Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.10.2018 року у справі №641/3070/17

Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 641/3070/17

провадження № 61-45196св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

учасники справи:

стягувач - ОСОБА_2,

боржник - Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Основ'янському та Слобідському районах м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області,

суб'єкт оскарження - державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Пікула Вікторія Юріївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова, у складі судді Колодяжної І. М., від 11 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області, у складі колегії суддів: Піддубного Р. М., Котелевець А. В., Сащенка І. С., від 27 серпня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Пікули В. Ю., боржник: Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Основ'янському та Слобідському районах м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області.

Скарга обґрунтована тим, що постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Харківській області

від 03 лютого 2016 року було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого 22 січня 2016 року Комінтернівським районним судом м. Харкова, про зобов'язання Комінтернівського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції повернути ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 386 174,05 грн. З Єдиного реєстру виконавчих проваджень заявнику стало відомо про те, що здійснення виконавчий дій було відкладено у зв'язку з тим, що рішення, на підставі якого було видано виконавчий документ, було оскаржено до суду касаційної інстанції. Заявник зазначав, що постанова про відкладення виконавчих дій на його адресу не надходила. Постановою державного виконавця від 03 квітня 2017 року виконавчі дії знов були відкладені у зв'язку з тим, що Апеляційним судом Харківської області прийнято до провадження заяву про перегляд рішення Апеляційного суду Харківської області від 30 листопада 2015 року за нововиявленими обставинами.

Посилаючись на те, що проведення виконавчих дій неодноразово безпідставно відкладалось, заявник просив визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця щодо ненадіслання стягувачу постанови від 16 червня 2016 року про відкладення проведення виконавчих дій; визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця щодо невиконання рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова

від 31 липня 2015 року протягом встановленого Законом України

«Про виконавче провадження» строку; зобов'язати державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області ПікулуВ. Ю. невідкладно вчинити всі необхідні дії щодо реального фактичного виконання в повному обсязі рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 31 липня 2015 року.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11 липня

2017 року у задоволенні скарги ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що дії державного виконавця відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження», бездіяльності ним не допущено, а тому відсутні підстави для визнання їх неправомірними.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 27 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, ухвалу суду першої інстанції змінено. Скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Пікули В. Ю. щодо невиконання у передбачений частиною другою статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» строк виконавчого листа № 641/2934/15-ц, виданого Комінтернівським районним судом м. Харкова 22 січня 2016 року на підставі рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова

від 31 липня 2015 року. В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскарження судового рішення, на підставі якого було видано виконавчий лист та відкрито виконавче провадження, у касаційному порядку, а також звернення боржника у виконавчому провадженні до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, не є підставою для відкладення проведення виконавчих дій. Ураховуючи те, що у виконавчому провадженні № 50089623, відкритому постановою державного виконавця

від 03 лютого 2016 року, у передбачений законом строк не забезпечено повне виконання судового рішення, необхідні дії для виконання судового рішення державним виконавцем не здійснено, апеляційний суд визнав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для визнання бездіяльності державного виконавця неправомірною. Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_2 у частині зобов'язання державного виконавця невідкладно вчинити всі необхідні дії щодо виконання судового рішення, апеляційний суд виходив із того, що вжиття заходів примусового виконання рішень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», неупереджене, своєчасне і в повному обсязі вчинення виконавчих дій є обов'язком державного виконавця відповідно до вимог вказаного закону, а тому покладення такого обов'язку судовим рішенням не є належним способом захисту порушеного права заявника.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати оскаржені судові рішення у частині відмови у задоволенні скарги та ухвалити нове рішення у цій частині, яким скаргу задовольнити у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку про відмову у задоволенні скарги про визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця щодо ненадсилання на адресу стягувача копії постанови про відкладення виконавчих дій. Суди необґрунтовано відмовили у задоволенні скарги про зобов'язання державного виконавця вчинити невідкладні дії щодо виконання судового рішення. Заявник не погоджується з висновками апеляційного суду про відмову у стягненні з державної виконавчої служби понесених та документально підтверджених витрат на правову допомогу, оскільки апеляційним судом не витребовувася оригінал квитанції про сплату витрат на правову допомогу.

В іншій частині судові рішення не оскаржується, а тому касаційному перегляду у силу статті 400 ЦПК України не підлягають.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Під час розгляду справи суди встановили, що рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 31 липня 2015 року у справі № 641/2934/15-ц визнано недійсними електронні торги з реалізації квартири АДРЕСА_1, які були проведені державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України

13 лютого 2015 року, а також протокол № 49660, застосовано реституцію у вигляді повернення ОСОБА_2 грошових коштів від продажу квартири, що надійшли на депозитний рахунок Комінтернівського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 30 листопада

2015 року рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова

від 31 липня 2015 року змінено. Зобов'язано Комінтернівський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції повернути ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 386 174,05 грн, перераховані ним 17 лютого 2015 року на депозитний рахунок Комінтернівського відділу державної виконавчої слжуби Харківського міського управління юстиції за придбання квартири АДРЕСА_1 В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

На підставі зазначеного судового рішення 22 січня

2016 року Комінтернівським районним судом м. Харкова було видано виконавчий лист № 641/2934/15-ц, який 26 січня 2016 року разом із заявою про відкриття виконавчого провадження подано ОСОБА_2 до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області.

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 03 лютого 2016 року відкрито виконавче провадження № 50089623.

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 16 червня 2016 року провадження виконавчих дій відкладено до 26 червня 2016 року у зв'язку з оскарженням судових рішень в касаційному порядку.

Постановами державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 21 березня 2017 року

та 03 квітня 2017 року провадження виконавчих дій було відкладено

до 30 березня 2017 року та 14 квітня 2017 року відповідно у зв'язку з подачею Комінтернівським відділом державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області до Апеляційного суду Харківської області заяви про перегляд рішення цього суду від 30 листопада 2015 року за нововиявленими обставинами.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з положеннями статей 447, 451 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутись до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Відповідно до частини другої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, у редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим

Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено,

своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (частина друга статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV).

Право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби органи державної виконавчої служби дозволяли, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням пункту 1 статті 1 Першого протоколу. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції.

Вирішуючи спір, апеляційний суд, встановивши порушення державним виконавцем положень Закону України «Про виконавче провадження», невиконання судового рішення у передбачений законом строк, невчинення дій для виконання рішення суду, передбачених Законом України

«Про виконавче провадження», дійшов помилкового висновку про те, що покладення на державного виконавця обов'язків вжити заходів, необхідних для примусового виконання рішення суду, не є належним способом захисту порушеного права заявника. Зазначений спосіб захисту прямо передбачений частиною другою статті 451 ЦПК України та є ефективним, оскільки спрямований на поновлення прав заявника, реальне виконання протягом розумного строку остаточного судового рішення про стягнення на користь заявника коштів з органу державної влади.

Згідно з частиною другою та третьою статті 412 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для повного або часткового скасування чи зміни рішення за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення; неправильним застосуванням норм матеріального права, яке є підставою для скасування або зміни рішення, вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягає застосуванню.

Оскільки фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повно і всебічно встановлені судами на підставі доказів, досліджених у судовому засіданні, суд касаційної інстанції дійшов висновку про скасування судових рішень та можливість ухвалення нової постанови у частині відмови у задоволенні скарги про зобов'язання державного виконавця вчинити дії щодо виконання судового рішення.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду у частині відмови у задоволенні скарги про зобов'язання державного виконавця вчинити дії щодо виконання судового рішення підлягають скасуванню з ухваленням нової постанови у цій частині про задоволення скарги ОСОБА_2

Доводи касаційної скарги про відмову у задоволенні скарги про визнання протиправною бездіяльності державного виконавця щодо ненадсилання на адресу стягувача постанови про відкладення виконавчих дій від 16 червня 2016 року є необґрунтованими з огляду на те, що у матеріалах справи міститься копія супровідного листа № 50089626/7-п, відповідно до якого на адресу ОСОБА_2 простим поштовим відправленням була направлена постанова про відкладення виконавчих дій від 16 червня 2016 року, а також враховуючи те, що апеляційний суд встановив, що державний виконавець не мав правових підстав для відкладення проведення виконавчих дій. Таким чином, висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні скарги у цій частині є по суті правильними.

За змістом статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать, у тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.

Обґрунтованими є висновки апеляційного суду про відсутність підстав про стягнення з державної виконавчої служби на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 120 грн з наступних підстав.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо).

Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Позивачем не надано належним чином оформлених платіжних документів про оплату послуг на правничу допомогу, які б підтверджували, що ним понесено такі витрати у сумі 5 120 грн, тому апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що заявник не довів реальне понесення судових витрат на правничу допомогу. Додана до скарги незасвідчена копія квитанції № 01-04/05-17 до прибуткового касового ордеру на суму 5 120 грн (а. с. 31) визнана апеляційним судом такою, що не може підтверджувати понесення заявником витрат на правову допомогу у справі.

З урахуванням наведеного, оскаржені судові рішення у частині вирішення вимог скарги про визнання протиправною бездіяльності державного виконавця щодо ненадіслання стягувачу копії постанови про відкладення виконавчих дій, а також відшкодування витрат на правову допомогу є такими, що ухвалено з додержанням норм Закону України «Про виконавче провадження» і процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11 липня 2018 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 27 серпня

2018 року у частині вирішення вимог скарги про відмову у зобов'язанні державного виконавця вчинити дії щодо виконання судового рішення скасувати.

Зобов'язати державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області здійснити всі необхідні та достатні дії для примусового виконання у повному обсязі рішення суду згідно з виконавчим листом, виданим Комінтернівським районним судом

м. Харкова 22 січня 2016 року на підставі рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 31 липня 2015 року у справі № 641/2934/15-ц.

В іншій оскарженій частині ухвалу Комінтернівського районного суду

м. Харкова від 11 липня 2017 року, змінену за результатами апеляційного перегляду, та постанову Апеляційного суду Харківської області

від 27 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта