області від 27 жовтня 2020 року № 3437 встановлено, що ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , до дня смерті фактично проживав без реєстрації на АДРЕСА_1 (а. с. 7).

Місце проживання позивача згідно копії паспорта позивача зареєстроване за адресою: АДРЕСА_4 (а. с. 8).

27 липня 2001 року РВ РАГС Богунського РУЮ видав свідоцтво про розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 серії НОМЕР_2 , про що 27 липня 2001 року зроблено актовий запис за № 379 (а. с. 39).

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7 повідомила, що з 2002 року позивач та спадкодавець ОСОБА_4 постійно проживали разом у квартирі позивача за адресою: АДРЕСА_1 . Він представляв її як дружину, вони, можливо, удвох купили автомобіль марки «Фольксваген», закінчили будівництво прибудови до будинку після 2002 року, побудували гараж. Іншої жінки в нього не було.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_8 повідомила про те, що ОСОБА_4 проживав з 2002 року разом із позивачем як сім`я за адресою: АДРЕСА_1 . Ними придбано спільно автомобіль, два буси, вони вели спільне господарство, разом будували гараж, позивач доглядала його батьків.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_9 повідомив, що позивач та ОСОБА_4 проживали з 2002 року разом як сім`я за адресою: АДРЕСА_1 , мали стосунки як чоловік та жінка, вели спільне господарство, разом будували гараж, купили разом буси, вона ніколи в шлюбі не була. Коли він захворів, вона займалася його лікуванням, все оплачувала.

Зі змісту спадкової справи № 17/2020 суди встановили, що на випадок своєї смерті ОСОБА_4 заповіту не залишив.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцеві Положення» Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 року № 2947-III (далі - СК України), цей Кодекс набрав чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

Положення Кодексу законів про шлюб та сім`ю України не містили норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зазначене положення передбачене статтею 74 СК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Тому встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період до 01 січня 2004 року законом не передбачено.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17 (провадження № 61-43499св18), від 19 лютого 2021 року у справі № 738/1093/19 (провадження № 61-19041св19), від 13 листопада 2019 року у справі № 638/20216/16-ц (провадження № 61-713св19).

Таким чином з огляду на вищенаведене колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову в частині встановлення факту проживання чоловіка та жінки без шлюбу з 2002 року до 01 січня 2004 року.

Відповідно до статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або у будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

При застосуванні статті 74 СК України судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19) зазначено, що проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно. Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всіх ознак, що притаманні наведеному визначенню. Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти. Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між ними подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність між ними сталих відносин, притаманних подружжю.

Верховний Суд у постанові від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19 (провадження № 61-3071св21) виклав правовий висновок, де зазначив, що лише показання свідків та спільні фотографії не можуть бути підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Враховуючи, що позивач не надала доказів, які б підтверджували наявність між нею та ОСОБА_4 сталих відносин, притаманних подружжю таких як: наявність взаємних прав та обов`язків, ведення ними спільного господарства, наявність спільного бюджету, а судами попередніх інстанцій таких обставин не встановлено, колегія суддів, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та змагальності сторін, погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність позивачем факту спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу.

Крім того вищенаведеним спростовується аргумент касаційної скарги про те, що судами не було надано належної оцінки зібраним у справі доказам, а тому їх висновки про відсутність підстав для задоволення позову передчасні.

Разом із тим колегія суддів зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Таким чином, оскільки порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Доводи касаційної скарги про те, що судами не було враховано висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 01 червня 2022 року у справі № 127/2073/20 та у постанові від 12 травня 2022 року № 212/10842/19 колегія судів відхиляє, оскільки під час розгляду справи № 127/2073/20 судами було встановлено факт спільного проживання чоловіка та жінки без шлюбу на підставі зібраних у справі доказів, крім того про встановлення такого факту не заперечував і представник відповідача, у справі № 212/10842/19 судами було встановлено, що після офіційного розірвання шлюбу сторони продовжили сумісне проживання, ведення спільного господарства та побуту однак без офіційної реєстрації шлюбу.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що викладені у наведених заявником постановах висновки не суперечать висновкам судів першої та апеляційної інстанції у цій справі, оскільки судами не встановлено обставин наявності взаємних прав та обов`язків, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету між позивачем та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому Верховний Суд вважає необґрунтованим вказаний аргумент касаційної скарги.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, нема.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27 жовтня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 31 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров