Постанова

Іменем України

13 травня 2019 року

місто Київ

справа № 639/2082/17

провадження № 61-25267св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_3 ,

відповідач - Харківська міська рада,

третя особа - ОСОБА_7 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 30 червня 2017 року у складі судді Гаврилюк С. М. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 08 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Сащенко І. С., Овсяннікової А. І., Коваленко І. П.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_3 звернулась у квітні 2017 року до суду з позовом до Харківської міської ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її рідна сестра ОСОБА_4 , 1951 року народження , яка була недієздатною та знаходилась у Липецькому психоневрологічному інтернаті. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , яка була опікуном ОСОБА_4 , та є старшою сестрою позивача, належало на праві власності по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 померла.

Позивач зазначає як поважну причину пропуску строку для звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 те, що вона є юридично необізнана та у неї були відсутні свідоцтво про смерть спадкодавця та інші необхідні, на її думку, документи для подання заяви про прийняття спадщини, які знаходились на той час у ОСОБА_6

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, справу розглянуто у порядку заочного розгляду.

Третя особа ОСОБА_7 заперечувала проти позову, зазначила, що після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 спадщину прийняла її сестра ОСОБА_6

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 померла, не встигнувши оформити спадщину і отримати свідоцтво про право на спадкове майно. Єдиною спадкоємицею після смерті ОСОБА_6 є ОСОБА_7 на підставі заповіту. Інші особи спадщину після ОСОБА_4 не прийняли. Посилаючись на статтю 1218 ЦК України, третя особа стверджує, що вона має право на спадкування після ОСОБА_4 , спадщину після якої ОСОБА_6 прийняла, але не встигла оформити, у зв'язку з чим ОСОБА_7 вважає, що належним відповідачем у справі є саме вона.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 30 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 08 серпня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 до Харківської міської ради, третя особа - ОСОБА_7 , про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що позивач не надала належних, допустимих, переконливих доказів щодо наявності причин, пов'язаних з існуванням об'єктивних, непереборних, істотних перешкод для спадкоємця на вчинення дій щодо звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у встановлений законом строк.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначивши, що відсутність документів на підтвердження права власності на частину спірної квартири не може вважатися поважною причиною для неподання у встановлений законом строк заяви про прийняття спадщини.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у серпні 2017 року, ОСОБА_3 просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 30 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 08 серпня 2017 року, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано правила статті 1272 ЦК України, не надано оцінку поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, відкритої після смерті ОСОБА_4 , зокрема, юридичну необізнаність заявника, похилий вік.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_7 просить касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу та матеріали касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом правил частини першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив в межах доводів та вимог касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася ОСОБА_4 , її матір'ю зазначена ОСОБА_8 , відомості про батька відсутні.

ІНФОРМАЦІЯ_5 народилася ОСОБА_3 , її матір'ю записана ОСОБА_8 , відомості про батька відсутні.

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Липці Харківського району Харківської області.

ОСОБА_12 народилася ІНФОРМАЦІЯ_6 , її матір'ю записана ОСОБА_8

ОСОБА_12 за життя склала 13 лютого 2013 року заповіт на усе належне їй майно на користь ОСОБА_7

ОСОБА_12 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Харків. Після її смерті 15 грудня 2016 року заведено спадкову справу у Десятій харківській державній нотаріальній конторі.

Згідно з повідомленням Першої харківської державної нотаріальної контори від 06 березня 2017 року ОСОБА_3 не надала нотаріусу документи, що стверджують факт прийняття нею спадщини після смерті ОСОБА_4 , у зв'язку з чим їй рекомендовано звернутися до суду.

ОСОБА_3 протягом шестимісячного строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, заяву про прийняття спадщини не подала.

Оцінка аргументів касаційної скарги

Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд має досліджувати поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Оцінюючи доводи заявника про поважність причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини, суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтований висновок про відсутність причин, пов'язаних з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Суд має враховувати тривалість пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини. У справі, що переглядається, встановлено, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а позивач звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини у 2017 році.

Юридична необізнаність, похилий вік спадкоємця не підтверджує доводи про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. Заявником не наведено об'єктивних причин, які стали перешкодою для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім'єю), невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови.

Враховуючи тривалість пропуску строку для прийняття спадщини, що становить понад 2 роки, а також встановлені обставини, Верховний Суд визнає обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що заявник не довела існування об'єктивних та неподоланних перешкод для прийняття спадщини, а отже нею не доведено, що пропуск зазначеного строку відбувся з поважних причин.

За правилами статей 10, 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд

Згідно зі статтею 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 212 ЦПК України 2004 року встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі; враховуючи правомірний правовий результат вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій, підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 30 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 08 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик