Історія справи

Постанова КЦС ВП від 13.12.2023 року у справі №607/3234/23
Постанова КЦС ВП від 13.12.2023 року у справі №607/3234/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 607/3234/23

провадження № 61-8853св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та

в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 ,

заінтересовані особи: ОСОБА_3 , Управління сім?ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , - адвоката Сампари Надії Миронівни на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

01 березня 2023 року у складі судді Кунець Н. Р. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 травня 2023 року у складі колегії суддів:

Гірського Б. О., Бершадської Г. В., Костіва О. З.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2023 року ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , звернувся до суду із заявою про видачу обмежувального припису.

Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 і ОСОБА_4 є батьками

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_3

є співмешканцем його колишньої дружини ОСОБА_4 та є сторонньою особою для ОСОБА_2 .

Позивач вказував, що 04 січня 2023 року на АДРЕСА_1 (приміщення поліції) ОСОБА_3 завдав його сину ОСОБА_2 тілесних ушкоджень та вчинив над ним психологічне і фізичне насильство. Зокрема, ОСОБА_3 під час виконання судового рішення, яким вирішено спір щодо визначення місця проживання дитини, не будучи учасником виконавчого провадження, силою відірвав ОСОБА_2 від крісла, на якому він сидів

у приміщенні відділку поліції, відмовляючись іти з матір`ю, ОСОБА_4 , та ним як її співмешканцем, і проти його волі виніс із приміщення, чим вчинив щодо його малолітнього сина домашнє насильство.

Зазначав, що дитина не відвідує школу та відсутня за визначеним у рішенні суду місцем проживання - АДРЕСА_2 . Із цього приводу він неодноразово звертався до правоохоронних органів, проте безрезультатно.

06 січня 2023 року ОСОБА_1 приїхав за вказаною адресою, щоб побачити сина, однак йому відкрив двері ОСОБА_3 та завдав тілесних ушкоджень, чим вчинив щодо нього домашнє насильство. Зазначав, що ОСОБА_3 погрожує йому та його сім`ї.

ОСОБА_1 вважав, що ризики повторного вчинення насильства щодо нього та його малолітнього сина ОСОБА_2 дуже високі, тому просив встановити обмежувальний припис стосовно ОСОБА_3 шляхом застосування таких заходів тимчасового обмеження його прав: заборони наближатися на відстань ближче ніж 200 м до ОСОБА_2 - строком на 6 місяців; заборони наближатися на відстань ближче ніж 200 м до ОСОБА_1 - строком на 6 місяців; заборони наближатися на відстань ближче ніж 200 м до квартири за адресою: АДРЕСА_2 , де має проживати ОСОБА_2 з матір?ю ОСОБА_4 - строком на 6 місяців; заборони наближатися на відстань ближче ніж 200 м до будинку, де проживають батьки ОСОБА_4 : ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , а саме за адресою: АДРЕСА_3 , та де може знаходитись ОСОБА_2 ; заборони спілкування з ОСОБА_2 - строком на 6 місяців; заборони спілкування з ОСОБА_1 - строком на

6 місяців.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

01 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 09 травня 2023 року, у задоволенні заяви відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження вчинення

ОСОБА_3 щодо нього та його сина ОСОБА_2 фізичного чи психологічного насильства та не навів чинників і умов, які створюють або можуть створювати у майбутньому небезпеку для них, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Наведені факти свідчать лише про наявність конфлікту та особистих неприязних стосунків між сторонами, наявність спору щодо способу та участі батьків у вихованні дитини, тому такий спір не може бути вирішений шляхом застосування заходів обмежувального припису. ОСОБА_3 не входить до переліку осіб, передбаченого статтею 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а тому його конфлікт із ОСОБА_1 не може кваліфікуватися, як домашнє насильство в розумінні цього Закону.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

16 червня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сампара Н. М. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

01 березня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від

09 травня 2023 року й ухвалити нове рішення, яким заяву задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів не відповідають обставинам справи. Син ОСОБА_2 насильно утримується та ізолюється від суспільства його матір?ю за сприяння ОСОБА_3 . Заявник вказує, що

ОСОБА_3 погрожує ОСОБА_1 .

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 03 вересня 2021 року у справі № 223/306/20, постановах Верховного Суду

від 20 вересня 2021 року у справі № 350/1696/19, від 17 квітня 2019 року

у справі № 363/3496/18, від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц,

від 03 червня 2020 року у справі № 509/2131/18, від 23 грудня 2020 року

у справі № 753/17743/19, від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20,

від 12 січня 2022 року у справі № 752/9731/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2023 року представнику

ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , - адвокату Сампарі Н. М. поновлено строк на касаційне оскарження рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 березня 2023 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 09 травня 2023 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

04 жовтня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи

Батьками малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , шлюб між якими розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

23 листопада 2017 року.

Після розірвання шлюбу між сторонами виник спір щодо визначення місця проживання малолітнього сина.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

12 листопада 2020 року позов ОСОБА_4 задоволено та визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 разом із матір`ю

ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визначення з ним місця проживання малолітнього сина відмовлено.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 10 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

12 листопада 2020 року - без змін.

Постановою Верховного Суду від 12 травня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 листопада 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 січня 2022 року залишено без змін. Поновлено дію рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 листопада 2020 року.

26 квітня 2022 року Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області прийняв рішення про примусове відібрання неповнолітньої дитини

ОСОБА_2 у батька ОСОБА_1 .

Примусове виконання судового рішення про відібрання дитини відбулося

04 січня 2023 року.

Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 12023216040000025 06 січня 2023 року внесено відомості за частиною першою статті 125 КК України за заявою потеплілої особи

ОСОБА_1 . З короткого викладу обставин відомо, що 06 січня 2023 року близько 14:30 год невідома особа, перебуваючи на сходовій клітці під`їзду на

АДРЕСА_4 , під час словесного конфлікту спричинила тілесні ушкодження ОСОБА_1 .

Відповідно до консультаційного висновку спеціаліста від 06 січня 2023 року

№ 150 проведено огляд ОСОБА_1 за самозверненням, за результатом якого постановлено діагноз: забій, гематоми правого та лівого плеча.

Згідно із заявою від 11 січня 2023 року, поданою до Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради,

ОСОБА_1 повідомив, що з 05 січня 2023 року шукає свого сина ОСОБА_2 , який повинен проживати згідно з рішенням суду за адресою:

АДРЕСА_2 . Із цього часу він постійно перебуває за вказаною адресою. 06 січня 2023 року в присутності малолітньої дитини за цією адресою йому нанесено тілесні ушкодження. Оскільки дитина стала свідком насильства, то сильно плакала. Також вказав, що дитина не виходить на свіже повітря та не відвідує садочок, тому просив перевірити стан фізичного та психологічного здоров`я хлопчика.

Відповідно до акта бесіди від 18 січня 2023 року, проведеної фахівцем соціальної роботи КЗ ТМЦСС ТМР ОСОБА_9 із

ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , неповнолітнього опитано стосовно взаємодії з молодшим братом, на що він відповів, що конфліктів немає, за молодшою дитиною доглядають мати і батько. Неповнолітнього опитано стосовно харчування, на що він відповів, що йому не готують того, що він не любить (каші, яєшню), мама часто готує те, що він любить (відбивні, макарони). Неповнолітнього опитано стосовно спілкування та зустрічей

з батьком, на що він повідомив, що мама сказала, що коли вирішиться все

у судах, вони домовляться з татом про тривалість зустрічей, вони будуть зустрічатися; також сказав, що тато часто не відповідає на його дзвінки або повідомлення. Неповнолітнього опитано стосовно взаємодії з чоловіком матері, на що він відповів, що ОСОБА_3 (чоловік матері) добре до нього ставиться, його можна попросити про допомогу, не кричить та не карає, мама теж. Висновки: дитина адаптувалась до умов проживання; дитина має безперешкодний доступ до засобів зв`язку; дитина задоволена стосунками

з мамою та її чоловіком; дитина задоволена організованим для неї простором та наявними побутовими умовами. Бесіду проведено з дозволу матері неповнолітнього, без її присутності.

Згідно з листами Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради від 16 січня 2023 року № 56/24, від 25 січня

2023 року № 89/24, від 25 січня 2023 року № 90/24, від 26 січня 2023 року

№ 108/24, 04 січня 2023 року відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень здійснив примусові заходи з метою виконання рішення суду про відібрання дитини. Ці заходи вживаються в крайньому випадку в разі невиконання боржником рішення суду. Дитину ОСОБА_2 передано матері ОСОБА_4 . Працівники Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей спільно з поліцією та працівниками служби у справах дітей Байковецької селищної ради неодноразово обстежували умови проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 , де він разом з матір`ю ОСОБА_4 перебував на період різдвяних свят.

З малолітнім ОСОБА_2 проведено бесіду, про що складено відповідні акти. Відповідно до письмових пояснень ОСОБА_4 вона разом із сином ОСОБА_2 з метою безпеки перебуває у своїх батьків за адресою: АДРЕСА_3 .

Також відповідно до листа Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради від 23 січня 2023 року № 82/24, 18 січня

2023 року головні спеціалісти служби у справах дітей Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей, фахівець соціальної роботи

КЗ Тернопільського міського центру соціальних служб Тернопільської міської ради, дільничний офіцер поліції Тернопільського РУН ГУНП в Тернопільській області обстежили умови проживання за адресою:

АДРЕСА_2 . На час обстеження були присутні ОСОБА_4 - мати дітей, малолітній ОСОБА_2 і малолітній ОСОБА_5 , 2020 року народження, а також ОСОБА_3 - батько малолітнього ОСОБА_5 . З матір`ю дітей проведено бесіду, під час якої з`ясовано, що діти здорові, в достатній кількості забезпечені одягом та взуттям відповідно до віку, наявне харчування для дітей та розвиваючі ігри. Відповідно до акта обстеження умов проживання стосунки в сім`ї доброзичливі.

Відповідно до заяви від 16 лютого 2023 року, поданої начальнику Тернопільського міського відділу поліції, ОСОБА_1 просив притягнути до кримінальної відповідальності ОСОБА_3 за фізичне та психологічне насильство щодо його сина ОСОБА_2 , яке мало місце 04 січня 2023 року,

а також продовжилось і щодо нього 06 січня 2023 року.

Вказані заяви внесені до ЄРДР і щодо них проводиться досудове розслідування.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону в повній мірі не відповідають.

Відповідно до пунктів 3, 5 - 8 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон № 2229-VIII) домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи

в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Запобігання домашньому насильству - система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на підвищення рівня обізнаності суспільства щодо форм, причин і наслідків домашнього насильства, формування нетерпимого ставлення до насильницької моделі поведінки

у приватних стосунках, небайдужого ставлення до постраждалих осіб, насамперед до постраждалих дітей, викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов`язки жінок і чоловіків, а також будь-яких звичаїв

і традицій, що на них ґрунтуються;

Кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі,

а особа, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала

особа), - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі.

Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

У частині другій статті 26 Закону № 2229-VIII передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;

4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися

з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону № 2229-VIII рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи (пункт 9

частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII).

Пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України визначено, що у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок, що, враховуючи положення Закону № 2229-VIII, обмежувальний припис за своєю суттю не

є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у Кодексі України про адміністративне правопорушення та Кримінальному кодексі України), а є тимчасовим заходом, що виконує захисну та запобіжну функцію

і направлений на запобігання вчиненню насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених зазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

Відповідно до частин другої і третьої статті 3 Закону № 2229-VIII дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб:

1) подружжя; 2) колишнє подружжя; 3) наречені; 4) мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); 5) особи, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти;

6) особи, які мають спільну дитину (дітей); 7) батьки (мати, батько) і дитина (діти); 8) дід (баба) та онук (онука); 9) прадід (прабаба) та правнук (правнучка); 10) вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка); 11) рідні брати і сестри; 12) інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука); 13) діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими; 14) опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням; 15) прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім`ї патронатного вихователя. Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється також на інших родичів, інших осіб, які пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, за умови спільного проживання, а також на суб`єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.

У частинах першій - третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо,

а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановивши, що місце проживання ОСОБА_2 за рішенням суду визначене разом з матір?ю (колишня дружина заявника); 26 квітня 2022 року Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області прийняв рішення про примусове відібрання неповнолітнього ОСОБА_2 у батька ОСОБА_1 , внаслідок чого і відбувались події 04 січня 2023 року за участю відповідних органів, що свідчить про наявність конфлікту та особистих неприязних стосунків між сторонами, наявність спору щодо способу та участі батьків

у вихованні дитини, суди першої і апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про те, що цей спір не може бути вирішений шляхом застосування заходів обмежувального припису.

ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_3 щодо нього та його сина ОСОБА_2 фізичного чи психологічного насильства та наявності чинників, які створюють або можуть створювати у майбутньому небезпеку для цих осіб, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Посилання судів першої та апеляційної інстанцій на те, що ОСОБА_3 не належить до переліку осіб, визначеного статтею 3 Закону України № 2229-VIII, є неправильним, оскільки ОСОБА_3 як співмешканець колишньої дружини ОСОБА_1 є вітчимом для неповнолітнього ОСОБА_2 , а тому належить до встановленого статтею 3 Закону України № 2229-VIII переліку осіб, до яких можливе застосування обмежувального припису.

Разом з тим помилкове зазначення у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень про те, що ОСОБА_3 не належить до переліку осіб, визначеного статтею 3 Закону України № 2229-VIII, як одна з підстав для відмови у задоволенні заяви, не вплинуло на правильність вирішення справи по суті заявлених вимог, а тому Верховний Суд дійшов висновку про зміну оскаржуваних судових рішень у мотивувальних їх частинах шляхом виключення посилання судів на те, що ОСОБА_3 не належить до переліку осіб, визначеного статтею 3 Закону України № 2229-VIII, як підстави для відмови у задоволенні заяви.

Аргументи заявника про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, наведених у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами у цій справі, не суперечать висновкам, зробленим

у справах, наведених у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє

в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE,

№ 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 412 ЦПК України).

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).

Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають зміні шляхом виключення з мотивувальних частин посилання судів на те, що ОСОБА_3 не належить до переліку осіб, визначеного статтею 3 Закону України № 2229-VIII, як підстава для відмови

у задоволенні заяви.

В іншій частині рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 березня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 травня 2023 року слід залишити без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

Оскільки зміна мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень не вплинула на обсяг вирішених позовних вимог, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України суд касаційної інстанції не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , який діє

у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , - Сампари Надії Миронівни задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

01 березня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від

09 травня 2023 рокузмінити, виключити з їх мотивувальних частин посилання судів на те, що ОСОБА_3 не належить до переліку осіб, визначеного статтею 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», як підставу для відмови у задоволенні заяви.

В іншій частині рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 березня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов