Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.12.2020 року у справі №545/382/19

Постанова

Іменем України

08 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 545/382/19

провадження № 61-17938св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "ДММ Добробут",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 04 червня 2020 року у складі судді Потетій А. Г. та постанову Полтавського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Бондаревська С. М., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому, уточнивши в подальшому позовні вимоги, просив:

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 15,5 % квартири АДРЕСА_1, загальною площею 89,5 кв. м, житловою площею 48,3 кв. м;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 39,3 кв. м, житловою площею 16,9 кв. м;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на автомобіль ЗАЗ SensSX, НОМЕР_1;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 84,5 % квартири АДРЕСА_1, загальною площею 89,5 кв. м, житловою площею 48,3 кв. м;

- покласти на ОСОБА_1 виконання зобов'язання за договором позики від 02 квітня 2018 року у розмірі 253 812,00 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що з 09 березня 2013 року по 28 грудня 2018 року він перебував у зареєстрованому шлюбі із відповідачкою.

За час сумісного життя сторонами спільно набуто майно загальною вартістю 926
990,00 грн, яке позивач вважає об'єктами спільної сумісної власності та просить розподілити згідно заявлених вимог.

Зазначив, що автомобіль ЗАЗ SensSX 1.3 4drM/T придбаний 06 серпня 2016 року подружжям на підставі договору купівлі-продажу № 214212-Y05654, вартістю 111
900,00 грн, право власності на нього зареєстровано за ОСОБА_2.

Квартира АДРЕСА_1 придбана сторонами у справі згідно договору № МП/Прс6-109 купівлі-продажу майнових прав на квартиру, укладеного 08 червня 2017 року між ТОВ "Будівельна компанія "Комбінат Виробничих Підприємств" та ОСОБА_2, вартість квартири - 496 760,00 грн. Із вказаної суми 185 019 грн сплачені відповідачкою за рахунок особистих коштів, отриманих нею від продажу належних їй об'єктів нерухомого майна. При таких обставинах 37 % вказаної квартири належить ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності, а решта - 63 % квартири належить сторонам на праві спільної сумісної власності.

Квартира АДРЕСА_2 набута на підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 02 квітня 2018 року, укладеного між ТОВ "Будівельна компанія "Комбінат Виробничих Підприємств" та ОСОБА_1, вартість квартири - 318 330,00 грн. Кошти для оплати за вказану квартиру ОСОБА_1 отримав у позику від ТОВ "ДММ "Добробут".

Подружжям на момент розірвання шлюбу на оплату позики за договором від 02 квітня 2018 року сплачено 15 % від вартості квартири АДРЕСА_3, що в грошовому еквіваленті склало 48 318,00 грн, що підлягає урахуванню при поділі майна.

У березні 2019 року відповідач ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1, у якому просила:

- визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на автомобіль ЗАЗ SensSX, д. н. НОМЕР_1;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2;

- покласти виконання зобов'язання за договором позики від 02 квітня 2018 року на кожного із колишнього подружжя в рівних частках по 135 006,00 грн;

- стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у взаєморозрахунку компенсації вартості майна подружжя 9 655,50 грн.

Позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що квартира АДРЕСА_1, вартістю 496
760,00 грн, придбана у шлюбі з позивачем частково за її особисті кошти, отримані від продажу належних їй на підставі договорів дарування та в порядку спадкування об'єктів нерухомості загальною вартістю від їх продажу 185 019,00 грн, та за рахунок отриманих в борг від ОСОБА_3 коштів у розмірі 86 000,00 грн, що в цілому складає 271 019,00 грн та згідно частини 3 статті 57 Сімейного кодексу України є її особистою приватною власністю. Решта коштів у сумі 225 741,00 грн згідно графіку оплати вносилися за рахунок її заробітної плати, розмір якої значно перевищував дохід позивача, а тому його частка на квартиру становить 112
870,50 грн.

У вказаній квартирі вона проживає разом із своїм хворим батьком та двома неповнолітніми дітьми, сплачує комунальні послуги.

Посилаючись на неможливість спільного проживання із колишнім чоловіком, з огляду на розмір часток співвласників, ОСОБА_2 просила суд поділити спірне майно, визнавши за нею право власності в цілому (100 %) на квартиру АДРЕСА_1, а належну ОСОБА_1 частку в цій квартирі компенсувати за рахунок належної їй Ѕ частки у квартирі АДРЕСА_2.

Автомобіль ЗАЗ SensSX, д. н. НОМЕР_1, оціночною вартістю 111 900,00 грн, як неподільну річ, відповідачка просить залишити у своїй власності, компенсувавши позивачу частину його вартості. Розмір такої компенсації за автомобіль, з урахуванням різниці між частками в квартирах АДРЕСА_4 та АДРЕСА_2, становить 9
655,50 грн.

Вважає, що такий поділ майна не завдасть ОСОБА_1 істотної шкоди, оскільки він стане власником квартири АДРЕСА_2, на яку вона не буде претендувати.

При цьому боргові зобов'язання за договором позики від 02 квітня 2018 року на придбання майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_2 просить поділити між сторонами у справі у рівних частках по 135 006,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 04 червня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності право власності на квартиру в розмірі 37 % за адресою: АДРЕСА_5, загальною площею 89,5 кв. м, житловою площею 48,3 кв. м, загальною вартістю 496 760,00 грн.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру в розмірі 63 % за адресою: АДРЕСА_5, загальною площею 89,5 кв. м, житловою площею 48,3 кв. м, загальною вартістю 496 760,00 грн.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_6, загальною площею 39,3 кв. м, житловою площею 16,9 кв. м, вартістю 318 330,00грн.

Покладено виконання зобов'язання за договором позики від 02 квітня 2018 року в розмірі 126 906,00 грн на ОСОБА_1.

Покладено виконання зобов'язання за договором позики від 02 квітня 2018 року в розмірі 126 906,00 грн на ОСОБА_2.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на автомобіль ЗАЗ Sens, державний номер НОМЕР_2, оціночною вартістю 111 900,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в взаєморозрахунку компенсації вартості автомобіля ЗАЗ Sens, державний номер НОМЕР_2 у сумі 55 950,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в взаєморозрахунку компенсації вартості нерухомого майна 3 294,50 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із доведеності того, що 37 % вартості квартири АДРЕСА_1 є особистою власністю ОСОБА_2, оскільки кошти у сумі 185 019

грн внесені нею від продажу належних їй об'єктів нерухомості, а інша частина цієї квартири (63 %) є спільною сумісною власністю подружжя.

Квартира АДРЕСА_3 за тією ж адресою куплена за кошти, позичені у ТОВ "ДММ Добробут" згідно договору позики від 02 квітня 2018 року, укладеного позичальником ОСОБА_1. Оскільки цей договір укладено в інтересах сім'ї, тому вказаний об'єкт нерухомості є спільним сумісним майном подружжя, а зобов'язання по поверненню позики покладено на сторони в рівних частках.

При поділі автомобіля суд першої інстанції виходив із того, що автомобіль є неподільною річчю, й виділив його ОСОБА_2, стягнувши з неї половину його вартості на користь ОСОБА_1.

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, до якої приєдналася третя особа ТОВ "ДММ "Добробут".

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, до якої приєдналася третя особа ТОВ "ДММ "Добробут", задоволено частково.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 04 червня 2020 року скасовано.

Ухвалено нове рішення у справі, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 89,5 кв. м, житловою площею 48,3 кв. м, загальною вартістю 496 760,00 грн.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 39,3 кв. м, житловою площею 16,9 кв. м, загальною вартістю 318 330,00 грн.

Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності кожного по Ѕ частині автомобіля ЗАЗ SensSX 1.3 4drM/T, НОМЕР_3.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що 37% (37/100) квартири АДРЕСА_1 з урахуванням внесених у придбання квартири коштів від відчуження власного майна належить на праві особистої приватної власності ОСОБА_2, а 63/100 вказаної квартири є спільною сумісною власністю подружжя з рівними частинами кожного.

Загальна вартість вказаної квартири - 496 760 грн.

Стосовно спірної квартири АДРЕСА_2, вартістю 318 330,00 грн, суд апеляційної інстанції зазначив, що вона є спільною сумісною власністю подружжя, а тому частки сторін у справі є рівними.

Вирішуючи питання про поділ спірного автомобіля ЗАЗ SensSX, д. н. НОМЕР_1, оціночною вартістю 111 900,00 грн, апеляційний суд виходив з того, що вказане майно є неподільним, а тому не може бути реально поділено між подружжям відповідно до їх часток, а тому суд вважав за необхідне визнати за кожним із сторін ідеальні частки в цьому майні без його реального поділу, залишивши майно в їх спільній частковій власності.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У грудні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій він, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 04 червня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року, ухваливши нове судове рішення у справі, яким:

- визнати за ОСОБА_2 право власності на автомобіль ЗАЗ SensSX, д. н. НОМЕР_1, оціночною вартістю 111 900,00 грн;

- визнати за ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності на 37/100 частин квартири АДРЕСА_1, загальною площею 89,5 кв. м, житловою площею 48,3 кв. м, загальною вартістю 496 760,00 грн, що в грошовому еквіваленті складає 185 019,00
грн;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на ј частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 89,5 кв. м, житловою площею 48,3 кв. м, загальною вартістю 496 760 грн, що в грошовому еквіваленті складає 124 079,00 грн;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 39,3 кв. м, житловою площею 16,9 кв. м, вартістю 318 330,00 грн;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 19/50 частин квартири АДРЕСА_1, загальною площею 89,5 кв. м, житловою площею 48,3 кв. м, загальною вартістю 496
760,00 грн, що в грошовому еквіваленті складає 187 661,00 грн;

- покласти виконання зобов'язання за договором позики від 02 квітня 2018 року в розмірі 270 012 грн на ОСОБА_1.

Вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

12 січня 2021 року на адресу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від представника ОСОБА_2 - адвоката Бурбак О. В. надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому заявник просить суд вказану касаційну скаргу залишити без задоволення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

26 січня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 09 березня 2013 року по 28 грудня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, від шлюбу мають спільну доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Встановлено, що 27 червня 2017 року ОСОБА_2 продала ОСОБА_5 за 125 619,00 грн належну їй на праві особистої приватної власності квартиру АДРЕСА_7.

22 липня 2017 року ОСОБА_2 продала ОСОБА_6 за 59 400,00 грн квартиру АДРЕСА_8, належну їй на праві особистої приватної власності.

08 червня 2017 року між ТОВ "Будівельна компанія "Комбінат Виробничих Підприємств" та ОСОБА_2 укладено договір № МП/Прсп16-109 купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1, вартість квартири - 496 760,00 грн.

Право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_2.

Факт сплати ОСОБА_2 за вказану квартиру грошових коштів у розмірі 185 019 грн, отриманих нею від продажу належних їй об'єктів нерухомого майна, сторонами у справі не заперечується.

02 квітня 2018 року між ТОВ "Будівельна компанія "Комбінат Виробничих Підприємств" та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу майнових прав на об'єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_2, вартість квартири - 318 330,00 грн.

08 червня 2018 року право власності на указану квартиру зареєстровано за ОСОБА_1

02 квітня 2018 року між ТОВ "ДММ ДОБРОБУТ" (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник), за згодою його дружини ОСОБА_2, укладено договір позики, за умовами якого позичальник отримав безвідсоткову позику в сумі 318 330,00 грн, строком до 26 квітня 2023 року; мета отримання - придбання квартири АДРЕСА_2, загальною площею 39,30 кв. м.

17 листопада 2017 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на придбаний за договором купівлі-продажу автомобіль ЗАЗ SensSX 1.3 4drM/T, д. н. з НОМЕР_1, ринкова вартість якого становить 111 900,00 грн.

Відповідно до довідки виконавчого комітету Щербанівської сільської ради від 05 березня 2019 року № 1481, ОСОБА_2 проживає у АДРЕСА_5. Разом із нею за вказаною адресою зареєстровані: доньки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, а також батько ОСОБА_8.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення судів першої та касаційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про зобов'язання провести реєстрацію спадкового майна та видати свідоцтво на спадкове майно в касаційному порядку не оскаржуються, а тому у вказаній частині вимог не є предметом касаційного перегляду.

Відповідно до частини 2 статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Рішення суду першої інстанції не є предметом перегляду в суді касаційної інстанції, оскільке таке скасоване в апеляційному порядку.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Згідно частини 1 статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною 1 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, а також майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно із статею 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 № 11 поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69, 70, 71, 72 СКУкраїни та статтею 372 ЦКУкраїни. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина 3 статті 368 ЦК України), відповідно до частин 2 -3 статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (частина 4 статті 65 СК України).

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Встановлено, що сторонами у справі під час шлюбу набуто у власність наступне майно:

- автомобіль ЗАЗ SensSX 1.3 4drM/T, вартістю 111 900,00 грн;

- квартира АДРЕСА_2, вартістю 318 330,00 грн;

- квартира АДРЕСА_1, вартістю 496 760,00 грн.

Судами встановлено та не заперечується учасниками справи, що при оплаті вартості квартири АДРЕСА_1 із загальної суми 496 760,00 грн грошова сума у розмірі 185
019 грн була сплачена відповідачкою за рахунок її особистих коштів, отриманих від продажу належних їй об'єктів нерухомого майна. При таких обставинах 37/100 (37 %) вказаної квартири, вартість яких складає 185 019 грн, належить ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності, а інша частка квартири (63/100), вартістю 311 741 грн (496 760,00-185 019), належить подружжю на праві спільної сумісної власності.

З огляду на вищенаведене, ураховуючи, що ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності належить 37/100 квартири АДРЕСА_1, вартість 63/200 (1/2 від 63/100) вказаної квартири становить 155 870,50 грн (311 741: 2), а вартість Ѕ квартири АДРЕСА_2 - 159 165 грн (318 330: 2), колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що вказані житлові приміщення можуть бути реально поділені між подружжям, при цьому права сторін не будуть порушені, оскільки кожному можливо виділити окрему квартиру.

Місцевим судом вірно врахована вартість вказаного нерухомого майна, що підтверджена наявними доказами та не оспорюється сторонами.

При цьому різниця у вартості майна - 3294,50 грн (159 165-155 870,50) є незначною, підлягає сплаті з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, не стягнута апеляційним судом, але ОСОБА_2 з касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року не зверталась.

Також судом прийнято до уваги, що ОСОБА_2 тривалий час з неповнолітніми дітьми проживає у квартирі АДРЕСА_1, вказана квартира оформлена на неї, 37/100 цієї квартири належить їй на праві особистої приватної власності.

При розподілі автомобіля апеляційний суд, ураховуючи приписи статті 71 СК України, правильно виходив з того, що вказане майно є неподільним, не може бути реально поділено між подружжям відповідно до їх часток, а тому суд обґрунтовано вважав за необхідне визнати за кожним із сторін ідеальні частки в цьому майні без його реального поділу, залишивши майно в їх спільній частковій власності.

Доводи заявника про те, що подружжям на момент розірвання шлюбу сплачено всього 48 310 грн із 318 330 грн на погашення позики, отриманої ними від ТОВ "ДММ "Добробут" для придбання квартири АДРЕСА_2, що складає 15 % вартості вказаної квартири, а тому саме ця частка підлягає поділу, не впливають на правильність вирішення спору апеляційним судом, оскільки, ураховуючи положення частини 3 статті 61, частини 4 статті 65 СК України, поділ майна не позбавляє кожного з подружжя обов'язків зобов'язаної сторони (боржника), якщо грошові кошти, одержані за договором позики, використані в інтересах сім'ї.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини 1 статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на їх законність не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Відповідно до частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки дія постанови Полтавського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року була зупинена ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2020 року, у зв'язку із залишенням цього судового рішення без змін необхідно поновити її дію.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов