Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.04.2020 року у справі №520/1949/18

Постанова

Іменем України

09 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 520/1949/18

провадження № 61-6797св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Марченко Аеліта Мехманівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 11 березня 2020 року у складі колегії суддів: Черевка П. М., Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Марченко А. М., про визнання довіреності недійсною, скасування правочину, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.

На обгрунтування позовних вимог зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його донька ОСОБА_4, яка за життя була одружена з відповідачем ОСОБА_2. Наступного дня після її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2 шляхом погроз того, що не поховає його доньку належним чином за встановленими обрядами, а також скориставшись його психологічним та пригніченим станом після смерті дочки, його похилим віком та станом здоров'я, примусив його оформити через нотаріуса довіреність серії НОМЕР_3 на розпорядження належним позивачу автомобілем "MERCEDES-BENZ" А 160, державний номерний знак НОМЕР_1,2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_2, який належав йому на праві власності з 2003 року.

Помилково вважаючи вказану вище угоду договором дарування, позивач 07 липня 2018 року звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування даного автомобіля, в забезпечення якого ухвалою від 12 липня 2017 року було накладено арешт на зазначений автомобіль.

Під час розгляду справи було встановлено, що фактично 12 червня 2017 року був укладений не договір дарування автомобіля, а ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_2 оформив довіреність щодо вказаного транспортного засобу. Судове провадження в частині визнання недійсним договору дарування автомобіля було судом закрите 08 листопада 2017 року, а накладений арешт скасований ухвалою суду від 13 грудня 2017 року. 02 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса та скасував довіреність серії НОМЕР_3 від 12 червня 2017 року. При цьому вважав, що спірний автомобіль все ще належить йому.

В подальшому йому стало відомо, що ОСОБА_2 14 липня 2017 року на підставі цієї довіреності уклав договір зі своєю матір'ю ОСОБА_3 та продав їй зазначений автомобіль.

При цьому, реєстрація спірного автомобіля за ОСОБА_3 відбулася лише 05 січня 2018 року, що дозволило дізнатися про вказаний правочин. Позивач зазначає, що на укладення оспорюваного договору його волевиявлення було відсутнє.

З урахуванням викладених обставин просив суд визнати недійсною довіреність ОСОБА_1, посвідчену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Марченко А. М. серії НОМЕР_3 від 12 червня 2017 року, зареєстровану в реєстрі за № 1136; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 14 липня 2017 року № 5142/2017/540636 автомобіля "MERCEDES-BENZ" А 160, державний номерний знак НОМЕР_1,2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_2, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі довіреності серії НОМЕР_4 від 12 червня 2017 року, визнавши право власності на цей автомобіль за ОСОБА_1 та витребувати від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 автомобіль "MERCEDES-BENZ" А 160, державний номерний знак НОМЕР_1,2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_2.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 травня 2019 року позов задоволено.

Визнано недійсною довіреність ОСОБА_1, посвідчену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Марченко А. М., серії НОМЕР_3 від 12 червня 2017 року, зареєстровану в реєстрі за № 1136.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 14 липня 2017 року № 5142/2017/540636 автомобіля "MERCEDES-BENZ" А 160, державний номерний знак НОМЕР_1,2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_2, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі довіреності серії НОМЕР_3 від 12 червня 2017 року, визнавши право власності на цей автомобіль за ОСОБА_1.

Витребувано від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 автомобіль "MERCEDES-BENZ" А 160, державний номерний знак НОМЕР_1,2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_2.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його доведеності та обґрунтованості.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 11 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено, рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 травня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення у справі, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Марченко А. М., про визнання довіреності недійсною та скасування правочину.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що оспорювана довіреність відповідає волевиявленню позивача. При цьому зазначив, що позивачем не доведено, що відповідач по справі застосував до нього психічний тиск на вчинення цього правочину, тому відсутні правові підстави для визнання його недійсним.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У квітні 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку надійшла касаційна скарга на постанову Одеського апеляційного суду від 11 березня 2020 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції ухвалена постанова без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

09 червня 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 засобами поштового зв'язку надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому відповідачі просить суд касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

02 червня 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Встановлено, що позивачу з 2003 року на праві власності належав автомобіль "MERCEDES-BENZ" А 160,2002 року випуску, з правом користування ОСОБА_4, ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла дочка позивача ОСОБА_4, яка була дружиною відповідача ОСОБА_2

12 червня 2017 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Марченко А. М. посвідчила довіреність серії НОМЕР_3, зареєстровану в реєстрі за № 1136, згідно якої позивач уповноважив ОСОБА_2 представляти його інтереси, в тому числі і укладати договори щодо розпорядження зазначеним автомобілем "MERCEDES-BENZ" А 160,2002 року випуску.

Поховання ОСОБА_4 відбулось 13 червня 2017 року.

07 липня 2017 року позивач звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування автомобіля недійсним. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12 липня 2017 року було накладено арешт на автомобіль "Мерседес" А 160,2002 року випуску, із забороною його відчуження, здачі в оренду, під заставу, в найм.

14 липня 2017 року було укладено договір купівлі-продажу, у відповідності до якого ОСОБА_1, від імені якого за дорученням діяв ОСОБА_2, продав ОСОБА_3 автомобіль "MERCEDES-BENZ" А 160,2002 року випуску.

Реєстрація спірного автомобіля за ОСОБА_3 відбулася 05 січня 2018 року.

02 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса та скасував довіреність серії НОМЕР_3 від 12 червня 2017 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає не у повному обсязі.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Пунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 1 статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Аналогічні приписи містяться у статті 41 Конституції України.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання недійсності відповідного правочину (частина 1 статті 203, частина 1 статті 215 ЦК України).

Згідно із частинами 2 та 3 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:

- пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою;

- наявність підстав для оспорення правочину;

- встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Вказаний правовий висновок узгоджуються з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18).

Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов'язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 18, 157 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини 2 статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Встановлено, що 07 липня 2017 року ОСОБА_1, помилково вважаючи видачу довіреності серії НОМЕР_3 від 12 червня 2017 року договором дарування, звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 про визнання вказаного договору дарування автомобіля "MERCEDES-BENZ" А 160,2002 року випуску, недійсним.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12 липня 2017 року було накладено арешт на автомобіль "Мерседес" А 160,2002 року випуску, із забороною його відчуження, здачі в оренду, під заставу, в найм.

14 липня 2017 року, тобто під час дії вказаних заходів забезпечення позову, ОСОБА_2 уклав від імені позивача договір купівлі-продажу, у відповідності до якого спірний автомобіль "MERCEDES-BENZ" А 160,2002 року випуску, було відчужено матері відповідача - ОСОБА_3.

Отже, укладення вказаного договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, є порушенням частини 1 статті 203 ЦК України, що за правилами частини 1 статті 203 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.

З огляду на зазначене та встановлені у справі, яка переглядається, обставини і факти, правильним є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля "MERCEDES-BENZ" А 160, державний номерний знак НОМЕР_1,2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_2, укладеного 14 липня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Апеляційний суд на вказане належної уваги не звернув та помилково скасував рішення місцевого суду у зазначеній частині вимог.

Разом із тим, Верховний Суд не може погодитись із висновком суду першої інстанції про визнання за позивачем права власності на спірний автомобіль та витребування вказаного транспортного засобу у відповідачів. Такий спосіб захисту не є належним, оскільки загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв'язку із вчиненням особами нікчемного правочину або внаслідок визнання його недійсним.

Також Верховний Суд погоджується із висновками апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсною довіреності ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 від 12 червня 2017 року, посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Марченко А. М., оскільки відсутність відповідного волевиявлення позивача у встановленому законом порядку належними та допустимими доказами не доведена.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статті 413 ЦПК України межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Згідно із статтею 410 ЦПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що оскаржену постанову апеляційного суду необхідно скасувати в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля, а рішення суду першої інстанції у вказаній частині вимог необхідно залишити в силі.

В іншій частині постанова Одеського апеляційного суду від 11 березня 2020 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 11 березня 2020 року скасувати в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 травня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля залишити в силі.

В іншій частині постанову Одеського апеляційного суду від 11 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В.

М. Коротун