Постанова

Іменем України

09 червня 2020 року

м. Київ

справа № 200/18511/14

провадження № 61-16079 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - Дніпровська міська рада;

третя особа - департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Підлужного Василя Михайловича - на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2018 року у складі судді Женеску Е. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2019 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Дніпровської міської ради, третя особа - департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради, про визнання договору про пайову участь недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що між нею та відповідачем було укладено договір про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2012 року № 298. Укладення цього договору було обумовлене майбутнім будівництвом авто мийки. Предметом договору є здійснення оплати забудовником величини пайової участі на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпропетровська шляхом перерахування грошових коштів до спеціального фонду міського бюджету у зв`язку з будівництвом автомийки по АДРЕСА_1 . Величина пайової участі складає 167 004 грн 80 коп.

На етапі погодження проектної документації нею 22 жовтня 2009 року було перераховано до вказаного цільового фонду 19 650 грн 21 коп., тобто сума до сплати у цільовий фонд складає 147 355 грн 59 коп.

Зазначала, що згідно з вимогами Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва, зокрема будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення.

Відповідно до декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 16 квітня 2014 року № ДП 142141060087, цільове призначення об`єкта будівництва за по АДРЕСА_1 - «Зали спортивні інші», код 1265.9 згідно з державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000. Вважала, що у зв`язку із будівництвом об`єкта спортивно-оздоровчого призначення відсутній предмет договору від 26 жовтня 2012 року № 298. Унаслідок відсутності предмета договору, тобто не здійснення будівництва автомийки, що було підставою для виникнення у забудовника обов`язку вчинити певні дії, відсутня умова, встановлена у пункті 1.1 договору, згідно з якою у забудовника виникає обов`язок сплатити суми за вказаним договором, тому вказаний правочин не створює для сторін правових наслідків.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати договір про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2012 року № 298 недійсним, укладений між нею та Дніпропетровської міською радою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент укладення спірний договір відповідав вимогам чинного законодавства України. На момент укладення договору відповідачу була надана документація щодо будівництва позивачем саме автомийки, а не об`єкта спортивно-оздоровчого призначення, тому будь-які порушення прав позивача з боку відповідача відсутні. Навпаки, вбачаються порушення саме позивачем умов спірного договору, а саме пункту 3.2.1, згідно з яким забудовник зобов`язаний здійснити будівництво об`єкта відповідно до погодженої проектно-кошторисної документації з дотриманням будівельних норм і правил.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Підлужного В. М. - залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заявник, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, зазначив лише на порушення судом норм процесуального права, тому апеляційний суд перевіряв законність і обґрунтованість о рішення суду першої інстанції в цих межах.

З матеріалів справи вбачається, що цивільна справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження. Провадження у цій справі відкрито 23 жовтня 2014 року.

Ураховуючи, що справа не відноситься до категорії справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження, заяви представників сторін про заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження були залишені без задоволення, суд першої інстанції обґрунтовано розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, а посилання позивача на те, що розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження є підставною для скасування судового рішення, є безпідставними.

Крім того, посилання заявника на те, що судом порушені правила виключної підсудності, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та направлення справи на новий розгляд до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська, так як відповідно до частини другої статті 378 ЦПК України справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв`язку з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважним причин не заявив про непідсудність.

Убачається, що позовну заяву подавала саме ОСОБА_1 до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська і при розгляді справи судом першої інстанції не заявляла про непідсудність справи цьому суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просила оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, й направити справу на новий судовий розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 200/18511/14 з Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.

У жовтні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до частини другої статті 277 ЦПК України. Суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження за клопотанням позивача. Матеріалами справи підтверджується, що жодних заяв про перехід до розгляду справи у порядку спрощеного провадження позивач або його представник не надавали. В свою чергу, суд в ухвалі від 18 червня 2018 року послався на цю норму ЦПК України, хоча суду достовірно було відомо, що відповідної заяви від позивача не надходило.

Отже, у суду при цих обставинах були відсутні правові підстави для переходу до розгляду справи у порядку спрощеного провадження, оскільки провадження вже було відкрито і жодних заяв від позивача про перехід до розгляду справи у порядку спрощеного провадження не надходило. Отже, судом апеляційної інстанції не було враховано факт розгляду судом першої інстанції в порядку спрощеного письмового провадження справи, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Спір стосується визнання договору щодо нерухомого майна недійсним, яке розташоване в Індустріальному районі м. Дніпра. Отже справа підсудна Індустріальному районному суду м. Дніпропетровська, а, відтак, при відкритті провадження у справі порушені правила виключної підсудності.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 (забудовник) та Дніпропетровською міською радою в особі директора фінансово-економічного департаменту Дробітько І. П. було укладено договір про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпропетровська № 298 (а.с. 10-12, т. 1).

Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору предметом договору є здійснення оплати забудовником величини пайової участі на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпропетровська шляхом перерахування грошових коштів до спеціального фонду міського бюджету у зв`язку з будівництвом автомийки, з урахуванням рішення міської ради від 14 жовтня 2009 року № 30/51, по АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 2.1 договору про пайову участь величина пайової участі становить 167 004 грн 80 коп.

Відповідно до пунктів 3.2.1, 3.2.2 договору забудовник зобов`язаний здійснити будівництво об`єкта відповідно до погодженої проектно-кошторисної документації з дотриманням будівельних норм і правил; перерахувати величину пайової участі у розвитку інфраструктури м. Дніпропетровська, яка визначена пунктом 2.1 договору та відповідним розрахунком, до спеціального фонду міського бюджету на умовах, визначених цим договором.

Згідно з графіком сплати пайової участі забудовником - ОСОБА_1 на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпропетровська у зв`язку з будівництвом автомийки, на дату підписання договору позивачем сплачено 19 650 грн 21 коп., підлягає сплаті до прийняття об`єкта до експлуатації - 147 355 грн 59 коп. (а.с. 13, т. 1).

В матеріалах справи наявна передпроектна пропозиція, яка розглянута містобудівною радою 28 травня 2010 року, по АДРЕСА_1 , згідно з якою проектується будівництво автомийки (а.с. 59-60, т. 1).

Згідно з декларацією про готовність об`єкта до експлуатації від 16 квітня 2014 року № ДП 142141060087, цільове призначення об`єкта будівництва по АДРЕСА_1 - «Зали спортивні інші», код 1265.9, ІІ категорія складності (а.с. 7-9, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 9 частини першої Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень ЦПК, встановлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Зі справи вбачається, що провадження у справі відкрито 23 жовтня 2014 року.

Відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; щодо спадкування; щодо приватизації державного житлового житлового фонду; щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

У пункті 2 частини четвертої 4 статті 277 ЦПК України визначено, якщо відповідач у встановлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Зі справи вбачається, що представниками сторін подавалися заяви про заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, які, відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 277 ЦПК України, були залишені без задоволення (а.с. 206, 254, т. 1).

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що справа не відноситься до категорії справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження, заяви представників сторін про заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження були залишені без задоволення.

Крім того, колегія суддів зазначає, що розгляд справи тривав з жовтня 2014 року, тому сторони не були позбавлені права подати суду докази на обґрунтування, висловити свої доводи та заперечення позиції. Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано розглянув справу справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Також апеляційний суд правильно зазначив, що позовну заяву подавала саме ОСОБА_1 до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська, при розгляді справи судом першої інстанції не заявляла про непідсудність, а відповідно до частини другої статті 378 ЦПК України справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв`язку з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважним причин не заявив про непідсудність.

Інших доводів касаційна скарга не містить, а, відтак, в силу частини першої статті 400 ЦПК України в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Підлужного Василя Михайловича - залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара