Історія справи

Постанова КЦС ВП від 08.01.2025 року у справі №451/1086/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2025 року

м. Київ

справа № 451/1086/22

провадження № 61-8967св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Петрова Є. В. Сердюка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державна казначейська служба України,

третя особа - Львівська обласна прокуратура,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 ,

на постанову Львівського апеляційного суду від 23 травня 2023 року у складі колегії суддів Крайник Н. П., Левика Я. А., Шандри М. М. та Львівської обласної прокуратури на рішення Радехівського районного суду Львівської області від 11 січня 2023 року у складі судді Семенишин О. З. та постанову Львівського апеляційного суду

від 23 травня 2023 року Крайник Н. П., Левика Я. А., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна

в особі Державної казначейської служби України, третя особа - Львівська обласна прокуратура, про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Позовні вимоги мотивовано тим, що згідно з обвинувальним актом від 22 листопада 2013 року, внесеним до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013150280000001 від 17 січня 2013 року, затвердженого прокурором 03 грудня 2013 року, ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статтею 122 КК України.

Вироком Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 17 вересня

2018 року у справі № 446/244/14-к ОСОБА_1 визнано невинуватим у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 122 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та виправдано за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 25 червня 2019 року апеляційну скаргу прокурора Радехівської місцевої прокуратури Ватраля Р. В. задоволено частково.

Вирок Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 17 вересня 2018 року стосовно ОСОБА_1 скасовано. Призначено новий судовий розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 .

Вироком Буського районного суду Львівської області від 17 січня 2022 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статтею 122 КК України, призначено покарання у виді одного року позбавлення волі. На підставі пункту 3 частини першої статті 49, частини п`ятої статті 74 КК України звільнено від відбування призначеного йому покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок Буського районного суду Львівської області від 17 січня 2022 року стосовно ОСОБА_1 за частиною першою статтею 122 КК України - без змін.

Постановою Верховного Суду від 15 вересня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану в інтересах ОСОБА_1 , задоволено. Вирок Буського районного суду Львівської області від 17 січня 2022 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року стосовно ОСОБА_1 скасовано. Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статтею 122 КК України, закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.

Таким чином, оскільки обвинувачення позивачу пред`явлено 03 грудня 2013 року шляхом внесення обвинувального акта до Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні за № 42013150280000001 від 17 січня 2013 року, а постанова Верховного Суду у справі № 446/244/14-к набрала законної сили

з моменту її проголошення 15 вересня 2022 року, то перебування позивача

під слідством та судом складає 9 років 8 місяців і 12 днів або ж 105 місяців і 12 днів.

Отже, враховуючи, що на час подання позовної заяви мінімальний розмір заробітної плати у місячному розмірі становить 6 700,00 грн згідно із статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», то відповідно мінімальний розмір моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, за період із 03 грудня 2013 року до 15 вересня 2022 року, на думку позивача, становить: 690 100,00 + 16 266,90 + 3 349,50 = 699 716,40 грн.

Виходячи з наведеного, позивач просив суд стягнути з держави Україна

за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1

699 716,40 грн у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 11 січня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнено з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 699 716,40 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, керувався тим, що розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню на користь позивача, є мінімальним, та таким, який має бути відшкодований за відповідний період у будь-якому випадку і будь-якій особі, внаслідок незаконного притягнення позивача як обвинуваченого, і саме про такий розмір просив позивач.

Розраховуючи суму моральної шкоди, суд першої інстанції керувався мінімальним розміром заробітної плати на момент звернення з позовною заявою до суду

та на момент розгляду справи, врахувавши, що мінімальний розмір моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, має бути відшкодований за період з 03 грудня 2013 року до 15 вересня 2022 року, тобто за 103 повні місяці, 29 днів грудня 2013 року та 15 днів вересня 2022 року.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 23 травня 2023 року рішення Радехівського районного суду Львівської області від 11 січня 2023 року змінено.

Стягнено з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України

на користь ОСОБА_1 200 000,00 грн моральної шкоди.

Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про те, що незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури було порушено конституційні права ОСОБА_1 та йому було завдано моральних страждань, однак зазначив,

що в цьому спорі під час визначення розміру відшкодування слід також враховувати

як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат,

так і обставини справи, зокрема якими чинниками спричинений надмірно тривалий розгляд справи, і такий розмір відшкодування повинен бути адекватним завданій моральній шкоді.

Зменшуючи суму відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд врахував, що тривалий розгляд кримінального провадження викликаний неодноразовою неявкою ОСОБА_1 та його адвоката в судові засідання, у зв`язку з чим ОСОБА_1 було оголошено в розшук, незважаючи на те, що він письмово повідомляв суд про перебування за кордоном із зазначенням строку повернення в Україну.

Також суд апеляційної інстанції взяв до уваги доводи представника прокуратури щодо того, що тривалість судового розгляду у справі про обвинувачення

ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КК України, зумовлена частими неявками в судові засідання обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника, про що суду були подані відповідні докази: копії матеріалів справи № 446/244/14-к, копії клопотань захисника про відкладення розгляду справи, копії журналів судових засідань, копії ухвал судового засідання про застосування приводу та оголошення розшуку обвинуваченого, копії листів голові кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області.

Суд апеляційної інстанції, визначаючи розмір моральної шкоди, врахував принципи розумності та справедливості такого відшкодування, яке має бути не більш ніж достатнім для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не повинно призводити до збагачення позивача за рахунок держави.

Апеляційний суд також врахував, що 24 лютого 2022 року відбулося повномасштабне вторгнення збройних сил російської федерації на територію України і з цього часу в Україні Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 введено воєнний стан. Україна зазнає фінансових збитків у зв`язку з воєнними діями, тому фінансування сектору безпеки і оборони має визначальне значення для держави Україна. Тому обов`язок держави відшкодувати громадянину моральну шкоду у невиправдано великому розмірі не може стояти вище від обов`язку держави у захисті незалежності та суверенітету і ефективне виконання цього обов`язку безпосередньо залежить від належного фінансування.

З наведених мотивів апеляційний суд дійшов висновку, що розмір моральної шкоди, визначений судом першої інстанції, слід змінити, стягнувши на користь позивача на відшкодування моральної шкоди 200 000,00 грн, що відповідатиме вимогам розумності та справедливості, є достатнім для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи, не призведе до збагачення позивача за рахунок держави та є адекватним завданій позивачу моральній шкоді.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та доводи осіб, які подали касаційні скарги

1. 15 червня 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , засобами поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 23 травня 2023 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 23 травня 2023 року і залишити в силі рішення Радехівського районного суду Львівської області від 11 січня 2023 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2, посилається

на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц та постанові Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 357/14357/17.

Додатково зазначає, що розмір моральної шкоди, який стягнено рішенням місцевого суду у розмірі 699 716,40 грн, є мінімальною гарантованою сумою, яка не може бути зменшена.

2. 23 червня 2023 року Львівська обласна прокуратура, засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Радехівського районного суду Львівської області від 11 січня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 травня 2023 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення

та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі Львівська обласна прокуратура посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, зазначає, що суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував статті 23 1166 1173 1174 1176 ЦК України та статті 4-13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року

у справі № 686/23731/15-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 та постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 295/692/17, від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19.

Додатково зазначає, що розмір моральної шкоди у сумі 200 000,00 грн, визначений апеляційним судом, є завищеним без будь-якої аргументації, незважаючи

на наведені апеляційним судом розрахунки.

Вказує, що позивач не надав доказів того, що він зазнав значних душевних

та фізичних страждань, не надано доказів, які б свідчили про погіршення стану здоров`я, тим більше, що позивач і поза кримінальним переслідуванням потребував постійного медичного обстеження та лікування, оскільки є особою з інвалідністю з дитинства, не довів порушення стосунків з оточуючими людьми, вчинення стосовно позивача дискримінаційних дій тощо.

Також зазначає, що суди помилково застосували розмір мінімальної заробітної плати як розрахункову величину, а не прожитковий мінімум для працездатних осіб.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану в його інтересах представником ОСОБА_2, Львівська обласна прокуратура просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

У відзиві на касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури, ОСОБА_3

в інтересах якого діє ОСОБА_2 просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, постанову Львівського апеляційного суду від 23 травня 2023 року скасувати, а рішення Радехівського районного суду Львівської області від 11 січня 2022 року залишити в силі.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2023 року у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М. відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційні скарги.

Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

У липні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

23 грудня 2024 року у касаційному провадженні № 61-8967св23 на підставі службової записки Сердюка В. В. здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями. Суддею-доповідачем у зазначеній справі визначено

Сердюка В. В., суддями, які входять до складу колегії, визначено Карпенко С. О., Фаловську І. М.

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до обвинувального акта у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_1 за ознаками частинами першою статті 122 КК України, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013150280000001 від 17 січня 2013 року, 22 листопада 2013 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КК України. Обвинувальний акт складений 25 листопада 2013 року та затверджений прокурором 03 грудня 2013 року.

Вироком Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 17 вересня

2018 року у справі № 446/244/14-к ОСОБА_1 визнано невинуватим у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 122 КК України та виправдано за відсутністю в його діях складу злочину.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 25 червня 2019 року вирок Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 17 вересня 2018 року стосовно ОСОБА_1 скасовано. Призначено новий судовий розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 в Кам`янка-Бузькому районному суді Львівської області.

Вироком Буського районного суду Львівської області від 17 січня 2022 року

ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частини першої статті 122 КК України, призначено покарання у виді одного року позбавлення волі. На підставі пункту 3 частини першою статті 49, частиною п`ятою статті 74 КК України звільнено обвинуваченого від відбування призначеного йому покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року вирок Буського районного суду Львівської області від 17 січня 2022 року стосовно ОСОБА_1 за частиною першою статті 122 КК України залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 15 вересня 2022 року вирок Буського районного суду Львівської області від 17 січня 2022 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року щодо ОСОБА_1 скасовано. Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КК України, закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

За положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку що постанова Львівського апеляційного суду від 23 травня 2023 року не відповідає критеріям законності та обґрунтованості з огляду на таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом,

що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, частини п`ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56 62 Конституції України, Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та статтях 1167 1176 ЦК України.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування

за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала

у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі

та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також

з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 11 грудня 2024 року у справі № 638/7894/23, провадження № 61-7699св24).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа,

а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі

№ 477/874/19, провадження № 14-24цс21).

Відповідно до частин першої, другої та сьомої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення

до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення

у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право

на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу,

що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, у тому числі, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених

в статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються: 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

За змістом статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

У частинах четвертій та п`ятій статті 4 указаного Закону визначено,

що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело

до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін

у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації,

час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (постанова Верховного Суду від 18 листопада 2024 року у справі № 953/12079/20, провадження № 61-2030св23).

Разом із тим, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Отже, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи

її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (постанова Верховного Суду від 15 листопада 2024 року у справі № 336/2137/23, провадження № 61-9291св24).

Наведене узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати

чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи

з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників,

як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат,

їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19) та постановах Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23), від 15 листопада 2024 року у справі № 336/2137/23 (провадження № 61-9291св24).

Судова практика з указаного питання є сталою, відмінність залежить лише

від доказування та фактичних обставин конкретної справи.

У справі, яка переглядається, позивач, звертаючись до суду з позовною заявою, просив стягнути на його користь моральну шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативну-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, у сумі 699 714,40 грн нараховану за період із 03 грудня 2013 року до 15 вересня 2022 року, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної на 2022 рік, у розмірі 6 700,00 грн.

Суди встановили, що відповідно до обвинувального акта у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 за ознаками частинами першою статті 122 КК України, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013150280000001 від 17 січня 2013 року, 22 листопада 2013 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КК України. Обвинувальний акт складений 25 листопада 2013 року та затверджений прокурором 03 грудня 2013 року.

Постановою Верховного Суду від 15 вересня 2022 року вирок Буського районного суду Львівської області від 17 січня 2022 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року стосовно ОСОБА_1 скасовано. Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КК України, закрито

на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 01 жовтня 2022 року

встановлена в розмірі 6 700,00 грн. Згідно із статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» мінімальна заробітна плата, встановлена у місячному розмірі з 01 січня 2023 року, становить 6 700,00 грн.

Враховуючи фактичні обставини справи, тривалість моральних страждань позивача та негативні наслідки, які для нього настали у зв`язку із порушенням його прав, колегія суддів дійшла висновку про те, що розмір моральної шкоди, визначений судом першої інстанції у розмірі 699 716,40 грн, виходячи з мінімального розміру заробітної плати в сумі 6 700,00 грн, за період із 03 грудня 2013 року до 15 вересня 2022 року, що складає 103 повні місяці, 29 днів грудня 2013 року та 15 днів вересня 2022 року, є правильним, оскільки такий визначено судом, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості та відповідно до вимог закону.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди та зменшуючи розмір відшкодування до 200 000,00 грн, не звернув увагу на те, що стягнута судом першої інстанції сума у розмірі 699 716,00 грн є мінімальною, тобто такою, що гарантована державою і не може бути зменшеною, що призвело до зміни законного та обґрунтованого місцевого рішення.

Безпідставно змінивши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції

у частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди щодо її розміру, апеляційний суд помилково застосував норму права, яка регулює спірні правовідносини, не зазначив в оскаржуваному судовому рішенні, які норми матеріального права були неправильно застосовані судом першої інстанції і в чому полягає таке неправильне застосування, тобто не встановив і не навів правових підстав для зміни судового рішення, що призвело до неправильного вирішення спору.

Рішення місцевого суду щодо вирішення позовних вимог про відшкодування моральної відповідає нормам матеріального та процесуального права, принципам і завданням цивільного судочинства, щодо законності й обґрунтованості.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення

з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 699 716,40 грн, виходячи з мінімального розміру заробітної плати в розмірі 6 700,00 грн, за період із 03 грудня 2013 року до 15 вересня 2022 року, що складає 103 повні місяці, 29 днів грудня 2013 року та 15 днів вересня 2022 року.

Такий висновок суду першої інстанції узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), на яку міститься посилання у касаційній скарзі ОСОБА_1 , поданій в його інтересах представником ОСОБА_2 .

З огляду на викладене доводи касаційної скарги ОСОБА_1 знайшли своє підтвердження під час розгляду касаційної скарги, тому касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Щодо доводів касаційної скарги Львівської обласної прокуратури за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), ураховуючи висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду вважала за потрібне конкретизувати: висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин); висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду

від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).

Колегія суддів відхиляє посилання Львівської обласної прокуратури на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 20 вересня 2018 року справі № 686/23731/15-ц, від 22 квітня 2019 року у справі

№ 236/893/17 та постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі

№ 295/692/17, від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19, оскільки фактичні обставини у справі, яка переглядається, та у справах, на які містяться посилання у касаційній скарзі, є різними, а правовідносини не є подібними.

У справі № 686/23831/15-ц (провадження № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду, передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції вказала, що суди попередніх інстанцій правильно керувалися тим, що на підставі положень Закону

№ 266/94-ВР позивач має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили. Разом з тим суди не врахували, що законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи

з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану,

і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

У справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що судові рішення в частині стягнення відшкодування моральної шкоди є законними та обґрунтованими. При цьому вказала що суди попередніх інстанцій керувалися тим, що на підставі положень Закону № 266/94-ВР позивач має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати, виходячи

з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством

і судом, починаючи з 12 грудня 2015 року до 09 березня 2016 року. Разом із тим не врахували, що попри зняття арешту з майна, останнє їй повернули у грудні 2016 року, тобто вказане обмеження продовжено довше, ніж 09 березня 2016 року. Суди визначили мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом,

за кожен місяць перебування під слідством та судом, а саме станом на 2017 рік. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він

є гарантованим мінімумом. Крім того, судами з`ясовано чинники, які враховуються під час визначення розміру відшкодування, а саме негативні наслідки,

які продовжувалися для позивачки після закриття кримінального провадження стосовно неї, перебування її автомобіля під арештом, тривала неможливість повернення внесеної застави, тобто врахували характер і обсяг страждань, яких зазнала позивачка, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у її життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану,

і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

У справі № 295/692/17 (провадження № 61-7534св18) Верховний Суд під час оцінки стягнення моральної шкоди вказав на те, що задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом, суди правильно застосували правило частини третьої статті 13 Закону та визначили розмір відшкодування моральної шкоди із розрахунку мінімальної заробітної плати у розмірі 3 200, 00 грн. У цій справі Верховний Суд врахував, що відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600, 00 грн. Проте сума відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, не є його посадовим окладом, заробітною платою чи іншою виплатою, а тому підстави для застосування наведеної норми до спірних правовідносин відсутні.

Отже, висновки суду першої інстанції, не суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 та постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 295/692/17.

У справі № 686/13212/19 (провадження №61-21982св19) позивач, звертаючись

із позовом, просив стягнути 1 000 000 000 грн моральної шкоди та 40 040,00 грн майнової шкоди, який обґрунтовано тим, що співробітник ТУ ДБР не вніс відомостей до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань. Суди, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили з того, що права позивача, на порушення яких він посилався з підстав невнесення до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинення кримінального правопорушення за його заявою, були відновлені шляхом оскарження бездіяльності слідчого в порядку, визначеному КПК України.

Виходячи з наведеного, порівнювані правовідносини різняться підставами і предметами позовів, що вказує на відмінність правових норм, відповідно до яких вирішується спір. Тому посилання на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19, є нерелевантним.

Саме по собі посилання на постанови Верховного Суду із вказівкою про неоднакове застосування норм права в інших справах, у неподібних правовідносинах чи у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.

Таким чином, доводи касаційної скарги Львівської обласної прокуратури не знайшли свого підтвердження, тому касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Щодо клопотання у касаційній скарзі ОСОБА_1 про розгляд справи за його участю

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Абзац другий частини першої цієї статті визначає, що в разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються під час касаційного розгляду, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Оскільки суд касаційної інстанції не вирішував питання про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі і такої необхідності колегія суддів не вбачає, відсутні правові підстави для задоволення вказаного клопотання.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки суд апеляційної інстанції скасував судове рішення місцевого суду, яке відповідає закону, то рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 699 716,40 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, яка розрахована виходячи з мінімального розміру заробітної плати на момент звернення з позовною заявою до суду та на момент розгляду справи судом, який повинен бути відшкодований за 103 повні місяці, 29 днів грудня 2013 року та 15 днів вересня

2022 року.

З урахуванням викладеного Верховний Суд доходить висновку про те, що рішення апеляційного суду необхідно скасувати і залишити в силі рішення місцевого суду з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 401 409 410 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Косендюк Ярослав Анатолійович, задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного суду від 23 травня 2023 року скасувати,

а рішення Радехівського районного суду Львівської області від 11 січня 2023 рокузалишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко Є. В. Петров В. В. Сердюк