Історія справи

Постанова КЦС ВП від 11.10.2023 року у справі №753/20114/20
Постанова КЦС ВП від 11.10.2023 року у справі №753/20114/20
Постанова КЦС ВП від 11.10.2023 року у справі №753/20114/20
Постанова КЦС ВП від 11.10.2023 року у справі №753/20114/20

Постанова

Іменем України

11 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 753/20114/20

провадження № 61-4994св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» Караченцева Артема Юрійовича,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 рокуу складі колегії суддів: Борисової О. В., Левенця Б. В., Ратнікової В. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» (далі - ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на ліквідацію ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» Караченцева А. Ю. про визнання договорів банківського вкладу нікчемними із застосуванням наслідків нікчемності.

Позов мотивований тим, що між ОСОБА_1 і ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» було укладено ряд договорів банківського вкладу.

23 червня 2015 року Правління Національного банку України (далі - НБУ) прийняло постанову, якою ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» віднесено до категорії неплатоспроможних, а 21 травня 2019 року ухвалено рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію фінансової установи. На підставі зазначених рішень Фонд розпочав процедуру з виведення банку

з ринку, яка триває.

Зазначав, що він отримав 200 000,00 грн, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», однак основна сума заборгованості не сплачена.

Посилався на те, що він неодноразово звертався до банку усно та письмово

з вимогою видати грошові кошти, однак вказані вимоги були проігноровані.

Позивач зазначав, що укладені з ним договори банківських вкладів підлягають визнанню нікчемними з підстав, визначених частиною першою статті 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність», пунктом 9 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки банк не мав права залучати вклади на таку суму коштів; укладення договорів призвело до збільшення витрат, пов`язаних

з виведенням банку з ринку.

Вказував, що зобов`язання за укладеними договорами банківських вкладів банк не виконав: після закінчення строку дії договорів, переважна більшість яких припадала на 2015 рік, банк в односторонньому порядку відмовився повертати кошти вкладнику.

Крім того, позивач указував, що він у червні 2019 року звертався з письмовою заявою до уповноваженої особи Фонду, у якій просив визнати укладені угоди нікчемними, відповідно до його компетенції, однак листом від 02 липня

2019 року № 101 позивача повідомлено, що уповноважена особа Фонду не має повноважень визнавати договори нікчемними.

ОСОБА_1 просив визнати договори банківського вкладу від 07 жовтня

2014 року № 67-в-17/1478; 08 січня 2015 року № 67-в-17/1397; 10 березня

2015 року № 67-в-17/1401; 10 березня 2015 року № 67-в-17/1402; 10 березня 2015 року № 67-в-17/1403; 10 березня 2015 року № 67-в-17/1404; 18 березня 2015 року № 67-в-17/1416; 18 березня 2015 року додаткову угоду № 1 до договору № 67-в-17/1416; 14 березня 2015 року № 67-в-17/1448; 03 червня

2015 року № 67-в-17/1397; 10 червня 2015 року додаткову угоду № 1 до договору № 67-в-17/1397; 03 червня 2015 року № 67-в-17/1398, укладені між ним і ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива», нікчемними із застосуванням наслідків нікчемності. Зобов`язати уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» Караченцева А. Ю. вчинити дії щодо застосування наслідків нікчемності до вказаних договорів банківського вкладу.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06 липня

2021 року позов задоволено.

Визнано договори банківського вкладу від 07 жовтня 2014 року

№ 67-в-17/1478; 08 січня 2015 року № 67-в-17/1397; 10 березня 2015 року

№ 67-в-17/1401; 10 березня 2015 року № 67-в-17/1402; 10 березня 2015 року

№ 67-в-17/1403; 10 березня 2015 року № 67-в-17/1404; 18 березня 2015 року

№ 67-в-17/1416; 18 березня 2015 року додаткову угоду № 1 до договору

№ 67-в-17/1416; 14 квітня 2015 року № 67-в-17/1448; 03 червня 2015 року

№ 67-в-17/1397; 10 червня 2015 року додаткову угоду № 1 до договору

№ 67-в-17/1397; 03 червня 2015 року № 67-в-17/1398, укладені між

ОСОБА_1 і ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива», нікчемними із застосуванням наслідків нікчемності.

Зобов`язано уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» Караченцева А. Ю. вчинити дії щодо застосування наслідків нікчемності до договорів банківського вкладу від: 07 жовтня 2014 року

№ 67-в-17/1478; 08 січня 2015 року № 67-в-17/1397; 10 березня 2015 року

№ 67-в-17/1401; 10 березня 2015 року № 67-в-17/1402; 10 березня 2015 року

№ 67-в-17/1403; 10 березня 2015 року № 67-в-17/1404; 18 березня 2015 року

№ 67-в-17/1416; 18 березня 2015 року додаткову угоду № 1 до договору

№ 67-в-17/1416; 14 квітня 2015 року № 67-в-17/1448; 03 червня 2015 року

№ 67-в-17/1397; 10 червня 2015 року додаткову угоду № 1 до договору

№ 67-в-17/1397; 03 червня 2015 року № 67-в-17/1398, укладені між

ОСОБА_1 і ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива», на підставі частини першої статті 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність», пункту 9 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки банк після віднесення його до категорії проблемних продовжував укладати договори банківських вкладів з фізичними особами. Зокрема, з позивачем оскаржувані договори було укладено всупереч постанові Правління НБУ від 25 грудня 2014 року № 858/БТ: укладаючи

з позивачем оскаржувані депозитні договори, банк залучив кошти фізичних осіб, які перевищують п`ять відсотків капіталу банку, що є порушенням частини першої статті 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 20 грудня 2021 року заяву ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 липня 2021 року залишено без задоволення.

Постановою Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року апеляційну скаргу Фонду з ринку задоволено.

Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 липня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із відсутності підстав для віднесення спірних правочинів до нікчемних.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 28 березня

2023 року судові витрати, понесені Фондом зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на заочне рішення Дарницького районного суду

м. Києва від 06 липня 2021 року у розмірі 15 765,00 грн компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

06 квітня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,

у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від

28 лютого 2023 року та залишити в силі заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 липня 2021 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач не мав поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Заявник звертає увагу, що відповідач пропустив річний строк з дня складення повного тексту судового рішення. Норми пункту 9 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» на час проведення тимчасової адміністрації набуло чинності та мали бути застосовані при виявленні нікчемних правочинів. Позивач відповідно до частини першої статті 15 ЦК України має право на звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Аргументи інших учасників справи

29 червня 2023 року Фонд подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від

28 лютого 2023 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Дарницького районного суду м. Києва.

18 липня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

07 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 і ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» укладено договір банківського вкладу № 67-в-17/1478, за умовами якого банк прийняв на депозитний рахунок грошові кошти в розмірі 155 000,00 грн строком до 12 жовтня 2015 року з нарахуванням 25,5 % річних.

08 січня 2015 року між ОСОБА_1 і ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» укладено договір банківського вкладу № 67-в-17/1397, за умовами якого банк прийняв на депозитний рахунок грошові кошти в розмірі 100 000,00 грн строком до 13 січня 2016 року з нарахуванням 24,5 % річних.

10 березня 2015 року між ОСОБА_1 і ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» укладено договір банківського вкладу № 67-в-17/1401, за умовами якого банк прийняв на депозитний рахунок грошові кошти в розмірі 100 000,00 грн строком до 12 червня 2016 року з нарахуванням 25 % річних до 14 березня 2016 року, а після настання вказаної дати - 3 % річних.

10 березня 2015 року між ОСОБА_1 і ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» укладено договір банківського вкладу № 67-в-17/1402, за умовами якого банк прийняв на депозитний рахунок грошові кошти в розмірі 50 000,00 дол. США строком до 12 червня 2016 року з нарахуванням 11 % річних до 14 березня

2016 року, а після настання вказаної дати - 2 % річних.

10 березня 2015 року між ОСОБА_1 і ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» укладено договір банківського вкладу № 67-в-17/1403, за умовами якого банк прийняв на депозитний рахунок грошові кошти в розмірі 50 000,00 дол. США строком до 12 червня 2016 року з нарахуванням 11 % річних до 14 березня

2016 року, а після настання вказаної дати - 2 % річних.

10 березня 2015 року між ОСОБА_1 і ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» укладено договір банківського вкладу № 67-в-17/1404, за умовами якого банк прийняв на депозитний рахунок грошові кошти в розмірі 30 000,00 дол. США строком до 12 червня 2016 року з нарахуванням 11 % річних до 14 березня

2016 року, а після настання вказаної дати - 2 % річних.

14 квітня 2015 року між ОСОБА_1 і ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» укладено договір банківського вкладу № 67-в-17/1448, за умовами якого банк прийняв на депозитний рахунок грошові кошти в розмірі 5 044,00 дол. США строком до 17 липня 2016 року з нарахуванням 11 % річних до 18 квітня

2016 року, а після настання вказаної дати - 2 % річних.

03 червня 2015 року між ОСОБА_1 і ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» укладено договір банківського вкладу № 67-в-17/1397, за умовами якого банк прийняв на депозитний рахунок грошові кошти в розмірі 200,00 дол. США строком до 14 січня 2016 року з нарахуванням 10,5 % річних до 30 листопада 2015 року, а після настання вказаної дати - 2 % річних.

10 червня 2015 року між ОСОБА_1 і ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» укладено додатковий договір № 1 до договору банківського вкладу

№ 67-в-17/1397 від 03 червня 2015 року, за умовами якого позивач поповнив вклад на 1 400,00 дол. США, після чого сума договору становить

1 600,00 дол. США.

18 березня 2015 року між ОСОБА_1 і ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» укладено договір банківського вкладу № 67-в-17/1416, за умовами якого банк прийняв на депозитний рахунок грошові кошти в розмірі 100,00 євро строком до 11 квітня 2016 року з нарахуванням 10,5 % річних до 12 січня 2016 року,

а після настання вказаної дати - 1 % річних.

18 березня 2015 року між ОСОБА_1 і ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» укладено додатковий договір № 1 до договору банківського вкладу

№ 67-в-17/1416 від 18 березня 2015 року, за умовами якого позивач поповнив вклад на 20 000,00 євро, після чого сума договору становить 20 100,00 євро.

03 червня 2015 року між ОСОБА_1 і ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» укладено договір банківського вкладу № 67-в-17/1398, за умовами якого банк прийняв на депозитний рахунок грошові кошти в розмірі 200,00 євро строком до 14 січня 2016 року з нарахуванням 10 % річних до 14 січня 2016 року,

а після настання вказаної дати - 1 % річних.

Постановою Правління НБУ від 25 грудня 2014 року № 858/БТ «Про віднесення ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» до проблемних» віднесено банк до категорії проблемних.

На підставі постанови Правління НБУ від 23 червня 2015 року № 408 «Про віднесення ПАТ «КБ «Фінансова компанія» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду 23 червня 2015 року прийняла рішення № 121 про запровадження з 24 червня 2015 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Фінансові ініціативи».

На підставі рішення Правління НБУ від 21 травня 2019 року № 352-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива», яким відкликано банківську ліцензію від 11 жовтня 2011 року № 219,

і рішення виконавчої дирекції Фонду від 22 травня 2019 року № 1268 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» та делегування повноважень ліквідатора банку» в ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» розпочато процедуру ліквідації.

Фонд виплатив позивачу гарантовану суму відшкодування у розмірі

200 000,00 грн.

Кредиторські вимоги позивача акцептовані в сумі 4 407 866,68 грн до реєстру вимог кредиторів ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» згідно із заявою позивача від 12 червня 2019 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає.

Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків

з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до статті 3 цього Закону Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Аналіз функцій Фонду, викладених

у статтях 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить про те, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов`язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.

Згідно зі статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд (уповноважена особа) зобов`язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Відповідно до частини третьої статті 38 цього Закону правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без установлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк до дня визнання банку неплатоспроможним узяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних

з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 цього Закону, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін відповідно до вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Така позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, в її постановах від 16 травня 2018 року у справі

№ 910/24198/16 (провадження № 12-15гс18), від 04 липня 2018 року у справі

№ 819/353/16 (провадження № 11-163апп18), від 05 грудня 2018 року

у справі № 826/23064/15 (провадження № 11-1080апп18), від 27 лютого

2019 року у справі № 826/8273/16 (провадження № 11-775ас18) та від

04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

У цій справі жодної із перелічених у частині третій статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» підстав для віднесення спірних правочинів до нікчемних, позивач не довів.

Установивши, що жодної із зазначених у частині третій статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» підстав для віднесення спірних правочинів до нікчемних позивач не довів, апеляційний суд зробив правильний висновок про відсутність підстав для віднесення спірних правочинів до нікчемних.

Аргументи заявника про те, що відповідач пропустив річний строк на апеляційне оскарження, є безпідставними, оскільки відповідно до частини четвертої статті 287 ЦПК України строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи. Разом з тим згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE,

№ 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, апостанови Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року - без змін, оскільки підстав для її скасування немає.

З огляду на те що Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов