Історія справи
Ухвала КЦС ВП від 11.04.2018 року у справі №263/13523/14
Постанова
Іменем України
14 березня 2018 року
м. Київ
справа №263/13523/14-ц
провадження № 61-458св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Крата В.І., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
третя особа - ОСОБА_6,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Донецької області від 12 травня 2016 року у складі суддів Баркова В. М., Мироненко І. П., Ткаченко Т. Б.,
ВСТАНОВИВ :
У грудні 2014 року ОСОБА_4 звернулась із позовом до ОСОБА_5, третя особа ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним.
В обґрунтування позовних вимог указувала, що з 19 червня 1980 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7, який під час перебування у шлюбі отримав у спадщину квартиру АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер. Після смерті чоловіка їй стало відомо про те, що 18 березня 2011 року він продав зазначену квартиру ОСОБА_5 До укладання договору купівлі-продажу її чоловік хворів, його стан постійно погіршувався, у зв'язку з чим він не міг працювати, пенсію не отримував, не міг самостійно себе обслуговувати. 29 березня 2011 року після укладання договору ОСОБА_7 був госпіталізований до лікарні та через два тижні помер. Вказувала, що у зв'язку з тяжкими обставинами він був вимушений продати квартиру на вкрай невигідних для себе умовах у прискореному порядку. При цьому ринкова вартість указаної квартири у 2011 році складала близько 30 тис. доларів США, а була продана лише за 70 тис. грн, що значно нижче її ринкової вартості. У зв'язку з викладеним та на підставі статті 233 ЦК України просила суд визнати недійсним зазначений договір купівлі-продажу квартири.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 17 березня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 18 березня 2011 року ОСОБА_7 та ОСОБА_5
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що договір купівлі-продажу квартири вчинено чоловіком позивача під впливом тяжкої обставини, якою була його хвороба, та на вкрай невигідних для нього умовах - за ціною, значно нижчою за ринкову на час продажу, а це відповідно до статті 233 Цивільного кодексу України є підставою для визнання такого договору недійсним.
Рішенням апеляційного суду Донецької області від 12 травня 2016 року рішення районного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивачем не доведено вчинення її чоловіком спірного договору купівлі-продажу під впливом тяжкої для нього обставини, на вкрай невигідних умовах за ціною значно нижчою ніж ринкова ціна на день вчинення правочину.
У червні 2016 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не обґрунтував своє рішення, не навів обставини, які б спростували докази та доводи позивача, та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.
24 червня 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в даній справі.
25 серпня 2016 року від ОСОБА_5 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення на касаційну скаргу, які мотивовані тим, що рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому касаційна скарга підлягає відхиленню.
Статтею 338 ЦПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Підпунктом 4 пункту першого Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
2 січня 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2018 року справу призначено до судового розгляду.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування рішення апеляційного суду.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судами встановлено, що з 1980 року позивач перебувала з ОСОБА_7 у зареєстрованому шлюбі.
Під час перебування у шлюбі ОСОБА_7 отримав у спадщину квартиру АДРЕСА_1.
18 березня 2011 року ОСОБА_7 та ОСОБА_5 уклали договір купівлі-продажу зазначеної квартири. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер.
Відповідно до пункту 3 договору продаж квартири вчинено за 70 тис. грн.
Пунктом 6 договору передбачено, що загальна вартість квартири згідно з витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно становить 61 209 грн.
Відповідно до пункту 21 договору купівлі-продажу квартири договір підписаний продавцем добровільно, без будь-яких погроз, примусу, насильства, за відсутності обставин, які примусили укласти цей договір на невигідних для себе умовах.
Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначала, що вони з чоловіком проживали окремо: вона − у м. Житомирі, а чоловік − в м. Маріуполі у зв'язку з тим, що доглядав хвору матір, після її смерті у 2009 році він став власником її квартири (спірної). Вказувала, що вона не мала можливості постійно надавати чоловіку матеріальну та іншу допомогу. Після його смерті відповідно до статті 1261 ЦК України вона є спадкоємицею першої черги за законом майна свого чоловіка, а спірним договором порушено її права спадкоємця.
За змістом статті 233 ЦК України правочин, вчинений особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним.
Правочин, про визнання якого недійсним ставиться питання за статтею 233 ЦК України , характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі обставини і на вкрай невигідних для неї умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.
Підставами визнання правочину недійсним за статтею 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа і яка вимусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.
Наявність тяжкої обставини, що вимусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин. Обставина, яка вплинула на особу, має бути наявною саме в момент вчинення правочину.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що обставини, на які позивач посилається в обґрунтування своїх вимог (потреба її чоловіка у сторонній допомозі у зв'язку з хронічною хворобою та наявність боргу за комунальні послуги по квартирі), не можуть бути підставами для застосування до спірних правовідносин статті 233 ЦК України.
Належних і допустимих доказів про те, що ОСОБА_7 потребував сторонньої допомоги та про призначення термінового лікування чоловіку позивача, у зв'язку з проведенням якого він був змушений продати квартиру, матеріали справи не містять.
Сама по собі наявність у ОСОБА_7 тяжких захворювань без доведеності факту, що саме їх наявність вплинула на прийняття ним рішення продати квартиру, не мають правового значення для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним.
Наявність у чоловіка позивача заборгованості по оплаті комунальних послуг у сумі 1800 грн не може вважатись тяжкою обставиною у розумінні статті 233 ЦК України.
Обґрунтованим є висновок апеляційного суду про те, що умови оспорюваного договору не можна вважати невигідними, оскільки вартість квартири на день продажу складала 61 209 грн, в той час як продаж квартири здійснено за 70 тис. грн за домовленістю сторін, а докази щодо ринкової вартості квартири суду не надані.
Позивач не заперечувала, що відчужена за оспорюваним договором квартира не була єдиним житлом її чоловіка.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах заявлених позивачем вимог, на підставі наданих сторонами доказів та з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку, що апеляційний суд при розгляді даної справи неправильно застосував норми матеріального права чи порушив норми процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду Донецької області від 12 травня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді Н. О. Антоненко
В. І.Журавель
В. І. Крат
В.П. Курило