Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.02.2025 року у справі №359/3641/19
Постанова КЦС ВП від 05.11.2025 року у справі №359/3641/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 359/3641/19

провадження № 61-8552св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: державний реєстратор Київської обласної філії комунального підприємства «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу» Міхачов Вячеслав Анатолійович, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - обслуговуючий кооператив «Ідея»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Шапошніков Ілля Борисович, та ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Шапошнікова Тетяна Геннадіївна, на постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Борисової О. В., Левенця Б. Б., Кирилюк Г. М., від 27 травня 2025 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київської обласної філії Комунального підприємства «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу» в особі державного реєстратора Міхачова В. А. (далі - державний реєстратор), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - обслуговуючий кооператив «Ідея» (далі - ОК «Ідея», кооператив), про визнання недійсною реєстрації права власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовну заяву мотивовано тим, що 29 червня 2016 року позивач та ОК «Ідея» уклали кооперативну угоду про сплату пайового внеску № 1/17 (далі - кооперативна угода), відповідно до якої пайовик оплачує (вносить), а ОК «Ідея» приймає пайовий внесок, який зараховується до пайового фонду кооперативу та закріплює за пайовиком пай у пайовому фонді кооперативу, визначений згідно з реєстром паїв кооперативу за ідентифікаційним кодом 1/17, про що до реєстру паїв вноситься відповідний запис.

За додатком № 1 до кооперативної угоди на виконання підпункту 5.2.2. пункту 5.2. цієї угоди сторони дійшли згоди, що повернення паю здійснюється у натуральній формі шляхом передання майна, що має такі характеристики: квартира, розташована на 2-му поверсі Ц+З+манс. 5 поверхового будинку та складається з 1 кімнати житловою площею 18,1 кв. м, кухні площею 11,0 кв. м, вбиральні (сполученої) площею 3,2 кв. м, коридору площею 3,70 кв. м.

Згідно з довідкою, виданою ОК «Ідея», з метою реєстрації права власності ОСОБА_1 станом на 01 листопада 2016 року вніс, або надав послуг, на суму у розмірі 423 200,00 грн, чим повністю виконав умови кооперативної угоди.

Відповідно до акта приймання-передавання квартири від 01 листопада 2016 року, підписаного між ОК «Ідея» та ОСОБА_1 , на виконання додатку № 1 до кооперативної угоди кооператив передав пайовику квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 37,1 кв. м.

26 січня 2017 року державний реєстратор Комунального підприємства «Бюро державної реєстрації» Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво- Святошинського району Київської області Івченко О. В. зареєстрував

за ОСОБА_1 право власності на квартиру загальною площею 37,1 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстрацій номер об`єкта нерухомого майна 1067292732224.

30 липня 2018 року державний реєстратор Міхачов В. А. вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про виправлення інформації про власника квартири загальною площею 37,1 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , і замість ОСОБА_1 вніс як власника ОСОБА_2 .

Підставою для внесення таких змін стала заява ОК «Ідея» без номеру та дати, підписана головою правління Шулянським А. В., в якій було викладено прохання про виправлення технічної помилки та проведення перереєстрації права власності однією дією шляхом внесення змін про власника квартири без проміжної реєстрації квартири за кооперативом щодо квартири АДРЕСА_2 , оскільки квартира була помилково зареєстрована за ОСОБА_1 замість ОСОБА_2 , який є власником квартири.

До заяви долучений акт приймання-передавання квартири від 20 жовтня

2016 року, відповідно до пункту 1 якого на виконання додатку № 1 до кооперативної угоди, кооператив передав пайовику квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 37,1 кв. м.

Вказував, що надалі 10 серпня 2018 року між ОСОБА_2 (продавець)

та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири, за яким ОСОБА_2 відчужив у власність ОСОБА_3 квартиру під номером АДРЕСА_2 .

Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Забігайло Л. П. та зареєстрований у реєстрі за № 951.

Позивач зазначав, що внесення запису державним реєстратором Міхачовим В. А. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про виправлення інформації про власника квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , проведено незаконно, подальше відчуження цієї квартири ОСОБА_3 шляхом укладення договору купівлі-продажу спірної квартири також є незаконним, оскільки продавець ОСОБА_2 у законний спосіб не набув право власності на вказане нерухоме майно та не мав права розпоряджатися цим майном (спірною квартирою).

Виходячи з наведеного, позивач просив суд:

? визнати недійсною реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру загальною площею 37,1 кв. м, що розташована за адресою:

АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1067292732224, номер запису про право власності - 22532087;

? визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 10 серпня 2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Забігайло Л. П. та зареєстрований у реєстрі за № 951;

? витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру загальною площею 37,1 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 вересня 2023 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

.

Судові рішення мотивовані тим, що права ОСОБА_1 не порушені,

а позивач не довів, що спірна квартира є одним і тим же об`єктом нерухомості, а тому дійшли висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсною реєстрації права власності.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині витребування майна, суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_2 як законний власник спірної квартири відчужив її ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 10 серпня

2018 року, а тому підстав для застосування положень частини статті 388 ЦК України суд не вбачав.

Постановою Верховного Суду від 19 лютого 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв ОСОБА_4 , задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2023 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що у цій справі внаслідок внесення державним реєстратором відомостей щодо власника квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 37,1 кв. м, змінено власника нерухомого майна, а саме замість позивача ОСОБА_1 зазначено відповідача ОСОБА_2 . Отже, спірні правовідносини виникли у зв`язку з тим, що рішення державного реєстратора про внесення виправлень щодо власника квартири до Державного реєстру прав здійснено без відповідного рішення суду, разом з тим, це впливає на права позивача, який вважає себе законним власником квартири. Такими діями позивачу завдано шкоди, оскільки його позбавлено права власності на квартиру, яку він набув на законних підставах. Отже, вказана квартира підлягає витребуванню на користь позивача. Таким чином, у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення абзацу 3 частини першої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та дійшов передчасного висновку про відсутність порушеного права позивача у цій справі.

Апеляційний суд не взяв до уваги доводи позивача про наявність правових підстав для задоволення його позовних вимог як законного власника майна, що він підтверджував належними та допустимими доказами, та не з`ясував правомірність отримання у власність ОСОБА_1 спірної квартири, а також не перевірив належність та допустимість доказів на підтвердження цього з огляду на встановлені обставини справи.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 травня 2025 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2022 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 37,1 кв. м. В задоволенні решти вимог відмовлено.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що право позивача на мирне володіння майном було порушено, оскільки останній позбавлений права власності у спосіб, не передбачений чинним законодавством, з урахуванням того, що відповідно до абзацу 3 частини першої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, яка діяла на момент вчинення реєстраційної дії) зміни до Державного реєстру прав вносяться на підставі відповідного рішення суду, якщо помилка в реєстрі впливає на права третіх осіб, а не шляхом зміни прізвища особи власника у Державному реєстрі прав.

Встановивши, що зазначеними діями реєстратора ОСОБА_1 завдано шкоди, оскільки його позбавлено права власності на квартиру, яку він набув на законних підставах, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 37,1 кв.м.

При цьому суд відмовив у задоволенні позовної вимоги про скасування реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 , оскільки задоволення цієї вимоги не є необхідним для ефективного відновлення прав позивача. Судове рішення про задоволення позовної вимоги про витребування від відповідача нерухомого майна є підставою для державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи

04 липня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» від імені ОСОБА_2 - адвокат Шапошніков І. Б. подав касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2025 року (повний текст складений 05 червня 2025 року), у якій просив її скасувати в частині задоволення позову та в цій частині залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 07 грудня 2021 року у справі № 910/1671/20, від 04 вересня 2024 року у справі № 947/9769/22, від 19 червня 2024 року у справі № 607/8938/22, від 30 червня 2023 року у справі № 274/7221/19, від 24 червня 2021 року у справі № 686/19271/19, від 26 квітня 2023 року у справі № 639/5546/16-ц, від 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі, якщо змінено відомості про власника нерухомого майна без рішення суду щодо особи, яка не була власником такого нерухомого майна (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції, встановивши виконання умов кооперативних угод за якими передається один і той же об`єкт нерухомості як позивачем, так і ОСОБА_2 помилково зазначив, що саме позивач набув право власності на такий об`єкт. Аргументів щодо того, чому таке право набув саме позивач, а не ОСОБА_2 суд не навів. При цьому суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_2 раніше за позивача уклав договір з ОК «Ідея». Також суд не врахував, що надана позивачем довідка про сплату паю за квартиру не є належним доказом на підтвердження факту виконання умов кооперативного договору, оскільки такі обставини повинні підтверджуватись прибутковими та видатковими касовими ордерами, якщо сплата здійснювалася у готівковій формі, або банківською випискою - у разі здійснення оплати у безготівковій формі.

04 липня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» від імені ОСОБА_3 - адвокат Шапошнікова Т. Г. подала касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2025 року (повний текст складений 05 червня 2025 року), у якій просила її скасувати в частині задоволення позову та в цій частині залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 29 травня 2024 року у справі № 910/5808/20, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 22 січня 2025 року у справі № 753/14855/18, від 22 березня 2023 року у справі № 206/5095/20, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідачка є добросовісним набувачем спірного майна, оскільки придбала спірну квартиру на підставі відплатного договору, який не було визнано недійсним. Зазначає, що суд не врахував, що витребування майна у добросовісного набувача (пенсіонерки) після семи років мирного володіння, значних капітальних поліпшень, є покладенням надмірного індивідуального тягаря.

Відзив на касаційну скаргу

У вересні 2025 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови. Посилається на те, що на момент укладення договору купівлі-продажу 10 серпня 2018 року

ОСОБА_2 не був законним власником спірної квартири, право власності на яку незаконного перереєстровано з позивача на ОСОБА_2 , а тому вважати відповідачку добросовісною набувачкою спірного майна підстав немає. Зазначає, що ОСОБА_2 помилково посилається на переважне право на отримання квартири у власність, оскільки він уклав угоду з кооперативом пізніше, ніж позивач.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 30 жовтня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами фактичні обставини справи

29 червня 2016 року ОСОБА_1 та ОК «Ідея» уклали кооперативну угоду № 1/17 про сплату пайового внеску.

Відповідно до пункту 1.1 кооперативної угоди, пайовик оплачує (вносить),

а кооператив приймає пайовий внесок, який зараховується до пайового фонду кооперативу.

Згідно з пунктом 1.2 кооперативної угоди кооператив закріплює за пайовиком пай у пайовому фонді кооперативу, визначений згідно із реєстром паїв кооперативу за ідентифікаційним кодом 1/17, про що до реєстру паїв вноситься відповідний запис.

Відповідно до додатку № 1 до кооперативної угоди на виконання підпункту 5.2.2. пункту 5.2. кооперативної угоди сторони дійшли згоди, що повернення паю здійснюється у натуральній формі шляхом передання майна, що має наступні характеристики: квартира розташована на 3-му поверсі 5-ти поверхового будинку та складається з 1 кімнати житловою площею 36,80 кв. м, у тому числі 1-а кімната 18,0 кв. м; кухні площею 10,8 кв. м, вбиральні (сполученої) площею 3,1 кв. м, коридору площею 3,70 кв. м (т. 1, а. с. 13, зворот).

За довідкою, виданою ОК «Ідея», ОСОБА_1 станом на 07 липня

2016 року вніс грошові кошти у розмірі 423 200,00 грн згідно з кооперативною угодою (т. 1, а. с.14, зворот).

Відповідно до акта приймання-передавання квартири від 01 листопада 2016 року, підписаного між ОК «Ідея» та ОСОБА_1 , на виконання додатку № 1

до кооперативної угоди кооператив передав пайовику квартиру за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 37,1 кв. м ( (т. 1, а. с.15).

26 січня 2017 року державний реєстратор Комунального підприємства «Бюро державної реєстрації» Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво- Святошинського району Київської області Івченко О. В. зареєстрував за

ОСОБА_1 право власності на квартиру загальною площею 37,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1067292732224 (т. 1, а. с.18, 20).

У заяві, поданій ОК «Ідея» до державного реєстратора, зазначено: «Прошу виправити технічну помилку та здійснити перереєстрацію права власності однією дією через внесення змін про власника квартири без проміжної реєстрації квартири за кооперативом щодо квартири АДРЕСА_2 , оскільки було допущено помилку у веденні реєстру. Квартира була помилково зареєстрована за

ОСОБА_1 , так як насправді власником квартири є ОСОБА_2 . Представниками фізичних осіб була спроба укласти нотаріальний договір купівлі-продажу цієї квартири, але за ініціативою кооперативу даний договір було розірвано» (т. 1, а. с. 21).

23 червня 2016 року ОК «Ідея» та ОСОБА_2 уклали кооперативну угоду № 1/17 про сплату пайового внеску.

Відповідно до додатку № 1 до кооперативної угоди на виконання підпункту 5.2.2. пункту 5.2. кооперативної угоди сторони дійшли згоди, що повернення паю здійснюється у натуральній формі шляхом передання майна, що має наступні характеристики: квартира розташована на 2-му поверсі Ц+3+манс. 5-ти поверхового будинку та складається з 1 кімнати житловою площею 18,1 кв. м, у тому числі 1-а кімната 18,1 кв. м; кухні площею 11,0 кв. м, вбиральні (сполученої) площею 3,2 кв. м, коридору площею 3,70 кв. м (т. 1, а. с. 119).

Згідно з довідкою, виданою ОК «Ідея», ОСОБА_2 станом на 20 жовтня 2016 року вніс або надав послуг на суму у розмірі 423 200,00 грн, чим повністю виконав умови кооперативної угоди (т. 1, а. с. 23).

Відповідно до акта приймання-передавання квартири від 20 жовтня 2016 року, підписаного між ОК «Ідея» та ОСОБА_2 , на виконання додатку № 1 до кооперативної угоди кооператив передав пайовику квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 37,1 кв. м (т. 1, а. с. 22).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №132619927 від 30 липня 2018 року за ОСОБА_2 26 вересня 2017 року зареєстровано право власності на квартиру загальною площею 37,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 22532087 (т. 1, а. с.123).

10 серпня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири, за яким ОСОБА_2 передав у власність

ОСОБА_3 квартиру під номером АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 24, 25).

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження

№ 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про кооперацію» кооперація - це система кооперативних організацій, створених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів.

Абзацом п`ятим статті 2 Закону України «Про кооперацію» визначено, що обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу.

Згідно з абзацом сьомим статті 2 Закону України «Про кооперацію» пай - це майновий поворотний внесок члена (асоційованого члена) кооперативу у створення та розвиток кооперативу, який здійснюється шляхом передачі кооперативу майна, в тому числі грошей, майнових прав, а також земельної ділянки.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про кооперацію» основними обов`язками члена кооперативу є: додержання статуту кооперативу; виконання рішень органів управління кооперативу та органів контролю за діяльністю кооперативу: виконання своїх зобов`язань перед кооперативом: сплата визначених статутом кооперативу внесків.

За статтею 19 Закону України «Про кооперацію» кооператив є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації та провадження іншої передбаченої статутом діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом.

Згідно зі статтею 177 ЦК України до об`єктів цивільних прав належать речі, майнові права та інше. Майном як особливим об`єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України).

За правилами статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування). Майнове право є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право є обмеженим речовим правом, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

У статті 190 ЦК України визначено, що майно є особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

З аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об`єктом цивільних правовідносин.

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-ІІІ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).

Концепція «майна» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а отже і «майном» (пункт 98 рішення Європейського суду з прав людини щодо прийнятності заяви у справі «Броньовські проти Польщі» («Broniowski v. Poland»), заява № 31443/96; пункт 22 рішення від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява № 10972/05).

Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Визначення майнового права як «права очікування» та повноваження власника таких прав вказано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 2610/22985/2012, від 16 жовтня 2019 року у справі

№ 761/5156/13-ц та постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 520/4555/17, від 26 січня 2022 року у справі № 761/3462/13-ц, від 08 червня 2022 року у справі № 947/25597/19, від 21 червня 2022 року у справі

№ 947/25617/19, від 08 січня 2025 року в справі № 363/641/22.

Таким чином, майнове право, яке є предметом договору - це обумовлене право на набуття в майбутньому права власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права.

Вказане свідчить про те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

У частині першій статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Після завершення будівництва та введення будинку в експлуатацію квартира як окремий об`єкт цивільних правовідносин ще не існує і набуває юридично статусу об`єкта цивільних правовідносин лише після державної реєстрації, здійсненої відповідно до закону (постанова Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 521/19092/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року в справі

№ 359/5719/17 зроблено висновок, що нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлено право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої на підставі договору був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийнято в експлуатацію у встановленому порядку. В іншому випадку інвестор не зможе визнати право власності на квартиру до введення будинку в експлуатацію. Згідно із частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою».

Укладаючи договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, покупець отримує речове право, яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому.

Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об`єктом у розумінні ЦК України такий об`єкт стає після його державної реєстрації.

Захист прав на новостворене майно, прийняте в експлуатацію, у разі невизнання відповідачем прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 09 серпня2023 року у справі

№ 753/6287/19.

Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина перша статті 387 ЦК України).

Частина перша статті 388 ЦК України містить перелік підстав, за яких власник майна має право витребувати своє майно, зокрема якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (підпункт 3 зазначеної статті).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18),

від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18),

від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Велика Палата Верховного Суду нагадувала неодноразово, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19) та багатьох інших.

Інвестор наділений правами, тотожними правам власника нерухомого майна, пов`язаними зі створенням об`єкту нерухомого майна, а тому в разі порушення його речових прав він має право на звернення до суду за їх захистом шляхом пред`явлення позову про визнання за ним його майнових прав та витребування своєї власності з незаконного володіння іншої особи (статті 392, 388 ЦК України).

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21), постановах Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 761/22446/20 (провадження № 61-6067св22), від 24 січня 2024 року у справі № 487/7152/21 (провадження № 61-8265св23), від 07 грудня 2023 року у справі № 369/8250/19 (провадження № 61-3645св23), від 12 жовтня 2023 року у справі № 761/15699/16 (провадження № 61-4491св23) та інших.

Частиною першою статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі зміни ідентифікаційних даних суб`єкта права, визначення часток у праві спільної власності чи їх зміни, зміни суб`єкта управління об`єктами державної власності, відомостей про об`єкт нерухомого майна, у тому числі зміни його технічних характеристик, виявлення технічної помилки в записах Державного реєстру прав чи документах, виданих за допомогою програмних засобів ведення цього реєстру (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), за заявою власника чи іншого правонабувача, обтяжувача, а також у випадку, передбаченому підпунктом «в» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, вносяться зміни до записів Державного реєстру прав. У разі якщо помилка в реєстрі впливає на права третіх осіб, зміни до Державного реєстру прав вносяться на підставі відповідного рішення суду.

У цій справі суд апеляційної інстанції установив, що відповідно до додатку №1 до кооперативної угоди від 29 червня 2016 року №1/17 ОСОБА_1 виконано умови цієї угоди повністю, що підтверджується довідкою ОК «Ідея» про внесення коштів та на підставі: технічного паспорту б/н від 23 вересня 2016 року, видавник: ФОП ОСОБА_5 ; довідки б/н, виданий 01 листопада 2016 року, видавник: ОК «Ідея»; акту прийому-передачі квартири, б/н, виданий 01 листопада 2016 року, видавник: ОК «Ідея», ОСОБА_1 ; кооперативної угоди про сплату пайового внеску, серія та номер: 1/17, виданий 29 червня 2016 року, видавник: ОК «Ідея» за ОСОБА_1 26 січня 2017 року державним реєстратором КП «Бюро державної реєстрації» Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Івченко О.В. було зареєстровано право власності на квартиру загальною площею 37,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1067292732224.

Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що внаслідок внесення державним реєстратором відомостей щодо власника квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 37,1 кв. м, змінено власника нерухомого майна, а саме замість позивача

ОСОБА_1 зазначено відповідача ОСОБА_2 .

Отже, спірні правовідносини виникли у зв`язку з тим, що рішення державного реєстратора про внесення виправлень щодо власника квартири до Державного реєстру прав прийнято без відповідного рішення суду як це передбачено частиною першою статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що впливає на права позивача, який вважає себе законним власником квартири. Такими діями позивачу завдано шкоди, оскільки його позбавлено права власності на квартиру, яку він набув на законних підставах. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що вказана квартира підлягає витребуванню на користь позивача від незаконного володіння ОСОБА_3 .

Суд апеляційної інстанції врахував висновки суду касаційної інстанції, з яких було скасовано судове рішення, дослідив усі наявні у справі докази і надав їм належну правову оцінку, зокрема щодо правомірності набуття у власність майнових прав на квартиру позивачем, що свідчить про дотримання судом положення частини п`ятої статті 411 ЦПК України, а тому відповідні доводи касаційної скарги

ОСОБА_2 є помилковими.

Також суд відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про недоведеність виконання позивачем умов кооперативної угоди, оскільки такі спростовуються довідкою ОК «Ідея» про внесення позивачем пайового внеску у розмірі

423 200 грн, що еквівалентно вартості спірної квартири, а також актом прийому-передачі квартири від 01 листопада 2016 року, складеним між позивачем та ОК «Ідея» (а. с. 14, 15, т. 1). Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про належне виконання зобов`язання з боку позивача стосовно сплати коштів за квартиру, оскільки за відсутності такої оплати було б неможливим отримання як довідки про сплату пайового внеску, так і складання між сторонами акту прийому-передачі квартири і подальшої реєстрації права власності на квартиру за позивачем.

В контексті оцінки добросовісності набувача спірного майна ОСОБА_3 , колегія суддів враховує таке.

Правовий аналіз положень статей 387 388 ЦК України свідчить про те, що право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути в нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини, серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20), розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягарю, покладеному на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.

Саме при вирішенні питання про витребування майна здійснюється перевірка добросовісності набувача цього майна, у тому числі з`ясуванню підлягає й те, чи знав або чи міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця. Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16, пункт 52).

У постанові від 27 листопада 2024 року в справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23), Велика Палата Верховного Суду констатувала, що 1) можливість втручання у право кінцевого набувача майна, яке вибуло з володіння власника без відповідної правової підстави, чи не з його волі прямо передбачене ЦК України (статті 387, 388); 2) закон безпосередньо врегулював, що добросовісний набувач не набуває право власності на відчужене йому майно, яке вибуло із володіння власника поза його волею; 3) майнове право добросовісного набувача захищено передбаченим статтею 661 ЦК України механізмом відшкодування завданих йому збитків у зв`язку з витребуванням у нього за рішенням суду майна (товару), тоді як законний володілець позбавлений можливості захистити своє майнове право у інший спосіб, ніж витребування належного йому майна.

Ураховуючи встановлені у справі обставини, а саме вибуття із власності позивача спірного майна та подальше його відчуження, витребування такого майна на користь законного власника від останнього набувача ОСОБА_3 є пропорційним втручанням у право власності останньої, яке ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві.

При цьому суд апеляційної інстанції врахував інтереси позивача як власника спірного майна, який здійснює захист свого порушеного права власності, надавши їм оцінку з точки зору балансу з правами та інтересами добросовісного набувача, та правильно вважав, що права та інтереси власника

ОСОБА_1 , який позбувся права власності, у тому числі і володіння майном внаслідок того, що рішення державного реєстратора про внесення виправлень щодо власника квартири до Державного реєстру прав здійснено без відповідного рішення суду, за обставин цієї справи перевищують інтереси добросовісного набувача ОСОБА_3 .

Відповідачка ОСОБА_3 наполягає на тому, що в суду не було підстав для витребування в неї квартири як у добросовісної набувачки спірного майна, яка покладалася на офіційну інформацію щодо права власності продавця, відображену в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

З конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Водночас відповідно до частини третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу, зокрема відмовити у захисті права, яким особа зловживала.

Набуваючи у власність майно законним шляхом за відплатним правочином, покладаючись на відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідачка набула статус добросовісного набувача, тому втручання у її право може бути здійснено лише на підставі регламентованих норм законодавства (статті 388 ЦК України), які і є запобіжником для зловживання первинним власником своїми правами.

Тобто виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За обставинами цієї справи не встановлено факту чи наміру зловживання позивачем своїми правами щодо спірного нерухомого майна, яке вибуло з його володіння поза його волею (за відсутності будь-якої зовнішньої об`єктивної форми вираження його волевиявлення), тому немає підстав для відмови у захисті права власності.

Недоторканність набутого добросовісним набувачем права власності за рахунок позбавлення законного власника, який не допускав недобросовісного користування своїми правами та не виражав волевиявлення на передачу майна, можливості поновити своє порушене, внаслідок вибуття належного йому майна за неукладеним правочином, майнове право суперечить завданню цивільного судочинства.

Принцип мирного володіння майном, закріплений у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, стосується не лише кінцевого добросовісного набувача майна, а й первинного законного володільця, який маючи у власності певне майно, розраховує, що його право на мирне володіння майном буде захищене належним правовим регулюванням.

У разі коли нерухоме майно вибуває з володіння особи, якій воно належить, на підставі неукладеного правочину, така особа залишається дійсним власником цього майна, оскільки вона не бажала втрачати правовий зв`язок з належним їй майном. Позбавлення особи в такому випадку права повернути своє майно, яке вибуло з її володіння без наявних на те правових підстав (неукладений правочин не створює жодних правових наслідків), безумовно призводить до втручання у право такої особи на мирне володіння своїм майном і є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Водночас ОСОБА_3 не звільняється від негативних наслідків, які можуть виникнути при виборі недобросовісного контрагента. Окрім інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, добросовісний набувач оцінює й інші обставини, які можуть свідчити про сумнівний характер вчинюваного правочину, такі як занижена ціна договору (про що зазначала позивачка), факт неодноразового протягом короткого проміжку часу перепродажу майна, поведінка продавця тощо.

Тому за обставин вибуття майна із власності законного володільця поза його волею, зокрема за неукладеним правочином за відсутності його волевиявлення, витребування цього майна у добросовісного набувача на користь законного володільця є належним і виправданим способом захисту права останнього.

При цьому суд апеляційної інстанції в цій справі правильно виходив із законності втручання у право власності кінцевого набувача спірного майна і дотримання справедливого балансу між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. У випадку, якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння (постанова Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 760/10998/18).

Крім цього, витребування від ОСОБА_3 майна, яке належить

позивачута вибуло з його володіння поза його волею, не свідчить про порушення справедливої рівноваги (балансу) між інтересами позивача та інтересами відповідачки, яка не позбавлена права на відшкодування завданих їй збитків, зокрема, в порядку, передбаченому статтею 661 ЦК України, пред`явивши вимогу до незаконного набувача, в якого придбала нерухоме майно.

У разі понесення відповідних витрат на підставі приписів частин третьої та четвертої статті 390 ЦК України відповідачка має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених нею із часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів. Як добросовісний набувач (володілець) ОСОБА_3 має право залишити собі здійснені нею поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди, а якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, вона має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Тому повернення власнику протиправно відчуженого нерухомого майна переслідує легітимну мету. З огляду на характер спірних правовідносин Верховний Суд не встановив невідповідності заходу втручання в право власності відповідачки критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ. Перешкод для застосування механізму статті 388 ЦК України не встановлено.

Отже, доводи касаційної скарги ОСОБА_3 не свідчать про застосування судом норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у наведених заявником постановах Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Отже, доводи касаційних скарг не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, в цілому зводяться до незгоди відповідачів з висновками апеляційного суду та стосуються переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Шапошніков Ілля Борисович, та ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Шапошнікова Тетяна Геннадіївна, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович