Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.02.2019 року у справі №577/5360/15ц

Постанова

Іменем України

06 березня 2019 року

м. Київ

справа № 577/5360/15-ц

провадження № 61-24214св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Конотопська міська рада Сумської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Конотопського районного суду Сумської області від 28 грудня 2016 року у складі судді Ярмак О. М. та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 27 лютого 2017 рокуу складі колегії суддів: Хвостика С. Г., Левченко Т. А., Собини О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до Конотопської міської ради Сумської області (далі - Конотопська міська рада) про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за невиконання грошового зобов'язання з відшкодування майнової та моральної шкоди, посилаючись на те, що рішенням Апеляційного суду Сумської області від 03 грудня 2014 року з Конотопської міської ради на її користь було стягнуто 43 216 грн на відшкодування майнової шкоди та 10 000 грн - на відшкодування моральної шкоди. На час звернення до суду з цим позовом відповідач не виплатила їй грошові кошти. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з Конотопської міської ради на свою користь інфляційні втрати за період з 03 грудня 2014 року по 11 листопада 2015 року в розмірі 23 261 грн та три проценти річних - в розмірі 1 504 грн на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Конотопського районного суду Сумської області від 28 грудня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що правовідносини з приводу виконання рішення Апеляційного суду Сумської області від 03 грудня 2014 рокуврегульовані Законом України «Про виконавче провадження», а тому до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання.

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 27 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Конотопського районного суду Сумської області від 28 грудня 2016 року залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У квітні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Конотопського районного суду Сумської області від 28 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 27 лютого 2017 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин статті 625 ЦК України, оскільки обов'язок відповідача сплатити їй грошові кошти виник з рішення Апеляційного суду Сумської області від 03 грудня 2014 року. Вказана стаття поширюється як на договірні, так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання.

У липні 2017 року Конотопська міська рада подала заперечення на касаційну скаргу, в якому просила відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що стаття 625 ЦК України не може застосовуватися до спірних правовідносин.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

15 травня 2018 року справу № 577/5360/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що рішенням Апеляційного суду Сумської області від 03 грудня 2014 року з Конотопської міської ради на користь ОСОБА_1 було стягнуто 43 216 грн на відшкодування майнової шкоди та 10 000 грн - на відшкодування моральної шкоди.

Станом на 28 грудня 2016 року вказане рішення суду залишалося невиконаним.

Предметом позову в цій справі є стягнення на підставі статті 625 ЦК України трьох процентів річних від простроченої суми боргу та інфляційних втрат, завданих позивачу внаслідок невиконання рішення суду.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною п'ятою статті 11 ЦК України передбачається виникнення цивільних прав та обов'язків з рішення суду. Таким чином, на підставі рішення суду можуть виникати зобов'язання, які залежно від змісту можуть бути грошовими або негрошовими.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

За змістом статей 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначене відповідає правовому висновку, наведеному у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-1946цс15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 459/3560/15-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 753/23612/15-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 461/479/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 761/43507/16-ц.

Проте суди попередніх інстанцій не звернули уваги на вищевказані вимоги закону, не врахували, що на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов'язання у зв'язку зі стягненням грошових коштів, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України. Тому, не застосувавши зазначені положення закону, суди дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно з Рекомендаціями щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03 квітня 1997 року № 362-97р, вважається, що сума, внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 01 по 15 число відповідного місяця, інфляційна зміна розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 число місяця - інфляційна зміна розраховується з урахуванням цього місяця.

Оскільки прострочення виконання зобов'язання виникло 04 грудня 2014 року, а позивач просила стягнути суми, передбачені статтею 625 ЦК України, по 11 листопада 2015 року, то при розрахунку інфляційних втрат враховуються індекси інфляції за період з грудня 2014 року по жовтень 2015 року включно.

Індекс інфляції за грудень 2014 року становив 103 %, за січень 2015 року - 103,1 %, за лютий - 105,3 %, за березень - 110,8 %, за квітень - 114 %, за травень - 102,2 %, за червень - 100,4 %, за липень - 99 %, за серпень - 99,2 %, за вересень - 102,3 %, за жовтень - 98,7 %.

Загальний відсоток інфляції розраховується шляхом множення усіх показників інфляції за відповідний період.

Отже, сукупний індекс інфляції за період з 04 грудня 2014 року по 11 листопада 2015 року становить 143,71 % (103 % х 103,1 %, х 105,3 % х 110,8 % х 114 % х 102,2 % х 100,4 % х 99 % х 99,2 % х 102,3 % х 98,7 %).

Сума інфляції розраховується за формулою: сума боргу х процент інфляції - сума боргу.

Таким чином, інфляційні втрати відповідно до суми боргу в розмірі 53 216 грн (43 216 грн + 10 000 грн) за період з 04 грудня 2014 року по 11 листопада 2015 року складають 23 260,71 грн (53 216 грн х 143,71 % - 53 216 грн).

Сума трьох процентів річних розраховується за формулою: (сума боргу х 3 % х кількість прострочених днів) / 365 (кількість днів у році).

Кількість прострочених днів у період з 04 грудня 2014 року по 11 листопада 2015 року становить 343 дні.

Таким чином, три проценти річних за вказаний період складають 1 500,25 грн (53 216 грн х 3 % х 343 дні / 365 днів).

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення слід скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатила 661,40 грн, які підлягають стягненню з відповідача на корить позивача.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Конотопського районного суду Сумської області від 28 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 27 лютого 2017 рокускасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Конотопської міської ради Сумської області на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати в розмірі 23 260 (двадцять три тисячі двісті шістдесят) грн 71 коп. та три проценти річних від суми простроченого грошового зобов'язання в розмірі 1 500 (одна тисяча п'ятсот) грн 25 коп.

Стягнути з Конотопської міської ради Сумської області на користь ОСОБА_1 661 (шістсот шістдесят одну) грн 44 коп. судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ.А.Стрільчук Судді:В.О.Кузнєцов А.С.Олійник С.О.Погрібний О. В. Ступак