Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.03.2019 року у справі №318/910/17

Постанова

Іменем України

02 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 318/910/17

провадження № 61-48604 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк";

представник позивача - Якушев Сергій Олександрович;

відповідач - ОСОБА_1;

представник відповідача - адвокат Шипілова Світлана Володимирівна;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Запорізького апеляційного суду від 13 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Кухаря С. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), яке у подальшому змінило назву на акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 13 вересня 2013 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (без номера), за яким позичальник отримала кредит в сумі 6 200 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами, які викладені на банківському сайті http://privatbank. ua/terms/pages/70/, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, про що свідчить підпис відповідача у заяві.

Банк свої зобов'язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі, натомість відповідач свої обов'язки належним чином не виконує, у зв'язку із чим станом на 31 березня 2017 року виникла заборгованість по кредитному договору у сумі 78 482,17 грн, з яких: 5 802,04 грн - заборгованість за кредитом; 64 766,69 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 3 700 грн - заборгованість за пенею та комісією, 500 грн - штраф (фіксована частина), 3 713,44 грн - штраф (процентна складова).

Ураховуючи викладене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № б/н від 13 вересня 2013 року у розмірі 78 482,17 грн, а також понесені судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 10 травня 2018 року у складі судді Васильченка В. В. у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судової бухгалтерської експертизи у розмірі 6 190 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність у ОСОБА_1 заборгованості у зазначеному у розрахунку банку розмірі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 13 листопада 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено.

Рішення Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 10 травня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 78 482,17 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що факт укладення між сторонами кредитного договору від 13 вересня 2013 року підтверджується анкетою-заявою про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, відповідно до якої ОСОБА_1 надала свою згоду на те, що підписана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між нею та банком договір про надання банківських послуг. На виконання умов договору відповідач 13 вересня 2013 року отримала кредитну картку "Універсальна", що підтверджується фото ОСОБА_1, зафіксованого за допомогою WEB-камери. Розмір заборгованості за договором підтверджено наданими банком розрахунком та банківською випискою про рух коштів по картковому рахунку, з якої убачається, що остання користувалась кредитною карткою шляхом зняття готівки з кредитної картки та поповнення кредитної картки власними коштами. Розмір заборгованості за кредитним договором відповідачем не спростовано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 липня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 318/910/17 із Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області.

У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про укладення кредитного договору та отримання відповідачем грошових коштів. Вказує, що підписання анкети-заяви не є доказом укладання між сторонами кредитного договору та виникнення кредитних зобов'язань. Умови та правила надання банківських послуг у ПриватБанку, затверджені наказом від 06 березня 2010 року, а також Тарифи банку не містять підпису відповідача про ознайомлення з ними, тому ці документи не можна вважати складовою частиною кредитного договору. Позивачем не надано первинних бухгалтерських документів (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), які б свідчили про отримання та часткове погашення відповідачем кредиту. Наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру заборгованості, оскільки банком не доведено укладання кредитного договору з дотриманням передбаченої законом форми.

Зазначала, що 13 вересня 2013 року ОСОБА_1 дійсно отримала банківську картку, але нею не користувалась, грошові кошти за цією карткою не отримувала та, відповідно, заборгованість за кредитом не погашала. Вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, у зв'язку з тим, що доводи скарги є безпідставними, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду є мотивованим, законним й ґрунтується на належних та допустимих доказах, судом апеляційної інстанції вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Позивачем надало достатньо доказів на підтвердження отримання ОСОБА_1 грошових коштів та існування між сторонами кредитних правовідносин, зокрема, підписану відповідачем анкету-заяву від 13 вересня 2013 року, виписку по рахунку та розрахунок заборгованості. Відповідач погодилася з тим, що підписана нею заява разом з Умовами та правилами складає між нею і банком договір про надання банківських послуг.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 13 вересня 2013 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено договір б/н, відповідно до якого остання отримала кредит в розмірі 6 200 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

У заяві зазначено, що відповідач згодна з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з договором про надання банківських послуг до його укладання та погодилась з виконанням Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті банку.

Видача платіжної картки підтверджується фото ОСОБА_1, зафіксованого за допомогою WEB-камери, та не заперечувалася позичальником.

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 31 березня 2017 року становить 78 482,17 грн і складається із: 5 802,04 грн - заборгованості за кредитом; 64 766,69 грн - заборгованості по процентах за користування кредитом; 3 700 грн - заборгованості за пенею та комісією, 500 грн - штрафу (фіксована частина), 3 713,44 грн - штрафу (процентна складова).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції відповідає не в повній мірі.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом частиною 1 статті 633 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1 , 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до частиною 1 статті 1050 ЦК України.

Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 13 вересня 2013 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за процентами на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі її розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 13 вересня 2013 року, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 30 днів пільгового періоду", "Універсальна, 55 днів пільгового періоду", "Універсальна Contract", "Універсальна Gold" та витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом № СП-2010-256 від 06 березня 2010 року, як невід'ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов та правил надання банківських послуг розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів) у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (http://privatbank. ua/terms/pages/70/), неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (13 вересня 2013 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (11 травня 2017 року), тобто, кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов та правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретний зміст запропонованих відповідачу Умов та правил надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов та правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що була встановлена на час укладення із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних умов кредитного договору.

При цьому, згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що відповідає встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору, оскільки вони не підписані та не визнаються позичальником, а також з урахуванням того, шо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою.

Умови та правила надання банківських послуг, які містяться в матеріалах справи, не визнаються відповідачем, не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 13 вересня 2013 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищевказані обставини, відмовляючи у задоволенні позову у частині стягнення процентів за користування кредитним коштами, пені, комісії та штрафів суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 ПАТ КБ "ПриватБанк" дотримався вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції на зазначене увагу на звернув та дійшов неправильного висновку у частині задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по процентах за користування кредитом - 64 766,69 грн, заборгованості за пенею та комісією - 3 700 грн, штрафу (фіксована частина) - 500 грн, штрафу (процентна складова) - 3 713,44
грн, як таких, що передбачені договором.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема, статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив.

Колегія суддів зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 13 вересня 2013 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Ураховуючи, що фактично отримані та використані позичальником грошові кошти не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за основною сумою кредиту у розмірі 5 802,04 грн, розмір якої підтверджено розрахунком банку та банківською випискою по картковому рахунку і не спростовано відповідачем, оскільки банк має право вимагати захисту своїх прав шляхом зобов'язання боржника до виконання обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

За правилами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції у частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитними коштами, пені, комісії та штрафів підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції у цій частині. В іншій частині постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 1 , 10 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Розмір понесених сторонами судових витрат документально підтверджено, а саме: позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги на загальну суму 4 000 грн, відповідачем сплачено судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 3 200 грн та витрати на оплату експертизи у розмірі 6 190 грн.

У зв'язку із частковим задоволенням касаційної скарги, з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору, понесені відповідачем за подання касаційної скарги, та витрати по експертизі пропорційно до задоволених вимог за вирахуванням відповідної частини витрат по сплаті судового збору, понесених позивачем при поданні позову та апеляційної скарги.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 13 листопада 2018 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" процентів за користування кредитом у розмірі 64 766,69 грн, пені та комісії у розмірі 3 700 грн, штрафу (фіксована частина) - 500 грн штрафу (процентна складова) - 3 713,44 грн, судового збору у розмірі 4 000 грн скасувати.

Рішення Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 10 травня 2018 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" процентів за користування кредитом у розмірі 64 766,69 грн, пені та комісії у розмірі 3 700
грн, штрафу (фіксована частина) - 500 грн штрафу (процентна складова) - 3 713,44
грн залишити в силі.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 13 листопада 2018 року в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" заборгованості за кредитом у розмірі 5 802,04 грн залишити без змін.

Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1) судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 2 667 (дві тисячі шістсот шістдесят сім) грн 92 коп. та витрати за проведення експертизи у розмірі 5 732 (п'ять тисяч сімсот тридцять дві) грн 66 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович