Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.03.2018 року у справі №582/1131/17

Постанова

Іменем України

12 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 582/1131/17-ц

провадження № 61-10763св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д.Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Хоружівка»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, який діє через представника ОСОБА_5, на постанову Апеляційного суду Сумської області від 26 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Кононенко О. Ю., Ткачук С. С.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Хоружівка» (далі - ТОВ Агрофірма «Хоружівка») про розірвання договору оренди землі.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 31 березня 2017 року до нього перейшло право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Гринівської сільської ради Недригайлівського району Сумської області, після смерті його батька - ОСОБА_6.

Вказана земельна ділянка на підставі договору оренди землі від 01 квітня 2007 року була передана його батьком в оренду ТОВ Агрофірма «Хоружівка».

У пункті 40 цього договору сторони погодили, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи є підставою для розірвання договору.

Як новий власник земельної ділянки він бажає самостійно обробляти її та розпоряджатися на власний розсуд, про що повідомив орендаря, який добровільно повертати земельну ділянку відмовляється.

На підставі вказаного, ОСОБА_4 просив суд розірвати договір оренди землі від 01 квітня 2007 року, укладений між ОСОБА_6 і ТОВ Агрофірма «Хоружівка».

Рішенням Недригайлівського районного суду Сумської області від 28 вересня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Розірвано договір оренди земельної ділянки загальною площею 3,5060 га (рілля), укладений між ОСОБА_6 і ТОВ Агрофірма «Хоружівка» 01 квітня 2007 року, та зареєстрований у Недригайлівському відділі Сумської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України» за № 040763206788.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до частини четвертої статті 32 Закону України «Про оренду землі» перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі. Пунктом 40 договору оренди землі від 01 квітня 2007 року сторонами погоджено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору, тому вимоги позивача про розірвання цього договору є обґрунтованими, оскільки до нього в порядку спадкування перейшло право власності на цю ділянку, яку він бажає обробляти самостійно.

Постановою Апеляційного суду Сумської області від 26 грудня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ Агрофірма «Хоружівка» задоволено. Рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 28 вересня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ Агрофірма «Хоружівка» судовий збір у розмірі 704,00 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що зміст договору оренди землі від 01 квітня 2007 року сторони визначили на основі Типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2004 року № 220.

У пункті 40 цього договору зазначено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої сторони, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є (не є ) підставою для зміни умов або розірвання договору.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03 березня 2004 року № 220 визначення та погодження цього пункту повинно здійснюватися шляхом закреслення непотрібного, зокрема слова «є» або словосполучення «не є», що сторонами не зроблено.

Таким чином, апеляційний суд вважав, що сторонами умова договору про його розірвання у зв'язку з переходом права власності на земельну ділянку до іншої особи не погоджена, отже підлягають застосуванню положення частини четвертої статті 32 Закону України «Про оренду землі».

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що сторони не визначили і не узгодили умови договору оренди землі про його розірвання, у разі переходу права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи.

Так, сторони при укладенні договору оренди землі можуть відступити від Типової форми цього договору, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2004 року № 220. При цьому невідповідність укладеного договору оренди землі Типовій формі не є самостійною підставою для визнання цього договору недійсним.

Стверджує, що апеляційним судом не надано належної оцінки положенням пункту 40 договору оренди землі з точки зору правопису, зокрема, правил пунктуації, оскільки словосполучення «не є» у цьому пункті зазначено в дужках, тобто є другорядним, а слово «є» при написанні не визначено розділовими знаками, тобто є головним. Вказане свідчить, що сторони у цьому пункті погодили, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої сторони є підставою для розірвання договору.

У березні 2018 року ТОВ Агрофірма «Хоружівка» подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що зміст договору оренди землі від 01 квітня 2007 року сторони погодили на основі Типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2004 року № 220, тому зміст пункту 40 цього договору щодо можливості розірвання договору у зв'язку з переходом права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, повинен бути погоджений шляхом закреслення словосполучення «не є», або слова «є». Оскільки сторони вказаних дій не вчинили, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 32 Закону України «Про оренду землі», якою визначено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для розірвання договору, оскільки інше умовами договору оренди землі від 01 квітня 2007 року сторонами не погоджено.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Частиною четвертою статті 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Сторони зміст договору оренди землі від 01 квітня 2007 року визначили на основі Типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2004 року № 220.

У пункті 40 цього договору зазначено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої сторони, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є (не є ) підставою для зміни умов або розірвання договору. Постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2004 року № 220 передбачено, що погодження цього пункту відбуваються сторонами шляхом закреслення непотрібного, однак положення цього пункту закреслень не містять.

Встановивши, що сторонами договору не передбачена можливість його розірвання у зв'язку з переходом права власності на орендовану земельну ділянку, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що відповідно до положень частини четвертої статті 32 Закону України «Про оренду землі» позовні вимоги ОСОБА_4 задоволенню не підлягають.

Доводи касаційної скарги, що апеляційний суд не надав оцінки положенням спірного пункту договору з точки зору правопису висновків судів не спростовуються, оскільки зміст договору повинен бути чітким і не викликати двозначного або протилежного тлумачення його умов сторонами договору. Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2004 року № 220 чітко визначено порядок погодження положень цього пункту.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, який діє через представника ОСОБА_5, залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Сумської області від 26 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк