Постанова

Іменем України

04 листопада 2020 року

м. Київ

справа №372/1884/17

провадження №61-6079св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Фаловської І. М., Штелик С. П.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави, в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, державного підприємства "Київське лісове господарство" до ОСОБА_1, треті особи: Підгірцівська сільська рада Обухівського району Київської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування ділянки із чужого незаконного володіння, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2018 року у складі судді Потабенко Л. В. та постанову Київського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Левенця Б. Б., Борисової О. В.,

учасники справи:

позивачі: заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, діючи в інтересах держави, в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, державного підприємства "Київське лісове господарство"

відповідач - ОСОБА_1,

представник відповідача - ОСОБА_10,

треті особи: Підгірцівська сільська рада Обухівського району Київської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк",

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

1. У червні 2017 року заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, діючив інтересах держави, в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, державного підприємства "Київське лісове господарство" (далі - ДП "Київське лісове господарство"), звернувся до ОСОБА_1, треті особи: Підгірцівська сільська рада Обухівського району Київської області (далі - Підгірцівська сільська рада), ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк"), з позовом, у якому просив визнати недійсними державні акти на право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд від 10 червня 2018 року площею 0,5 га із кадастровим номером 3223186800:06:017:0013 та площею 1,25 га із кадастровим номером 3223186800:06:017:0011, видані на ім'я

ОСОБА_1, скасувати державну реєстрацію права власності; витребувати у постійне користування ДП "Київське лісове господарство" з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3223186800:06:017:0012, площею 0,25 га, земельну ділянку з кадастровим номером 3223186800:06:017:0013, площею 0,5 га, земельну ділянку з кадастровим номером 3223186800:06:017:0011, площею 1,25 га; та стягнути з ОСОБА_1 на користь прокуратури Київської області понесені судові витрати.

2. Позовна заява мотивована тим, що під час проведення моніторингу даних публічної кадастрової карти України, доступної за веб-адресою http://map. land. gov. ua/kadastrova-karta, що є відображенням даних Державного земельного кадастру, були виявлені порушення вимог земельного законодавства під час виділення земельних ділянок на території Підгірцівської сільської ради.

3. Так встановлено, що ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, кожен окремо 31 серпня 2004 року та 01 вересня 2004 року отримали державні акт на право власності на земельні ділянки площами по 0,25 га, з кадастровими номерами: 3223186800:06:017:0005,3223186800:06:017:0007,3223186800:06:017:0006,3223186800:06:017:0004,3223186800:06:017:0001,3223186800:06:017:0003,3223186800:06:017:0002,3223186800:06:017:0008.

4. Підставою отримання вищевказаних державних актів на право власності на земельні ділянки зазначено рішення Підгірцівської сільської ради від 29 липня 2004 року.

5. У подальшому, на підставі договорів купівлі-продажу від 11 вересня

2007 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 відчужили право власності на вищевказані земельні ділянки на користь ОСОБА_1.

6. У свою чергу, ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223186800:06:017:0005 в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди вказаної земельної ділянки в Управлінні земельних ресурсів в Обухівському районі не реєструвала та не отримувала.

7. Однак, ОСОБА_1 на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, об'єднала земельні ділянки з кадастровими номерами 3223186800:06:017:0007 та 3223186800:06:017:0006 в одну, якій присвоєно новий кадастровий номер 3223186800:06:017:0013 та отримала на об'єднану земельну ділянку державний акт від 10 червня 2008 року, об'єднала земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223186800:06:017:0004,3223186800:06:017:0001,3223186800:06:017:0003,3223186800:06:017:0002,3223186800:06:017:0008 в одну, якій присвоєно новий кадастровий номер 3223186800:06:017:0011 та отримала на об'єднану земельну ділянку державний акт від 10 червня

2008 року.

8. Відповідно до Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22 травня 2017 року ОСОБА_1 реєстрацію права власності у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не здійснювала.

9. Також було встановлено, що земельні ділянки незаконно вилучили із державної власності та незаконно змінили їх цільове призначення. Лісовпорядною організацією ВО "Укрдержліспроект" виготовлено планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, які затверджені належним чином та передані для використання ДП "Київське лісове господарство", які відповідно до частини 5 Розділу VIII Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками є документами, що підтверджують це право на раніше надані землі.

10. Земельна ділянка з кадастровим номером 3223186800:06:017:0012 та земельні ділянки, які в подальшому об'єднано у земельні ділянки з кадастровими номерами 3223186800:06:017:0013 та 3223186800:06:017:0011 із постійного користування ДП "Київське лісове господарство" не вилучались. Зокрема, листами ВО "Укрдержліспроект" від 06 лютого 2017 року та

ДП "Київське лісове господарство" від 30 січня 2017 року земельні ділянки з кадастровими номерами 3223186800:06:017:0012 та 3223186800:06:017:0013,3223186800:06:017:0011 є ділянками лісогосподарського призначення, покриті лісовою рослинністю та розташовані у кварталі 90 виділи 2,4,5,6 Козинського лісництва ДП "Київське лісове господарство". Крім того, надання спірних земельних ділянок у користування під будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд відбулось з порушенням порядку зміни цільового призначення земельних ділянок. В порушення вимог законодавства, згоди на зміну цільового призначення земельних ділянок, що вибули із користування ДП "Київське лісове господарство", не надавалось, що підтверджується листом Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства. Вказує, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними угод, рішень щодо вказаних земельних ділянок. Крім того, встановлено порушення порядку вилучення земельної ділянки із власності держави та передачі у власність громадян.

11. Протоколом Підгірцівської сільської ради від 29 липня 2004 року підтверджено, що рішення про передачу земельних ділянок у приватну власність ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 від 29 липня 2004 року, яке стало підставою для отримання державних актів на право власності на земельні ділянки, не приймались.

12. Відповідно до листа Головного Управління Держгеокадастру у Київській області від 10 березня 2017 року бланки державних актів, що посвідчували право власності ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223186800:06:017:0005,3223186800:06:017:0006,3223186800:06:017:0007,3223186800:06:017:0004,3223186800:06:017:0001,3223186800:06:017:0003,3223186800:06:017:0002,3223186800:06:017:0008 ніколи не видавались Обухівським управлінням земельних ресурсів. Вищевказані бланки були видані Київським обласним Головним управлінням земельних ресурсів лише 22 грудня 2005 року, водночас, у бланках державних актів зазначено дату видачі їх громадянам вже у серпні-вересні 2004 року. Зазначене свідчить, що спірні землі не вибували з державної власності у встановлений законом спосіб і рішення органів виконавчої влади, які наділені компетенцією розпоряджатись такими землями, не приймалось

13. Прокурор також указував, що 2004 році поземельна книга на земельну ділянку з кадастровим номером 3223186800:06:017:0005 не відкривалась, кадастровий номер не присвоювався, що підтверджує те, що земельна ділянка із власності держави не вилучалась.

14. За результатами встановлення всіх вищевикладених обставин, що свідчать про незаконне заволодіння землями лісогосподарського призначення було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017111200000248 та скеровано матеріали для організації досудового розслідування до Обухівського відділу поліції Головного управління національної поліції в Київській області.

15. Посилаючись на наведені обставини, прокурор просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішень суду першої інстанцій

16. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 31 жовтня

2018 року позов задоволено.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,5 га із кадастровим номером 3223186800:06:017:0013 серії ЯЕ № 954998 від 10 червня 2008 року, виданий на ім'я ОСОБА_1 та скасовано державну реєстрацію права власності.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 1,25 га із кадастровим номером 3223186800:06:017:0011 серії ЯЕ № 954998 від 10 червня 2008 року, виданий на ім'я ОСОБА_1 та скасовано державну реєстрацію права власності.

Витребувано у постійне користування Державного підприємства "Київське лісове господарства" з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3223186800:06:017:0012, площею 0,25 га, земельну ділянку з кадастровим номером 3223186800:06:017:0013, площею

0,5 га, земельну ділянку з кадастровим номером 3223186800:06:017:0011, площею 1,25 га.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь прокуратури Київської області понесені судові витрати в загальній сумі 8 000 грн.

17. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірні земельні ділянки є землями лісогосподарського призначення, із постійного користування

ДП "Київське лісове господарство" не вилучались, рішення Підгірцівської сільської ради про передачу спірних земельних ділянок у власність третіх осіб не приймалося, бланки державних актів на право власності на землю Обухівському управлінню земельних ресурсів не видавались, що є підставою для визнання спірних державних актів недійсними та витребування вказаних земельних ділянок з незаконного володіння ОСОБА_1 у постійне користування ДП "Київське лісове господарства".

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

18. Постановою Київського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2018 року залишено без змін.

19. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

20. У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

21. Касаційна скарга мотивована тим, суди першої та апеляційної інстанцій, порушили принципи об'єктивності розгляду справи, повноти та всебічності дослідження доказів, законності, рівності сторін перед законом та судом та змагальності сторін.

22. Судами попередніх інстанцій не досліджувалася обізнаність ОСОБА_1, із тим, що треті особи, укладаючи на підставі спірних державних актів оспорювані позивачем договори купівлі-продажу земельних ділянок, могли діяти недобросовісно. Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 знала та за обставинами справи не могла не знати про вибуття спірних земельних ділянок поза волею власника та отримання державних актів, на підставі яких укладено спірні договори купівлі-продажу, з порушенням вимог чинного законодавства України.

23. Позивачем не надано доказів щодо незаконного набуття спірних земельних ділянок ОСОБА_1 внаслідок її винної протиправної поведінки, а отже підстави для витребування майна з її володіння відсутні.

24. Суди попередніх інстанцій не врахували, що положеннями статті 204 ЦК України, якою встановлена презумпція правомірності правочину.

25. Касаційна скарг містить посилання на те, що позивачем не надано достатніх доказів того, що орган, в інтересах якого він звернувся до суду, не мав можливості дізнатися раніше 2017 року про порушення прав та інтересів держави та звернутися до суду в межах строків позовної давності, а причини пропуску строку позовної давності є поважними.

26. Заявник також указує на відсутність у прокурора повноважень на звернення з даним позовом.

Доводи інших учасників справи

27. У відзиві заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області заперечив проти доводів касаційної скарги, зіславшись на те, що аргументи касаційної скарги є надуманими та такими, що не ґрунтуються на нормах закону.

28. Зауважено, що позовні вимоги прокурора у даній справі ґрунтуються на виявлених фактах порушень вимог статей 14, 19 Конституції України, статей 20, 57, 84, 116, 118, 149 Земельного кодексу України, статей 8 9 Лісового кодексу України, під час вибуття із державної власності спірних земельних ділянок лісового фонду без прийняття рішення компетентним органом та з порушенням порядку зміни їх цільового призначення.

29. Інші учасники справи відзиву щодо вимог і змісту касаційної скарги до суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

30. Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції.

31. Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

32. Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

33. Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

34. Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

35. Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

36. Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

37. Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

38.31 серпня 2004 року ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 794417, площею 0,2500 га, що розташована в с.

Підгірці Обухівського району Київської області, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на підставі рішення Підгірцівської сільської ради від 29 липня 2004 року, кадастровий номер 3223186800:06:017:0005.

39.31 серпня 2004 року ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 794401, площею 0,2500 га, що розташована в с.

Підгірці Обухівського району Київської області, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на підставі рішення Підгірцівської сільської ради від 29 липня 2004 року, кадастровий номер 3223186800:06:017:0007.

40.31 серпня 2004 року ОСОБА_4 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 794424, площею 0,2500 га, що розташована в с.

Підгірці Обухівського району Київської області, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на підставі рішення Підгірцівської сільської ради від 29 липня 2004 року, кадастровий номер 3223186800:06:017:0006.

41.31 серпня 2004 року ОСОБА_5 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 794435, площею 0,2500 га, що розташована

в с. Підгірці Обухівського району Київської області, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на підставі рішення Підгірцівської сільської ради від 29 липня 2004 року, кадастровий номер 3223186800:06:017:0004.

42.31 серпня 2004 року ОСОБА_6 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 794383, площею 0,2500 га, що розташована в с.

Підгірці Обухівського району Київської області, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на підставі рішення Підгірцівської сільської ради від 29 липня 2004 року, кадастровий номер 3223186800:06:017:0001.

43.31 серпня 2004 року ОСОБА_8 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 794355, площею 0,2500 га, що розташована в Підгірці Обухівського району Київської області, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на підставі рішення Підгірцівської сільської ради від 29 липня 2004 року, кадастровий номер 3223186800:06:017:0002.

44. На підставі самостійних нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 11 вересня 2007 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 відчужили належні вищевказані земельні ділянки на користь ОСОБА_1. Договори зареєстровані в реєстрі за № 7084,7053,7077,7065,7061,7057,7073.

45.10 червня 2008 року ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку ЯЕ № 954996 площею 0,5000 га, що розташована в с. Підгірці Обухівського району Київської області, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на підставі договорів купівлі-продажу земельної ділянки № 7053,7077 від 11 вересня 2007 року, кадастровий номер 3223186800:06:017:0013.

46.10 червня 2008 року ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку ЯЕ № 954998 площею 1,2500 га, що розташована в с. Підгірці Обухівського району Київської області, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на підставі договорів купівлі-продажу земельної ділянки № 7065,7061,7057,7069,7073 від 11 вересня 2007 року, кадастровий номер 3223186800:06:017:0011.

47. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

48. Відповідно до листа ДП "Київське лісове господарство" від 30 січня

2017 року земельні ділянки з кадастровими номерами 3223186800:06:017:0011,3223186800:06:017:0012,3223186800:06:017:0013 розташовані на землях лісогосподарського призначення лісового фонду Козинського лісництва квартал 90 виділа 2,4,5,6 і по планово-картографічних матеріалах лісовпорядкування 2014 року обліковуються за ДП "Київський лісгосп" і знаходяться у його постійному користуванні.

49. З листа Управління Держгеокадастру в Обухівському районі від 14 лютого 2017 року встановлено, що в архіві управління відсутні проекти землеустрою на земельні ділянки з кадастровими номерами undefined,undefined,undefined,undefined,undefined,undefined,undefined.

Відсутній та не обліковується другий примірник державного акту на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223186800:06:017:0012.

Земельні ділянки за кадастровими номерами 3223186800:06:017:0011,3223186800:06:017:0012,3223186800:06:017:0013 та цільовим призначенням 1.8. знаходяться за межами проведення нормативно грошової оцінки.

50. Відповідно до листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 17 лютого 2017 року за інформацією постійного лісокористувача ДП "Київський лісгосп" земельна ділянка з кадастровим номером undefined накладається на землі лісогосподарського призначення Козинського лісництва квартал 88 виділ 4,9. Вказана територія земельної ділянки розташована на землях лісогосподарського призначення Козинського лісництва у відповідності до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2014 року та представляє собою єдиний лісовий масив. Управління та постійний користувач ДП "Київський лісгосп" погодження на вилучення та зміну цільового призначення вказаної земельної по ділянці не надавали.

51. Згідно листа Підгірцівської сільської ради від 22 лютого 2017 року вивченням протоколу 14 сесії 24 скликання Підгірцівської сільської ради від 29 липня 2004 року встановлено, що рішення про передачу земельних ділянок у власність ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, не приймалось. Дана обставина підтверджується також протоколом 14 сесії 24 скликання Підгірцівської сільської ради від 29 липня 2004 року.

52. З листа ГУ Держгеокадастру у Київській області від 10 березня 2017 року встановлено, що бланки державних актів на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 794355, ЯБ № 794383, ЯБ № 794379, ЯБ № 794401, ЯБ № 794417, ЯБ № 794424, ЯБ № 794435, ЯБ № 794446 Київським обласним Головним управлінням земельних ресурсів за накладною від 22 грудня

2005 року № 141 були передані до Миронівського районного відділу земельних ресурсів. Крім того, Київське обласне Головне управління земельних ресурсів (на той час Головне управління Держгеокадастру у Київській області) видавало чисті бланки державних актів для їх подальшого заповнення та друку.

53.13 травня 2017 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42017111200000248 за частиною 4 статті 358 КК України та скеровано матеріали для організації досудового розслідування до Обухівського відділу поліції ГУНП в Київській області, за фактом незаконного заволодіння землями лісогосподарського призначення з кадастровими номерами undefined,undefined,undefined.

54. Відповідно до Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22 травня 2017 року № 87661274,87661192,84821438, ОСОБА_1 реєстрацію права власності на спірні земельні ділянки у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не здійснювала.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

55. Лісові відносини в Україні регулюються частиною 4 статті 358 КК України, Законом України про охорону навколишнього природного середовища, іншими актами законодавства України (частина перша статті 1 ЛК України в редакції, чинній на момент виниклих правовідносин).

56. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні), естетичні, виховні та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку та охороні (частина друга статті 3 ЛК України в редакції, чинній на момент виниклих правовідносин).

57. Частина 2 статті 3 ЗК України визначає, що відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

58. За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель - землі лісового фонд (пункт "е" частини 1 статті 19 ЗК України в редакції, чинній на момент виниклих правовідносин).

59. Переведення лісових земель до нелісових для використання у цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, використанням лісових ресурсів і користуванням земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт, провадиться за рішенням органів, які надають ці землі у користування відповідно до земельного законодавства.

Переведення лісових земель до інших категорій провадиться за згодою відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (стаття 42 ЛК України в редакції, чинній на момент виниклих правовідносин).

60. Відповідно до статті 20 ЗК України в редакції, чинній на момент виниклих правовідносин, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

61. Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України в редакції, чинній на момент виниклих правовідносин).

62. Згідно зі статтею 55 ЗК України в редакції, чинній на момент виниклих правовідносин, до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісового фонду не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; б) полезахисними лісовими смугами, захисними насадженнями на смугах відводу залізниць, захисними насадженнями на смугах відводу автомобільних доріг, захисними насадженнями на смугах відводу каналів, гідротехнічних споруд та водних об'єктів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

63. Відповідно до частини 1 статті 116 ЗК України в редакції, чинній на момент виниклих правовідносин, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених частини 1 статті 116 ЗК України.

64. Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

65. Стаття 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначає компетенцію сільських, селищних, міських рад, зокрема щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (пункт 34 частини першої статті 26). Такі питання мають вирішуватись виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

66. Отже обов'язковою умовою передачі у власність земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, є наявність позитивного рішення сесії відповідної ради про передачу земельної ділянки у власність.

67. У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 61-183цс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що відсутність спрямованого на відчуження майна рішення відповідного органу місцевого самоврядування (зокрема, його підроблення) означає, що власник волю на відчуження не виявляв.

68. Оскільки спірні земельні ділянки вибули з комунальної власності на підставі рішення Підгірцівської сільської ради від 29 липня 2004 року, яке радою не приймалось, Підгірцівська сільська рада від імені територіальної громади не вчинила дій щодо розпорядження майном на підставі та у спосіб, передбачені Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", шляхом прийняття відповідного рішення на пленарному засіданні. Тому спірні земельні ділянки вибули з володіння зазначеної територіальної громади без вираження її волі.

Державні акти, видані на підставі рішення, яке не приймалось в установленому законом порядку, не можуть вважатись законними.

Щодо вирішення позовних вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння

69. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

70. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. подібні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

71. Під способами захисту суб'єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90)).

72. Для відновлення порушеного права власності на земельну ділянку, прокурор заявив вимогу про її витребування від кінцевого набувача.

73. Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

74. ЦК України передбачено як одні зі способів захисту порушених прав віндикація або реституція.

75. Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

76. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

77. За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

78. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

79. Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

80. Відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині 1 статті 388 ЦК України.

81. Відтак особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу рухомого або нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.

82. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

83. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

84. Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

85. Виходячи з конкретних обставин справи, яка переглядається, та зважаючи на те, що ніяких намірів та дій щодо відчуження спірного нерухомого майна ДП "Київське лісове господарство" не вчиняло, вказане майно вибуло з її володіння поза її волею шляхом використання завідомо підробленого документа, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову шляхом витребування спірного майна від останнього набувача у постійне користування ДП "Київське лісове господарства".

Щодо строків позовної давності та повноваження прокурора

86. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок сформульований, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 22 травня 2018 року у справах № 369/6892/15-ц і № 469/1203/15-ц).

87. У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, зважаючи на її обставини, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави. Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у пункті 48 постанови від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 так: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

88. У касаційній скарзі є посилання на те, що суди неправильно застосували до спірних правовідносин приписи статті 257 ЦК України, оскільки прокурор не надано достатніх доказів, що орган, в інтересах якого він звернувся до суду, не мав можливості дізнатися раніше 2017 року про порушення прав та інтересів держави та звернутися до суду в межах строків позовної давності, а причини пропуску строку позовної давності є поважними.

89. Суди попередніх інстанцій встановили, що з позовом до суду прокурор звернувся у межах перебігу позовної давності, оскільки про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку прокурору, та позивачам стало відомо лише у 2017 році за результатами системного аналізу відомостей, висвітлених у відкритих джерелах інформації, зокрема з Публічної кадастрової карти України, саме тоді про порушення дізналося і ДП "Київське лісове господарство", строк звернення до суду з даними вимогами не пропущений.

90. З огляду на те, що за змістом частини 1 статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, суд касаційної інстанції не має можливості встановлювати чи вважати доведеними обставини, які не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, колегія суддів Верховного Суду вважає неприйнятними доводи касаційної скарги, спрямовані на встановлення інших обставин стосовно початку перебігу позовної давності, ніж ті, які встановили суди першої й апеляційної інстанцій.

91. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

92. Згідно з частиною 2 статті 45 ЦПК України в редакції, яка діяла на момент звернення до суду з позовом, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

93. У справі, що розглядається, прокурор, звертаючись до суду з позовом відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", частини 2 статті 45 ЦПК України в редакції, яка діяла на момент звернення до суду з позовом, обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому полягає порушення інтересів держави.

Щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

94. До спірних правовідносин про витребування земельних ділянок із володіння набувачів та повернення їх у власність держави підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

95. Перший протокол до Конвенції ратифікований Законом України 17 липня 1997 року № 475/97-ВР й із огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права

96. Відповідно до сталої практики ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний ", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

97. Критерій "законності" означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний.

Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

98. Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного ", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

99. Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

100. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

101. Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист право на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність та поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

102. Правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний ", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

103. У питаннях оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і в питаннях наявності "суспільного ", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду ", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не грунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії").

104. У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що звернення прокуратури до суду є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - незаконне вибуття земель лісового фонду і лісів із державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, право власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів, як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

105. Зважаючи на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності

ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

106. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

107. З огляду на вищевикладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

108. Згідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

109. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 жовтня

2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

А. А. Калараш

І. М. Фаловська

С. П. Штелик