Історія справи

Постанова

Іменем України

12 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 2-175/687/17-ц

провадження № 61-35774св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Укртелеком»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2017 року у складі судді Петешенкової М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 14 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» судові рішення, ухвалені судами апеляційної інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в касаційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (далі - ПАТ «Укртелеком») про відшкодування моральної шкоди, завданої актом дискримінації права на захист споживача.

Позовна заява мотивована тим, що 12 серпня 2005 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Укртелеком» укладений договір про надання послуг електрозв'язку.

У грудні 2016 року позивач направив на адресу ПАТ «Укртелеком» лист про розірвання вказаного договору у зв'язку з відсутністю потреби в отримані послуг електрозв'язку. Однак, листом від 28 грудня 2016 року ПАТ «Укртелеком» повідомив ОСОБА_2 про те, що надіслана заява про відмову від наданих телекомунікаційний послуг не має безперечних доказів та впевненості, що вона написана саме абонентом - власником особового рахунку, з яким укладено договір про надання послуг. Запропоновано заповнити заяву, зразок якої додається до відповіді. Також зазначено, що заяви про відключення телекомунікаційних послуг задовольняються при відсутності заборгованості за послуги. Тому позивачу запропоновано сплатити остаточний рахунок за надані телекомунікаційні послуги.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_2 просив суд стягнути з ПАТ «Укртелеком» на його користь моральну шкоду у розмірі 12 000 000 грн та зобов'язати відповідача спростувати твердження про позивача, що він має борг за надані телекомунікаційні послуги.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 27 квітня 2017 року (у складі судді Озерянської Ж. М.) позовну заяву ОСОБА_2 визнано неподаною та повернуто позивачу на підставі статті 121 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи).

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 01 березня 2017 року позовну заяву залишено без руху і надано строк для виправлення недоліків позовної заяви. Зокрема, необхідно було подати до суду у встановлений строк позовну заяву, що буде оформлена відповідно до вимог статей 119, 120 ЦПК (у редакції, чинній на момент звернення до суду з позовом) та документ про сплату судового збору. Оскільки у встановлений строк вимоги ухвали суду від 01 березня 2017 року позивач не виконав, суд на підставі частини другої статті 121 ЦПК України

(у редакції, чинній на момент постановлення ухвали суду) визнав позовну заяву ОСОБА_2 неподаною та повернув позивачу.

Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_2 оскаржив її в апеляційному порядку.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 липня

2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху у зв'язку з несплатою судового збору у розмірі, передбаченому Законом України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час розгляду справи).

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 вересня

2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2017 року визнано неподаною та повернуто заявнику.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2017 року залишено апеляційну скаргу без руху. Скаржник зазначену ухвалу апеляційного суду отримав

09 серпня 2017 року, проте вимоги апеляційного суду не виконав, а саме не сплатив судовий збір, тому наявні правові підстави для застосування вимог статей 121, 297 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи).

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 звільнений від сплати судового збору на підставі статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» та пункту 6-1 статті 5 Закону України «Про судовий збір»

(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), які передбачають пільги зі сплати судового збору.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року у відкритті касаційного провадження в частині оскарження ухвали Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2017 року відмовлено на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи). У частині оскарження ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2017 року касаційне провадження відкрито та надано строк для подання заперечень.

У грудні 2017 року ПАТ «Укртелеком» подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що ухвала апеляційного суду є законною і обґрунтованою, тому підстави для її скасування відсутні.

У червні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

Визнаючи апеляційну скаргу неподаною та повертаючи ОСОБА_2, апеляційний суд виходив з того, що на час розгляду справи вказаними пунктом 4 частини другої розділу IV «Прикінцеві положення» Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» та пунктом 6-1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» не передбачені пільги щодо сплати судового збору у даній категорії справ. Враховуючи те, що спеціальним законом, який визначає підстави для звільнення від сплати судового збору та пільги щодо його сплати є Закон України «Про судовий збір», то саме цей Закон підлягає застосуванню. Положеннями статті 5 Закону України «Про судовий збір» не передбачено звільнення споживачів від сплати судового збору.

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.

За основу приймається те, що стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред'явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Відповідно до статті 10 Закону України «Про судовий збір» у частині третій статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., № 7, ст. 84) слова «державного мита» замінені словами «судового збору».

Отже, при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.

Таким чином, порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.

Аналогічний висновок наведений також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 14-57цс18.

Апеляційний суд наведеного не врахував та безпідставно поклав на

позивача, який звернувся до суду за захистом прав споживача, обов'язок зі сплати судового збору та передчасно визнав його апеляційну скаргу неподаною й повернув її заявнику.

Частиною четвертою статті 406 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

За викладених обставин ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2017 року не може вважатись законною і обґрунтованою, тому підлягає скасуванню з переданням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 402, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 вересня

2017 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді С. Ю. Мартєв

В. В. Пророк

І. М. Фаловська

С. П. Штелик