Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.07.2018 року у справі №623/2374/17

Постанова

Іменем України

03 липня 2020 року

м. Київ

справа № 623/2374/17

провадження № 61-38418св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

треті особи - Ізюмська міська рада Харківської області, ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Харківської області від 29 травня 2018 року у складі колегії суддів:

Колтунової А. І., Кругової С. С., Маміної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, треті особи: Ізюмська міська рада Харківської області, ОСОБА_4, у якому просила зобов'язати відповідача розібрати та засипати вигрібну яму, розташовану на прибудинковій території будинку АДРЕСА_1, не допустивши зливу в неї нечистот, та стягнути з відповідача на її користь судовий збір у розмірі 640,00 грн.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_2.

ОСОБА_3 проживає в квартирі АДРЕСА_3.

У травні 2017 року ОСОБА_3 самоправно, без отримання відповідних дозволів, розпочала будівництво вигрібної ями на прибудинковій території будинку АДРЕСА_1.

За даним фактом відповідач була попереджена про адміністративну відповідальність у разі продовження самовільного будівництва вигрібної ями, а також їй було рекомендовано перенести та узгодити місце розташування вигрібної ями.

Однак, проігнорувавши вказані рекомендації, відповідач самовільно побудувала вигрібну яму на відстані приблизно трьох метрів від будівель та споруд (підвалів), розташованих на прибудинковій території будинку АДРЕСА_1 та двох метрів від будинку АДРЕСА_3, що спричиняє загрозу будівлям та спорудам.

Посилаючись на те, що відповідно до санітарних норм та правил утримання населених місць, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17 березня 2011 року № 145, вигреби повинні бути відділені від стін житлових та громадських будівель і споруд на відстані не менше 20 метрів, а місце розміщення вигребу на присадибній ділянці та відстань від нього до власного житлового будинку визначає власник цього будинку з додержанням правил добросусідства, позивач просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 14 лютого 2018 року у складі судді Одарюка М. П. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_3 демонтувати (розібрати та засипати) вигрібну яму, розташовану на прибудинковій території будинку АДРЕСА_1.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 640,00 грн.

Суд першої інстанції виходив із того, що відповідач без відповідного дозволу, з порушенням санітарних норм і правил, правил добросусідства побудувала зливну каналізаційну яму на відстані 1,0 м від будинку АДРЕСА_3 на прибудинковій території, закріпленій за будинком АДРЕСА_1, що порушує будівельні та санітарно-екологічні норми утримання території населених пунктів.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Харківської області від 29 травня 2018 року рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 14 лютого 2018 року скасовано, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що позов заявлено до неналежного відповідача, оскільки ОСОБА_3, до якої пред'явлено позов, не є власником квартири АДРЕСА_3. Суд першої інстанції, на порушення норм процесуального закону, вирішив питання щодо прав та обов'язків особи - власника вказаної квартири, яка не була залучена до участі у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погодившись із таким вирішенням спору, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 аргументована тим, що постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, без належного дослідження усіх обставин справи, тому підлягає скасуванню.

Апеляційний суд, вирішуючи спір, не врахував надані позивачем докази, які свідчать про те, що відповідачем у справі є саме ОСОБА_5.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: Ізюмська міська рада Харківської області, ОСОБА_4, про зобов'язання вчинити певні дії.

Витребувано із Ізюмського міськрайонного суду Харківської області зазначену справу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Апеляційний суд установив, що 10 травня 2017 року Управлінням Держпродспоживслужби в Ізюмському районі у складі комісії УЖКГ Ізюмської міської ради проведено перевірку, за результатами якої встановлено порушення мешканцями квартири АДРЕСА_3 санітарного законодавства в частині утримання території. У зв'язку з відсутністю власника квартири АДРЕСА_3 під час перевірки, він був попереджений у телефонному режимі про можливу адміністративну відповідальність у разі продовження будівництва даної вигрібної ями.

Власником квартири АДРЕСА_3 на підставі договору дарування від 22 вересня 2004 року є ОСОБА_6, яка до участі у справі не залучалась.

ОСОБА_3 зареєстрована та проживає в квартирі АДРЕСА_3.

ОСОБА_1, звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_3, просила зобов'язати відповідача розібрати та засипати самовільно побудовану вигрібну яму, розташовануна прибудинковій території будинку АДРЕСА_1, не допустивши зливу в неї нечистот.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно дочастини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина 1 та 3 статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частин 1 статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 51 ЦПК України суд першої інстанції за клопотанням позивача, до початку першого судового засідання, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц; від 20 червня 2018 року у справі №308/3162/15-ц; від 21 листопада 2018 року у справі №127/93/17-ц; від 12 грудня 2018 року у справі №570/3439/16-ц; від 12 грудня 2018 року у справі №372/51/16-ц; від 15 травня 2019 року у справах №552/91/18,554/9144/17.

ОСОБА_1 заявлено позов до ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити певні дії.

Порушення будівельних та санітарно-екологічних норм утримання території здійснювалось мешканцями квартири АДРЕСА_3, про що власник вказаної квартири попереджений про адміністративну відповідальність у разі продовження будівництва вигрібної ями.

Власником квартири АДРЕСА_3 є ОСОБА_6, яка до участі у справі не залучалась.

Позивач у даній справі клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляла.

Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог.

Оскільки рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам процесуального закону, апеляційний суд дійшов правильного висновку про його скасування та відмову в задоволенні позову ОСОБА_1.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду прийнята без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до незгоди заявника з висновком суду та переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною 3 статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 389,400,401 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Харківської області від 29 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук