Постанова КЦС ВП від 12.06.2020 року

Друк

Пошук

496

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

касаційний цивільний суд верховного суду ( КЦС ВП )

Історія справи

Державний герб України

Постанова

Іменем України

12 червня 2020 року

м. Київ

справа № 2-7259/11

провадження № 61-16674св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2016 року у складі судді Кудрявцевої Т. О. та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2018 року в складі колегії суддів:Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Максюта Ж. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування.

Позовна заява обґрунтована тим, що вона перебувала з ОСОБА_2 в зареєстрованому шлюбі з 30 жовтня 1971 року, даний шлюб було розірвано рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровска від 19 липня 2011 року.

Під час шлюбу за спільні сімейні кошти ними було придбано багато об`єктів рухомого та нерухомого майна, серед яких 55/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 та розташоване на земельній ділянці за тією ж адресою, право власності на будинок та земельну ділянку оформлено на ОСОБА_2 .

У 2011 році ОСОБА_2 повідомив її про свої наміри ініціювати судовий процес про розірвання шлюбу, після чого вона почала займатися процедурою розподілу спільного майна подружжя ОСОБА_1 , у зв`язку з чим лише у 2011 році дізналася про те, що її чоловік ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_3 договір дарування.

Посилаючись на те, що ніякої домовленості про розпорядження спільним майном, зокрема щодо безоплатної передачі права власності на спірне домоволодіння, ними як подружжям досягнуто не було, укладання договору про безоплатну передачу у власність третьої особи об`єкту нерухомого майна, яке має значну вартість та знаходилось у її з чоловіком ОСОБА_2 спільній сумісній власності, є правочином, укладеним не на користь та не в інтересах подружжя, оскільки в результаті укладення такого договору її родина взагалі не отримала нічого замість спірного домоволодіння, а ОСОБА_2 ввів її в оману під час отримання від неї згоди, оскільки вона була впевнена, що підписує документи про згоду на відчуження майна їхніми сусідами та не читала текст підписаних документів.

З урахуванням уточнення позовних вимог, просила суд визнати недійсним договір дарування 55/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 серії ВМК № НОМЕР_2 , укладений 09 жовтня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 598.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2016 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2018 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що на час посвідчення спірного правочину було вірно встановлено дійсні наміри ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з`ясована відсутність заперечень щодо кожної з умов договору дарування, з`ясовано чи розуміють вони значення умов договору та його правових наслідків для кожного з них, на підтвердження однакового розуміння умов договору та їх правових наслідків отримав від сторін договору їх підписи, а тому відсутні підстави для визнання спірного договору дарування недійсним.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 2-7259/11, витребувано її з Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 14 квітня 2020 року справу передано ОСОБА_5 .

Узагальнені доводи касаційної скарги

У квітні 2018 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неповно з`ясовано всі фактичні обставини справи та не враховано, що ОСОБА_2 ввів в оману ОСОБА_1 щодо природи оспорюваного правочину, так і щодо її прав та обов`язків, як співвласника спірного об`єкту нерухомого майна, який надає згоду саме на безоплатну передачу права власності на користь третьої особи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_1 перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 з 30 жовтня 1971 року, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_3 .

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровска від 19 липня 2011 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.

24 жовтня 2001 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 (тобто під час перебування у зареєстрованому шлюбі із позивачем ОСОБА_1 ) був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Рудкевичем Є. В. та зареєстрований в реєстрі за № 3846, за яким ОСОБА_2 купив 55/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1

Вказане нерухоме майно розташоване на земельній ділянці, право власності на яку було оформлене на ОСОБА_2 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради від 01 березня 2006 року № 116/34.

Відповідно до вищевказаного договору купівлі-продажу право власності на зазначену частину домоволодіння також зареєстроване за ОСОБА_2

09 жовтня 2009 року між відповідачами по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кулінічем А. С. та зареєстрований в реєстрі за № 598, відповідно до якого ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_3 прийняла в дар 55/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 15 цього договору, відчуження 55/100 частин домоволодіння відбувається за письмовою згодою дружини дарувальника - ОСОБА_1 .

Відповідно до письмової заяви ОСОБА_1 від 09 жовтня 2009 року, посвідченої приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кулінічем А. С. 09 жовтня 2009 року, зареєстрованої в реєстрі за № 597, ОСОБА_1 , що перебуває в шлюбі з ОСОБА_2 надає свою згоду чоловіку ОСОБА_2 на дарування ОСОБА_3 55/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , яке придбане під час шлюбу.

На підставі цього договору дарування за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на зазначену частину вказаного домоволодіння, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 24197104 від 20 жовтня 2009 року, технічним паспортом на це майно.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положеннями частини другої статі 389 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 60 Сімейного кодексу України (надалі - СК України) закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України).

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Наведене узгоджуються з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) у яких Верховний Суд відійшов від правових висновків, викладених у постановах від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі № 6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16, у яких Верховний Суд України дійшов висновку про те, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Відступаючи від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у наведених вище справах, Велика Палата Верховного Суду вказала правочин суперечить принципу рівності як майнових прав подружжя, так і рівності прав співвласників, власність яких є спільною сумісною, без визначення часток, та вважала, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Згода подружжя на вчинення іншим з подружжя правочину є за своєю правовою природою окремим одностороннім правочином, що має бути укладений письмово. У матеріалах справи наявна копія письмової заяви ОСОБА_1 від 09 жовтня 2009 року, посвідченої приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кулінічем А. С. 09 жовтня 2009 року, зареєстрованої в реєстрі за № 597, з якої вбачається, що ОСОБА_1 , що перебуває в шлюбі з ОСОБА_2 надає свою згоду чоловіку ОСОБА_2 на дарування ОСОБА_3 55/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , яке придбане під час шлюбу.

У вказаній заяві ОСОБА_1 зазначила, що такий правочин відповідає інтересам їх сім`ї та погоджується з тим, щоб умови договору дарування визначалися її чоловіком самостійно, укладання цього договору відповідає їх спільному волевиявленню.

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що спірний будинок придбаний за час перебування сторін у шлюбі, а отже є спільною сумісною власністю подружжя, правочин вчинено за згоди ОСОБА_1 , дійшов обґрунтованого висновку, що відсутні підстави, передбачені статтею 230 ЦК України, для визнання правочину недійсним.

Доводи ОСОБА_1 , наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. З огляду на те, що судом касаційної інстанції рішення не змінюється та не ухвалюється нове рішення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2016 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун

М. Є. Червинська