Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.02.2021 року у справі №205/3310/20

Постанова

Іменем України

08 грудня 2021 року

місто Київ

справа № 205/3310/20

провадження № 61-2087св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Територіальна громада м. Дніпра, від імені якої діє Дніпровська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 вересня 2020 року у складі судді Мовчан Д. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 січня 2021 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у травні 2020 року звернувся до суду з позовом до Територіальної громади міста Дніпра, від імені якої діє Дніпровська міська рада, про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його матері ОСОБА_2.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що він є рідним сином ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Позивач разом зі своєю дружиною займався похованням матері, усіма поминальними обрядами. Після смерті матері оплачував комунальні платежі, доглядав спадковий будинок та ставився до нього як до власного.

Після смерті матері відкрилася спадщина у вигляді домоволодіння АДРЕСА_1.

Позивач звернувся до нотаріальної контори, де йому пояснили, що він має право подати заяву про прийняття спадщини протягом шести місяців з дня смерті матері.

Через те, що він працює у Товаристві з обмеженою відповідальністю "ВАС-ТРАНС" (далі - ТОВ "ВАС-ТРАНС"), часто буває у відрядженні за кордоном, нотаріус, до якого він звернувся, був на карантині, лише 30 квітня 2020 року позивач звернувся до приватного нотаріуса з приводу подання заяви про прийняття спадщини. Нотаріус йому повідомила про пропуск строку для прийняття спадщини та рекомендувала звернутися до суду.

У зв'язку з наведеним позивач просив визнати поважною причину пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини та надати йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за законом після смерті матері ОСОБА_2 протягом двох місяців з дня набрання рішенням суду законної сили.

Стислий виклад заперечень відповідачів

Відповідач заперечував проти задоволення позову, вважаючи, що причини пропуску строку для прийняття спадщини, наведені у позовній заяві, є неповажними.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 січня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зазначив, що строк прийняття спадщини становить шість місяців, доказів перебування за кордоном, окрім періоду з 18 квітня 2020 року до 24 квітня 2020 року, протягом шестимісячного період до суду не надано, як і не надано належних доказів наявності обставин, які об'єктивно унеможливлювали або обмежували фізичні здатності позивача подати відповідну заяву до нотаріуса у передбачений законом строк.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 08 лютого 2021 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 вересня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 січня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник визначив, що:

- суд апеляційної інстанції ухвалив рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року у справі № 6-85цс12, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18). Відповідно до зазначених висновків поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалим відрядженням, у тому числі закордонним; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо. Верховний Суд України зазначив, що правила частини 3 статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви, 2) ці обставини визнані судом поважними;

- судами першої та апеляційної інстанцій безпідставно не враховано те, що заявник у період шестимісячного строку також перебував у тривалих закордонних відрядження, на підтвердження чого судам надав паспорт громадянина України для виїзду за кордон із позначками прикордонної служби про перетин державного кордону України, довідки від 13 жовтня 2020 року № 1/1310, №12, свідоцтво водія № НОМЕР_1;

- судами не враховано, що шестимісячний строк, протягом якого спадкоємець може подати заяву про прийняття спадщини, припав на період карантину та самоізоляції заявника. Такі обставини, на переконання заявника, є форс-мажорними, що унеможливило своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 01 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив в межах доводів та вимог касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_2

ОСОБА_1 15 травня 2020 року звернувся до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Жукової Ю. Ю. із заявою про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 та отримав постанову про відмову в оформленні спадщини у зв'язку зі спливом строку для прийняття спадщини від 18 травня 2020 року.

Суди встановили, що протягом періоду з 18 квітня 2020 року до 24 квітня 2020 року позивач перебував за кордоном.

Оцінка аргументів касаційної скарги

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статті 1223 ЦК України. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статті 1223 ЦК України (стаття 1258 ЦК України).

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

За правилом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частин 1 , 2 статті 1220 ЦК України).

Частиною 1 статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

У частині 1 статті 1270 ЦК України визначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого частині 1 статті 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина 1 статті 1272 ЦК України).

Згідно з частиною 2 статті 1272 ЦК України за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. У частині третій цієї статті зазначено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Зважаючи на наведене, особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовом про визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини 3 статті 1272 ЦК України у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (частина 2 статті 1272 ЦК України), а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини.

Аналіз положень частини 3 статті 1272 ЦК України свідчить про те, що поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини 3 статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця об'єктивних перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 26 вересня 2012 року у справі № 6-85цс12, від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17.

У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18) Верховний Суд зазначив, що поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Вирішуючи справу по суті позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували наведених правових висновків Верховного Суду України та Верховного Суду, не надали правової оцінки встановленим обставинам справи, зокрема закордонним відрядженням позивача, що свідчать про складність умов праці.

Також суди не врахували, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (з подальшими змінами) з 12 березня 2020 року в Україні запроваджено карантин.

Внаслідок карантинних обмежень обмежувалося пересування громадян та вводилися певні обмеження для осіб.

Листом Міністерства юстиції України від 17 березня 2020 року № 1534/19.5/32-20 "Щодо організації роботи державних нотаріальних контор та приватних нотаріусів на час дії карантину" рекомендовано державним та приватним нотаріусам обмежити прийом громадян та вчиняти лише невідкладні нотаріальні дії.

Суди не врахували обмеження, які діяли з 12 березня 2020 року у зв'язку із запровадженням карантину, внаслідок чого було зупинено рух громадського транспорту, обмежено пересування громадян, обмежено прийом громадян державними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами, що вплинуло на пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті його матері. Також суди не врахували, що пропуск зазначеного строку є незначним за тривалістю (із заявою про прийняття спадщини позивач звернувся 18 травня 2020 року, тобто через 21 день після закінчення шестимісячного терміну, на які, зокрема припадали карантинні обмеження).

Необхідність дотримання карантинних обмежень і запобігання зараженню й поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), у тому числі створили позивачу перешкоди для своєчасного подання нотаріусу заяву про прийняття спадщини після смерті матері.

Подібних висновків щодо впливу карантинних обмежень на своєчасне прийняття спадкоємцем спадщини дійшов Верховний Суд у постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 206/3473/20 (провадження № 61-10735св21), ухваленій після подання касаційної скарги ОСОБА_1

Верховний Суд врахував, що запроваджені в Україні карантинні обмеження, що підлягають врахуванню разом з особливостями трудової діяльності позивача, який є водієм авто далекого слідування та виконує рейси не лише Україною, а й за її межами, свідчать про наявність об'єктивних істотних труднощів у позивача для своєчасного подання заяви про прийняття спадщини після смерті матері.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій наведеного не врахували, не надали оцінку характеру трудової діяльності позивача, уведенню карантину на території України, що в сукупності ускладнило ОСОБА_1 реалізацію права на прийняття спадщини після смерті матері. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій спростовуються фактичними обставинами справи, яким суди не надали правову оцінку.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків, що позивач пропустив строк на подання заяви про прийняття спадщини після смерті матері з неповажних причин. Суди не врахували, що прийняття спадщини заявником у межах шестимісячного строку було об'єктивно ускладнено уведенням на території України карантину, а також особливістю роботи ОСОБА_1.

Підсумовуючи, Верховний Суд наголошує на тому, що мотиви, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а саме невідповідність висновків судів першої та апеляційної інстанцій правовим висновкам Верховного Суду України, викладеним у постановах від 26 вересня 2012 року у справі № 6-85цс12, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), підтвердилися, оскільки за результатами перегляду справи у касаційному порядку встановлено, що під час постановлення оскаржуваних судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій, усупереч положенням частини 4 статті 263 ЦПК України, не врахували висновки Верховного Суду України та Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права, зокрема про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення у справі про задоволення позову ОСОБА_1.

За приписами пункту 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених пункту 3 частини 1 статті 409 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини 1 -3 статті 412 ЦПК України).

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами "б ", "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про ухвалення нового рішення про задоволення позову, то судові витати, понесені заявником у зв'язку із розглядом справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, підлягають йому відшкодуванню відповідачем.

Керуючись статтями 141, 389, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 вересня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 січня 2021 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визначити ОСОБА_1 додатковий строк для прийняття спадщини, відкритої після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_2, тривалістю два місяці з дня набрання судовим рішенням законної сили.

Стягнути з Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені ним у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, у розмірі 2 102,00 грн.

Стягнути з Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені ним у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 1 681,60 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко