Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.01.2019 року у справі №761/23311/17

Постанова

Іменем України

15 січня 2020 року

м. Київ

справа № 761/23311/17

провадження № 61-45935св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державний концерн «Укроборонпром»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 травня

2018 року в складі судді Макаренко І. О. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 13 вересня 2018 року в складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Пікуль А. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного концерну «Укроборонпром» (далі - ДК «Укроборонпром») про розірвання трудового договору та стягнення заробітної плати.

Позовна заява мотивована тим, що з 07 травня 2012 року ОСОБА_1 працював на посаді провідного юрисконсульта претензійно-позовної роботи юридичного департаменту ДК «Укроборонпром», а 16 червня 2014 року його переведено на посаду начальника відділу судової роботи управління претензійно-позовної роботи юридичного департаменту Концерну.

ОСОБА_1 18 травня 2017 року звернувся до ДК «Укроборонпром» із заявою про звільнення з роботи з 19 травня 2017 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про працю, однак листом від 22 травня 2017 року останній відмовив позивачу у розірванні трудового контракту.

Позивач вважав відмову відповідача у задоволенні заяви про звільнення неправомірною.

Вказував, що ДК «Укроборонпром» систематично порушувався принцип рівності трудових прав, що встановлений статтею 2-1 КЗпП України. Відповідач перешкоджав діяльності профспілкової організації та ухилявся від проведення переговорів щодо укладення колективного договору.

Зазначав, що відповідачем порушено законодавство про оплату праці, оскільки у жовтні 2015 року та у квітні 2016 року в ДК «Укроборонпром» відбулося підвищення посадових окладів працівників і згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), після таких підвищень мала коригуватися заробітна плата, проте таке коригування заробітної плати при розрахунку відпускних, компенсації за дні звільнення від роботи працівника-донора крові та службових відряджень не проводилося.

На підставі викладеного ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: розірвати з 19 травня 2017 року трудовий договір, укладений між ним та ДК «Укроборонпром» на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України; стягнути з ДК «Укроборонпром» на свою користь кошти, які не нараховані та не виплачені внаслідок того, що відповідачем не здійснено коригування середньої заробітної плати за період щорічних відпусток, службових відряджень і днів звільнення від роботи у зв`язку з донорством крові з жовтня 2015 року, у розмірі 20 000 грн, вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку - 76 500 грн, компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток - 49 692,03 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 травня 2017 року до 25 липня 2017 року - 55 975,50 грн, а всього - 202 167,53 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 04 травня

2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що трудовий договір, який позивач хоче розірвати, вже розірваний з ініціативи власника 25 липня

2017 року. Так, ОСОБА_1 звільнено з роботи за прогул відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

При цьому позивач не вказує, які саме норми законодавства про працю були порушені ДК «Укроборонпром» щодо позивача особисто та які стосуються безпосередньо його трудових прав. Подані позивачем докази не відповідають вимогам належності, оскільки характеризують обставини, які не стосуються заявлених позовних вимог та підстав позову, не доводять порушень відповідачем норм про працю безпосередньо у трудових правовідносинах з позивачем.

ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не доведено, що

ДК «Укроборонпром» порушило законодавство про працю щодо нього особисто.

Оскільки трудовий договір з позивачем був розірваний за ініціативи відповідача за прогул відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, а вказана підстава звільнення не передбачає виплати вихідної допомоги, то така вимога позивача (виплата вихідної допомоги)

є безпідставною, як і вимога про виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу. Крім того, у письмових поясненнях від 03 липня 2017 року, які додані до матеріалів справи, позивач вказував, що не вважав за необхідне приходити на роботу після 20 травня 2017 року.

Остаточний розрахунок з позивачем повністю здійснений 25 липня 2017 року, а вимоги щодо компенсації за всі невикористані працівником дні щорічної та додаткової відпустки є безпідставними, оскільки така компенсація

ДК «Укроборонпром» вже виплачена.

Позивачем не доведено наявності встановленого Порядком № 100 випадку щодо обов`язкового коригування середньої заробітної плати на коефіцієнт підвищення посадових окладів. Крім того, ОСОБА_1 отримував заробітну плату, яка значно перевищувала розмір мінімальної заробітної плати.

Короткий зміст постанови суду першої інстанції

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 13 вересня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що доводи позивача про системне невиконання відповідачем законодавство про працю не підтверджені належними та допустимими доказами. Ініціювання роботодавцем перевірки щодо позивача зверненням до Національного агентства з питань запобігання корупції не свідчить про порушення законодавства про працю. Законність притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності була предметом перевірки судом в інших справах і на час розгляду цієї справи вищевказані дисциплінарні стягнення не скасовані.

Твердження позивача про перешкоджання відповідачем діяльності профспілкової організації, ухилення від проведення переговорів щодо укладення колективного договору, заперечувались представником первинної профспілкової організації і спростовуються наявними у справі доказами.

Доводи ОСОБА_1 про порушення трудових прав інших працівників не можуть бути підставою для розірвання між сторонами трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.

Доводи позивача в апеляційній скарзі про його незаконне звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України не можуть бути предмет апеляційного розгляду, оскільки такі вимоги не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2018 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, закрити провадження у справі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що 18 травня 2017 року позивач звернувся до відповідача зі заявою про розірвання трудового договору з 19 травня

2017 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, тому останній повинен був її задовольнити, оскільки роботодавець зобов`язаний задовольнити відповідну заяву працівника, а в разі незгоди з її обґрунтуванням, може звернутися до суду.

Судами першої та апеляційної інстанцій не правильно застосована частина третя статті 38 КЗпП України та Порядок № 100.

Відповідачем порушено законодавство про оплату праці, оскільки він зобов`язаний був здійснити коригування заробітної плати, проте безпідставно утримався від вчинення таких дій.

Після відкриття провадження у справі позивач звертався до суду із заявами про зміну предмета позову, проте суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні вказаних заяв.

Доводи інших учасників справи

У квітні 2019 року ДК «Укроборонпром» подало до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що позивач вказує на систематичне порушення відповідачем законодавства про працю, проте не вказує, які саме норми законодавства були порушені та які саме факти підтверджують порушення його прав. Відповідачем дотримано вимоги КЗпП України та Порядку № 100.

Суди дійшли правильного висновку щодо відсутності у ДК «Укроборонпром» фінансової можливості корегування заробітної плати та інших виплат на коефіцієнт їх підвищення.

Крім того, ОСОБА_1 звертався до суду з іншим позовом до

ДК «Укроборонпром» про визнання незаконним наказу про звільнення, зміну формулювання причини, підстави та дати звільнення, стягнення заробітної плати (справа № 459/3226/18).

Оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

15 квітня 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 перебував з ДК «Укроборонпром» у трудових відносинах, з 07 травня 2012 року був призначений на посаду провідного юрисконсульта управління претензійно-позовної роботи юридичного департаменту, а 16 червня 2014 року переведений на посаду начальника відділу судової роботи управління претензійно-позовної роботи.

Наказом відповідача від 17 травня 2016 року позивачу оголошено догану за недоліки у роботі.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 10 січня

2017 року у справі № 761/30676/16-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 20 червня 2017 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання незаконним дисциплінарного стягнення.

Наказом ДК «Укроборонпром» від 25 жовтня 2016 року відповідачу оголошено догану за недоліки у роботі.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 26 вересня

2017 року в справі № 761/3153/17 позов ОСОБА_1 про визнання незаконним дисциплінарного стягнення залишено без розгляду.

Наказом відповідача від 20 квітня 2017 року позивач був відряджений

з 21 до 28 квітня 2017 року до міста Костянтинівка Донецької області та

міста Бахмута Донецької області.

Наказом ДК «Укроборонпром» від 04 травня 2017 року створено комісію для з`ясування обставин невиконання, зокрема ОСОБА_1 , технічних завдань та мети відрядження.

Листами від 22 травня 2017 року, від 06 червня 2017 року, від 15 червня

2017 року, від 20 червня 2017 року, від 29 червня 2017 року, від 06 липня

2017 року відповідач звертався до позивача з пропозиціями пояснити свою відсутність на роботі 21 квітня 2017 року та з 22 квітня 2017 року.

ДК «Укроборонпром» 18 травня 2017 року зареєстровало повідомлення ОСОБА_1 про його перебування на амбулаторному лікуванні з 24 квітня 2017 року.

ДК «Укроборонпром» 19 травня 2017 року отримало заяву ОСОБА_1

від 18 травня 2017 року про звільнення з роботи з 19 травня 2017 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням

ДК «Укроборонпром», на думку позивача, законодавства про працю.

Листом від 22 травня 2017 року відповідачем надано відповідь про неможливість задоволення заяви позивача про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України через відсутність порушень законодавства про працю з боку відповідача та не зазначення позивачем норм законодавства про працю, які були порушені ДК «Укроборонпром» щодо нього особисто. Зазначено, що відповідно до частини першої статті 38 КЗпП України ОСОБА_1 має право розірвати трудовий договір, попередивши про це відповідача письмово за два тижні. Вказаний лист ОСОБА_1 отримав

23 травня 2017 року.

Відповідачем 24 травня 2017 року отримано вимогу позивача про розрахунок та листки непрацездатності, на яку ДК «Укроборонпром» листом

від 26 травня 2017 року повідомив ОСОБА_1 , що станом на 26 травня

2017 року він не звільнений, тому розрахунки з ним будуть здійснюватися

у порядку та строки, передбачені чинним законодавством України.

Відповідно до листків непрацездатності позивач перебував на лікуванні:

з 24 квітня 2017 року до 28 квітня 2017 року, мав стати до роботи 29 квітня 2017 року; з 03 травня 2017 року по 05 травня 2017 року, мав стати до роботи 06 травня 2017 року; з 10 травня 2017 року по 19 травня 2017 року, мав стати до роботи з 20 травня 2017 року.

Суди встановили, що, оскільки 20 та 21 травня 2017 року були вихідними днями, то ОСОБА_1 мав стати до роботи у перший день після вихідних -

22 травня 2017 року, проте доказів виходу на роботу він не надав.

Листом від 03 липня 2017 року ОСОБА_1 повідомив відповідача про те, що скористався своїм правом на розірвання трудового договору, з 20 травня 2017 року не працює та не зобов`язаний відвідувати ДК «Укроборонпром», не підпорядковується будь-яким працівникам вказаного Концерну, будь-яким вимогам керівництва чи осіб, які себе до нього відносять, а також не вбачає необхідності відповідати на будь-які листи.

Службовою запискою директора юридичного департаменту від 12 липня 2017 року генерального директора ДК «Укроборонпром» повідомлено про відсутність ОСОБА_1 на роботі з 22 травня 2017 року.

Наказом ДК «Укроборонпром» від 25 липня 2017 року позивача звільнено

25 липня 2017 року за прогул згідно з пунктом 4 частини першої

статті 40 КЗпП України, з виплатою грошової компенсації за невикористану основну щорічну відпустку за 22 календарних дні, у тому числі

17 календарних днів за робочий період з 07 травня 2016 року до 06 травня 2017 року та 5 календарних днів за робочий період з 07 травня 2017 року

до 25 липня 2017 року, а також з виплатою грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку за особливий характер праці, відповідно до статті 8 Закону України «Про відпустки» та пункту 5.8 колективного договору за 32 календарних дні, в тому числі 6 календарних днів за робочий період з 07 травня 2012 року до 06 травня 2013 року,

6 календарних днів за робочий період з 07 травня 2013 року до 06 травня

2014 року, 6 календарних днів за робочий період з 07 травня 2014 року

до 06 травня 2015 року, 7 календарних днів за робочий період з 07 травня 2015 року до 06 травня 2016 року та 7 календарних днів за робочий період

з 07 травня 2016 року до 06 травня 2017 року.

ОСОБА_1 02 серпня 2017 року отримав трудову книжку.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, сьомої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено статтею 38 КЗпП України.

Згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам лише факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду України

від 22 травня 2013 року у справі № 6-34цс13.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що

ДК «Укроборонпром»допущено по відношенню до нього порушення трудового законодавства, колективного договору, що, на його думку, є підставою для звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України.

Разом з тим, судами встановлена відсутність передбачених трудовим законодавством підстав для звільнення позивача відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України.

Так, доводи позивача про системне невиконання відповідачем законодавства про працю не підтверджені належними та допустимими доказами, а також спростовані судами, про що відповідні висновки викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.

При цьому суди правильно зазначили, що ініціювання роботодавцем перевірки щодо позивача зверненням до Національного агентства з питань запобігання корупції не свідчить про порушення законодавства про працю. Законність притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності була предметом перевірки судом в інших справах і на час розгляду цієї справи вищевказані дисциплінарні стягнення не скасовані.

Твердження позивача про перешкоджання відповідачем діяльності профспілкової організації, ухилення від проведення переговорів щодо укладення колективного договору, заперечувались представником первинної профспілкової організації під час розгляду справи судами попередніх інстанцій і спростовуються наявними у справі доказами.

Перевіряючи рішення місцевого суду, апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що доводи ОСОБА_1 про порушення трудових прав інших працівників не можуть бути підставою для розірвання між сторонами трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.

Також суди встановили відсутність неправомірних дій відповідача щодо обов`язкового коригування середньої заробітної плати на коефіцієнт підвищення посадових окладів.

Установивши, що ДК «Укроборонпром» не допущено відносно позивача порушення трудового законодавства, колективного договору, тобто не встановлено підстав для звільнення на підставі частини третьої

статті 38 КЗпП України, а позивач не порушував питання про звільнення його з інших правових підстав, зокрема на підставі частини першої статті 38 КЗпП України або пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, а відповідач, який не визнає порушення ним трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України), не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на частину першу статті 38 КЗпП України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання дій ДК «Укроборонпром» щодо не звільнення позивача із займаної посади згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України незаконними та зобов`язання відповідача видати наказ про його звільнення.

Оскільки відмовлено у вимогах про зобов`язання видати наказ про звільнення згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України, то відсутні правові підстави для задоволення вимог про стягнення з ДК «Укроборонпром» належних позивачу при звільненні коштів.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що роботодавець зобов`язаний був задовольнити заяву працівника про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України незалежно від викладених у такій заяві обставин, оскільки для розірвання трудового договору з указаних підстав факт порушення роботодавцем законодавства про працю має значення.При цьому позивачем не доведено належними та допустимими доказами, а судами попередніх інстанції не встановлено факт порушення відповідачем законодавства про працю.

Разом з тим, звільнення позивача за прогули (пункт 4 частини першої

статті 40 КЗпП України) не є предметом цього спору, однак, як встановлено судами, таке звільнення відбулося після подачі ОСОБА_1 заяви про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України та відмови йому в задоволенні такої заяви, а також з інших підстав.

Доводи позивача, що відповідачем порушено законодавство про оплату праці, оскільки він зобов`язаний був здійснити коригування заробітної плати, проте безпідставно утримався від вчинення таких дій, спростовані зібраними у справі доказами, яким надана належні правова оцінка, а також встановленими судами обставинами.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні заяви про зміну предмету позову, оскільки відповідно до частини другої статті 31 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення до суду з вказаною заявою) до початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред`явити зустрічний позов. Разом з тим, заява про зміну предмету позову подана до суду після початку розгляду справи по суті.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач брав участь у розгляді справи, ознайомлювався з її матеріалами подав до суду клопотання, апеляційний суд розглянув справу у відкритому судовому засіданні, судами дотримано принцип рівності сторін, позивач мав можливість подавати докази та заперечення щодо поданих відповідачем доказів, тому доводи касаційної скарги щодо наявності обов`язкових підстав для скасування оскаржуваних судових рішень є безпідставними.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 травня

2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 13 вересня

2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

А. І. Грушицький

В. В. Сердюк