Історія справи

Постанова КЦС ВП від 09.04.2025 року у справі №522/953/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 522/953/23

провадження № 61-1373св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

відповідач- ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Подберезської Наталії Валеріївни на постанову Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2023 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Позовна заява ОСОБА_3 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_5 .

У грудні 2022 року позивачка відправила нотаріусу рекомендованим листом заяву про прийняття спадщини після смерті матері.

Постановою приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Дімітрової Т.А. від 20 грудня 2022 року їй відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, оскільки вона пропустила визначений законом строк для прийняття спадщини.

Вказувала на те, що вона з 1989 року мешкає у США. У лютому 2018 року вона видала своєму колишньому чоловіку ОСОБА_6 довіреність щодо опіки над ОСОБА_5 . Оскільки вона тривалий час не могла додзвонитися до матері, ОСОБА_6 у серпні 2019 року поїхав за адресою проживання її матері та дізнався, що ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

21 січня 2019 року нотаріально посвідчений заповіт, згідно з яким її матір заповіла належне їй майно ОСОБА_2 .

Оскільки позивачка є особою з інвалідністю, то має право на обов`язкову частку у спадщині.

07 серпня 2019 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину.

Зазначала, що вона з поважних причин пропустила строк подання заяви про прийняття спадщини, оскільки після звістки про смерть матері вона опинилася у лікарні. У 2020 році у світі був введений карантин для запобігання поширенню коронавірусної хвороби, а потім розпочалося повномасштабне вторгнення росії на територію України.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_3 просив судвизначити їй додатковий строк для подачі заяви про прийняття спадщини за законом, яка відкрилась після смерті матері ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 квітня 2024 року, ухваленим у складі судді Абухіна Р. Д., у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 не надала належних доказів та не довела обставин, які б підтвердили існування об`єктивних перешкод, у зв`язку з якими у неї виникли істотні труднощі для звернення до нотаріуса у встановлений законом строк.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 квітня 2024 року скасовано.

Ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_3 задоволено.

Визначено ОСОБА_3 додатковий строк для подачі заяви про прийняття спадщини за законом, яка відкрилась після смерті матері ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на чотири місяці з дня набрання цією постановою законної сили, тобто з 17 грудня 2024 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції виходив із того, що велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємця і місцем розташування спадкового майна, тривала хвороба спадкоємця ОСОБА_3 , яка призвела до інвалідності останньої та неможливості самостійно пересуватися та обслуговувати себе, а також факт постійного перебування ОСОБА_3 під лікарським наглядом та у лікарській установі,є поважними підставами пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини та є підставою для надання позивачці додаткового строку для прийняття спадщини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У січні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Подберезська Н. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд на підставі недопустимих доказів встановив наявність поважних підстав пропуску позивачкою строку на подання заяви про прийняття спадщини.

У матеріалах справи відсутня будь-яка медична документація, яка підтверджувала б такий фізичний стан позивачки, який спричинив обмеження життєдіяльності настільки, що вона була позбавлена здатності на подання заяви про прийняття спадщини, зокрема поштою.

У матеріалах справи відсутні медичні епікризи стану здоров`я позивачки, офіційні медичні картки, офіційні відомості від лікарів про перенесений позивачкою у 2007 році інсульт та такі його наслідки, які були непереборними обставинами та безспірно заважали подати своєчасно заяву про прийняття спадщини у встановлений законом строк, тобто до 06 серпня 2019 року.

Позивачка обґрунтувала неможливість вчасного звернення до нотаріуса лише голослівним посиланням на перенесений нею інсульт та погіршення стану здоров`я, та надала як доказ довідку некомерційної компанії 501 (с)(3) «Focus Program Inc.» від 20 серпня 2022 року (з апостилем без перекладу від 11 жовтня 2022 року), в якій зазначено про знаходження її під наглядом в цій некомерційній організації та зазначено загальні висловлення щодо стану її здоров`я за відсутності посилання на будь-яку об`єктивну медичну документацію. Також позивачка надала суду лист-підтвердження пільг від 26 липня 2022 року (з апостилем від 11 жовтня 2022 року), а саме: отримання допомоги з інвалідності. Сам по собі факт отримання позивачкою фінансової допомоги з інвалідності не може свідчити на наявність жодних підстав для визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини.

Крім того, позивачка надала суду довідку некомерційної компанії 501 (с)(3) «Focus Program Inc.» від 14 червня 2023 року (з апостилем від 15 червня 2023 року), на яку апеляційний суд посилався як на доказ наявності підстав для визначення додаткового строку.

Апеляційний суд не врахував, що зазначена довідка має суто інформаційний характер, складена та підписана не лікарем, а координатором некомерційної установи та не містить жодного посилання на медичну документацію, встановлений медичний діагноз. Ця установа не є медичною установою, а є бізнес-компанією, документи якої не містять посилання на спроможність надання висновків спеціалістів-лікарів щодо стану здоров`я особи. Згідно з роздруківкою з реєстру компаній штату Мічіган, зазначена бізнес-компанія зареєстрована як тип бізнесу - «Домашня некомерційна корпорація», агентом-резидентом якої є ОСОБА_8 , саме та особа, яка підписала довідку. Жодного посилання на надання медичних послуг не зазначено.

Інших належних та допустимих доказів наявності обставин непереборної сили, а саме значного (чи будь-якого) погіршення здоров`я та перебування у лікарні, які унеможливили звернення ОСОБА_3 до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, матеріали справи не містять.

Апеляційний суд не врахував, що стан здоров`я особи може та повинен доводитися в суді виключно медичною документацією. Тільки належна медична документація може бути врахована судом для висновків про стан здоров`я особи в певний період часу та здатність здійснювати активні дії. Позивачка не надала суду ніякої медичної документації на підтвердження обмеження її життєдіяльності настільки, що вона була позбавлена здатності на подання заяви про прийняття спадщини поштою.

Апеляційний суд на власний розсуд витлумачив долучені немедичні документи та безпідставно дійшов висновку про неможливість позивача фізично пересуватись і рухатись. Водночас апеляційний суд не надав оцінки тому, що позивачка у 2018 році самостійно зверталася до нотаріуса, де була складена та підписана нею особисто довіреність на ОСОБА_6 , а у 2022 році позивачка теж самостійно зверталася до нотаріуса та видала і підписала особисто довіреність на представництво її інтересів адвокатом.

Крім того, згідно з копією Мічиганської ідентифікаційної картки № НОМЕР_1 , яка видана штатом 04 грудня 2021 року на ім`я ОСОБА_3 , позивачка є донором крові, що само по собі ставить під сумнів незадовільний стан її здоров`я.

Безпідставним є посилання апеляційного суду на обставини, викладені в позові щодо періоду з моменту смерті спадкодавця в лютому 2019 року до спливу шестимісячного строку на прийняття спадщини - серпня 2019 року, а саме про необізнаність позивачки про смерть матері, оскільки це не є поважною причиною для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Також апеляційний суд помилково посилався на обставини введення в світі карантинних обмежень, пов`язаних зі світової пандемією коронавірусної хвороби, які були введені в штаті Мічіган США у період з 23 березня 2020 року до 02 березня 2021 року, оскільки непереборні причини пропуску строку на прийняття спадщини повинні існувати та доводитися позивачем саме за період часу від відкриття спадщини до спливу строку на її прийняття.

Апеляційний суд не врахував, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента верховенства права та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а саме відповідача по справі.

Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61- 38298св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61- 6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61- 10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61- 21447св19), від 17 лютого 2022 року у справі № 953/15603/20 (провадження №61-404св22), від 31 серпня 2022 року у справі № 148/2003/20 (провадження № 61-404св22), від 16 листопада 2023 року у справі № 523/4713/19 (провадження № 61-10052св23), від 27 червня 2024 року у справі № 545/480/21 (провадження № 61-14138св23).

Доводи інших учасників справи

У березні 2025 року представник ОСОБА_3 - адвокат Пеленгян М. А. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У квітні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Подберезська Н. В. подала заперечення на відзив.

Ураховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 41-43 постанови від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20), у пунктах 20-22 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22), колегія суддів залишає без розгляду подані відповідачем заперечення на відзив, оскільки такі не передбачені нормами ЦПК України на стадії касаційного провадження, а по суті є штучним поданням доповнень до касаційної скарги поза межами визначеного процесуального строку.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У лютому 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 86 років померла матір позивачки - ОСОБА_5 . Місце смерті - м. Одеса.

За життя, а саме 21 січня 2019 року, ОСОБА_5 склала заповіт, яким заповіла ОСОБА_2 усе наявне у неї майно.

ОСОБА_2 у строк, визначений законом, звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом.

07 серпня 2019 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дімітровою Т. А. на ім`я ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, реєстровий номер 1271, на підставі якого відповідачка успадкувала за заповітом квартиру АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 з 1989 року мешкає у США та є особою з інвалідністю.

У грудні 2022 року ОСОБА_3 направилазасобами поштового зв`язку заяву про прийняття спадщини за законом щодо майна померлої ОСОБА_5 , яка отримана приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дімітровою Т. А. 15 грудня 2022 року. Дійсність підпису заявника засвідчено нотаріусом штату Мічіган, США, 18 серпня 2022 року.

Постановою приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Дімітрової Т. А. від 20 грудня 2022 року ОСОБА_3 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно після смерті ОСОБА_5 , оскільки ОСОБА_3 пропустила строк для прийняття спадщини.

Згідно здовідкою некомерційної компанії 501 (с)(3) «Focus Program Inc.» від 15 червня 2023 року, яка підписана координатором установи, ОСОБА_3 - пацієнтка, яка перебуває під наглядом установи. Через пролежні їй необхідно відвідувати лікарню кожні три місяці для внутрішньовенного лікування антибіотиками. Кожен візит триває від трьох до п`яти днів залежно від тяжкості її стану. ОСОБА_3 знаходиться при здоровому глузді, проте будь-які тривалі завдання, такі як написання листів, тривалі бесіди, прийняття ванни, їй дуже важко виконувати і вони вимагають уваги установи. Крім того, у серпні 2019 року ОСОБА_3 дізналась про смерть матері та у зв`язку зі стресом, викликаним смертю матері, у неї підвищився кров`яний тиск, почалося нерегулярне серцебиття, і через вказані стани вона перебувала у лікарні протягом наступних шести місяців, поки її стан не стабілізувався.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Подберезської Н. В. підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статей 1216 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої та третьої статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини; 2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; 3) ці обставини визнані судом поважними (див. постанову Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 545/1231/23).

Оцінка поважності причин пропуску строку прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 17 серпня 2023 року у справі № 626/274/22, від 10 липня 2024 року у справі № 522/13476/23.

Вирішуючи питання поважності причин пропуску шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються індивідуально в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи (див. постанову Верховного Суду від 07 грудня 2023 року у справі № 548/2415/21).

Головною ознакою поважних причин є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини (постанова Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі № 706/275/22 (провадження № 61-12010св23)).

Не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини: незнання про смерть спадкодавця; юридична необізнаність спадкоємця про порядок прийняття спадщини, похилий вік; непрацездатність; встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, установлення факту проживання однією сім`єю); невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину; відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини; несприятливі погодні умови; перебування в депресії у зв`язку зі смертю спадкодавця, оскільки глибокі душевні страждання через смерть близької чи знайомої людини відчуває переважна більшість людей.

Саме по собі незнання про смерть спадкодавця, без установлення інших об`єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини, не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку.

Таким чином, необізнаність про смерть спадкодавця не є поважною причиною для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15 та, а також у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 27 травня 2020 року у справі № 336/1127/17, від 30 червня 2020 року у справі № 431/5782/17, від 20 вересня 2023 року у справі № 638/16540/20, від 30 вересня 2020 року у справі № 635/4551/18, від 03 березня 2021 року у справі № 145/148/20, від 21 квітня 2022 року у справі № 296/12109/18, від 07 грудня 2022 року у справі № 399/570/21, від 13 квітня 2023 року у справі № 522/17537/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 зазначила, що суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини, позивачка посилалась на те, що їй стало відомо про смерть матері у серпні 2019 року, після чого вона потрапила до лікарні.У 2020 році у світі введений карантин для запобігання поширенню коронавірусної хвороби, а потім розпочалося повномасштабне вторгнення росії на територію України.

У справі, яка переглядається, спадкодавець померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому встановлений законом строк для прийняття спадщини сплив 06 серпня 2019 року.

Верховний Суд України у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16 вказав, що саме по собі незнання про смерть спадкодавця без установлення інших об`єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку.

У постанові від 14 вересня 2016 року в справі № 755/7357/15-ц Верховний Суд України зазначив, що за змістом статті 1272 ЦК України поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини вважаються причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення дій для прийняття спадщини. Якщо у спадкоємця не було перешкод для подання заяви, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визнання додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Вказані висновки Верховного Суду України неодноразово підтримані Верховним Судом, зокрема у постановах від 18 січня 2018 року у справі № 198/476/16-ц, від 12 лютого 2018 року у справі № 712/656/15-ц, від 06 червня 2018 року у справі № 592/9058/17-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 381/4482/16-ц, від 11 листопада 2020 року у справі № 750/262/20, від 29 травня 2024 року у справі № 757/48977/21.

Правозастосовча практика Верховного Суду у подібних правовідносинах є незмінною та усталеною.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що за обставин цієї справи посилання позивачки на необізнаність про смерть спадкодавця не свідчить про поважність причин пропуску встановленого законом строку на прийняття спадщини.

Колегія суддів також враховує, що позивачка, будучи спадкоємцем першої черги за законом (дочкою спадкодавця), не мала об`єктивних перешкод для того, щоб цікавитися життям та долею своєї матері похилого віку.

Відповідно до статті 51 Конституції України повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Вочевидь таке піклування повнолітніх дітей про непрацездатних батьків може знаходити свою реалізацію не тільки у майновій формі, а й через немайнові відносини, зокрема у вигляді любові, поваги та підтримки.

Проживання позивачки в іншій країні не виключало її можливості спілкуватися з матір`ю за допомогою засобів зв`язку та бути обізнаною про обставини її життя та смерті.

Апеляційний суд, посилаючись на перебування позивачки у лікарні з серпня 2019 року протягом шести місяців, не врахував, що оцінка поважності причин пропуску строку прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів погіршення стану здоров`я позивачки саме у період з 06 лютого 2019 року до 06 серпня 2019 року.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачка не довела поважних причин пропуску встановленого законом строку на прийняття спадщини.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції належним чином оцінив подані сторонами докази, правильно встановив обставини справи та застосував норми матеріального права, а апеляційний суд помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції,

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує постанову апеляційного суду і залишає в силі рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню, сплачений ОСОБА_2 за подання касаційної скарги судовий збір у розмірі 2 147,20 грн підлягає стягненню з ОСОБА_3 на її користь.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Подберезської Наталії Валеріївни задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року скасувати, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 квітня 2024 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 2 147,20 грн (дві тисячі сто сорок сім гривень 20 копійок).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець