Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.01.2019 року у справі №205/8514/17

Постанова

Іменем України

11 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 205/8514/17-ц

провадження № 61-48618св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Управління-служба по справах дітей Новокодацької районної у м.

Дніпрі ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м.

Дніпропетровська від 15 березня 2018 року у складі судді Нижного А. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа - Управління-служба по справах дітей Новокодацької районної у м. Дніпрі ради, про визнання права власності в порядку погашення заборгованості по аліментам.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона є опікуном малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, доньки ОСОБА_2. Зазначала, що рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 вересня 2010 року вирішено стягувати з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання малолітньої ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно. ОСОБА_2 нехтувала своїми батьківськими правами, вихованням, навчанням та розвитком доньки не займалась, у зв'язку з чим рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2010 року відповідача позбавлено батьківських прав. 03 вересня 2010 року відкрито виконавче провадження, проте ОСОБА_2 жодного разу аліменти не сплатила та допустила заборгованість, яка станом на 19 жовтня 2017 року становить 81 027,78
грн.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просить визнати за ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1, загальною площею 67,8 кв. м, житловою площею 38,9 кв. м у порядку погашення боргу по аліментам ОСОБА_2.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що примусове виконання рішення суду покладено на орган державної виконавчої служби та саме до його повноважень входить звернення стягнення на майно боржника у разі невиконання такого рішення суду.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що положення Сімейного кодексу України (далі - СК України), які встановлюють обов'язок батьків утримувати своїх дітей, передбачають відповідальність за прострочення сплати аліментів у вигляді стягнення неустойки.

Чинним законодавством не передбачена така відповідальність боржника, як можливістьпозбавлення його права власності на належне йому майно в рахунок заборгованості по аліментах шляхом визнання права на це майно за особою, на користь якої такі аліменти стягуються.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У грудні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2018 рокута постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що суди не мали бажання вивчати матеріали справи, розбиратися у справі по суті, виявили глибоку неповагу до життя неповнолітньої дитини та її подальшої долі. Відповідач жодного разу не сплатила аліменти на утримання дитини. Визнання права власності на частину квартири, належну відповідачу, це єдиний шанс встановити справедливість, отримати аліменти не в грошовому еквіваленті, а в натурі та забезпечити неповнолітню дитину законним житлом.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини встановлені судами

ОСОБА_1 на підставі рішення Виконавчого комітету Ленінської районної у місті ради від 19 лютого 2010 року № 66 є опікуном малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 вересня 2010 року стягнуто з ОСОБА_2 аліменти у розмірі 1/4 частини її заробітку (доходу) щомісячно на утримання доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Стягнення вирішено проводити на користь ОСОБА_1, починаючи з 03 березня 2010 року і до повноліття дитини, або зміни матеріального положення сторін.

01 жовтня 2010 року відкрито виконавче провадження на підставі вказаного рішення суду.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2010 року ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3.

Із довідки-розрахунку заборгованості по аліментах, виданої Новокадацьким відділом державної виконавчої служби міста Дніпра, вбачається, що станом на 19 жовтня 2017 року ОСОБА_2 допустила заборгованість по аліментам у розмірі 81
027,78 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 серпня 2017 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 19 085,51 грн.

ОСОБА_1 є співвласницею 1/4 частини квартири АДРЕСА_1, загальною площею 67,8 кв. м, житловою - 38,9 кв. м. ОСОБА_2 також є співвласницею 1/4 частини квартири. Іншими співвласниками є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Мал олітня ОСОБА_3 зареєстрована у спірній квартирі.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частинами 1 та 2 статті 190 СК України той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Такий договір нотаріально посвідчується. Право власності на нерухоме майно за таким договором виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону. Якщо дитина досягла чотирнадцяти років, вона бере участь в укладенні цього договору.

Набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно.

У разі укладення такого договору той із батьків, з ким проживає дитина, зобов'язується самостійно утримувати її.

Відповідно до частини 2 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності заборгованості із сплати аліментів понад три місяці стягнення може бути звернено на майно боржника. Звернення стягнення на заробітну плату не перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника, якщо існує непогашена заборгованість понад три місяці.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що положеннями СК України, які встановлюють обов'язок батьків утримувати своїх дітей, не передбачена така відповідальність боржника, як можливість позбавлення його права власності на належне йому майно в рахунок погашення заборгованості по аліментах шляхом визнання права на це майно за особою, на користь якої такі аліменти стягуються, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, оскільки у разі порушення прав та інтересів стягувача щодо наявної заборгованості за аліментами, стягнення звертається на майно боржника у порядку, визначеному Закону України "Про виконавче провадження", або добровільно, шляхом укладення договору про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно на підставі статті 190 СК України.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що обраний позивачем спосіб захисту порушених прав малолітньої дитини є неефективним.

Аргументи касаційної скарги є ідентичними аргументам, що були викладені заявником у його апеляційній скарзі, та є такими, що не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі; враховуючи правомірний правовий результат вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій, підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2018 рокута постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик