Постанова

Іменем України

08 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 2-112/11

провадження № 61-12704св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

стягувач - товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна",

боржник - ОСОБА_1,

приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Телявський Анатолій Миколайович,

заінтересована особа: ОСОБА_2,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року в складі колегії суддів: Оніщук М. І., Шебуєва В. А., Крижанівська Г.

В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст вимог скарги

У січні 2021 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" звернулося зі скаргою на рішення приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А. М., прийнятого у рамках виконавчого провадження № 62313783, боржник: ОСОБА_1, заінтересована особа: ОСОБА_2.

Скарга мотивована тим, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А. М. знаходиться зведене виконавче провадження № 62313783 з примусового виконання виконавчого листа № 202258/10, виданого 18 квітня 2011 року Деснянським районним судом м. Києва про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь АТ "ОТП Банк" за кредитом у розмірі 1 433 764,27 грн, та виконавчого листа № 2-112/11, виданого 10 червня 2020 року Деснянським районним судом м.

Києва про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" суми боргу по кредиту та відсоткам у розмірі 483 414,71 грн.

29 грудня 2020 року на адресу стягувача надійшов лист від приватного виконавця у відповідь на заяву про передачу іпотечного майна на реалізацію, яким було повідомлено стягувача про те, що приватний виконавець позбавлений права передати на реалізацію нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, яка є предметом іпотеки, через реєстрацію місця проживання за вказаною адресою неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5.

Разом з тим заявник вказував що він не погоджується з рішенням приватного виконавця, вважає його таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства та таким, що порушує його права, як стягувача.

ТОВ "ОТП Факторинг Україна" просило:

зобов'язати приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А.

М. провести усі необхідні заходи щодо примусової реалізації предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1 без отримання відповідної згоди органів опіки та піклування.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 19 березня 2021 року в складі судді: Клочко І. В., у задоволенні скарги ТОВ "ОТП Факторинг Україна" на рішення приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А. М., прийнятого в рамках виконавчого провадження № 62313783, відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що відповідно до розпорядження Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації № 702 від 18 листопада 2020 року, Дніпровська районна в м. Києві державна адміністрація відмовила приватному виконавцю Телявському А. М. у реалізації квартири АДРЕСА_1, право користування якою мають малолітні діти ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, оскільки цей правочин призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дітей. Вказане розпорядження учасниками справи не оскаржувалось.

Суд першої інстанції зазначив, що згідно Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 2831/5 від 29 вересня 2016 року, у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, - копія дозволу органів опіки та піклування або відповідне рішення суду. Відповідно до пункту 28 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року, у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону. Оскільки вказана інструкція розроблена відповідно до Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", Закону України "Про виконавче провадження" і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню, суд зробив висновок, що наявність висновку органу опіки та піклування є обов'язковим. За таких обставин приватний виконавець діяв в рамках закону, і підстав для задоволення скарги немає.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 19 березня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення скарги ТОВ "ОТП Факторинг Україна".

Зобов'язано приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А.

М. провести у зведеному виконавчому провадженні № 62313783 усі необхідні заходи щодо примусової реалізації предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1 без отримання відповідної згоди органів опіки та піклування.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вчинення батьками неповнолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону.

Правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним. Системне тлумачення вказаних норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що органи опіки та піклування надають згоду на відчуження будинку, квартири, якщо таке відчуженння здійснюється батьками або особами, які їх замінюють. Аналогічний правовий висновок викладено й в постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 385/1598/18. Крім того, як роз'яснила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/18 набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна є державна виконавча служба (приватний виконавець) та організатор електронних торгів. Таким чином, враховуючи те, що у даному випадку продавцем предмету іпотеки є приватний виконавець, попередній дозвіл органу опіки та піклування на відчуження даної квартири, в якій зареєстровані малолітні діти, не потрібен. Незважаючи на те, що договором іпотеки заборонено іпотекодавцю вчиняти будь-які дії щодо реєстрації у іпотечній квартирі місця проживання інших осіб без дозволу банку, матеріали справи не містить доказів, які б підтверджували факт звернення боржника до банку з відповідною заявою. Натомість реєстрація у даній квартирі малолітньої дитини відбулася пізніше моменту укладення самого договору іпотеки. Тому боржник, діючи недобросовісно та порушуючи умови договору іпотеки, після його укладення, без згоди банку, зареєстрував в іпотечній квартирі неповнолітніх дітей. За таких обставин приватним виконавцем було безпідставно відмовлено стягувачу у передачі предмета іпотеки для реалізації, з метою виконання судового рішення, яке набрало законної сили, а отже підлягає обов'язковому виконанню. При цьому, у даному випадку факт реєстрації (неправомірної) у квартирі дітей боржника не є перешкодою примусової реалізації предмета іпотеки, враховуючи також відсутність порушення прав неповнолітніх дітей.

Аргументи учасників справи

28 липня 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року, в якій просить: скасувати оскаржену постанову апеляційного суду; залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до розпорядження Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації № 702 від 18 листопада 2020 року, Дніпровська районна в м. Києві державна адміністрація відмовила приватному виконавцю Телявському А. М. у реалізації квартири АДРЕСА_1 право користування якою мають малолітні діти ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, оскільки цей правочин призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дітей.

Вказане розпорядження учасниками справи не оскаржувалось. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2020 року у справі № 755/19582/19, яке набрало законної сили, відмовлено ТОВ "ОТП Факторинг Україна" у зверненні стягнення на предмет іпотеки.

Висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 385/1598/18, зроблені за інших фактичних обставин справи, тому не можуть бути застосовані у цій справі. Державний виконавець зобов'язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду (постанова Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 303/3043/19).

У вересні 2021 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" через представника Могилян Л. В. надало відзив на касаційну скаргу, в якій просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржену постанову залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що факт реєстрації дітей у житлі, що є предметом іпотеки, не може використовуватися для позбавлення кредитора права отримати задоволення своїх вимог за рахунок конкретного переданого в іпотеку нерухомого майна, що перешкоджає виконанню судового рішення. Малолітня дитина була зареєстрована в іпотечній квартирі після укладення договору іпотеки та без згоди на це іпотекодержателя, тому дитина не наділена правом користування предметом іпотеки, а наявність самого факту прописки малолітньої особи в квартирі після укладення договору іпотеки не може розцінюватись як обґрунтування відсутності можливості звернення на нього стягнення. Вчинення батьками неповнолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина 6 статті 203, частина 1 статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним. Справа № 755/19582/19 не є предметом розглядом у справі за скаргою на дії приватного виконавця.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2021 року: відкрито касаційне провадження у справі; у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2021 року: у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд касаційної скарги за участю ОСОБА_1 відмовлено; справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року зупинено касаційне провадження у справі № 2-112/11 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21).

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року поновлено касаційне провадження у справі.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 8 статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 06 вересня 2021 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 04 червня 2020 року до приватного виконавця Телявського А.

М. надійшла заява представника АТ "ОТП Банк" Могилян Л. В. про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом, виданим Деснянським районним судом м. Києва № 2-2258/10 від 18 квітня 2011 року, про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь АТ "ОТП Банк" по кредиту в розмірі 1 433 764,27 грн.

04 червня 2020 року приватний виконавець Телявський А. М. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 62264177, постанову про стягнення з боржника основної винагороди, постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та постанову про арешт коштів боржника, згідно якої накладено арешт на все майно, що належить боржнику.

09 червня 2020 року до приватного виконавця Телявського А. М. надійшла заява представника АТ "ОТП Факторинг Україна" Могилян Л. В. про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом, виданим Деснянським районним судом м. Києва № 2-2-112/11 від 24 квітня 2014 року, про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" у розмірі 483 414,71 грн.

10 червня 2020 року приватний виконавець Телявський А. М. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 62288202, постанову про стягнення з боржника основної винагороди, постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.

10 червня 2020 року приватний виконавець Телявський А. М. виніс постанову про об'єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження, відповідно до якої об'єднано виконавчі провадження № 62264177 та № 62288202 у зведене виконавче провадження № 62313783.

Відповідно до листа Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації від 12 червня 2020 року в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано чотири особи: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Згідно довідки КП Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" від 17 червня 2020 року, квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору дарування, посвідченого 22 березня 2007 року.

Відповідно до договору іпотеки № PCL-002/590/2006 від 01 червня 2006 року та договору іпотеки № PCL-002/892/2007 від 16 листопада 2007 року, квартира АДРЕСА_1 є предметом іпотеки.

У підпункті "h" пункту 5.2 статті 5 договорів іпотеки зазначено, що протягом всього терміну дії цього договору іпотекодавець зобов'язаний не прописувати (не реєструвати) право проживання будь-яких третіх осіб на території (площі) предмета іпотеки, без попередньо отриманої на те письмової згоди іпотекодержателя.

Згідно копії розпорядження Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації № 702 від 18 листопада 2020 року, Дніпровська районна в м. Києві державна адміністрація відмовила приватному виконавцю Телявському А. М. у реалізації квартири АДРЕСА_1, право користування якою мають малолітні діти ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, оскільки цей правочин призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дітей.

09 грудня 2020 року представник ТОВ "ОТП Факторинг Україна" звернулась з заявою про передачу на реалізацію іпотечної квартири.

Враховуючи наявне розпорядження Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації від 18 листопада 2020 року, приватний виконавець Телявський А. М. 23 грудня 2020 року направив представнику ТОВ "ОТП Факторинг Україна" лист, в якому зазначено, що заява про передачу квартири на реалізацію від 09 грудня 2020 року не підлягає виконанню.

Позиція Верховного Суду

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до частиною 2 статті 389 ЦПК України, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частина 3 статті 451 ЦПК України).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частина 3 статті 451 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) вказано, що "право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов'язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до статті 339 ГПК України, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця".

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що "завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим".

У пунктах 42-48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) зазначено, що:

"кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (частини 1 та 3 статті 47 Конституції України).

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї (далі також - Конвенція), згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права (згідно із частиною 4 статті 10 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини 1 та 2 статті 400 ЦПК України).

Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.

Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (частина 2 статті 6 Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 року № 2947-III (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - СК України).

Батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання (частина третя статті 17 Закону про охорону дитинства).

Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла (частини перша та третя статті 18 Закону про охорону дитинства).

Держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям (стаття 12 Закону про основи соцзахисту)".

У пунктах 50-72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) вказано, що:

"оскільки в цій конкретній справі, що розглядається, спірна квартира не є об'єктом іпотеки, а реалізовується в рахунок погашення солідарного зобов'язання заявниці, яке виникло відповідно до умов статей 553, 554 ЦК України, сформована Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду виключна правова проблема в частині звернення стягнення на предмет іпотеки виходить за межі розгляду даної справи. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає за можливе розглянути виключну правову проблему в контексті необхідності отримання державним (приватним) виконавцем дозволу органу опіки і піклування на примусову реалізацію житлової нерухомості, право на користування якою мають діти, оскільки загальне вирішення поставленого питання має значення як і для цієї справи, так і для формування єдиної правозастосовчої практики.

У пункті 9 частини 3 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Стаття 19 СК України регулює участь органу опіки та піклування у захисті сімейних прав та інтересів. Частина 6 цієї статті СК України визначає співвідношення повноважень цього органу та суду, встановлюючи, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Виконавець у виконавчому провадженні відповідно до законодавства України подібними повноваженнями не наділений.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина 1 статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини 1 та 2 статті 554 ЦК України).

Відповідно до абзацу сьомого пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації майна у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду (в електронній або паперовий формі).

Згідно із абзацом першим пункту 2 розділу VII Порядку реалізації майна Реалізація предмета іпотеки здійснюється відповідно до вимог цього Порядку з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом та Законом про іпотеку.

У разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону про виконавче провадження (пункт 28 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень).

Це кореспондує пункту 3 розділу ІІ цієї Інструкції.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду про існування неоднорідної судової практики з приводу того чи є відсутність згоди органу опіки та піклування при примусовому виконанні судового рішення шляхом продажу нерухомого майна у вигляді житла, право на користування яким мають діти, з прилюдних торгів підставою для висновку про неможливість державного або приватного виконавця вчиняти виконавчі дії щодо продажу такого майна.

ЄСПЛ неодноразово зауважував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які у державі, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін (наприклад, справа "Жовнер проти України" від 29 червня 2004 року, заява № 56848/00, § 33).

Право на звернення до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби правова система держав-учасниць Конвенції допускала, що судове рішення, яке набрало законної сили та є обов'язковим для виконання, залишалося би невиконаним по відношенню до однієї зі сторін всупереч її інтересам. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Вимога про отримання дозволу Держвиконавцем від органу опіки та піклування на реалізацію майна, право власності на яке або право користування яким належить неповнолітній дитині, встановлена задля додаткового забезпечення захисту прав цієї дитини, зокрема передбачених статтями 17 та 18 Закону про охорону дитини, статтею 12 Закону про основи созахисту, від можливого порушення.

Якщо суд приймає рішення про солідарне стягнення з боржника та його поручителя коштів у рахунок погашення їх зобов'язань перед кредитором, то суд не досліджує питання прав тих чи інших осіб, які пов'язані з можливими об'єктами жилої нерухомості, які вже сам Держвиконавець відповідно до Закону про виконавче провадження визначає до реалізації, зокрема, на відкритих торгах для забезпечення виконання цього судового рішення. А відтак проведення такої реалізації майна, в тому числі спірної квартири, не контролюється судом допоки відповідні дії Держвиконавця не оскаржуються кимось з учасників виконавчого провадження чи іншими особами відповідно до закону.

Разом з тим повноваження Держвиконавця на мають того характеру та обсягів, які має суд, зокрема, в межах цивільного процесу. Обов'язки і права виконавців, закріплені у статті 18 Закону про виконавче провадження не відповідають широті повноважень та обов'язків суду, передбачених ЦПК України для вирішення судових спорів. Як приклад можна навести статтю 19 СК України, яка передбачає право суду не погодитись з висновками органу опіки та піклування. Тоді як законодавство України, зокрема Закон про виконавче провадження, такими повноваженнями Держвиконавця не наділяє. Також, наприклад, Держвиконавець позбавлений можливості встановлювати чи є у власності неповнолітніх дітей, місце проживання яких зареєстроване у квартирі, яка підлягає реалізації в рамках виконавчого провадження, інше житлове приміщення, чи мають вони право користування іншим житловим приміщенням. Для вирішення подібних питань Держвиконавець і має звертатись до органів опіки та піклування для отримання відповідного дозволу, який має враховувати найкращий захист прав неповнолітніх дітей.

Тому Держвиконавець не може самотужки забезпечити той самий рівень захисту відповідних прав неповнолітніх дітей, який може забезпечити суд реалізуючи, наприклад, статтю 39 Закону про іпотеку.

В зв'язку з цим, враховуючи вищезазначене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов'язань, отримання Держвиконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов'язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу Держвиконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій Держвиконавця та/або органу опіки та піклування.

Зазначене стосується також і дій приватних виконавців.

Отже, на думку Великої Палати Верховного Суду державний чи приватний виконавець повинен звернутися за дозволом органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування яким мають діти".

У пункті 3 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) зазначено: "Розглянувши справу Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність отримання держаним (приватним) виконавцем дозволу органу опіки і піклування на примусову реалізацію житлової нерухомості, право на користування якою мають діти, однак саме у цій справі не погодилася з доводами скаржниці, оскільки дійшла висновку, що у її онуків житлові права на її нерухомість не виникли з огляду на недобросовісні дії скаржниці щодо реєстрації місця проживання власних онуків саме з метою перешкоджання виконавчому провадженню".

У справі, що переглядається:

відповідно до договору іпотеки № PCL-002/590/2006 від 01 червня 2006 року та договору іпотеки № PCL-002/892/2007 від 16 листопада 2007 року, квартира АДРЕСА_1 є предметом іпотеки;

відповідно до розпорядження Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації № 702 від 18 листопада 2020 року, Дніпровська районна в м. Києві державна адміністрація відмовила приватному виконавцю Телявському А. М. у реалізації квартири АДРЕСА_1, право користування якою мають малолітні діти ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, оскільки цей правочин призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дітей;

апеляційний суд встановив, що договором іпотеки заборонено іпотекодавцю вчиняти будь-які дії щодо реєстрації у іпотечній квартирі місця проживання інших осіб без дозволу банку і матеріали справи не містить доказів, які б підтверджували факт звернення боржника до банку з відповідною заявою. Реєстрація у даній квартирі малолітньої дитини відбулася пізніше моменту укладення самого договору іпотеки. Тому боржник, діючи недобросовісно та порушуючи умови договору іпотеки, після його укладення, без згоди банку, зареєстрував в іпотечній квартирі неповнолітніх дітей;

таким чином право на користування квартирою у неповнолітніх дітей виникло після укладення договору іпотеки з огляду на недобросовісні дії боржника щодо реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей з метою перешкоджання зверненню стягненню на майно в рамках виконавчого провадження. У зв'язку із цим апеляційний суд, встановивши, що дії боржника вчинені з порушенням підпунктів "h" пункту 5.2 статті 5 договорів іпотеки та є недобросовісними, правильно зазначив про те, що приватним виконавцем було безпідставно відмовлено стягувачу у передачі предмета іпотеки для реалізації, з метою виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Однак суд апеляційної інстанції помилково послався на те, що продавцем предмету іпотеки є приватний виконавець, тому попередній дозвіл органу опіки та піклування на відчуження даної квартири, в якій зареєстровані малолітні діти, не потрібен;

тому суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про задоволення скарги, проте помилився щодо мотивів задоволення скарги. У зв'язку із цим оскаржену постанову апеляційного належить змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2020 року у справі № 755/19582/19, яке набрало законної сили, відмовлено ТОВ "ОТП Факторинг Україна" у зверненні стягнення на предмет іпотеки.

Виконавець зобов'язаний вживати передбачених Закону України "Про виконавче провадження" заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і Закону України "Про виконавче провадження" (частина 1 , пункт 1) частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження").

Суди встановили, що ОСОБА_1 є боржником за рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 21 березня 2011 року у справі № 2-112/11 і приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Телявський А. М. вживав всіх заходів щодо примусового виконання рішення, у тому числі й звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки. Тому рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2020 року у справі № 755/19582/19 не є перешкодою для звернення стягнення на майно у процесі примусового виконання рішення Деснянського районного суду міста Києва від 21 березня 2011 року у справі № 2-112/11.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене частково без додержання норм процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; оскаржену постанову апеляційного суду змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови; в іншій частині постанову апеляційного суду належить залишити без змін; судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук