Історія справи

Постанова КЦС ВП від 08.10.2024 року у справі №333/2527/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 333/2527/22

провадження № 61-7696св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі:Державна казначейська служба України, Головне управління національної поліції в Запорізькій області, Запорізька обласна прокуратура;

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратури на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 лютого 2024 року у складі судді Михайлової А. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 23 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Бєлки В. Ю., Подліянової Г. С.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління національної поліції в Запорізькій області (далі - ГУНП в Запорізькій області), Запорізької обласної прокуратури про стягнення з держави за рахунок коштів державного бюджету України грошові кошти у розмірі 1 635 153 грн 85 коп. в рахунок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Позов мотивований тим, що 30 жовтня 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про кримінальне провадження № 12014080000000353 за частиною першою статті 367 Кримінального кодексу України, 07 жовтня 2016 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру. Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2016 року накладено арешт на майно ОСОБА_1 , а саме квартиру яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 листопада 2016 року відносно ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання. 06 грудня 2016 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014080000000353, складено обвинувальний акт за частиною першою статті 367 КК України та 08 грудня 2016 року направлено для розгляду до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя.

Вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 листопада 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у висунутому обвинуваченні за частиною першою статті 367 Кримінального кодексу України та виправдано за недоведеністю у його діях складу кримінального правопорушення на підставі пункту 3 частини першої статті 373 Кримінально процесуального кодексу України, запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання та арешт майна, накладені ухвалами слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 та 25 листопада 2016 року скасовано. Вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 листопада 2020 року набрав законної сили 31 січня 2022 року. Отже, ОСОБА_1 перебував під слідством та судом із 07 жовтня 2016 року по 31 січня 2022 року, що становить 63 місяці та 25 днів.

Відтак діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду ОСОБА_1 завдано моральної шкоди незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, яка полягає у приниженні його честі та гідності, втрати соціального статусу, погіршення психологічного стану. Довготривале перебування під слідством і судом призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків позивача, негативно вплинуло на стосунки з оточуючими людьми, вимагало від нього додаткових і тривалих зусиль для організації свого життя, що завдало йому значної моральної шкоди, яка відповідно до положень чинного законодавства підлягає відшкодуванню. ОСОБА_1 зазнав сильної психологічної травми та перебуває у депресивному стані, у позивача суттєво погіршилися відносини із родиною та оточуючими.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 23 квітня 2024 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 452 270 грн на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суди виходили з того, що внаслідок незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень та необґрунтованого кримінального переслідування позивачу завдано моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув на підставі виправдувального вироку Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 листопада 2020 року, який набрав законної сили 31 січня 2022 року.

ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом в період з 07 жовтня 2016 року (дата повідомлення про підозру) до 31 січня 2022 року (дата набрання виправдувальним вироком законної сили), тобто 63 місяці та 25 дні.

Таким чином згідно статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня 2024 року встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 7 100 грн. Відтак судами попередніх інстанцій зроблено висновок, що відшкодування позивачу моральної шкоди не може бути меншим ніж 452 270 грн, виходячи з розрахунку: 7 100 гривень х 63 місяців + 25 дні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2024 року засобами поштового зв`язку Запорізька обласна прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила змінити оскаржені судові рішення та зменшити стягнутий розмір моральної шкоди на користь ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України, у відповідності до приписів абзацу 3 статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік».

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 523/13423/16-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 522/17164/16, від 06 листопада 2019 року у справі № 905/2419/18, від 29 січня 2020 року у справі № 214/1543/15-ц, від 25 лютого 2020 року у справі № 920/503/19, від 06 квітня 2020 року у справі № 661/246/17, від 25 січня 2023 року у справі № 333/146/21, від 01 березня 2023 року у справі № 751/4400/21, у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вважає, що відсутній висновок Верховного Суду, щодо застосування абзацу 3 статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у взаємодії із статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в частині визначення розміру моральної шкоди, у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2024 року відкрито касаційне провадження в справі та витребувано її матеріали із Комунарського районного суду м. Запоріжжя.

12 серпня 2024 року справа № 333/2527/22 надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій є необґрунтованими, прийнятими з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а тому підлягають зміні. Станом на дату подання цієї касаційної скарги відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування абзацу З статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у взаємодії зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в частині визначення розміру моральної шкоди, розрахованої виходячи з мінімальної заробітної плати у розмірі 7 100 грн, визначеної абзацом 1 статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», а не спеціально визначеної для такого розрахунку суми у абзаці З Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у розмірі 1 600 грн.

У постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 523/13432/16-ц, від 06 квітня 2020 року у справі № 661/246/17, від 25 січня 2023 року у справі № 333/146/21 зазначено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи. Таким чином, мінімальний розмір заробітної плати, який береться в основу розрахунку моральної шкоди, визначається станом на момент ухвалення рішення судом першої інстанції. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) та у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі №214/1543/15-ц. Тобто, поняття «станом на час розгляду справи судом» відноситься до судового процесу і вказує на те, яка інформація або які обставини були відомі суду на момент вирішення справи. Це може включати докази, свідчення, аргументи сторін, зміни законодавства та інші матеріали, які розглядаються судом при ухваленні рішення. Слід зауважити, що з 01 січня 2024 року введено нове правове регулювання розміру мінімальної заробітної плати, а саме - згідно абзацу 3 статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», який застосовує розрахункову величину для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600 грн.

Крім того, касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, а справа має виняткове значення та становить значний суспільний інтерес, оскільки згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень судами першої інстанції тільки у період з 01 січня 2024 року по 30 квітня 2024 прийнято понад 220 судових рішень у спорах про відшкодування моральної шкоди, пов`язаної зі стягненням значних коштів з Державного бюджету України внаслідок незаконного притягнення осіб до кримінальної відповідальності. Крім того, на розгляді в судах різних інстанцій перебувають 5 цивільних справ із аналогічним предметом спору, у яких Запорізька обласна прокуратура є відповідачем у справі та в яких суди по різному застосовують приписи статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік». Тобто, розгляд цієї справи судом касаційної інстанції розвиватиме право, оскільки наявність чіткої правової позиції щодо застосування положень абзацу З статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», яким введено нове правове регулювання розміру мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600 грн, у взаємозв`язку з статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої, громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» сприятиме однаковому тлумаченню закону та правильному його застосуванню при вирішенні спорів у подібних правовідносинах, що знаходяться на розгляді у судах різних інстанцій.

Відтак фундаментальне значення справи для формування єдиної правозастосовної практики полягає в уніфікації і стандартизації принципів та підходів до розв`язання правових питань. Це сприяє забезпеченню однакового розуміння та застосування права у всіх сферах життя суспільства, що робить систему правосуддя більш прозорою, ефективною та надійною. Відповідно, така єдина правозастосовна практика сприяє зміцненню правової держави, розвитку демократії та захисту прав і свобод громадян.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2024 року ГУНП в Запорізькій області подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанції прийнято не об`єктивно, всебічно не досліджено обставини справи, які мають суттєве значення для вирішення норм матеріального та процесуального права, судами не вірно надано оцінку доказам, наданим на підтвердження позиції відповідача, що призвело до ухвалення не законного судового рішення. Заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 є не обґрунтованими та не містять підтвердження в матеріалах справи. Оскільки в обґрунтуванні відшкодування моральної шкоди, необхідне повне доведення незаконності дій або бездіяльності службової особи. Тобто, вимоги повинні мати обґрунтоване підтвердження і підкріплені належними доказами. Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, що беззаперечно доводить наявність психоемоційних станів, що містили б будь-які медичні висновки та свідчили б про причинно-наслідковий зв`язок між емоційним сприйняттям реальності ОСОБА_1 та перебуванням під кримінальним переслідуванням. Позивачем не надано а ні виписки з лікарні, а ні підтвердження звернення до приватних психологів чи проходження спеціальних реабілітаційних тренінгів. Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

Відтак ГУНП в Запорізькій області вважає рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 лютого 2024 рокута постанову Запорізького апеляційного суду від 23 квітня 2024 року необґрунтованими прийнятими без застосування норм матеріального права, а тому підлягають скасуванню з винесенням нового судового рішення, яким в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 30 жовтня 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про кримінальне провадження № 12014080000000353 за частиною першою статті 367 Кримінального кодексу України. По зазначеному вище кримінальному провадженню 07 жовтня 2016 року відносно ОСОБА_1 винесено повідомлення про підозру.

Ухвалою судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2016 року по справі № 335/12718/16-к клопотання старшого слідчого Слідчого управління ГУНП в Запорізькій області Кревенко Є. М., погоджене прокурором відділу прокуратури Запорізької області Яцентюк З. В, задоволено і накладено арешт на майно позивача, а саме квартиру яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 листопада 2016 року по справі № 335/12243/16-к клопотання старшого слідчого Слідчого управління ГУНП в Запорізькій області Кревенко Є. М., погоджене прокурором відділу прокуратури Запорізької області Яцентюк З. В., задоволено і застосовано відносно позивача запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.

06 грудня 2016 року відносно позивача у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014080000000353, складено обвинувальний акт за частиною першою статті 367 Кримінального кодексу України та 08 грудня 2016 року прокуратурою Запорізької області за вих. № 04/2/4-1757-14 направлено для розгляду до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя. Таким чином, позивач обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 367 Кримінального кодексу України.

Вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 листопада 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у висунутому обвинуваченні за частиною першою статті 367 Кримінального кодексу України та виправдано за недоведеністю у його діях складу кримінального правопорушення на підставі пункту 3 частини першої статті 373 Кримінально процесуального кодексу України; запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання та арешт майна накладені ухвалами слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 та 25 листопада 2016 року скасовано.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 31 січня 2022 року апеляційну скаргу прокурора відділу Запорізької обласної прокуратури Яцентюк З. В. залишено без задоволення, а вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 листопада 2020 року залишено без змін.

Отже, ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 07 жовтня 2016 року по 31 січня 2022 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга Запорізької обласної прокуратуризадоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини перша-друга статті 1176 ЦК України).

Згідно з нормами статей 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом № 266/94-ВР, виникає, зокрема, у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

У наведених статтею першою цього Закону № 266/94-ВРвипадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; суми, сплачені громадянином у зв`язку наданням йому юридичної допомоги; моральна шкода (стаття 3 Закону).

У статті 4 Закону № 266/94-ВРпередбачено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У справі, що переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 07 жовтня 2016 року (дата повідомлення про підозри) до 31 січня 2022 року (дата набрання виправдувальним вироком законної сили відносно ОСОБА_1 залишено без змін), тобто 63 місяці та 25 дні.

Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності та справедливості.

Оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», № 68490/01, § 62).

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону № 266/94-ВРрозмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що внаслідок незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень та необґрунтованого кримінального переслідування позивачу завдано моральної шкоди, право на відшкодування якої він набув на підставі виправдувального вироку Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 листопада 2020 року, який набрав законної сили 31 січня 2022 року. ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом в період з 07 жовтня 2016 року (дата повідомлення про підозру) до 31 січня 2022 року (дата набрання виправдувальним вироком законної сили), тобто 63 місяці та 21 день.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня 2024 року встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 7 100 грн.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).

З урахуванням терміну перебування позивача під слідством мінімальний гарантований законодавцем розмір компенсації моральної шкоди складає 452 270 грн, виходячи з такого розрахунку: (7 100 грн х 63 місяці) + ((7 100 грн: 30 днів)) х 21 день).

Водночас, з урахуванням характеру й глибини заподіяних ОСОБА_1 страждань, тривалості перебування його під слідством та судом, а також приймаючи до уваги, характер застосованих до позивача запобіжних заходів, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про доцільність відшкодування заподіяної позивачці моральної шкоди в розмірі 452 270 грн, що на переконання Верховного Суду відповідає принципам розумності та справедливості.

Доводи касаційної скарги про те, що розмір відшкодування має визначатися із грошової суми у розмірі 1 600 грн., яка визначена Законом України «Про Державний бюджет на 2024 рік» Верховний Суд відхиляє, оскільки Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах. Зміни до статті 13 Закону № 266/94-ВРзаконодавцем не вносилися і його норми не передбачають визначення розміру відшкодування із розрахункової величини, визначеної будь-яким іншим законом, зокрема, Законом України «Про Державний бюджет України», отже розрахункова величина грошової суми у розмірі 1 600 грн не може бути застосована до спірних правовідносин.

З приводу доводів ГУНП в Запорізькій областівикладених у відзиві на касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратури відносно того, що позивач мав довести наявність причинно-наслідкового зв`язку з між протиправними діями/бездіяльності прокуратури та наявністю негативних наслідків для нього, Верховний Суд відхиляє, оскільки за змістом положень Закону № 266/94-ВРпідставою для відшкодування моральної шкоди є перебування під слідством та судом особи, факт невинуватості якої встановлено в зв`язку з ухваленням виправдувального вироку або закриття кримінального провадження з реабілітуючих підстав. При цьому згідно з усталеною практикою суду касаційної інстанції ухвалення окремого судового рішення про визнання дій прокуратури неправомірними не вимагається.

Також безпідставними є доводи ГУНП в Запорізькій областівикладені у відзиві на касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратури про те, що позивач не довів факт заподіяння йому моральної шкоди, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів у справі, проте касаційний суд не наділений повноваженнями досліджувати докази та надавати їм оцінку. Верховний Суд діючи у межах повноважень та порядку, визначених частиною першою статті 400 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Запорізькою обласною прокуратурою не наведено доводів щодо порушення застосування судами норм матеріального права процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин справи та надання належної правової оцінки наявним на підтвердження їх доведеності доказам, а її незгода із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржених судових рішень.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судами попередніх інстанції не враховано висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 523/13423/16-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 522/17164/16, від 06 листопада 2019 року у справі № 905/2419/18, від 29 січня 2020 року у справі № 214/1543/15-ц, від 25 лютого 2020 року у справі № 920/503/19, від 06 квітня 2020 року у справі № 661/246/17, від 25 січня 2023 року у справі № 333/146/21, від 01 березня 2023 року у справі № 751/4400/21, у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги в цілому зводяться до незгоди заявника з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставинами справи та наданою ними оцінкою доказів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 лютого 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 23 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара