Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.02.2021 року у справі №296/3139/20

Постанова

Іменем України

06 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 296/3139/20

провадження № 61-1086св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Головне управління Держгеокадастру в Житомирській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду міста Житомира в складі судді Драча Ю. І. від 19 жовтня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду в складі колегії суддів: Миніч Т. І., Микитюк О. Ю., Павицької Т. М. від 09 грудня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області про відшкодування моральної шкоди в розмірі 20 000 000 грн.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25 травня 2018 року в справі № 806/1503/18 частково задоволено позов. Визнано протиправно бездіяльність Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області щодо не розгляду клопотання ОСОБА_1 від 02 березня 2018 року. На думку позивача, протиправними діями відповідача йому заподіяно моральну шкоду, яку він оцінює 20 00 000 грн. Зазначає, що моральна шкода виразилася в душевних стражданнях, пережитих ним у зв'язку з неправомірними діями відповідача. Крім того, позивач зазначав, що був змушений витрачати час для звернення до юристів та судових органів для усунення перешкод зі сторони відповідача, у зв'язку з чим був позбавлений можливості своєчасного вирішення побутових проблем та задоволення власних потреб.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 19 жовтня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сама наявність судового рішення про визнання протиправною відмову, не може бути підставою для задоволення позову, оскільки даним рішенням не встановлюється безумовна доведеність усіх обов'язкових складових цивільно-правової відповідальності заподіяння моральної шкоди.

Позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому або членам його сім'ї душевних страждань протиправною дією відповідача у справі, зокрема, доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи душевних страждань або інших негативних явищ, що стали наслідком протиправної бездіяльності відповідача, передбаченої частиною 2 статті 23 ЦК України

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 19 жовтня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про відмову в позові, зазначив про те, що позивачем не надано суду жодного доказу спричинення йому моральної шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між встановленим порушенням та заявленою моральною шкодою в розмірі 20 000 000 грн.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

05 січня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Корольвського районного суду м. Житомира від 19 жовтня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року та ухвалити нове рішення по суті заявлених позовних вимог.

Зазначає, що суди попередніх інстанцій встановивши протиправність діяння заподіювача моральної шкоди, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, дійшли до незаконного висновку про відсутність, при всіх зазначених складових, самої моральної шкоди.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, а саме неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесульного права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 804/2252/14, від 31 січня 2018 року в справі № 813/5138/13-а, від 12 лютого 2018 року в справі № 800/500/16; від 01 березня 2018 року в справі № 9901/377/18 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Також заявник у касаційній скарзі посилається на порушення судами норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини 2 статті 389, пункт 1 частини 3 статті 411 ЦПК України).

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

10 березня 2021 року Головне управління Держгеокадастру в Житомирській області подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що надання дозволу на розробку документації не тотожне негайному набуттю права власності чи користування земельною ділянкою, а тому права позивача фактично жодним чином не було порушено, відтак обгрунтування моральної шкоди є безпідставним.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2021 року відкрито провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 296/3139/20 з Корольовського районного суду м. Житомира.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25 травня 2018 року в справі № 806/1503/18 частково задоволено позов. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області щодо не розгляду клопотання ОСОБА_1 від 02 березня 2018 року. Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру в Житомирській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 02 березня 2018 року про передачу в оренду земельної ділянки та за результатами розгляду прийняти рішення встановленої форми, з урахуванням норм ЗК України, правових висновків Верховного Суду та встановлених судом обставин справи.

Обгрунтовуючи зазначені висновки, окружний адміністративний суд дійшов висновку, що рішення про надання (передачу) земельної ділянки в оренду (користування), або про відмову у наданні земельної ділянки оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом Головного управління Держгеокадастру в області. Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника.

Відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру в області про надання в оренду земельної ділянки або про відмову в наданні в оренду земельної ділянки після спливу встановленого законом строку для прийняття такого рішення, не зважаючи на надсилання заявнику листів про розгляд клопотання, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити у відповідності із законом.

Разом із тим, вирішуючи спір в дній справі, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що достатніх підстав для задоволення позову про відшкодування моральної шкоди немає.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 3 Конституції України людини, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов'язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади.

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому, як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Разом з тим, позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди.

Обов'язок доказування в цивільному процесі встановлений статтею 81 ЦПК України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 81 ЦПК України.

Отже у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження понесення моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача у рахунок відшкодування моральної шкоди 20 000 000 грн.

Сам по собі факт, що визнано протиправно бездіяльність Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області щодо не розгляду клопотання ОСОБА_1 від 02 березня 2018 року, не свідчить про наявність заподіяння шкоди позивачу.

Подібні висновки містяться зокрема, в постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року в справі № 243/5118/19 (провадження № 61-213св20), від 12 квітня 2019 року в справі № 686/10651/18 (провадження № 61-305св19), від 25 листопада 2019 року в справі № 686/22462/18 (провадження № 17648св19), від 31 липня 2019 року в справі № 686/22133/18 (провадження № 10591св19).

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, які викладені у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 19 жовтня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун