Історія справи

Постанова

Іменем України

12 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 335/9329/17

провадження № 61-20621св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 07 грудня 2017 року у складі судді Рибалко Н. І. та постанову апеляційного суду Запорізької області від 01 березня 2018 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Воробйової І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення 3 % річних, інфляційних витрат, моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, щорішенням апеляційного суду Запорізької області від 29 січня 2015 стягнуто з ОСОБА_3 на її користь 528 572 грн та судовий збір у сумі 2 823 грн. Відповідач у добровільному порядку рішення суду не виконав, Вознесенівським відділом державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції (далі - Вознесенівський ВДВС Запорізького МУЮ) вжито заходи щодо примусової реалізації майна боржника. 26 липня 2017 року ОСОБА_2 отримала частину боргу у сумі 320 644 грн. Вказувала, що неповернення грошових коштів за рішенням суду, образи та погрози з боку відповідача завдали їй моральної шкоди, які полягали у моральних стражданнях, порушенні душевної рівноваги, погіршення стану здоров'я.

На підставі викладено, ОСОБА_2 просила стягнути з ОСОБА_3 за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України три відсотки річних у розмірі 23 952,15 грн, інфляційні витрати у сумі 219 930,27 грн; відшкодувати моральну шкоду у розмірі 5 000 грн.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 07 грудня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 01 березня 2018 року рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 07 грудня 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК України підставою застосування вказаної норми відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Відповідач добровільно не виконав грошове зобов'язання, що призвело до застосування процедури примусового виконання. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та три відсотки річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

24 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судами встановлено, що рішенням апеляційного суду Запорізької області від 29 січня 2015 року з ОСОБА_3 стягнуто на користь ОСОБА_2 528 572 грн та судовий збір в сумі 2 823 грн. Це рішення набрало законної сили.

Постановою державного виконавця Орджонікідзевського ВДВС Запорізького МУЮ Стратій О. С. від 25 лютого 2015 року відкрито виконавче провадження за виконавчим листом, виданим Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя 12 лютого 2015 року, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 528 572 грн та судового збору в сумі 2 823 грн.

Відповідно до акта в.о. начальника Вознесенівського ВДВС Запорізького МУЮ Харченко О. Г. від 26 червня 2017 року стягувачу ОСОБА_2 передано у власність 47/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 на загальну суму 320 644,80 грн.

Предметом позову у цій справі є стягнення на підставі статті 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих за невиконання грошового зобов'язання щодо відшкодування матеріальних збитків і моральної шкоди, підтверджених вироком суду, тобто судовим рішенням.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або не грошовим.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.

Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Отже, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Отже, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Вказане свідчить, що грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

Проте місцевий суд на зазначені вище вимоги закону уваги не звернув; дійшов помилкового висновку, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання, зокрема стаття 625 ЦК України.

Вказана правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року (провадження № 14-16цс18).

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не усунув у межах своїх повноважень допущених місцевим судом недоліків, не сприяв всебічному та повному дослідженню доказів, не навів обґрунтованих висновків, тому безпідставно залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі не можливо.

Позовні вимоги про стягнення трьох процентів річних, інфляційних витрат - як способу захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів та за користування відповідачем утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, взаємно пов'язані з позовними вимогами про стягнення моральної шкоди, тому судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Оскільки судами порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема не досліджено зібрані у справі докази, а суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому немає правових підстав для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень.

Таким чином, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 07 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 01 березня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді С. Ю. Мартєв

В. В. Пророк

І. М. Фаловська

С. П. Штелик