Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 361/155/21

провадження № 61-3612св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області в складі судді Сердинського В. С. від 05 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Гуля В. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С. від 22 лютого 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , в якому просила:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу садового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 04 липня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Л. А., зареєстрований в реєстрі за №625;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2041 га, кадастровий номер 3221282801:02:014:0137, місце розташування якої: АДРЕСА_1 , укладений 04 липня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Л.А., зареєстрований в реєстрі за № 626;

- скасувати запис №32257320 від 04 липня 2019 року про державну реєстрацію права власності на садовий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 ;

- скасувати запис №32257508 від 04 липня 2019 року про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,2041 га, кадастровий номер 3221282801:02:014:0137, місце розташування якої: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 ;

- стягнути з відповідачів на її користь понесені судові витрати.

В обгрунтування позову зазначала, що 04 липня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договори купівлі-продажу нерухомого майна, садового будинку та земельної ділянки, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Л. А. (договір купівлі-продажу садового будинку зареєстрований в реєстрі за № 625, земельної ділянки - за №626).

Предметами договорів є садовий будинок загальною площею 715,70 кв.м., житлова площа 253, 9 кв.м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1), реєстраційний номер об?єкта 421122232212, та земельна ділянка, на якій він розташований, за адресою: АДРЕСА_1), кадастровий номер 3221282801:02:014:0137, площа земельної ділянки 0,2041 га з цільовим призначенням: для індивідуального садівництва, реєстраційний номер об?єкта 421133732212.

04 липня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Л. А. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності №32257320 на вказаний садовий будинок та запис про право власності №32257508 на вказану земельну ділянку за ОСОБА_3

Вказувала на те, що 14 вересня 2017 року вона позичила ОСОБА_5 , чоловіку ОСОБА_2 , гроші у розмірі 8 937 000 грн зі строком повернення до 14 грудня 2017 року.

Оскільки позичені кошти у встановлений договором позики строк ОСОБА_5 їй не повернув, у листопаді 2018 року вона звернулася до Голосіївського районного суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_5 та його дружини ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики (борговою розпискою).

За вказаним позовом Голосіївським районним судом міста Києва було відкрито провадження у цивільній справі №752/24638/18.

12 лютого 2019 року судом постановлено ухвалу про забезпечення позову, якою накладено арешт на земельну ділянку площею 0,2041 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1), кадастровий номер - 3221282801:02:014:0137, та на садовий будинок, що розташований на цій земельній ділянці, за адресою: АДРЕСА_1).

Ухвалою Голосіївського районний суду м. Києва від 27 лютого 2019 року справу №752/24638/18 передано за підсудністю до Дарницького районного суду міста Києва, а ухвалою суду від 27 лютого 2019 року у цій справі скасовано заходи забезпечення позову.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 04 березня 2020 року у справі №752/24638/18, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 липня 2020 року та постановою Верховного Суду від 20 січня 2021 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено та стягнуто солідарно із ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 14 вересня 2017 року у розмірі 8 937 000 грн та 8 810 грн судових витрат.

Звертала увагу на те, що вказане рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 березня 2020 року не виконане до цього часу через відсутність у боржників майна, у тому числі, у зв`язку з укладеними вищевказаними фіктивними договорами купівлі-продажу задля уникнення сплати боргу та виконання судового рішення.

На підставі викладеного просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 вересня 2023 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу садового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 04 липня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Любов`ю Анатоліївною, зареєстрований в реєстрі за №625.

Скасовано запис від 04 липня 2019 року №32257320 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на садовий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2041 га, кадастровий номер 3221282801:02:014:0137, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 04 липня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Любов`ю Анатоліївною, зареєстрований в реєстрі за №626.

Скасовано запис від 04 липня 2019 року №32257508 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,2041 га, кадастровий номер 3221282801:02:014:0137, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Вирішено питання судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оспорювані правочини та воля сторін цих правочинів не відповідала зовнішньому її прояву та вони (сторони оспорюваних правочинів) не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином, їх дії з переходу права власності на нерухоме майно вчинені з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 .

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_6 залишено без задоволення. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 вересня 2023 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що місцевий суд встановивши, що оспорювані договори купівлі-продажу, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , спрямовані на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення грошових коштів зі ОСОБА_2 , як солідарного боржника, зробив обґрунтований висновок про визнання договорів купівлі-продажу недійсними та скасування вчинених на їх підставі реєстраційних дій.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У березні 2024 року представник ОСОБА_3 - адвокат Гребеник Ю. В. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують, що в момент укладення спірних договорів існували обмеження на вчинення реєстраційних дій, відсутні докази того, що сторонам спірних договорів було відомо про наявність вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та враховуючи, що ОСОБА_1 мала реальну можливість з 2017 року звернутися до суду за захистом своїх прав, але цього не зробила, факт відчуження майна не порушує права ОСОБА_1 .

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2022 року в справі № 369/8077/19, від 16 червня 2022 року в справі № 754/2738/20, від 14 лютого 2018 року в справі № 379/1256/15-ц, від 08 лютого 2018 року в справі № 756/9955/16-ц та постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року в справі № 6-197цс14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У травні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що ОСОБА_2 , відчужуючи 04 липня 2019 року належне їй на праві власності нерухоме майно на користь ОСОБА_3 , була обізнаною про наявність боргового зобов`язання за договором позики від 17 липня 2017 року перед ОСОБА_1 , строк виконання якого настав ще 14 грудня 2017 року. Судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що ОСОБА_2 станом на 29 грудня 2020 року, тобто через рік та два місці після відчуження садового будинку, продовжила у ньому фактично проживати, що підтверджується рапортом ст. о/у Дарницького УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_7 від 29 грудня 2020 року. Указане свідчить про те, що ОСОБА_2 , як солідарний боржник, який відчужує своє майно на користь третіх осіб, знаючи про наявність боргових зобов`язань на суму понад 8 000 000 грн, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами, оскільки вчиняє оспорювані договори купівлі-продажу, які порушують майнові інтереси кредитора і направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника. При цьому матеріали справи не містять доказів наявності у ОСОБА_2 іншого майна, за рахунок якого вона може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором. Таким чином судами попередніх інстанцій встановлено фактичні обставини, які мають значення для її вирішення.

Узагальнені доводи додаткових пояснень по справі

У липні 2024 року представник ОСОБА_4 - адвокат Пахолок Т. П. подав до Верховного Суду додаткові пояснення по справі, у яких просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові. Зазначає, що позивачкою у цій справі не доведено фіктивності оспорюваного правочину, а тому немає правових підстав для задоволення позовних вимог і визнання договорів недійсними на підставі статті 234 ЦК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № № 361/155/21 з Броварського міськрайонного суду Київської області.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 04 липня 2019 року за ОСОБА_3 зареєстроване право власності на садовий будинок загальною площею 715,70 кв.м, житлова площа 253,9 кв.м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1), реєстраційний номер об?єкта 421122232212, та на земельну ділянку, на якій садовий будинок розташований, за адресою: АДРЕСА_1), кадастровий номер 3221282801:02:014:0137, площа земельної ділянки 0,2041 га з цільовим призначенням: для індивідуального садівництва, реєстраційний номер об?єкта 421133732212.

Підставою для реєстрації права власності були: договір купівлі-продажу садового будинку, серія та номер: 625, виданий 04 липня 2019 року, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Косенко Л. А., та договір купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер: 626, виданий 04 липня 2019 року, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Косенко Л.А.

Так, 14 вересня 2017 року між ОСОБА_1 ОСОБА_5 укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_5 отримав у борг від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 8 937 000 грн. Строк виконання зобов`язання визначено до 14 грудня 2017 року.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що у листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Голосіївського районного суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_5 та його дружини ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики (борговою розпискою).

За вказаним позовом Голосіївським районним судом міста Києва було відкрито провадження у цивільній справі №752/24638/18.

Ухвалою Голосіївського районну суду міста Києва від 12 лютого 2019 року накладено арешт на земельну ділянку площею 0,2041 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1), кадастровий номер - 3221282801:02:014:0137, та на розташований на цій земельній ділянці садовий будинок за адресою: АДРЕСА_1).

Ухвалою Голосіївського районний суду міста Києва від 27 лютого 2019 року справу №752/24638/18 передано за підсудністю до Дарницького районного суду м. Києва.

Ухвалою Голосіївського районний суду міста Києва від 27 лютого 2019 року у цій справі скасовано заходи забезпечення позову.

17 жовтня 2019 року цивільна справа №752/24638/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики була направлена до Дарницького районного суду міста Києва.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 04 березня 2020 року у справі №752/24638/18 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено.

Стягнуто солідарно із ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 14 вересня 2017 року у розмірі 8 937 000 грн та 8 810 грн судових витрат.

Постановою Київського апеляційного суду від 28 липня 2020 року у справі №752/24638/18 рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 березня 2020 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі №752/24638/18 рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2020 року залишено без змін.

19 серпня 2020 року на виконання рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 березня 2020 року у справі №752/24638/18 видано виконавчі листи про примусове виконання рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 березня 2020 року у справі №752/24638/18, які перебувають на виконанні у приватного виконавця Кісельової В.В. (виконавче провадження НОМЕР_1 від 21 вересня 2020 року та виконавче провадження НОМЕР_2 від 21 серпня 2020 року).

На момент розгляду справи рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 березня 2020 року у справі №752/24638/18 не виконане, у тому числі - частково, борг перед позивачем ОСОБА_1 не погашено.

2.Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок про те, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин».

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18).

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) (див. постанову Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) та постанову Верховного Суду від 05 липня 2018 року у справі № 922/2878/17).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Фраудаторним правочином, може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин. Застосування конструкції «фраудаторності» при односторонньому правочинові має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати односторонній правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься те, що внаслідок вчинення одностороннього правочину відбувається унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг майна.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: (1) особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; (2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); (3) враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин)».

Аналогічний за змістом висновок щодо «використання права на зло» зроблено і в постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19 (провадження № 61-6420св21).

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Таким чином боржник не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 369/8077/1914 вересня 2022 року від 14 вересня 2022 року).

Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувати); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 263/16179/18 від 23 червня 2022 року).

Верховний Суд неодноразово формулював висновок про те, що боржник, який вчиняє дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно і зловживає правами стосовно кредитора. Водночас будь-який правочин, вчинений боржником, у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, слід дійти висновку, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.

Судами попередніх інстанцій правильно встановлено те, що ОСОБА_2 , відчужуючи 04 липня 2019 року належне їй на праві власності нерухоме майно на користь ОСОБА_3 , була обізнаною про наявність боргового зобов`язання за договором позики від 14 липня 2017 року перед ОСОБА_1 , строк виконання якого настав ще 14 грудня 2017 року.

Вказане свідчить про те, що ОСОБА_2 , як солідарний боржник, який відчужує своє майно на користь третіх осіб, знаючи про наявність боргових зобов`язань на суму понад 8 000 000 грн, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами, оскільки вчиняє оспорювані договори купівлі-продажу, які порушують майнові інтереси кредитора і направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Окрім наведеного, як судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 станом на 29 грудня 2020 року, тобто через рік та два місяці після відчуження садового будинку, продовжила у ньому фактично проживати, що підтверджується рапортом ст. о/у ССП Дарницького УП ГУ НП у м. Києві Худошина В. від 29 грудня 2020 року.

Також судами попередніх інстанцій враховано, що матеріали справи не містять доказів наявності у ОСОБА_2 іншого майна, за рахунок якого вона може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором. Також відсутні дані, що ОСОБА_2 виконала судове рішення та повернула ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 8 937 000 грн.

Зважаючи на викладене, встановивши, що оспорювані договори купівлі-продажу, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , спрямовані на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення грошових коштів зі ОСОБА_2 , як солідарного боржника, суди попередніх інстанцій зробили обґрунтований висновок про визнання договорів купівлі-продажу недійсними та скасування вчинених на їх підставі реєстраційних дій.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, які викладені у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.

Щодо клопотання про закриття касаційного провадження

Так, ОСОБА_1 надіслала до Верховного Суду клопотання про закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження у справі слід відмовити, оскільки суд касаційної інстанції не знаходить для цього правових підстав. Підстави касаційного оскарження чітко зазначені в ухвалі суду касаційної інстанції від 25 квітня 2024 року про відкриття касаційного провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, і з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій та стосуються переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Частиною третьою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2024 року зупинено виконання рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 вересня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_2 та з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрат по сплаті судового збору в розмірі 13 166,00 грн, а в іншій частині зупинено дію вказаних судових рішень до закінчення касаційного провадження, тому виконання/дія вказаних судових рішень підлягає поновленню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження.

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року залишити без змін.

Поновити виконання/дію рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 вересня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун