Історія справи

Постанова КЦС ВП від 13.02.2023 року у справі №127/15354/21
Постанова КЦС ВП від 13.02.2023 року у справі №127/15354/21

Постанова

Іменем України

13 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 127/15354/21

провадження № 61-10380св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 червня 2022 року у складі судді Шаміної Ю. А. та постанову Вінницького апеляційного суду

від 29 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Берегового О. Ю., Ковальчука О. В., Шемети Т. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю.

Позов мотивований тим, що відповідно до свідоцтва на право власності на житло від 10 лютого 2004 року, виданого виконкомом Вінницької міської ради, ОСОБА_1 належить на праві власності 39/100 часток квартири АДРЕСА_1 .

Свідоцтво на право власності на житло зареєстровано КП «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» 24 березня 2004 року

№ 347/49397.

Згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого 27 вересня 2019 року державним реєстратором виконавчого комітету Вінницької міської ради Вихристюк М. А., 39/100 частки квартири № 19 складається з: частини коридору 1 площею 2,2 кв. м, кімнати 3 площею 12,3 кв. м, кладової 4 площею 0,4 кв. м, частини кухні VІІа площею 2.1 кв. м, частини душової 5 площею 0,5 кв. м, частини туалету 6 площею 0,5 кв. м, частини вмивальника 7 площею 0,3 кв. м, кладової 8 площею 0,3 кв. м, частини балкону площею 0,2 кв. м. Загальна площа - 18,8 кв. м, житлова площа - 12,3 кв. м.

Відповідно до довідки КП «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» від 23 вересня 2019 року № 8334 загальна площа квартири № 19 становить 47,6 кв. м, в тому числі житлова - 31,8 кв. м.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої 12 січня 2021 року ОСОБА_4 , власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 , право власності якого виникло на підставі договору дарування, виданого 22 серпня 2019 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Кметюк С. А.

Згідно з технічним паспортом на квартиру 19 «а» , яка складає 39/100 частки квартири АДРЕСА_1 , виготовленого працівниками КП «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» в червні 2020 року, фактично квартира № 19 складається з двох ізольованих кімнат площею 12,3 кв. м та 19,5 кв. м, а також кухні, коридору, двох кладових, душової, умивальника, туалету, балкону.

Позивачу належить на праві власності кімната площею 12,3 кв. м та відповідна частка підсобних приміщень (39/100 - квартира 19 «а» ), а ОСОБА_3 належить на праві власності кімната площею 19,5 кв. м та відповідна частка підсобних приміщень (61/100 - квартира 19 «б» ).

Позивач постійно проживає у вказаній квартирі, тоді як відповідач ОСОБА_3 особисто житлом не користується та здає в оренду відповідачу ОСОБА_2 .

На переконання позивача, відповідач ОСОБА_2 постійно чинить їй перешкоди в користуванні кухнею, зокрема викинув її кухонний столик, пральну машину, не допускає до плити та умивальника.

За фактом чинення позивачу перешкод у користуванні кухнею ОСОБА_1 неодноразово зверталася за захистом до працівників поліції, що зафіксовано у зверненнях від 20 серпня 2019 року, 29 січня 2020 року, 03 квітня 2020 року.

ОСОБА_1 зазначає, що перешкоди, чинені ОСОБА_2 , позначились на її здоров`ї, у зв`язку із чим їй неодноразово надавалась медична допомога.

Відповідач продовжує чинити їй перешкоди в користуванні кухнею.

Із урахуванням уточненої позовної заяви ОСОБА_1 просила зобов`язати ОСОБА_2 не чинити їй перешкоди у користуванні кухнею (на плані означена літ. VII), яка розташована в квартирі АДРЕСА_1 . Надати можливість користуватися особистим кухонним столиком, пральною машиною та надавати доступ до плити і умивальника.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 29 вересня 2022 року, відмовлено у задоволенні позову.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не доведено порушення її прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема того, що відповідачем чиняться їй перешкоди у користуванні кухнею та предметами, що знаходяться в ній.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення, справу передати на новий розгляд.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає обставини, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У касаційній скарзі зазначає, що суди не дослідили наданих до суду доказів, зокрема, матеріалів правоохоронних органів, довідок поліції.

Суди застосували норми права, а саме: статті 355 356 358 391 ЦК України без врахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16-ц. Також аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 405/3475/15, від 23 липня 2020 року у справі № 641/3624/16.

Позивач вказує, що відповідачі категорично заявляли у судовому засіданні, що вона не має права претендувати на спільне, рівноправне використання кухні, оскільки її частка у праві власності на квартиру становить лише 39/100, а частка ОСОБА_3 становить 61/100, відповідно позивач вправі використовувати на кухні лише 2,1 кв. м, а відповідач має право використовувати площу 3,4 кв. м.

Відповідачі заявляли, що не чинять перешкод у користуванні кухнею, але вважають, що позивач має право використовувати на кухні площу лише

2,1 кв. м.

Суд на вказані пояснення взагалі не звернув уваги, хоча вони уже є доказом того, що позивачу чиняться перешкоди в користуванні кухнею. Адже у сторін визначені частки житлової площі, а щодо підсобних приміщень: кухні, коридору, ванної кімнати, туалету, то вони перебувають у спільному користуванні, їх неможливо поділити.

Аргументи інших учасників справи

Відповідачі не скористалися своїм правом подати відзиви на касаційну скаргу.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу № 127/15354/21 з Вінницького міського суду Вінницької області.

У листопаді 2022 року справа № 127/15354/21 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником 39/100 частки квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва на право власності на житло від 10 лютого 2004 року, зареєстрованого 24 березня 2004 року КП «ВООБТІ» за № 347/49397 і записаного в реєстраційну книгу за № 557 (т. 1 а. с. 9).

Згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого 27 вересня 2019 року державним реєстратором виконавчого комітету Вінницької міської ради Вихристюк М. А., індексний номер витягу 182710904, квартира, яка складає 39/100 частки квартири № 19 , складається з: частини коридору 1 площею 2,2 кв. м, кімнати 3 площею 12,3 кв. м, кладової 4 площею 0,4 кв. м, частини кухні VІІа площею 2,1 кв. м, частини душової 5 площею 0,5 кв. м, частини туалету 6 площею 0, 5 кв. м, частини вмивальника 7 площею 0,3 кв. м, кладової 8 площею 0,3 кв. м, частини балкону площею 0,2 кв. м. Загальна площа - 18,8 кв. м, житлова площа - 12,3 кв. м (т. 1, а. с. 10).

Відповідно до договору дарування квартири серії ННХ № 918056

від 22 серпня 2019 року ОСОБА_3 прийняв у дар квартиру № 19 «б» , яка становить 61/100 частку квартири АДРЕСА_1 . До складу зазначеної квартири входять: кімната площею 19,5 кв. м, частина кухні площею 3,4 кв. м, частина умивальника площею 0,4 кв. м, частина коридору площею 3,8 кв. м, частина туалету площею 0,7 кв. м, частина душової площею 0,7 кв. м. Квартира обладнана балконом (терасою) площею 0,3 кв. м. Загальна площа квартири становить 28,8 кв. м, житлова - 19,5 кв. м (т. 1 а. с. 68, 69).

Як вбачається із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого 22 серпня 2019 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Кметюк С. А., індексний номер витягу 178453952, квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , належить на праві власності ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 70).

Відповідно до довідок Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради від 23 липня 2021 року № 51001, № 51002, № 51003 у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_5 -

з 14 лютого 2018 року, ОСОБА_6 - з 24 вересня 2018 року, ОСОБА_2 - з 18 листопада 2020 року. (т. 1 а. с. 72-74).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилалася на те, що відповідач чинить перешкоди у користуванні спірною квартирою, не надає ключів від вхідних дверей, у зв`язку з чим позивач не має доступу до спірної квартири.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статте 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Співвласникам належать право володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної часткової власності. Зазначені правомочності співвласники об`єкта права спільної часткової власності відповідно до частини першої статті 358 ЦК України повинні здійснювати за взаємною згодою.

Відповідно до частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що позивачем не доведено те, що відповідач ОСОБА_2 чинить їй перешкоди у користуванні кухнею, викинув її кухонний столик, пральну машину, не допускає до плити та умивальника, оскільки до суду не надано належних доказів, які б підтверджували вказане.

Скаржник зазначала, що у сторін визначені частки лише щодо житлової площі, а всі інші приміщення перебувають у спільному користуванні, а тому вона не повинна використовувати тільки 2,1 кв. м кухні, однак із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого 27 вересня 2019 року,вбачається, що 39/100 частки квартири № 19 , що належить ОСОБА_1 , складається, зокрема, з частини кухні VІІа площею 2,1 кв. м. Крім того, суд установив, що із фотосвітлин, долучених до матеріалів справи, вбачається, що позивач має доступ до кухні, де розташовано кухонний стіл, встановлені пральна машина, плита та умивальник, а також розміщені інші особисті предмети позивача. На вхідних дверях до кухні відсутні замки. Вказаного у судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач не заперечувала.

Як вбачається із показань свідків, які були допитані в суді першої інстанції, між сторонами існує конфлікт щодо розташування кухонного столика, пральної машини та інших меблів у кухні, перешкод у їх користуванні свідками не підтверджено.

Доводи касаційної скарги про те, що суд не врахував звернень скаржника до поліції внаслідок наявних перешкод у користуванні кухнею, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки зазначені позивачем звернення до поліції свідчать про виникнення конфліктних ситуацій між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , однак не підтверджують вчинення останнім перешкод у користуванні кухнею.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах

від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 405/3475/15, від 23 липня 2020 року у справі № 641/3624/16, за їх безпідставністю, оскільки предмет та підстави позову у цих справах є відмінними від предмета та підстав позову у справі, яка переглядається.

Так, у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16-ц викладено висновок, що при здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток. У цьому випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов`язковим.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду

від 18 березня 2020 року у справі № 405/3475/15, від 23 липня 2020 року у справі № 641/3624/16.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що реалізація положень частини четвертої статті 263 ЦПК України полягає у тому, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду лише у справах, у яких відносини є подібними.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин із метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року

у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) конкретизовано вказаний висновок та зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, однаковими.

Висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону та узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу, що відповідає положенням статті 6 Конвенції, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 409 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 червня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко