Історія справи

Постанова КЦС ВП від 08.02.2023 року у справі №607/8238/20
Постанова КЦС ВП від 08.02.2023 року у справі №607/8238/20

Постанова

Іменем України

08 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 607/8238/20

провадження № 61-16372св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті», відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 листопада 2020 року в складі судді Грицай К. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року в складі колегії суддів Ходоровського М. В., Сташківа Б. І., Хоми М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (далі - ТОВ «Порше Мобіліті») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 15 травня 2013 року № 50008675 (далі також - кредитний договір, договір кредиту) та судових витрат.

Позовна заява мотивована тим, що 15 травня 2013 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 50008675. Відповідно до його умов позивач надав відповідачу кредит у розмірі 268 700,46 грн, що було еквівалентно на дату укладення кредитного договору 32 957,25 доларів США, на строк до 15 травня 2018 із змінною процентною ставкою, для придбання автомобіля марки «Volkswagen», модель - СС, номер кузова - НОМЕР_1 , 2013 року випуску, об`єм двигуна - 1 968,00 куб. см. ОСОБА_1 прийняла кошти та зобов`язалася належним чином їх використати і повернути позивачу кредит у повному обсязі, сплатити проценти за користування ним, а також інші платежі відповідно до умов договору кредиту. Сторони погодили, що усі платежі за договором кредиту повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовується до еквіваленту суми кредиту в доларах США, відповідно до пункту 1.3. загальних умов кредитування. Пунктом 1.4.2. зазначених умов сторони узгодили, що повернення кредиту здійснюється відповідачем у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту, яким передбачено щомісячну сплату чергових платежів на відповідну дату поточного місяця.

За пунктом 1.6. загальним умов кредитування, виконання зобов`язання ОСОБА_1 за цим кредитним договором забезпечується заставою майна, відповідно до укладеного між сторонами договору застави транспортного засобу № 50008675 від 28 травня 2013 року, за яким ОСОБА_1 було передано у заставу ТОВ «Порше Мобіліті» автомобіль марки «Volkswagen», модель - СС, номер кузова - НОМЕР_1 , 2013 року випуску, об`єм двигуна - 1 968,00 куб. см, із заставною вартістю - 358 267,28 грн. Для забезпечення виконання грошових зобов`язань позивачем перед відповідачем, поручителем ОСОБА_1 виступив ОСОБА_2 згідно з договором поруки.

У зв`язку з систематичним невиконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору, 03 квітня 2015 року позивачем було направлено їй вимогу (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором, яка не була задоволена.

З метою захисту своїх прав, ТОВ «Порше Мобіліті» у жовтні 2015 року звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу в рахунок звернення стягнення на предметі застави (справа № 607/17248/15-ц).

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 серпня 2017 року у справі № 607/17248/15-ц позовні вимоги ТОВ «Порше Мобіліті» задоволено частково: в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перед ТОВ «Порше Мобіліті» за кредитним договором № 50008675 від 15 травня 2013 року у розмірі 858 831,21 грн, звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль марки «Volkswagen», модель - СС, номер кузова - НОМЕР_1 , 2013 року випуску, об`єм двигуна - 1 968,00 куб. см, який належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом його реалізації на публічних торгах відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», встановивши його початкову вартість у розмірі 358 267,28 грн згідно з договором застави транспортного засобу від 28 травня 2013 року.

Після зарахування коштів в сумі 320 612,73 грн від реалізації автомобіля за виконавчим провадженням № 55124732, в рамках якого було виконано зазначене рішення суду, непогашена сума заборгованості відповідача, встановлена вищевказаним рішенням суду у справі № 607/17248/15-ц становить 538 218,48 грн (858 831,21 грн - 320 612,73 грн). В межах розгляду вказаної справи не розглядалось питання щодо стягнення з відповідача суми 3% річних та інфляційних втрат за період з 16 листопада 2016 року до 25 квітня 2019 року на суму заборгованості, та з 26 квітня 2019 року до 14 лютого 2020 року на непогашену суму заборгованості. Також, вказує, що згідно з пунктом 8.5 загальних умов кредитування передбачено, що збитки, заподіяні у зв`язку з неналежним виконанням кредитного договору, повинні бути відшкодовані винною стороною, тобто відповідачем, у повному обсязі. Їх розмір становить 100 888,89 грн.

Ураховуючи зазначене, позивач просив стягнути заборгованість за кредитним договором № 50008675 від 15 травня 2013 року, яка станом на 14 лютого 2020 року становила 899 423,72 грн та складається згідно наданого розрахунку з наступних нарахувань: 538 218,48 грн - непогашена сума боргу, встановлена рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 серпня 2017 року у справі № 607/17248/15-ц (після його виконання), 42 766,36 грн - сума 3% річних за прострочення дострокового повернення кредиту за період з 16 листопада 2016 року до 25 квітня 2019 року; 176 361,24 грн - сума інфляційних втрат за прострочення дострокового повернення кредиту за період з 16 листопада 2016 року до 25 квітня 2019 року; 12 753,70 грн - сума 3% річних за прострочення дострокового повернення кредиту за період з 26 квітня 2019 року до 14 лютого 2020 року; 4 208,00 грн - сума інфляційних втрат за прострочення дострокового повернення кредиту за період з 26 квітня 2019 року до 14 лютого 2020 року; 2 170,85 грн - сума 3% річних за прострочення сплати періодичних платежів за кредитом за період з 16 листопада 2016 року до 25 квітня 2019 року; 8 952,24 грн - сума інфляційних втрат за прострочення сплати періодичних платежів за кредитом за період з 16 листопада по 25 квітня 2019 року; 2 557,45 грн - сума 3% річних за прострочення з відшкодування страхових платежів за період з 16 листопада 2016 року до 25 квітня 2019 року; 10 546,48 грн - сума інфляційних втрат за прострочення з відшкодування страхових платежів за період з 16 листопада 2016 року до 25 квітня 2019 року; 100 888,89 грн - сума заборгованості за компенсацію інших витрат за кредитним договором (за пунктом 8.5 загальних умов кредитування).

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 листопада 2020 року у задоволенні позовних вимог ТОВ «Порше Мобіліті» відмовлено.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «Порше Мобіліті» залишено без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 листопада 2020 року - без змін.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що позивач пропустив строк позовної давності про застосування якого заявила відповідач.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

06 жовтня 2021 року ТОВ «Порше Мобіліті» надіслало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 листопада 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року.

У касаційній скарзі ТОВ «Порше Мобіліті» просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 листопада 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року, і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Порше Мобіліті» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 листопада 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року,витребувано справу з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2023 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 листопада 2020 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року заявник вказує застосування в оскаржуваних рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 26 лютого 2019 року у справі № 907/9/17, від 19 червня 2019 року у справі № 366/1133/17, від 20 листопада 2021 року у справі № 467/395/16-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 524/8300/18.

У касаційній скарзі також зазначається, що судипершої і апеляційноїінстанцій не звернули увагу на те, що перебіг позовної давності для пред`явлення позову про стягнення сум, які не покриті коштами, вирученими від продажу предмета застави, виникає після продажу предмета застави. Суди неповно з`ясували обставини справи, не надали належної оцінки доказам та порушили норми матеріального та процесуального права.

Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиція інших учасників

Відзив на касаційну скаргу у визначений судом строк до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15 травня 2013року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 50008675, в якому зазначено, що договір між сторонами складають цей кредитний договір, загальні умови кредитування, графік погашення кредиту, а також додаткові угоди та інші документи, що можуть бути укладені або підписані сторонами у відношенні кредиту.

На підставі умов укладеного договору, позивач надав відповідачу кредит у розмірі 268 700,46 грн, який еквівалентний сумі 32 957,25 доларів США на дату укладення договору, з процентною ставкою 9,90% річних, яка є змінною згідно із пунктом 2.3. загальних умов кредитування.

Згідно з пунктом 1.4.2., 2.4., 2.5. загальних умов кредитування, повернення кредиту та процентів за його використання здійснюється шляхом сплати чергових платежів в обсязі та терміни, встановлені графіком погашення кредиту по договору не пізніше 15-го числа кожного місяця на підставі рахунку, виставленого позивачем. Період нарахування процентів починається з першого календарного дня місяця і закінчується останнім календарним днем поточного місяця. Проценти нараховуються за методом «30/360» (для цілей розрахунку один календарний місяць складається: із 30 днів, при цьому умовно в році 360 днів) відповідно до графіку погашення кредиту.

Відповідно до пунктів 3.2., 3.2.1. загальних умов кредитування у випадку порушення позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу (його частини) з повернення кредиту відповідно до графіка погашення кредиту та/або сплати плати за користування кредитом на строк щонайменше 1 (один) календарний місяць, кредитор має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав та/або вимагати дострокового розірвання кредитного договору.

За пунктом 3.3. загальних умов кредитування позичальник зобов`язаний повернути кредитору у повному обсязі суму кредиту, плату за кредит та штрафні санкції, якщо такі підлягають застосуванню (сума до повернення позичальником розраховується кредитором і вказується у повідомленні кредитора) протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання повідомлення по таку вимогу позичальником (для фізичних осіб) та протягом 5 (п`яти) календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу позичальником (для фізичних-осіб-підприємців та юридичних осіб). Якщо з будь-яких причин повідомлення не буде отримано перебіг вказаного строку починається з дати відправлення цього повідомлення.

Відповідно до пункту 1.6. загальних умов кредитування зобов`язання ОСОБА_1 перед ТОВ «Порше Мобіліті» за кредитним договором було забезпечено договором застави № 50008675 від 28 травня 2013 року, посвідченим приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 409. За умовами останнього заставодавець ОСОБА_1 надала в заставу автомобіль марки «Volkswagen», модель - СС, номер кузова - НОМЕР_1 , 2013 року випуску, об`єм двигуна - 1 968,00 куб. см, реєстраційний номер НОМЕР_2 , заставна вартість - 358 267,287 грн.

23 травня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами. Вигодонабувачем за цим договором виступило ТОВ «Порше Мобіліті». Строк дії договору - 27 травня 2018 року.

Для забезпечення виконання грошових зобов`язань позивачем перед відповідачем, поручителем ОСОБА_1 виступив ОСОБА_2 згідно з договором поруки від 15 травня 2013 року.

03 квітня 2015 року на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позивачем направлено вимогу (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором № 50008675, у якій позивач вимагав дострокового повернення суми кредиту у повному обсязі та заборгованості відповідно до умов договору.У цій вимозі також було зазначено, що у випадку неповернення суми кредиту та заборгованості протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання вимоги, відбудеться примусове їх стягнення, в тому числі за рахунок автомобіля, що був переданий ТОВ «Порше Мобіліті» у заставу. Однак, ця вимога відповідачем отримана не була та повернута відправнику «за закінченням терміну зберігання», що підтверджується відміткою на конверті АТ «Укрпошта».

23 червня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маринець О. С. було вчинено виконавчий напис, зареєстрований за № 708, щодо звернення стягнення на предмет застави - транспортний засіб - автомобіль марки «Volkswagen», модель - СС, номер кузова - НОМЕР_1 , 2013 року випуску, об`єм двигуна - 1 968,00 куб. см, реєстраційний номер НОМЕР_2 , для задоволення вимог ТОВ «Порше Мобіліті» за договором № 50008675 у розмірі 708 500,39 грн.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 лютого 2016 року в справі № 607/14197/15-ц (яке набрало законної сили) визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 23 червня 2015 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маринець О. С., зареєстрований в реєстрі за № 708, за яким звернуто стягнення на транспортний засіб - автомобіль марки «Volkswagen», модель - СС, номер кузова - НОМЕР_1 , 2013 року випуску, об`єм двигуна - 1 968,00 куб. см, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

У жовтні 2015 року ТОВ «Порше Мобіліті» звернулося до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. 16 листопада 2016 року позивач ТОВ «Порше Мобіліті» уточнив позовні вимоги та просив суд звернути стягнення на предмет застави в рахунок погашення боргу. Відповідач ОСОБА_1 подала зустрічний позов про визнання частково недійсним кредитного договору та додатків до нього (справа № 607/17248/15-ц).

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 серпня 2017 року у справі № 607/17248/15-ц (яке набрало законної сили) первісний позов ТОВ «Порше Мобіліті» задоволено частково: в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перед ТОВ «Порше Мобіліті», за кредитним договором № 50008675 від 15 травня 2013 року у розмірі 858 831,21 грн, звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль марки «Volkswagen», модель - СС, номер кузова - НОМЕР_1 , 2013 року випуску, об`єм двигуна - 1 968,00 куб. см, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом його реалізації на публічних торгах відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», встановивши його початкову вартість - 358 267,28 грн. Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 . Розподілено судові витрати.

Згідно із актом про проведені електронні торги від 25 квітня 2019 року у рамках виконавчого провадження № 55124732 реалізовано предмет застави. Кошти від його реалізації у сумі 320 612,73 грн перераховано Тернопільським міським відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області ТОВ «Порше Мобіліті» 25 квітня 2019 року.

01 серпня 2011 року позивачем був укладений договір про надання колекторських послуг з ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» та сплачено за надані послуги 100 888,89 грн згідно актів виконаних робіт від 20 листопада 2017 року та від 26 квітня 2019 року.

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України зазначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як вбачається із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За статтею 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскаржувані рішення не відповідають таким вимогам.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За статтями 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статті 610 611 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Якщо в зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси заявника забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Аналогічний правовий висновок сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суди встановили, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 серпня 2017 року у справі № 607/17248/15-ц в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перед ТОВ «Порше Мобіліті», за кредитним договором № 50008675 від 15 травня 2013 року у розмірі 858 831,21 грн, звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль марки «Volkswagen», модель - СС, номер кузова - НОМЕР_1 , 2013 року випуску, об`єм двигуна - 1 968,00 куб. см, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом його реалізації на публічних торгах відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», встановивши його початкову вартість - 358 267,28 грн.

Згідно із актом про проведені електронні торги від 25 квітня 2019 року у рамках виконавчого провадження № 55124732 реалізовано предмет застави. Кошти від його реалізації у сумі 320 612,73 грн перераховано Тернопільським міським відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області ТОВ «Порше Мобіліті» 25 квітня 2019 року.

Проте, як зазначає позивач ТОВ «Порше Мобіліті», вказаних коштів виявилося недостатньо для того, щоб погасити заборгованість у повному обсязі.

Відповідно до частини четвертої статті 591 ЦК України, якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом.

За статтею 24 Закону України «Про заставу» у випадках, коли суми, вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, він має право, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника в порядку черговості, передбаченої законодавством України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц зазначено, що в разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.

Таким чином, у ТОВ «Порше Мобіліті» на підставі статті 591 ЦК України, статті 24 Закону України «Про заставу» виникло право щодо стягнення залишку боргу за кредитним договором.

У касаційній скарзі ТОВ «Порше Мобіліті» зазначає про те, що про порушення свого права, яке підлягає захисту в межах цієї справи, позивач дізнався лише 25 квітня 2019 року (відповідно до акту про проведені електронні торги від 25 квітня 2019 року), тобто після продажу предмета застави, оскільки сума, одержана від його продажу, не покриває вимоги заставодержателя.

При цьому позивач посилається на відповідну практику Верховного Суду, зокрема, постанову від 20 листопада 2019 року у справі № 467/395/16-ц і таке посилання є релевантним.

Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності, апеляційний суд не звернув уваги на таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну

і спеціальну.

За статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Висновок апеляційного суду про те, що звернення ТОВ «Порше Мобіліті» до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави 12 жовтня 2015 року перериває перебіг строку позовної давності, відповідно до вимог частини другої статті 264 ЦК України та, що її трирічний строк сплив 12 жовтня 2018 року, а річний -12 жовтня 2016 року, про застосування якого заявлено відповідачем у справі, є помилковим.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 467/395/16-ц.

У постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 467/395/16-ц Верховний Суд також вказав: «Отже, не реалізувавши заставний автомобіль, банк не знав і не міг знати, що коштів від реалізації майна буде недостатньо для повного погашення кредитної заборгованості, а саме для цього і ухвалювалось у 2010 році рішення суду. У зв`язку з цим банк і не міг до виконання рішення суду пред`явити новий позов, так як не було доказів того, що кредитна заборгованість не буде погашена». У цій постанові Верховним Судом викладена правова позиція, що позовна давність у разі стягнення з боржника різниці між отриманою від реалізації заставного майна сумою та загальним розміром заборгованості, визначеним рішення суду з метою звернення стягнення на заставне майно, починає свій перебіг з моменту, коли кредитору стало відомо про те, що суми, вирученої від реалізації заставного майна, недостатньо для повного погашення заборгованості.

Подібна правова позиція наведена, зокрема, у постановах Верховного Суду: від 08 травня 2018 року у справі № 279/8730/15 від 16 червня 2021 року у справі № 756/2028/16-ц, від 29 квітня 2022 року № 755/3345/20 та від 31 серпня 2022 року в справі № № 754/11169/18.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Тернопільський апеляційний суд на зазначені вимоги закону уваги не звернув, доводів позивача про те, що він дізнався про порушення свого права лише 25 квітня 2019 року не врахував та дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позивачем позовної давності.

Таким чином, доводи касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, частково підтвердилися.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Вирішуючи позовні вимоги ТОВ «Порше Мобіліті» суди першої та апеляційної інстанцій на зазначене не звернули уваги, не здійсниили свого обов`язку щодо дослідження та оцінки наданих доказів та доводів сторін справи. Як наслідок, суди дійшли помилкового та передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог ТОВ «Порше Мобіліті».

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. (частина перша статті 400 ЦПК України).

Тобто, суд касаційної інстанції не може вирішувати питання про обґрунтованість чи необґрунтованість позовних вимог ТОВ «Порше Мобіліті» у зв`язку із недослідженням та ненаданням оцінки відповідним обставинам судами першої та апеляційної інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У частині третійстатті 411 ЦПК Українипередбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені дійсні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Верховним Судом взято до уваги, що суд апеляційної інстанції не усунув порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальних законом повноважень апеляційного суду, дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ураховуючи те, що апеляційним судом при вирішенні спору неправильно застосовано норми процесуального права, постанова апеляційного суду не відповідає закону, що в силу статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи апеляційному суду необхідно врахувати зазначене Верховним Судом, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін щодо правовідносин, які між ними склалися, ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд направляє справу на новий судовий розгляд та не ухвалює нове рішення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 411, 416ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» задовольнити частково.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук