Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.05.2019 року у справі №297/907/18

Постанова

Іменем України

05 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 297/907/18

провадження № 61-9655св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 09 серпня 2018 року у складі головуючого судді Фейір О. О. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Кожух О. А., Джуги С. Д., Куштана Б. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування позовних вимог зазначало, що 16 липня 2008 року між Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" (далі - ЗАТ "ОТП Банк"), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк"), та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № ML-805/039/2008, згідно з яким відповідач отримала кредит в розмірі 21 822,50 доларів США зі сплатою 5,49% річних строком до 16 липня 2021 року, у забезпечення якого між банком та ОСОБА_2 того ж дня був укладений договір поруки № SR-805/039/2008.

Відповідно до договорів купівлі-продажу кредитного портфелю та відступлення прав вимоги від 26 листопада 2010 року ПАТ "ОТП Банк" відступило на користь товариства право вимоги щодо кредитного договору № ML-805/039/2008 та договору поруки № SR-805/039/2008 від 16 липня 2008 року.

Посилаючись на те, що взяті на себе зобов'язання позичальник належним чином не виконує, унаслідок чого станом на 26 березня 2018 року виникла заборгованість за кредитним договором в розмірі 610 181,19 грн, з яких 21 531,17 доларів США, що еквівалентно 565 526,47 грн - залишок заборгованості за кредитом, 1 700,13
доларів США, що еквівалентно 44 654,72 грн, проценти за користування кредитом, ТОВ "ОТП Факторинг Україна" просило стягнути вказану заборгованість з відповідачів в солідарному порядку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 09 серпня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано пропуском строку позовної давності позивачем при зверненні до суду з даним позовом, про застосування якої заявлено відповідачами.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено частково. Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 09 серпня 2018 року в частині вирішення вимог про стягнення з ОСОБА_1 нарахованих відсотків за період з 01 жовтня 2009 року по 26 березня 2018 року та в частині солідарного стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя ОСОБА_2 змінено, у задоволенні вказаних позовних вимог відмовлено за безпідставністю. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що 01 вересня 2009 року позичальник ОСОБА_1 отримала досудову вимогу ПАТ "ОТП Банк" про дострокове повне погашення кредиту протягом тридцяти днів з дня отримання такої вимоги, унаслідок чого банк змінив строк виконання зобов'язань за кредитним договором, з якого погашення боргу вже не відбувається щомісячними платежами відповідно до графіку платежів, а підлягає сплаті всією сумою у визначений банком строк. Таким чином заборгованість за кредитним договором, що нарахована до 01 жовтня 2009 року не підлягає стягненню у зв'язку з пропуском строку позовної давності, оскільки ТОВ "ОТП Факторинг Україна" подало до суду позов про стягнення заборгованості за кредитним договором у квітні 2018 року, поза межами трирічного строку позовної давності, який сплив 01 жовтня 2012 року, - з урахуванням закінчення тридцятиденного строку з моменту отримання відповідачем вимоги банку про дострокове повернення кредиту, належних і допустимих доказів щодо переривання строку позовної давності позивачем не надано.

Крім того, в силу вимог право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. ТОВ "ОТП Факторинг Україна" вимог про стягнення коштів відповідно до частини 2 статі 625 ЦК України не заявляло, а відтак відсутні підстави для стягнення нарахованих процентів за користування кредитними коштами після зміни банком строку виконання зобов'язання, а саме з 01 жовтня 2010 року.

Також, ТОВ "ОТП Факторинг Україна" не скористалось своїм правом протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання пред'явити вимоги до поручителя, а тому в силу вимог частини 4 статті 559 ЦК України, порука ОСОБА_2 припинилася, й відповідно вимоги до нього про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У травні 2019 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" через свого представника Кравчука М. В., подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували судову практику та помилково відмовили у задоволенні позовних вимог, не врахувавши, що перебіг позовної давності стосовно кожного чергового платежу у межах строку кредитування згідно з частиною 5 статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу, а відтак мали частково задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором, яка підлягає сплаті з врахуванням того, що дата остаточного повернення кредиту визначена в договорі - 16 липня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У поданих в січні 2020 року відзивах, ОСОБА_1, ОСОБА_2 просять касаційну скаргу ТОВ "ОТП Факторинг Україна", яка є необґрунтованою та безпідставною, залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення, які ухвалені із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, залишити без змін, оскільки сторони кредитного договору врегулювали питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такого повернення коштів, чим скористався банк надіславши боржнику вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту, чим змінив строк виконання основного зобов'язання на 01 жовтня 2009 року, а з даним позовом позивач звернувся лише в квітні 2018 року, тобто через дев'ять років, пропустивши строк позовної давності, про застосування якої відповідачами було заявлено в суді першої інстанції відповідне клопотання.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ТОВ "ОТП Факторинг Україна" здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій частині та рішення апеляційного суду - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що 16 липня 2008 року між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № ML-805/039/2008, згідно з яким відповідач отримала кредит в розмірі 21 822,50 доларів США зі сплатою 5,49% річних строком до 16 липня 2021 року.

Для забезпечення належного виконання позичальника за цим договором, того ж дня між банком та був укладений договір поруки № SR-805/039/2008.

27 серпня 2009 року ПАТ "ОТП Банк" направило на адресу ОСОБА_1 досудову вимогу про дострокове погашення кредиту в повному обсязі протягом тридцяти календарних днів з дати отримання даної вимоги, а саме 21 531,17 доларів США - суму кредиту, 1 612,23 доларів США - суму процентів за користування кредитом, 2 418,20 грн - пені за порушення строків повернення кредиту та сплати відсотків, 75 грн - суму штрафів.

Дану вимогу відповідач ОСОБА_1 отримала 01 вересня 2009 року, що підтверджується повідомлення про вручення поштового відправлення.

26 листопада 2010 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" були укладені договори купівлі-продажу кредитного портфелю та відступлення права вимоги, згідно яких ПАТ "ОТ Банк" відступило право вимоги на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна", зокрема щодо кредитного договору № ML-805/039/200 та договору поруки № SR-805/039/2008 від 16 липня 2008 року.

Звертаючись до суду з даним позовом, ТОВ "ОТП Факторинг України" посилаючись на неналежне виконання позичальником зобов'язань щодо своєчасного й повного погашення кредиту, унаслідок чого виникла заборгованість, просило стягнути в солідарному порядку з відповідачів, як боржника так і поручителя суму заборгованості за кредитним договором № ML-805/039/200 від 16 липня 2008 року в розмірі 610 181,19 грн, з яких 21 531,17 доларів США, що еквівалентно 565 526,47
грн - залишок заборгованості за кредитом, 1 700,13 доларів США, що еквівалентно 44 654,92 грн, проценти за користування кредитом.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з статтею 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У частині 1 статті 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилом статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи.

У зобов'язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб'єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов'язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов'язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов'язку.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов'язання, яким є строк виконання зобов'язання у повному обсязі (кінцевий строк повернення кредиту й платежів за ним) або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Якщо кредитор змінює на підставі частини 2 статті 1050 ЦК України строк виконання основного зобов'язання, позовна давність обчислюється від цієї дати.

Відповідно до вимог частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України.

При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов'язання до настання строку виконання, визначеного договором.

За правилами частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до Статтею 1050 ЦК України.

За змістом частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Ураховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року справа № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року справа № 310/11534/13 та від 31 жовтня 2018 року справа № 202/4494/16.

Таким чином кредитор, який згідно вимог частини 2 статті 1050 ЦК України змінив строк виконання кредитного договору, після цього має право лише на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів, передбачених договором.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно з положеннями частини 4 статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виниклих правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, враховуючи аргументи та доводи сторін у справі, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для застосування позовної давності в частині позовних вимог про стягнення заборгованості в межах строку кредитування, який змінено банком шляхом дострокової вимоги повернення усієї суми кредиту.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в іншій частині, суд апеляційної інстанції, правильно застосувавши положення статей 625, 1050 ЦК України, дійшов вірного висновку про те, що первісний кредитор ПАТ "ОТП Банк" використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, й з часу отримання позичальником дострокової вимоги настав строк виконання договору в повному обсязі і право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилося, а тому вимога нового кредитора ТОВ "ОТП "Факторинг Україна", до якого в силу вимог статті 514 ЦК України перейшли права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, про стягнення з боржника процентів, нарахованих після зміни строку виконання основного зобов'язання є необґрунтованими і задоволенню не підлягають. Вимог про стягнення з відповідачів сплати встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, а також трьох процентів річних від простроченої суми на підставі положень статті 625 ЦК України ТОВ "ОТП Факторинг Україна" не заявляло.

Також є правильним висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до поручителя, оскільки ПАТ "ОТП Банк" використало право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, тобто, такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови виконання основного зобов'язання на 01 жовтня 2009 року, а до суду з цим позовом до поручителя позивач звернувся лише у квітні 2018 року, зі спливом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання, визначених частиною 4 статті 559 ЦК України, що є підставою для припинення поруки.

З урахуванням викладеного не заслуговують на увагу аргументи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами норм матеріального права та наявності підстав для стягнення з відповідачів частини заборгованості за кредитним договором, яка підлягає сплаті з врахуванням дати остаточного повернення кредиту, визначеної кредитним договором, а саме 16 липня 2021 року, оскільки кредитор надіславши позичальнику досудову вимоги про дострокове повернення усієї суми кредиту, змінив строк виконання основного зобов'язання на 01 жовтня 2009 року, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Інші доводи касаційної скарги не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

З огляду на вищевикладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Ухвалені у справі судове рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанова апеляційного суду відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанова апеляційного суду - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" залишити без задоволення.

Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 09 серпня 2018 року у незміненій частині та постанову Закарпатського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко