Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.09.2019 року у справі №450/596/18

Постанова

Іменем України

16 березня 2020 року

м. Київ

справа № 450/596/18

провадження № 61-16412св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Віблий Любомир Зіновійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 лютого 2019 року в складі судді: Кукси Д. А., та постанову Львівського апеляційного суду від 30 липня 2019 року в складі колегії суддів: Курій Н. М., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання такою, що втратила право користування житловим будинком та виселення.

Первісний позов обґрунтований тим, що 07 лютого 2018 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 від імені та за дорученням якої діяв ОСОБА_4 , було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку за АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Віблим Л.З. На момент укладення договору купівлі-продажу в будинку за адресою АДРЕСА_2 , зареєстровані та проживали ОСОБА_3 та ОСОБА_2 10 лютого 2018 року представник позивача ОСОБА_4 разом з продавцем ОСОБА_3 прибули до придбаного будинку, з метою передачі майна та вступу в володіння будинком, а також попередження зареєстрованої, за вказаною адресою особи ОСОБА_2 про зміну власника будинку та проханням про її зняття з реєстрації місця проживання і звільнення займаного нею приміщення. ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було проведено огляд прибудинкової території, підвалу, гаража та першого поверху будинку. Другий поверх ОСОБА_2 оглянути не дала та після повідомлення їй (усного та письмового) про необхідність виселення та вимоги про зняття з місця реєстрації проживання, вигнала ОСОБА_4 з будинку. В подальшому було направлено письмову вимогу щодо зняття з місця реєстрації, яку ОСОБА_2 отримала 14 лютого 2018 року. ОСОБА_2 відмовляється звільнити приміщення будинку.

ОСОБА_1 просила:

усунути перешкоди у користуванні будинком за адресою АДРЕСА_2 , шляхом визнання ОСОБА_2 , такою, що втратила право користування зазначеним житловим будинком;

виселити ОСОБА_2 з будинку за адресою АДРЕСА_2 .

У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернулася з зустрічним позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Віблий Л. З., про визнання недійсними договорів купівлі-продажу.

Зустрічний позов мотивований тим, що ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 12 січня 1973 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу і до реєстрації шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , вони продовжували проживати однією сім`єю. За час перебування у шлюбі, вони спільними зусиллями та коштами провели будівництво будинку АДРЕСА_2 , а за час перебування у фактичних шлюбних відносинах, провели реконструкцію спірного будинку. ОСОБА_3 після реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 у 2009 році, неодноразово намагався виселити ОСОБА_2 з будинку, що підтверджується судовими рішеннями. 14 лютого 2018 року ОСОБА_2 від представника ОСОБА_1 отримала вимогу про виселення та зняття з реєстрації з будинку, у зв`язку із зміною власника житлового будинку. В подальшому їй стало відомо, що 07 лютого 2018 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу житлового будинку, згідно з яким ОСОБА_3 продав ОСОБА_1 житловий будинок АДРЕСА_2 , за ціною 1 740 220 грн, та договір купівлі-продажу земельної ділянки розташованою під будинком за ціною 334 778 грн. Укладені договори купівлі-продажу, вчинено без наміру створення правових наслідків, обумовленими такими правочинами, оскільки дійсна їх мета укладення є виселення та зняття з реєстрації за вказаною адресою колишньої дружини ОСОБА_3 , яка продовжує проживати у будинку.

Оспорювані правочини, відповідно до вимог статті 234 ЦК України, є фіктивним з наступних підстав: обумовлена у договорі вартість житлового будинку, є умисно заниженою та не відповідає ринковій вартості вказаного майна; ОСОБА_1 не передавала плату за майно ОСОБА_3 , оскільки не володіла необхідною сумою грошей; ОСОБА_1 є сусідкою дружини ОСОБА_3 - ОСОБА_5 ; ОСОБА_3 продовжує виконувати обов`язки власника будинку, утримує вказаний будинок, не звільнивши його від власних речей та вселив на теперішній час у житловий будинок орендарів. Таким чином, фактично уклавши договір купівлі-продажу, ще у лютому ОСОБА_1 так і не вступила у володіння будинком; не переоформила на своє ім`я особові рахунки по утриманні комунальних послуг, а тому насправді не мала наміру отримати будинок у власність.

ОСОБА_2 просила визнати недійсним:

договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_2 від 07 лютого 2018 року;

договір купівлі-продажу земельної ділянки від 07 лютого 2018 року, кадастровий № 4623610100:02:002:0359 за адресою АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 жовтня 2018 року цивільну справу № 450/2796/18 та цивільну справу № 450/596/18 об`єднано в одне провадження та присвоєно справі № 450/596/18.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 лютого 2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у користуванні житловим будинком АДРЕСА_2 , шляхом виселення ОСОБА_2 із житлового будинку, АДРЕСА_2 , без надання іншого житлового приміщення та визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим будинком, АДРЕСА_2 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 фактично проживає у спірному будинку. ОСОБА_2 не перебуває у родинних відносинах із власником житлового будинку, не є членом її сім`ї. Сторонами суду не представлено та судом не здобуто доказів того, що існує правова підстава для проживання ОСОБА_2 у спірному будинку. ОСОБА_2 належить на праві власності житловий будинок АДРЕСА_3 та квартира АДРЕСА_4 . Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. ОСОБА_1 вправі усунути порушення свого права власності, яке пов`язане із позбавленням можливості володіння житловим будинком, шляхом визнання відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Суд першої інстанції при відмові в задоволенні позову про визнання правочинів недійсними вважав, що позивачем ОСОБА_2 не надано належних доказів про порушення її прав, у зв`язку із укладенням 07 лютого 2018 року оспорюваних договорів купівлі продажу. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів, які мали довести умисел сторін правочину на укладання фіктивного правочину.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 30 липня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Яцишина І. В. залишено без задоволення. Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 лютого 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що згідно з положеннями статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї. Зазначений висновок узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постановах: від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16. ОСОБА_2 не перебуває у родинних відносинах із ОСОБА_1 , власником житлового будинку, не є членом її сім`ї. ОСОБА_2 на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_3 та квартира АДРЕСА_4 . Тому суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про підставність задоволення позову про усунення перешкод ОСОБА_1 у користувані будинком шляхом виселення ОСОБА_2 без наданні іншого житлового приміщення та визнання її такою, що втратила право користування житловим будинком.Апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановив, що факти, на які посилається ОСОБА_2 , не свідчать про те, що договори купівлі-продажу були фіктивними та укладалися без наміру створити правові наслідки, а відтак, зробив обґрунтований висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову про визнання недійсними договорів купівлі-продажу.

Аргументи учасників справи

У серпні 2019 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржені рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені заявлених позовних вимог в повному обсязі. При цьому посилалася на те, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 12 січня 1973 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу, вони продовжували проживати однією сім`єю та вели спільне господарство. Однак, маючи намір позбавити ОСОБА_2 права власності на вказаний житловий будинок, ОСОБА_3 уклав фіктивний договір, для того, щоб позбавити ОСОБА_2 будь якого житла для подальшого проживання. Попереднім власником вказаного житлового будинку був колишній чоловік ОСОБА_3 , якому належав будинок.

Вказує, що при прийняті рішення судом апеляційної інстанції було взято до уваги рішення суду по іншій справі, яке не вступило в законну силу та яке на даний час оскаржується ОСОБА_2 , оскільки подано до суду позов про визнання права спільної сумісної власності на будинок з якого її відповідно до рішення по вказаній справі виселено. Суд приймаючи рішення в апеляційній інстанції по цій справі, яка стосується лише права проживання у вказаному будинку і ніяким чином не досліджуючи права ОСОБА_2 на частку у спірному будинку, не лише взяв до уваги рішення іншого суду, щодо права власності на даний будинок, яке не вступило в законну силу, але і мотивував рішення, дав йому оцінку та фактично підтвердив законність рішення першої інстанції, яке не вступило в законну силу і тим самим, явно вийшов за межі апеляційної скарги, фактично створив преюдиційне рішення, яке може вплинути на рішення апеляційного суду по іншій справі за фактом встановлення права власності на спірний будинок, розгляд якої на даний час триває.

Звертає увагу на те, що судом апеляційної інстанції розгляд справи відбувався за відсутності ОСОБА_2 та її представника. За три дні до розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 , уклала угоду з адвокатом на представлення її інтересів в суді апеляційної інстанції. Представником одразу було скеровано клопотання в суд апеляційної інстанції про надання можливості ознайомитись з матеріалами справи та перенесення розгляду, оскільки з матеріалами справи представник ознайомлений не був. Крім того, ОСОБА_2 перебувала на той час в лікарні і самостійно також не мала можливості приймати участь у судовому засіданні, про що також було повідомлено суд апеляційної інстанції, шляхом направлення клопотання про перенесення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку із хворобою з додатком випискою з амбулаторної картки. Незважаючи на наявність двох клопотань, від представника та ОСОБА_2 про перенесення розгляду справи, судом апеляційної інстанції було прийнято рішення проведення розгляду справи без її участі.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні будинком шляхом виселення та визнання особи такою, що втратила право користування житловим будинком. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін. Відзив мотивований безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги. Вказує, що ОСОБА_2 зазначає, що розгляд справи судом відбувся за відсутності її та її представника. Однак таке твердження не відповідає дійсності. Розгляд справи апеляційній інстанції відбувався протягом трьох судових засідань в одному з них ОСОБА_2 була присутня та надавала пояснення по суті справи та по суті її вимог в апеляційній інстанції. Стосовно її представників, то представник - адвокат Яцишин І. В. (особа яка подала апеляційну скаргу) тричі не з`явився в судове засідання хоча належним чином був повідомлений про дату і час судового розгляду, а всі дії представників ніщо інше як затягування розгляду справи.

Звертає увагу на те, що 20 травня 2016 року за результатами розгляду справи № 450/2025/15-ц Пустомитівським районним судом Львівської області було винесено рішення, яким повністю відмовлено ОСОБА_2 в задоволенні вимог. 26 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області по вказаній справі постановила ухвалу та відмовила ОСОБА_2 задоволенні апеляційної скарги повністю. За таких обставин рішення суду по справі № 450/2025/15-ц набрало законної сили.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2 про зупинення виконання оскарженого рішення у справі № 450/596/18.

У пункті 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 07 лютого 2018 року між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_4 , (покупець) укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, АДРЕСА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Пустомитівського району Львівської області Віблим Л. З., зареєстрованого в реєстрі за № 104.

07 лютого 2018 року між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_4 , (покупець) укладено договір купівлі продажу земельної ділянки, площею 0, 0812 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий № 4623610100:02:002:0359, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Віблим Л. З., зареєстрований в реєстрі за № 105.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 113215539 від 07 лютого 2018 року, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 належить на праві власності житловий будинок АДРЕСА_3 та квартира АДРЕСА_4 .

Суди встановили, що ОСОБА_2 фактично проживає у спірному будинку та не перебуває у родинних відносинах із власником житлового будинку, не є членом її сім`ї. У зв`язку із проживанням ОСОБА_2 в належному на праві власності ОСОБА_1 будинку, остання немає можливості в повній мірі користуватись будинком. У ОСОБА_2 відсутня правова підстава для проживання у спірному будинку.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 38, 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зроблено висновок, що «негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення».

За таких обставин суди обґрунтовано задовольнили позовні вимоги ОСОБА_1 .

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що при прийняті рішення судом апеляційної інстанції було взято до уваги рішення суду по іншій справі, яке не вступило в законну силу та яке на даний час оскаржується ОСОБА_2 , з таких підстав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18) вказано, що «апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце підчас розгляду справи судом першої інстанції».

Аргумент касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції розгляд справи відбувався за відсутності ОСОБА_2 та її представника, колегія суддів відхиляє з таких підстав.

Апеляційний суд в оскарженій постанові зазначив, що ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, подала клопотання за вх. №14771 від 29 липня 2019 року, в якому зазначила, що нею 26 липня 2019 року укладено договір про надання правової допомоги із адвокатом Ситник С. О., який не мав фізичної можливості ознайомитись із матеріалами справи, тому просить розгляд справи відкласти. Аналогічне клопотання подано адвокатом Ситник С. О. за вх. № 14763 від 29 липня 2019 року. Апеляційний суд вважав, що клопотання ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_6 задоволенню не підлягають, оскільки апеляційним судом 09 липня 2019 року ОСОБА_2 було попереджено про наслідки неявки в судове засідання її представника. У ОСОБА_2 з 09 липня 2019 року було достатньо часу для укладення договору про надання правової допомоги, із врахуванням необхідності ознайомлення представника з матеріалами справи. Крім того, в судове засідання призначене на 09 липня 2019 року представником ОСОБА_2 - ОСОБА_7 також було подано заяву за вх. № 13572 від 09 липня 2019 року про неможливість явки в судове засідання за станом здоров`я та заява за вх. № 14884 від 30 липня 2019 року про неможливість прибути і у судове засідання призначене на 30 липня 2019 року у зв`язку із перебуванням у відпустці.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

В оскарженій постанові апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_6 про відкладення розгляду справи, та вважав можливим проводити розгляд справи за відсутності ОСОБА_2 та її представників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які належним чином були повідомлення про дату, час і місце розгляду справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, судові рішення в оскарженій частині без змін, а тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 та 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 лютого 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 липня 2019 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні будинком шляхом виселення та визнання особи такою, що втратила право користування житловим будинком, залишити без змін

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков