Главная Сервисы для юристов ... База решений “Протокол” Постанова КЦС ВП від 15.09.2022 року у справі №824/294/21 Постанова КЦС ВП від 15.09.2022 року у справі №824...
print
Друк
search Пошук

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

касаційний цивільний суд верховного суду ( КЦС ВП )

Державний герб України



Постанова


Іменем України



15 вересня 2022 року


м. Київ



справа № 824/294/21


провадження № 61-6936ав22



Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:


Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,



секретар судового засідання - Базилян Н. Г.,



учасники справи:


заявник - IEC Industrie Export GmbH (Німеччина),


боржник - Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Централізовані закупівлі» (Україна),



за участю:


представників заявника - Муляра Є. Г., Копуся А. А. ,


представника боржника - Жомбровського М. С.,



розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні Верховного Суду (м. Київ, проспект Повітрофлотський, 28) апеляційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Централізовані закупівлі» (Україна) на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 червня 2022 року у складі судді Музичко С. Г. у справі за заявою IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) про визнання і надання дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 18 листопада 2021 року в справі за позовом IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Централізовані закупівлі» (Україна) про стягнення боргу, трьох відсотків річних, витрат зі сплати арбітражного збору і витрат на правову допомогу та за зустрічним позовом Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Централізовані закупівлі» (Україна) до IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) про стягнення штрафних санкцій, відшкодування витрат зі сплати арбітражного збору,



ВСТАНОВИВ:



Короткий зміст вимог заявника і судового рішення апеляційного суду як суду першої інстанції.



У грудні 2021 року IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) звернулося до суду із заявою, в якій просило визнати і надати дозвіл на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 18 листопада 2021 року та видати виконавчий лист на примусове виконання цього рішення, посилаючись на те, що вказаним рішенням було стягнуто з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Централізовані закупівлі» (Україна) (далі - ДП «НАЕК «Енергоатом») на користь IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) 449 674,55 Євро основного боргу, 23 715,30 Євро - трьох відсотків річних, 12 985,07 Євро - на відшкодування витрат арбітражного збору, 2 000 Євро - на відшкодування витрат на правову допомогу, а всього - 488 374,92 Євро; визнано обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, зустрічні позовні вимоги ДП «НАЕК «Енергоатом» про стягнення з IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) 45 814,91 Євро штрафних санкцій (пені і штрафу) та 3 670,30 Євро на відшкодування витрат зі сплати арбітражного збору, а всього - 49 485,21 Євро; проведено зарахування задоволених за первісним та зустрічним позовами вимог, за результатами якого стягнуто з ДП «НАЕК «Енергоатом» на користь IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) заборгованість в розмірі 438 889,71 Євро. Однак боржник не виконує вказане судове рішення в добровільному порядку. Тому IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) просило задовольнити заяву.



Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 червня 2022 року, постановленою ним як судом першої інстанції, заяву IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) задоволено. Визнано і надано дозвіл на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 18 листопада 2021 року у справі за позовом IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) до ДП «НАЕК «Енергоатом» про стягнення боргу, трьох відсотків річних, витрат зі сплати арбітражного збору і витрат на правову допомогу та за зустрічним позовом ДП «НАЕК «Енергоатом» до IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) про стягнення штрафних санкцій, відшкодування витрат зі сплати арбітражного збору. Видано виконавчий лист на примусове виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 18 листопада 2021 року у вказаній справі про стягнення з ДП «НАЕК «Енергоатом» на користь IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) 438 889,71 Євро основного боргу. Стягнуто з ДП «НАЕК «Енергоатом» на користь IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) 1 135 грн судового збору.



Ухвала суду мотивована тим, що оскільки під час розгляду справи відповідачем не наведено і судом не встановлено передбачених законом підстав для відмови у визнанні та наданні дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Українивід 18 листопада 2021 року, то подана заява підлягає задоволенню. Арбітражна угода не визнана недійсною, боржника було належним чином сповіщено про призначення арбітра та про арбітражний розгляд, рішення не суперечить арбітражній угоді, склад міжнародного комерційного арбітражу та арбітражна процедура відповідали угоді між сторонами, рішення вже стало обов`язковим для сторін, не було скасовано та його виконання не зупинено судом. Суд першої інстанції відхилив посилання боржника на те, що спір, з огляду на його предмет, не міг бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу або визнання та виконання його рішення суперечить публічному порядку України.



Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги, позиції інших учасників справи.



У липні 2022 року ДП «НАЕК «Енергоатом» подало до Верховного Суду апеляційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 червня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви IEC Industrie Export GmbH (Німеччина).



Апеляційна скарга мотивована тим, що Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України розглянув справу за відсутності компетенції та дійсного волевиявлення сторін на такий розгляд, оскільки після закінчення 31 грудня 2019 року строку дії укладеного між сторонами контракту від 21 грудня 2018 року № 53-129-01-18-01703 (далі - Контракт) арбітражне застереження, яке міститься в розділі ІХ цього Контракту, також припинило свою дію. Крім того, Контракт було укладено за результатами проведення публічної закупівлі, а чинне законодавство обмежує право сторін на вільний вибір арбітражу в разі, якщо спір виник в результаті виконання договору про публічні закупівлі, та визначає виключну компетенцію на розгляд таких спорів господарськими судами. Задоволення заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу порушить публічний порядок України з огляду на те, що з державного підприємства, яке має стратегічне значення для економіки і національної безпеки держави, будуть стягнуті значні грошові кошти, що негативно вплине як на забезпечення надійності та ефективності роботи атомних електростанцій, так і на енергетичну галузь в цілому. Крім того, ДП «НАЕК «Енергоатом» попередньо вже встановило зв`язки IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) із державою-агресором, а саме щодо придбання компанією продукції (нікелевих прокладок), виробником якої є Російська Федерація, що опосередковано є фінансуванням війни в Україні.



26 серпня 2022 року представник IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) - адвокат Муляр Є. Г. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.



Позиція осіб, які брали участь у розгляді справи.



Представник ДП «НАЕК «Енергоатом» - Жомбровський М. С. у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити з підстав, зазначених у скарзі.



Представники IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) - Муляр Є. Г. та Копусь А. А. заперечили проти задоволення апеляційної скарги з підстав, зазначених у відзиві на скаргу.



Фактичні обставини справи, встановлені судом.



21 грудня 2018 року між ДП «НАЕК «Енергоатом» (покупець) та IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) (постачальник) було укладено Контракт, за умовами якого постачальник зобов`язується в порядку і на умовах, визначених у контракті, поставити трансформатори струму виробництва CONCAR-INSTRUMENT TRANSFORMERS Inc. (Хорватія) для Відокремлених підрозділів «Рівненська АЕС», «Хмельницька АЕС» та «Запорізька АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» (пункт 1.1); умови Контракту можуть бути змінені в порядку, встановленому чинним законодавством, з урахуванням вимог статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» (пункт 1.4); сума Контракту становить 1 708 378 Євро (пункт 3.1).



Згідно з пунктами 9.2-9.4 розділу ІХ Контракту всі неврегульовані за контрактом спори передаються заінтересованою стороною на розгляд до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України у відповідності до Регламенту даного суду, з дотриманням претензійного порядку врегулювання спору. Місцезнаходження арбітражного суду - місто Київ, Україна. Право, що підлягає застосуванню, - матеріальне право України. Мова діловодства та арбітражного судочинства - українська. Рішення арбітражного суду є остаточним та обов`язковим для виконання сторонами Контракту.



Пунктом 10.1 розділу Х «Контракту передбачено, що контракт набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє по 31 грудня 2019 року. А в частині оплати за поставлену продукцію - до повного розрахунку. Стосовно виконання гарантійних зобов`язань постачальника, передбачених контрактом, контракт діє до закінчення дії гарантії на продукцію.



Рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 18 листопада 2021 року у справі № 87/2021 за позовом Industrie Export GmbH (Німеччина) до ДП «НАЕК «Енергоатом» про стягнення боргу, трьох відсотків річних, витрат зі сплати арбітражного збору і витрат на правову допомогу та за зустрічним позовом ДП «НАЕК «Енергоатом» до IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) про стягнення штрафних санкцій, відшкодування витрат зі сплати арбітражного збору визнано обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) про стягнення з ДП «НАЕК «Енергоатом» 449 674,55 Євро основного боргу, 23 715,30 Євро - трьох відсотків річних, 12 985,07 Євро - на відшкодування витрат арбітражного збору та 2 000 Євро - на відшкодування витрат на правову допомогу, а всього - 488 374,92 Євро. Припинено провадження у справі за первісним позовом в частині позовних вимог у сумі 400,86 Євро у зв`язку з відмовою IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) від її стягнення з покладенням арбітражного збору у сумі 11,70 Євро на IEC Industrie Export GmbH (Німеччина). Визнано обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, вимоги ДП «НАЕК «Енергоатом» про стягнення з IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) 45 814,91 Євро штрафних санкцій (пені і штрафу) та 3 670,30 Євро - на відшкодування витрат зі сплати арбітражного збору, а всього - 49 485,21 Євро. Проведено зарахування задоволених за первісним і зустрічним позовами вимог, за результатами якого стягнуто з ДП «НАЕК «Енергоатом» на користь IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) заборгованість в розмірі 438 889,71 Євро.



Вищевказане рішення не виконане боржником в добровільному порядку.



Позиція Верховного Суду як суду апеляційної інстанції.



Частиною другою статті 24, частиною другою статті 351 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.



Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.



Відповідно до частин першої, третьої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.



Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.



Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права.



Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається обов`язковим і при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується з урахуванням положень цієї статті та статті 36.



Визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу - це поширення законної сили такого рішення на територію України і застосування засобів примусового виконання в порядку, встановленому ЦПК України.



Відповідно до статті 474 ЦПК України рішення міжнародного комерційного арбітражу (якщо його місце знаходиться за межами України), незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається та виконується в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.



Згідно з частиною першою статті 479 ЦПК України за результатами розгляду заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу суд постановляє ухвалу про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу або про відмову у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу за правилами, встановленими цим Кодексом для ухвалення рішення.



Відповідно до частини першої статті 482 ЦПК України надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України, здійснюється судом у порядку, встановленому цією главою, з особливостями, передбаченими цією статтею.



Вирішуючи питання про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, суд не надає оцінку правильності цього рішення по суті вирішення спору, а перевіряє лише дотримання строків звернення із заявою, дотримання вимог процесуального закону щодо її форми і змісту та наявність обставин, які можуть бути підставою для відмови у визнанні та наданні дозволу на примусове виконання рішення.



Правовідносини щодо надання дозволу на примусове виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу врегулюванні статтею V Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року (Нью-Йорк), яканабула чинності для України 10 січня 1961 року (далі - Конвенція), статтею 9 Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року № 2889-ХІІ, та статтею 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», згідно з якими тягар доведення наявності підстав для відмови у визнанні та виконанні арбітражного рішення покладається на сторону, яка заперечує проти клопотання стягувача. З урахуванням цих положень повинні застосовуватися положення статті 478 ЦПК України.



Згідно зі статтею 478 ЦПК України та статтею 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» суд відмовляє у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо: 1) на прохання сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона подасть суду доказ того, що: а) одна із сторін в арбітражній угоді була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки, - за законом держави, де рішення було винесено; або б) сторону, проти якої винесено рішення, не було належним чином сповіщено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або в) рішення винесено щодо спору, не передбаченого арбітражною угодою, або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди; проте якщо постанови з питань, охоплених арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, які не охоплюються такою угодою, то та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що охоплені арбітражною угодою, може бути визнана і виконана; або г) склад міжнародного комерційного арбітражу або арбітражна процедура не відповідали угоді між сторонами або, за відсутності такої, не відповідали закону тієї держави, де мав місце арбітраж; або ґ) рішення ще не стало обов`язковим для сторін, або було скасовано, або його виконання зупинено судом держави, в якій або згідно із законом якої воно було прийнято; або 2) якщо суд визнає, що: а) відповідно до закону спір, з огляду на його предмет, не може бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу; або б) визнання та виконання цього арбітражного рішення суперечить публічному порядку України.



У справі, яка переглядається, судом першої інстанції встановлено, що: арбітражна угода не визнана недійсною; боржника було належним чином сповіщено про призначення арбітра та про арбітражний розгляд; рішення не суперечить арбітражній угоді; склад міжнародного комерційного арбітражу та арбітражна процедура відповідали угоді між сторонами; рішення є обов`язковим для сторін, не було скасовано та його виконання не зупинено судом.



Як на підставу для відмови у наданні дозволу на примусове виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 18 листопада 2021 року ДП «НАЕК «Енергоатом» вказувало, зокрема на те, що спір, який розглянув арбітраж, не може бути предметом арбітражного розгляду за законом України, оскільки він виник при виконанні господарського договору, пов`язаного із задоволенням державних потреб, а тому в задоволенні заяви про визнання та приведення до виконання ухваленого цим судом рішення необхідно відмовити.



Статтею 2 Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 року, ратифікованої указом Президії Верховної Ради Української РСР від 25 січня 1963 року, передбачено, що юридичні особи, які за застосованим до них національним законом розглядаються як юридичні особи публічного права, мають право укладати арбітражні угоди.



Згідно з пунктом 1 частини першої статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) спір, який відноситься до юрисдикції господарського суду, може бути переданий сторонами на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, крім спорів про визнання недійсними актів, спорів про державну реєстрацію або облік прав на нерухоме майно, прав інтелектуальної власності, прав на фінансові інструменти, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів про публічні закупівлі з урахуванням частини другої цієї статті.



Закон України Про міжнародний комерційний арбітраж» не містить прямої заборони щодо передачі на розгляд міжнародного комерційного арбітражу спорів, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов`язаних із задоволенням державних потреб.



За змістом абзацу другого частини другої статті 22 ГПК України цивільно-правові аспекти спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів про публічні закупівлі, можуть бути передані на вирішення міжнародного комерційного арбітражу.



Глава 3 розділу ІХ ЦПК України регулює питання щодо визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, а главою 4 вказаного розділу врегульовано порядок здійснення провадження у справах про надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судів.



Таким чином, спір, що виник при виконанні господарських договорів, пов`язаних із задоволенням державних потреб, не може бути предметом розгляду третейського суду на території України, але може бути віднесений сторонами до компетенції міжнародного арбітражного суду.



Пункт 9.2 розділу ІХ Контракту містить застереження, за яким усі неврегульовані за контрактом спори передаються заінтересованою стороною на розгляд до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України у відповідності до Регламенту даного суду, з дотриманням претензійного порядку врегулювання спору.



Частина друга статті 22 ГПК України не містить заборони на укладання такого застереження.



Стосовно доводів апеляційної скарги про співвідношення спору, аспекту цивільно-правового спору та змісту застереження 9.2 розділу ІХ Контракту, то вони зводяться до власного тлумачення заявником умов договору та норм права.



Відхиляючи ці доводи, Верховний Суд виходить з такого.



При розмежуванні цивільно-правових (приватно-правових) та публічно-правових аспектів спорів визначальним є характер правовідносин між сторонами, якими в першому випадку є рівноправність сторін договору та їх статусу у таких відносинах, а в іншому - наявність в однієї із сторін договору публічних управлінських функцій.



Згідно з частиною першою статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Ці особливості випливають з мети Закону, якою є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.



За змістом Закону України «Про публічні закупівлі» публічно-правовими є відносини з державного регулювання, контролю у сфері закупівель та громадського контролю, визначення загальних умов здійснення закупівель, їх видів, порядку проведення закупівель та процедур торгів, переговорних процедур, звітності про результати проведення закупівлі тощо.



Отже, на відміну від спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів про публічні закупівлі з урахуванням частини другої статті 22 ГПК України, які мають публічно-правові аспекти і які підлягають розгляду лише у порядку господарського судочинства, цивільно-правові аспекти таких спорів можуть бути передані на вирішення міжнародного комерційного арбітражу.



Застосований законодавцем термін «цивільно-правові аспекти спорів» за своїм смисловим значенням та переслідуваною законодавцем метою по суті є різновидом саме цивільно-правового спору, який у розглядуваному випадку виник на стадії виконання стороною договірного обов`язку зі сплати коштів за надані послуги.



Питання правових наслідків порушення зобов`язання, відповідальності за порушення зобов`язання врегульовані главою 51 розділу 1 книги п`ятої Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).



За своєю правовою природою спір, який переданий сторонами в цій справі на вирішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, є саме цивільно-правовим спором, оскільки стосується виконання укладеного цивільно-правового договору, а не виконання договору про закупівлі в розумінні Закону України «Про публічні закупівлі».



Отже, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що національним законодавством передбачена заборона передачі на розгляд міжнародного арбітражного суду спору, що виник при виконанні договорів, пов`язаних із задоволенням державних потреб.



Подібний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2020 року у справі № 824/235/2018 (провадження № 61-19916ав19).



Аргументи апеляційної скарги про те, що Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України розглянув справу за відсутності компетенції та дійсного волевиявлення сторін на такий розгляд, оскільки після закінчення 31 грудня 2019 року строку дії укладеного між сторонами Контракту арбітражне застереження, яке міститься у розділі ІХ цього Контракту, також припинило свою дію, не заслуговують на увагу з огляду на таке.



Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв`язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.



В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03 березня 2020 року у справі № 920/241/19 зроблено висновок про те, що арбітражна угода має позитивний і негативний ефект: вона зобов`язує сторони передавати спори в арбітраж і надавати складу арбітражу компетенцію щодо спорів, охоплених арбітражною угодою (позитивний ефект). Якщо виникає спір, який належить до обсягу арбітражної угоди, будь-яка зі сторін може передати його на розгляд складу арбітражу. З іншої сторони, арбітражна угода перешкоджає сторонам у спробах вирішити їх спори в суді (негативний ефект). Уклавши арбітражну угоду, сторони визначили інший обов`язковий для них порядок реалізації належних їм прав застосування судових засобів правового захисту, саме у певному (або певних) міжнародному комерційному арбітражеві. Сторона, яка уклала арбітражну угоду, не може ігнорувати такі її умови і замість обраного арбітражу звернутися до суду держави, який був би компетентним вирішити спір у разі неукладення між сторонами такого роду арбітражної угоди. Нью-Йоркська конвенція закріплює підхід здійснення примусового виконання арбітражних рішень і арбітражних угод, який ґрунтується на презумпції дійсності та автономності арбітражних угод, формальної і матеріально-правової (частина перша статті II Конвенції). Ця презумпція дійсності може бути спростована лише за обмеженим переліком підстав. Принцип автономності арбітражної угоди (separabiliti) свідчить, по-перше, що дійсність основного договору в принципі не впливає на дійсність включеної до нього арбітражної угоди і, по-друге, основний договір і арбітражна угода можуть бути підпорядковані різним законам. Така автономність арбітражної угоди дає можливість сторонам спірних правовідносин мати гарантію, що спір буде розглянуто у будь-якому випадку саме арбітражем, оскільки наявність арбітражного застереження унеможливлює звернення до державних судових установ. Укладаючи арбітражне застереження, сторони зазвичай передбачають передачу до арбітражу будь-яких спорів, у тому числі спорів щодо дійсності самого контракту (якщо такі спори прямо не виключені зі сфери дії арбітражного застереження). У подальшому, якби сторона могла відмовитися від арбітражу і заперечувати компетенцію арбітрів, посилаючись на недійсність контракту, то недобросовісна сторона завжди використовувала би таку можливість для зриву арбітражу. Необхідно враховувати, що принцип автономності арбітражної угоди від основного договору полягає у тому, що арбітражна угода та основний договір розглядаються як дві окремі угоди, тому недійсність договору не може бути підставою для автоматичної недійсності арбітражної угоди. За змістом Конвенції кожна договірна держава визнає арбітражну угоду, за якою сторони зобов`язуються передавати до арбітражу всі або будь-які суперечки, які виникають або можуть виникнути між ними у зв`язку з якими-небудь конкретними договірними або іншими правовідносинами, об`єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду. Зазначений обов`язок визнання арбітражної угоди вимагає від суду також тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності (принцип імунітету та автономії арбітражної угоди).



Отже, закінчення строку дії Контракту не впливає на дійсність, чинність та виконуваність включеної до нього арбітражної угоди у вигляді арбітражного застереження.



Крім того, протягом усього часу розгляду справи № 87/2021 ДП «НАЕК «Енергоатом» не заперечувало наявність відповідної компетенції у Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, а навпаки, відстоюючи свою правову позицію по суті спору, подавало процесуальні документи (заяву про призначення арбітра, зустрічну позовну заяву, відзив на первісний позов тощо), чим фактично визнало чинність арбітражного застереження.



Доводи апеляційної скарги про те, що задоволення заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу порушить публічний порядок України, так як з державного підприємства, яке має стратегічне значення для економіки і національної безпеки держави, будуть стягнуті значні грошові кошти, що негативно вплине як на забезпечення надійності та ефективності роботи атомних електростанцій, так і на енергетичну галузь в цілому, є неспроможними з огляду на таке.



Застереження про порушення публічного порядку як підстава для відмови у визнанні та наданні дозволу на примусове виконання іноземного арбітражного рішення, є своєрідним механізмом, який закріплює пріоритет державних інтересів над приватними, охороняє публічний порядок держави від будь-яких негативних впливів на нього. Застереження про публічний порядок у міжнародному праві не допускає визнання на території держави рішення арбітражного суду, якщо в результаті його виконання буде вчинено дії, які прямо заборонені законом або заподіюють шкоду суверенітету чи безпеці держави.



Під публічним порядком необхідно розуміти правопорядок держави, визначені принципи і засади, які становлять основу існуючого в ній ладу (стосуються її незалежності, цілісності, самостійності й недоторканості й основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо). Публічний порядок будь-якої держави включає фундаментальні принципи і засади правосуддя, моралі, які держава має намір захистити навіть тоді, коли це не має прямого стосунку до самої держави; правила, які забезпечують фундаментальні політичні, соціальні та економічні інтереси держави; обов`язок держави з дотримання своїх зобов`язань перед іншими державами та міжнародними організаціями.



Правова концепція публічного порядку існує для того, щоб захистити державу від іноземних арбітражних рішень, які порушують діючі в державі фундаментальні принципи справедливості і правосуддя. Ці положення покликані встановити правовий бар`єр на шляху рішень, ухвалених всупереч кардинальним процесуальним і матеріально-правовим принципам, на яких тримається публічний порядок. Вони також призначені не допустити можливість визнання та надання дозволу на виконання рішень, пов`язаних з корупцією чи неприпустимим невіглаством арбітрів.



Частиною першою статті 47 «Про міжнародне приватне право» визначено, що право, що застосовується до договору згідно з положеннями цього розділу, охоплює дійсність договору, тлумачення договору, права та обов`язки сторін, виконання договору, наслідки невиконання або неналежного виконання договору, припинення договору, наслідки недійсності договору, відступлення права вимоги та переведення боргу згідно з договором.



Відповідно до частини другої статті 81 «Про міжнародне приватне право», частини другої статті 78 Закону України «Про виконавче провадження» в Україні не можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах щодо стягнення заборгованості з підприємства оборонно-промислового комплексу, внесеного до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, на користь юридичної особи держави-агресора та/або держави-окупанта або юридичної особи з іноземними інвестиціями чи іноземного підприємства держави-агресора та/або держави-окупанта.



Стаття 627 ЦК України визначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.



Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).



З огляду на зазначене рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 18 листопада 2021 року було вирішено питання про стягнення з ДП «НАЕК «Енергоатом» на користь IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) грошових коштів у зв`язку з невиконанням умов Контракту, підписаного та погодженого сторонами, який є чинним та не визнавався недійсним у судовому порядку, а отже, є обов`язковим для сторін.



Рішення міжнародного комерційного арбітражу не створює для боржника обов`язку сплатити за щось протизаконне чи аморальне, не свідчить про порушення бюджетного законодавства.



Під час вирішення питання про визнання рішення міжнародного комерційного арбітражу та надання дозволу на його виконання суд має обмежену компетенцію (враховуючи те, що сторони добровільно довірили вирішення спору арбітражу), не здійснює оцінки законності та обґрунтованості рішення міжнародного комерційного арбітражу по суті вирішення спору, правильності або неправильності сум, які міжнародний комерційний арбітраж визнав такими, що підлягають до стягнення, а лише встановлює наявність або відсутність підстав для відмови у задоволенні заяви про видачу виконавчого документа, визначених законом. Закон містить вичерпний перелік процесуальних форм судового контролю, будь-яке інше втручання судів у рішення міжнародного комерційного арбітражу є неприпустимим.



Обставини, встановлені рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 18 листопада 2021 року, не стосуються суспільних, економічних та соціальних основ Держави України, вказане рішення ухвалено у спорі, передбаченому арбітражною угодою, та виключно щодо боржника як окремої юридичної особи та самостійного учасника господарського обороту, тому виконання зазначеного рішення не суперечить публічному порядку України, її незалежності, цілісності, самостійності та недоторканості, конституційним правам, свободам, гарантіям.



Посилання в апеляційній скарзі на те, що ДП «НАЕК «Енергоатом» попередньо вже встановило зв`язки IEC Industrie Export GmbH (Німеччина) із державою-агресором, а саме щодо придбання компанією продукції (нікелевих прокладок), виробленої в Російській Федерації, що опосередковано є фінансуванням війни в Україні, є безпідставним та не доведеним, хоча довести ці обставини є його процесуальним обов`язком. При цьому предметом укладеного між сторонами Контракту була поставка трансформаторів струму виробництва CONCAR-INSTRUMENT TRANSFORMERS Inc. (Хорватія).



Факт військової агресії Російської Федерації проти України підтверджено низкою документів міжнародних організацій та актами внутрішнього законодавства України. Водночас матеріали справи не містять і боржником не надано доказів на підтвердження того, що арбітражним рішенням стягнуто заборгованість на користь юридичної особи з іноземними інвестиціями чи іноземного підприємства держави-агресора або що фактичним набувачем виплат, вимог та доходів в результаті примусового виконання вказаного рішення буде юридична особа Російської Федерації, що в силу положень вищенаведеної частини другої статті 81 «Про міжнародне приватне право» могло б стати підставою для відмови у задоволенні заяви IEC Industrie Export GmbH (Німеччина).



Таким чином, під час розгляду справи Верховним Судом не встановлено підстав, передбачених статтею 478 ЦПК України, для відмови у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу.



Оскільки рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 18 листопада 2021 року набрало чинності і підлягає виконанню, проте боржник не виконує його добровільно, а також відсутні визначені цивільним процесуальним законодавством підстави для відмови у визнанні і наданні дозволу на виконання арбітражного рішення, то Верховний Суд погоджується з висновком Київського апеляційного суду щодо наявності підстав для задоволення заяви IEC Industrie Export GmbH (Німеччина).



Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.



Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не впливають на законність та обґрунтованість судового рішення.



Керуючись статтями 24 351 367 368 369 374 375 381-384 487 480 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду



ПОСТАНОВИВ:



Апеляційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Централізовані закупівлі» (Україна) залишити без задоволення.



Ухвалу Київського апеляційного суду від 20 червня 2022 року залишити без змін.



Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.




Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко



logo

Юридические оговорки

Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.

Полный текст

Приймаємо до оплати