Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.01.2020 року у справі №383/696/18

Постанова

Іменем України

02 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 383/696/18

провадження № 61-23081св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Фермерське господарство Івашини Володимира Олексійовича,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 14 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Черненка В. В., Авраменко Т. М., Суровицької Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фермерського господарства Івашини Володимира Олексійовича (далі - ФГ Івашини Володимира Олексійовича) про розірвання договору оренди земельної ділянки, стягнення заборгованості по орендній платі, зобов'язання повернути земельну ділянку.

Позов обґрунтований тим, що в 2009 році між ним та відповідачем укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстровано в 2010 році.

Відповідно до умов договору його укладено на 49 років зі сплатою за кожен рік користування орендної плати в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

У порушення вимог законодавства та умов договору оренди землі відповідач не сплачував орендну плату, заборгованість по якій з 2009 року по 2018 рік складає 43 360,70 грн.

Таким чином, з урахуванням збільшених позовних вимог просив:

- розірвати договір оренди земельної ділянки № 91, укладений з ФГ Івашини Володимира Олексійовича 2009 року, зареєстрований 14 грудня 2010 в Бобринецькому районному відділі Кіровоградської регіональної філії Державного підприємства "Центр ДЗК" (далі - Бобринецький РВ КРФ ДП "Центр ДЗК"), про що у Державному реєстрі земель вчинено запис;

- стягнути з ФГ Івашини Володимира Олексійовича заборгованість по виплаті орендної плати за земельну ділянку № 91, кадастровий номер 3520884400:02:000:0091 в розмірі 43 360,70 грн;

- зобов'язати ФГ Івашини Володимира Олексійовича негайно передати ОСОБА_1 земельну ділянку № 91, яка розташована на території Мар'янівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, площею 5,97 га у межах згідно з планом, наданому для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в стані, придатному для цільового використання.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 25 червня 2019 року позов задоволено частково; розірвано договір оренди земельної ділянки № 91, укладений між ОСОБА_1 та ФГ Івашини Володимира Олексійовича, зареєстрований 14 грудня 2010 року в Бобринецькому РВ КРФ ДП "Центр ДЗК"; стягнуто з ФГ Івашини Володимира Олексійовича на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті орендної плати за земельну ділянку № 91, кадастровий номер 3520884400:02:000:0091 в розмірі 23 897,30 грн за 2015-2018 роки; зобов'язано ФГ Івашини Володимира Олексійовича передати ОСОБА_1 земельну ділянку, яка розташована на території Мар'янівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, площею 5,97 га у межах згідно з планом, надану для ведення сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3520884400:02:000:0091 в стані придатному для цільового використання; в іншій частині позовних вимог відмовлено; стягнуто з ФГ Івашини В. О. на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 3 171,14 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем допущено істотне порушення договору оренди землі, а саме систематична несплата орендної плати позивачу за користування належною йому земельною ділянкою за 2010-2018 роки, тобто позивач був позбавлений того, на що розраховував при укладенні договору.

Відповідачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження виплати орендної плати позивачу до 30 грудня поточного року, а тому суд дійшов висновку про задоволення позову в частині розірвання договору оренди землі.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення орендної плати за 2009 рік суд виходив з того, що такі вимоги є безпідставними, оскільки такого зобов'язання у відповідача не існувало.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач звернувся з позовом про стягнення орендної плати за 2010-2014 роки поза межами строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 14 листопада 2019 рокуапеляційну скаргу ФГ Івашини Володимира Олексійовича задоволено; рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 25 червня 2019 року, скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено; стягнуто із ОСОБА_1 на користь ФГ Івашини Володимира Олексійовича судовий збір у розмірі 5 231,40
грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем не доведено факт систематичної несплати орендної плати відповідачем. Оцінюючи розписки апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено, що вказані розписки написані у зв'язку з отриманням позики від відповідача. Зміст розписок дає підстави зробити висновок, що вказані кошти позивачем отримувались в рахунок орендної плати по договорам оренди без зазначення періоду за який отримувались кошти. Тобто гроші отримувались наперед за користування орендованими ділянками.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд проігнорував правові позиції Верховного Суду України, висловлені у постановах від 18 січня 2017 року у справі № 6-2777цс16 та від 17 жовтня 2019 року у справі № 473/2978/18, згідно з якими набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов'язки по договору, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Вважає необгрунтованим посилання відповідача на отримання ОСОБА_1 за розписками 2008-2009 років та касовими ордерами за 2008-2009 роки орендної плати за користування земельною ділянкою. Вказані документи не можуть братися до уваги у цій справі, оскільки за умовами договору оренди землі визначено порядок сплати орендної плати, її розмір і строки та не передбачено сплату орендодавцю наперед коштів за два роки до укладення договору.

Зазначає, що вказані документи надавалися відповідачем як доказ сплати орендної плати також у іншій цивільній справі № 383/697/18 по іншому договору оренди, укладеному між тими самими сторонами.

Орендна плата повинна сплачуватися щорічно, чого відповідачем виконано не було, що свідчить про систематичність несплати орендної плати та є підставою для розірвання укладеного між сторонами договору.

Заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2020 року справу № 383/696/18 призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 5,97 га, за № 91, розташованої на території Мар'янівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, переданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується копією Державного акта на право приватної власності на землю серії КР №120091, виданого 25 травня 1999 року та витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3505888762018 від 23 липня 2018 року, згідно якого вказана земельна ділянка має кадастровий номер undefined.

Вказану земельну ділянку передано у користування на умовах оренди ФГ Івашини Володимира Олексійовича строком на 49 років.

Надана позивачем копія примірника договору не містить відомостей про дату укладення договору та містить нечітке зазначення сторін договору, однак сторони в судовому засіданні визнали його укладення та підписання в 2008-2009 роках та не оспорили дійсність.

За вказаним договором оренди позивач передав відповідачу земельну ділянку № 91, площею 5,97 га у строкове користування зі сплатою орендної плати в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки у строк до 30 грудня поточного року. Договір зареєстрований Бобринецьким РВ КРФ ДП "Центр ДЗК" 14 грудня 2010 року.

22 жовтня 2008 року ОСОБА_1 склав розписку, з якої апеляційним судом встановлено, що позивач уклав із ФГ Івашини В. О. договори оренди двох земельних ділянок площею по 5,97 га, а разом 11,99 га під 3 % річних, строком на 49 років та отримав орендну плату наперед в розмірі 12 000,00 грн (а. с. 97).

На підставі видаткового касового ордеру від 22 жовтня 2008 року ОСОБА_1 видано попередню оплату за оренду землі в розмірі 12 000,00 грн (а. с. 98). Зазначений касовий ордер містить підпис позивача про отримання коштів.

Апеляційним судом також встановлено, що позивачем у рахунок орендної плати отримано наступні кошти:

- 02 жовтня 2008 року ОСОБА_1 написав розписку, що отримав 1 000,00 грн в рахунок оренди;

- 28 листопада 2008 року ОСОБА_1 написав розписку, що отримав 4 000,00 грн в рахунок оренди, що підтверджується видатковим касовим ордером від 28 листопада 2008 року;

- 31 грудня 2008 року ОСОБА_1 відповідно до видаткового касового ордеру видано 5
000,00 грн за оренду землі;

- 07 лютого 2009 року ОСОБА_1 написав розписку, що отримав в рахунок паїв 2
000,00 грн;

- на підставі видаткового касового ордеру від 07 березня 2009 року ОСОБА_1 видано 30 000,00 грн в рахунок орендної плати;

- на підставі видаткового касового ордеру від 11 квітня 2009 року ОСОБА_1 видано 5 000,00 грн в рахунок орендної плати за пай.

Факт написання зазначених розписок представником позивача не спростовано як і не спростовано належними та допустимими доказами, що зазначені кошти в рахунок орендної плати позивач не отримував.

З матеріалів справи вбачається, що позивач вказував, що вказані кошти отримував як позику.

Установлено, що у відповідача в оренді перебували дві земельні ділянки які належать позивачу під №№ 90,91.

Пунктом 38 договору оренди землі передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання: за взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом (а. с. 6).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Частиною 1 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає, з огляду на таке.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору (пункт 1 частини 1 статті 611 ЦК України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються ЗК України ЦК України, Частиною 1 статті 2 Закону України "Про оренду землі", іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі: є об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Частинами 1 -3 статті 21 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до частини 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених частини 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі" та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

У пункті д) частини 1 статті 141 ЗК України передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18) міститься висновок, що: "враховуючи, що до відносин, пов'язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини 2 статті 651 ЦК України.

Відповідна правова позиція була викладена Верховним Судом України також у постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1449цс17 і підстав для відступу від неї, як і від висновку у справі № 910/16306/13, Велика Палата Верховного Суду не вбачає. Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов'язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність".

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) зазначено, що: "у пункті "д" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статтею 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться".

Тлумачення пункту д) частини 1 статті 141 ЗК України, частини 2 статті 651 ЦК України свідчить, що "несплата орендної плати" охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначеному договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо).

Об'єднана Палата Касаційного цивільного суду нагадує, що у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) зроблено висновок, що "у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

У пунктах 10,11 договору оренди землі сторони обумовили, що обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням (без урахування) індексації. Орендна плата вноситься до 30 грудня поточного року.

Задовольняючи позовні вимоги про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по виплаті орендної плати за земельну ділянку № 91 в розмірі 23 897,30 грн за 2015-2018 роки, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачем допущено істотне порушення договору оренди землі, а саме систематична несплата орендної плати позивачу за користування належної йому земельної ділянки за 2010-2018 роки, у зв'язку з чим він був позбавлений того, на що розраховував при укладенні договору.

Указане відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеній у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) та від 10 жовтня 2019 року у справі № 293/1011/16-ц (провадження № 61-29970сво18).

Місцевий суд також правильно зазначив про те, що позовні вимоги про стягнення орендної плати за 2009 рік є безпідставними, оскільки договір оренди зареєстрований 14 грудня 2010 року, в якому погоджені істотні умови, в тому числі розмір та порядок оплати орендної плати. Будь-яких застережень у договорі про виконання його в частині сплати наперед орендної плати не зазначено та положень, які б регулювали можливість отримання орендодавцями орендної плати до їх реєстрації також не визначено.

Також суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову про стягнення невиплаченої орендної плати за період з 2010 року до 2014 року у зв'язку з пропуском позивачем позовної давності, про застосування якої просив відповідач, оскільки зазначена позовна вимога носить матеріальний характер, пов'язана з виконанням чітких конкретних зобов'язань у визначені строки, тому і захист порушеного права має вчинятися у строки, визначені законом для звернення до суду.

Зобов'язуючи відповідача повернути позивачу земельну ділянку в стані придатному для цільового використання, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про те, що фермерське господарство втратило право користування земельною ділянкою, тому відповідно до вимог статті 34 Закону України "Про оренду землі" зобов'язане повернути її орендодавцеві у стані, придатному для використання.

Згідно із частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Скасовуючи рішення місцевого суду та приймаючи нову постанову про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд взяв до уваги розписки та видаткові касові ордери, які не є належними доказами в розумінні вищенаведених норм процесуального права, з огляду на таке.

Відповідно до частини 3 статті 6 Закону України "Про доступ до судових рішень" суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Згідно з інформацією з Єдиного реєстру судових рішень, у Бобринецькому районному суді Кіровоградської області на розгляді знаходилася цивільна справа № 383/697/18 за позовом ОСОБА_1 до ФГ Івашини Володимира Олексійовича, третя особа - ОСОБА_4, про розірвання договору оренди земельної ділянки, стягнення заборгованості по орендній платі, зобов'язання повернути земельну ділянку.

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 25 червня 2019 року у справі № 383/697/18 позов ОСОБА_1 задоволено частково; розірвано договір оренди земельної ділянки № 90, укладений між ОСОБА_1 та ФГ Івашини Володимира Олексійовича, зареєстрований 14 грудня 2010 року в Бобринецькому РВ КРФ ДП "Центр ДЗК"; стягнуто з ФГ Івашини Володимира Олексійовича на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті орендної плати за земельну ділянку № 90, кадастровий номер 3520884400:02:000:0090 в розмірі 23 897,30 грн за 2015-2018 роки; зобов'язано ФГ Івашини Володимира Олексійовича передати ОСОБА_1 земельну ділянку, яка розташована на території Мар'янівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, площею 5,97 га у межах згідно з планом, надану для ведення сільськогосподарського виробництва, кадастровий № 3520884400:02:000:0090 в стані придатному для цільового використання; в іншій частині позовних вимог відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ФГ Івашини В. О. задоволено; рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 25 червня 2019 року скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 11 листопада 2020 року (провадження № 61-20039св19) касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено; постанову Кропивницького апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року скасовано, а рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 25 червня 2019 року залишено в силі; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами сплату грошових коштів, вказаних у розписках та касових ордерах саме за договором оренди земельної ділянки № 90.

У справі № 383/697/18 предметом розгляду був договір оренди земельної ділянки № 90, на підтвердження сплати орендної плати відповідачем надано розписки та видаткові касові ордери, які були надані і під час розгляду справи, що переглядається ( № 383/696/18).

Враховуючи викладене, висновок апеляційного суду про недоведеність позивачем факту систематичної несплати ФГ Івашини В. О. орендної плати за договором оренди земельної ділянки є помилковим, оскільки відповідачем не доведено належними та допустимими доказами сплату грошових коштів, вказаних у розписках та касових ордерах саме за договором оренди земельної ділянки № 91.

Розглядаючи позов, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи те, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує рішення апеляційного суду та залишає в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Частиною 3 статті 6 Закону України "Про судовий збір" визначено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом у липні 2018 року, в якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просив розірвати договір оренди земельної ділянки, стягнути з відповідача на свою користь 43 360,70 грн та зобов'язати відповідача негайно передати йому земельну ділянку в стані, придатному для цільового використання.

Підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону 4 Закону України "Про судовий збір" в редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом, за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою або фізичною особою - підприємцем ставка судового збору складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з підпунктом 2 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" в редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом, за подання до суду позовної заяви немайнового характеру фізичною особою ставка судового збору складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 01 січня 2018 року становить 1 762,00 грн.

Таким чином, позивач звернувся до суду з вимогою майнового характеру та двома вимогами немайнового характеру.

Отже за подання позовної заяви судовий збір становив (1 762,00 грн * 0,4 * 3) 2
114,40 грн.

Згідно з підпунктом 7 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, за подання до суду касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

Таким чином, за подання касаційної скарги ОСОБА_1 повинен був сплатити (2 114,40
грн * 200 %) 4 228,80 грн.

Згідно з частиною 1 статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки касаційну скаргу задоволено, постанову апеляційної інстанції скасовано, а рішення суду першої інстанції залишено в силі, то сплачений судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 4 228,80 грн підлягає стягненню з ФГ Івашини В. О. на користь ОСОБА_1.

Керуючись статтями 141 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 14 листопада 2019 року скасувати.

Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 25 червня 2019 року залишити в силі.

Стягнути з Фермерського господарства Івашини Володимира Олексійовича на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 4 228,80 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. М. ІгнатенкоСудді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М.

Ю. Тітов